Реформаторський рух в Кита - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Реформаторський рух в Кита

області внутрішньої політики, у взаємостосунках між Цисі і Цзай Тянем, відображалася крайня гнилість маньчжуро-цинського режиму. Цзай Тянь міг існувати лише як маріонетка Цисі; якби він не схотів бути маріонеткою, то це значило б, що він не зміг би бути «і імператором. Правда, Цзай Тянь дійсно прагнув реформ; він заявляв Цисі, що він не «може бути государем, який губить країну», що якщо йому не «дадуть реальної влади, він вважатиме за краще відректися від престолу». Що ж до зовнішньополітичних відносин, то тут Чи Циси і Хун-чжан, уклавши таємне російсько-китайська угода, продали Маньчжурію в обмін на озброєну гарантію, зміцнюючи політичну владу партії імператриці. Китайці, що належали до партії імператора, загалом займали насторожену позицію по відношенню до європейців; суб'єктивно вони не бажали продавати свої права в обмін на підтримку ззовні так, як це робила партія імператриці. А Англія і США не бажали активно підтримувати імператорську партію до тих пір, поки вони не одержали такого ж роду вигод. Реформатори надавали велике значення отриманню підтримки ззовні, але їх політика зближення з Японією і віддалення від Англії не могла дати таку необхідну їм допомогу ззовні. Реформатори схвалювали теорію про збереження раси і релігії, захищаючись проти можливої агресії із заходу. А подібну ж агресію з боку Японії вони вважали «єдністю культури і єдністю раси» і стояли за союз Китаю і Японії для сумісної відсічі європейцям.

В Японії в цей час функціонувало «Товариство відродження Азії» (встановлене в 1880 році), головною метою якого було «допомогти жовтій расі зберегти Східну Азію, не дати Німеччини, Росії і іншим державам розтягнути її». Першим вступив в нього учень Кан Ю-зея Сюй Цинь, запрошуючи вступати в нього і інших китайців.

В листопаді 1897 року Німеччина захопила Цзяочжоу і Кан Ю-вей відправився в столицю і направив лист імператору, в якому писав, що «прийшов час дати вихід енергії, ліквідовувати старе і планувати нове з тим, щоб малим забезпечити щастя країни». В листі висловлювалися три варіанти політичного курсу, пропоновані для здійснення реформ. Суть першого з них полягала в тому, щоб «використовувати приклад Німеччини, Росії і Японії для вироблення планів у власній країні. Потрібно, щоб імператор зумів би так підійти до своїх підлеглих, як це зробив Петро Великий в Росії; потрібно, щоб його правління було таким же, як правління Мейдзі і Японии». Він пропонував імператору прочитати «Короткий нарис історії Європи», «Прогрес і процвітання держав», а також свої книги «Дослідження про реформи в Японії», «Реформи Петра Велікого» і інші. Проте через численні перешкоди з боку консерваторів Цзай Тянь прочитав його лист приблизно тільки в січні--лютому 1898 року. Воно сильне подіяло на імператора. До того ж Вен Тун-хе таємно рекомендував йому Кан Ю-вея, заявивши, що «таланту у Кан Ю-вея більше, ніж у мене, в сто разів». Цзай Тянь видав указ про те, що2) установа «приймальні для листів імператору» з тим, щоб дати підданим більше можливостей виказувати свою думку;

3) створення «Ради державного правління» для розробкинової системи правління;

4)установа в округах «комітетівнародного правління» для здійснення місцевого самоуправління. Так рух за реформи почав зв'язуватися з діямиЦзай Тяня.

11 червня 1898 року (23 числа 4-го місяця по старому літочисленню) Цзай Тянь опублікував едикт «Про плани держави», продемонструвавши тим самим свою решимість здійснити реформи. Він дав аудієнцію Кан Ю-Вею, з яким детально обговорював послідовність реформ. Кан Ю-вей дістав доступ до політичної влади, а консерватори, у свою чергу, почали готуватися до перевороту. На четвертий день після публікації імператорського едикту «Про плани держави» Цисі примусили Цзай Тяня віддати укази про кадрові зміни в уряді і армії на свою користь.

Це була підготовка старої і нової угрупувань до рішучої сутички: реформатори одержали право складати проекти і видавати укази, а у консерваторів була реальна військово-політична влада -- вони тримали мечі напоготів.

З 11 червня 1898 року по 21 вересня, тобто протягом 103 днів, реформатори здійснювали свої перші мрії про «викорінювання старого і розповсюдження нового», видавши декілька десятків указів про реформи.

УКАЗИ ПРО «ВИКОРІНЮВАННЯ СТАРОГО»

1) Відміна старої системи іспитів -- «багу», зміна тематики екзаменаційних робіт. Всім ученим старого складу ця реформа була ненависна до межі. 2) Повсюдне перетворення старих шкіл («шуюань» і «цымяо») в нові учбові заклади. Керівниками шкіл «шуюань» були переважно місцеві впливові шэньши, а школи «цымяо» знаходилися в руках тухао і шэньши. До того ж вони користувалися підтримкою відсталих верств населення. Ця реформа, звичайно, повинна була зустріти протидію: серед широких кругів учених старого складу вона викликала ще більший гнів, ніж указ про «строге розпорядження місцевим властям охороняти місіонерів і китайців-християн». 3) Скорочення чисельності «знаменных військ». Майже перед мільйоном солдатів і офіцерів встала загроза виявитися без роботи. 4) Зменшення кількості державних установ і скорочення зайвих урядовців. Чиновництво, що розклалося, було розбурхано цим указом і відкрито чинило опір йому. 5) Розпорядження маньчжурам самим займатися корисною діяльністю. Маньчжури, звиклі протягом цілі 250 років до паразитичного способу життя, несподівано втрачали свої привілеї і виявлялися на межі загибелі.

«Викорінювання старого», здійснюване реформаторами на папері, викликало запеклий опір різних старих сил. Цзай Тянь опинився в ще більшій самотності, а положення Цисі ще більш зміцнилося.

УКАЗИ ПРО «РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НОВОГО»

1) Створення учбових закладів. В першу чергу готувалося створення «Пекінського університету». 2) Установа «китайського банку», Управління гірської справи і залізниць. Управління сільського господарства, промисловості і торгівлі. Заохочення різних видів господарської діяльності аж до дозволу приватним особам будувати збройові заводи. 3) Заохочення нових творів літератури, нових винаходів. 4) Установа «Бюро перекладів» для видання перевідної літератури; звільнення всіх газет від податків. 5) Дозвіл вільної організації видавництв і наукових товариств. 6) Складання державного бюджету, щомісячна публікація доходів і витрат. 7) Розширення права звернення до імператору-- як чиновництво, так і народ могли посилати листи з пропозиціями, державним урядовцям строго заборонялося чинити перешкоди цим листам. 8) Створення «Сільськогосподарських товариств» (органів, що займаються вивченням питань сільського господарства) і «Торгових товариств» (торгових компаній) Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце ХХ века. - М.: Издательство «Наука», 1980. - С. 211..

Найбільшим успіхом реформи було те що протягом короткого терміну народу були дані порівняно повні демократичні свободи. Якби цей успіх був розвинутий то сили консерваторів можна б було зламати. Але консерватори не дали реформаторам виграти час. На півдні провінції Хунань натовп розігнав товариство «Наньсюехуей», побили редактора газети «Сянбао» і намагалася розгромити «Нове училище». В кінці вересня в Пекіні відбувся переворот.

Це було генеральне зіткнення старої і нової партій нові сили не встигли розвернутися і були жорстоко розгромлені.

Цисі почала розміщення військ. Було вирішено, що коли в кінці жовтня імператор і імператриця разом прибудуть в Тяньцзінь приймати парад військ, буде вчинений переворот. Обстановка надзвичайно загострилася. Кан Ю-вей ще раніше послав свого довіреного Сюй Жень-лу позондувати щодо думки Юань Шикая, який командував найбоєздатнішою частиною армії, але вже був на боці противників реформ. Останній виразив згоду підтримати імператора. Кан Ю-вей і Тань Си-тун, повіривши цьому, рекомендували Юань Шикая Цзай Тяню, який був готовий дати йому посаду начальника штабу з тим, щоб він підтримав проведення нового курсу. Через декілька днів положення стало ще більш напруженим. Цзай Тянь таємно передав Кан Ю-вею: «Моє положення нестійке. Якщо у вас є який-небудь хороший план дій, то слід негайно подумати про його здійснення». Кан Ю-вей, Тань Си-тун і інші вирішили викликати Юань Шикая в столицю. 16 вересня Цзай Тянь прийняв Юань Шикая, провів його в заступники міністра і наказав спеціально зайнятися підготовкою військ. Наступного дня Юань Шикай знов був прийнятий імператором. 18 вересня Тань Си-тун таємно відвідав Юань Шикая і просив його під час параду, не піддаючи небезпеці життя Цзай Тяня, убити членів партії імператриці і таким чином повернути владу імператору. Юань Шикай згодився. 20 вересня Юань Шикай, відвідавши перед від'їздом імператора, повернувся в Тяньцзінь, де все розкрив представникам партії імператриці. Пізно вночі Цисі арештувала Цзай Тяня і, заявивши, що імператор неодноразово і дуже старанно просив здійснити принцип «політичної опіки над ним», з 21 вересня стала самостійно вершити справами держави. Сто днів реформ закінчилися. Кривава зрада Юань Шикая забезпечила йому довір'я консерваторів. З цих пір він став дуже значною фігурою на політичній арені.

Кан Ю-вей і Лян Ци-чао, яким вдалося бігти, спираючись на допомогу Англії і Японії, зуміли врятуватися, але справа їх виявилася програною. Сто днів реформ не дали результату, породили могутню у відповідь хвилю репресій, що викликали співчутливу підтримку з боку мас китайського населення. Китай побачив в спробі реформ підступи іноземців. Після страти групи реформаторів в Пекіні почалися відкриті антиіноземні виступи, для придушення яких були викликані війська охорони.

Висновки
Поразка реформ що тривали з 11червня до 28 вересня 1898, і у увійшли в історію під назвою «сто днів реформ», засвідчила те, що ідеї пов'язані з новим положенням Китаю на зовнішньополітичній арені, прагнення перетворити шляхом реформ зверху маньчжурську імперію в конституційну монархію сучасного типу, оволоділи думками лише незначної частини китайської еліти. Учень Кан Ю-вея Лян Ци-чао писав про це так: «Реформи зачепили інтереси лише кількох сотень членів академії Ханлінь, кількох тисяч цзиньші, багатьох тисяч цзюйженьші і мільйонів сюцаїв та державних стипендіатів. Всі вони і об'єднались проти реформ». Чиновництво боялось втратити свої позиції внаслідок впровадження реформ.

Нові соціальні сили, передусім буржуазія, були слабкими, нездатними відігравати самостійну об'єднуючу роль. Велике значення мав конфлікт між центральною владою і регіональними елементами, що був закладений при тайпінському повстанні. Це було пов'язано з прагненням мілітариських еліт вийти з під контролю імператорського центру.

Тихвинський С.Л. зазначав в монографії «Боротьба за реформи в Китаї кінця ХІХ століття», що Кан Ю-вей, як виходець з заможного середовища не міг подолати обмеженості своїх поглядів. В «Меморандумі» він провів думку про те, що за всяку ціну не можна допустити селянську війну та масові заворушення, всі надії потрібно покладати на реформи зверху, аби уникнути їх впровадження знизу шляхом повстання. Боязнь радикальних дій, недооцінення загрози з боку провладного угруповання, призвели до краху реформаторського руху.

Список використаної літератури:

1. Васильев С.Л. История Востока. В 2т. Т. 2.: учеб. по спец. «История». - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 2001.

2. Всемирная история: Канун Первой мировой войны/ А.Н.Бадак, И.С. Войнич, Н.М. Волчек и др. - М.: Харвест; М.: АСТ, 2000.

3. Всемирная история: Национально-освободителные войны ХІХ века / А.Н.Бадак, И.С. Войнич, Н.М. Волчек и др. - М.: Харвест; М.: АСТ, 2000.

4. Губер А.А., Хейфіц А.Н. Новая история стран заррубежноо Востока. - М.,1961.

5. История Китая: Учебник / под редакцией А.В.Меликсетова. - М.: Издательство МГУ, 1998.

6. Кузнєцов В.С. Императрица Ци Си // Вопросы истории. - 2000. - №12. - С.62-85.

7. Нарочницкий А.Л. Колониальная политика камиталистических держав на Дальнем Востоке. 1860-1895. - К., 1956.

8. Симоновская Л.В. Очерки историиКитая. - М., 1956

9. Соціально-экономические и политические проблемы Китая в новое и новейшее время. - М., 1991.

10. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. - К.,2003. - С. 363-370.

11. Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце ХХ века. - М.: Издательство «Наука», 1980.

12. Тихвинский С.Л. История Китая и современность. - М.: «Наука», 1976.

13. Тихвинский С.Л. Правление в Китае маньчжур ской династии Цин. //Вопросы истории. - 1966. - №9. - С.71-90.

14. Фань Вэнь-Лань Новая история Китая.В 2 т. Т. 1 (1840-1901) / Пер. с кит. Р.В. Вяткина, Б.Г. Мудрова и др.; ред. И предисловие В.Н.Никифорова. - М.: Издательство иностранной литературы, 1955.

Страницы: 1, 2, 3, 4