Революційний підйом початку 30-х років XIX в. у Західній Європі змінився смугою занепаду, торжества реакційних сил. Для цього часу особливо характерні настрої песимізму, розпачу, невір'я в можливість боротьби за краще майбутнє. Ці настрої знайшли яскраве відбиття в першому "Філософськогму листі" П. Я. Чаадаєва, опублікованому в 1836 році в журналі "Телескоп".
Друг А. С. Пушкіна й декабристів, офіцер у царювання Олександра I, П. Я. Чаадаєв важко переживав поразку повстання декабристів, пішов у відставку. Твори Чаадаєва свідчили про те, що їхній автор прийшов до самих песимістичних висновків, які містили в собі жагучі нападки на Росію, її відсталість, некультурність, незначність її історії, злиденність її сьогодення.
Втративши надію на можливість суспільного прогресу в Росії, він писав: "Огляньте поглядом всі пережиті нами століття ... ви не знайдете жодного примикаємого до себе спогаду... Ми живемо лише в самому обмеженому сьогоденні, без минулого й без майбутнього, серед плоского застою... Самотні у світі, ми світу нічого не дали, нічого в світі не взяли...".
Чаадаєв писав про різні історичні шляхи Росії й інших країн Європи. Він підкреслював, що всі народи Європи мали "загальну фізіономію", "спадкоємна ідейна спадщина". Зіставляючи це з історичними традиціями Росії, Чаадаєв доходить висновку, що її минуле було іншим: "Спочатку дике варварство, потім грубе марновірство, далі - іноземне панування, жорстока, принизливе, дух якого національна влада згодом успадкувала, - от сумна історія нашої юності".
Чаадаєв вважав, що всі лиха Росії від її відстороненості від "всесвітнього виховання людського роду", від національного самовдоволення й пов'язаного з ним духовного застою. Основним лихом він уважав відривши від католицького миру.
"З волі фатальної долі ми звернулися за моральним навчанням, що повинно було нас виховати, до розтлінної Візантії, до предмета глибокого презирства всіх народів... потім, звільнившись від чужоземного ярма, ми могли б скористатися ідеями, що розквітли за цей час серед наших братів на Заході, якби тільки не були відірвані від загальної родини, ми підпали рабству, ще більш важкому...".
Провиною відставання, вважав П. Я. Чаадаєв, був відрив Росії від Європи й, особливо, православний світогляд. Чаадаєв стверджував, що "Росії нема чим пишатися перед Заходом, навпроти, вона не внесла ніякого внеску у світову культуру, залишилася непричетною до найважливіших процесів в історії людства".
Лист Чаадаєва - це "безжалісний елемент болю й розпачі", "це був постріл, що пролунав у темну ніч", "похмурий обвинувальний акт проти Росії". (А. И. Герцен). Лист Чаадаєва, як відзначав Герцен, " потряс всю мислячу Росію".
У знаменитому листі П. Я. Чаадаєву від 19 жовтня 1836 р. А. С. Пушкін писав: "Хоча особисто я сердечно прив'язаний до государя (до Миколи I - Л.П.), я далеко не захоплююся всім, що бачу навколо себе; як літератора - мене дратують, як людину із забобонами - я ображений, але клянуся честю, що нізащо в світі я не хотів би перемінити батьківщину, або мати іншу історію, крім історії наших предків, таку, яку нам Бог дав".
Уряд суворо розправився й із Чаадаєвим, і з видавцями цього листа: журнал "Телескоп" був закритий, редактор його Н. І. Надєждін висланий з Москви й позбавлений права займатися видавничою й викладацькою діяльністю. Чаадаєва оголосили божевільним і віддали під поліцейський контроль.
3. Історичний портрет М. Новікова (1744-1818)
До другої половини 1790-х років відноситься портрет М.І. Новікова - одного з діяльних вождів російської Освіти, про яке А. С. Пушкін сказав, що він «підсунув на піввіку освіченість нашого народу».
Виходець із небагатої дворянської родини, Микола Іванович Новіков (село Тіхвінскоє-Авдотьїно під Москвою) навчився грамоті в сільського дячка й суворо виховувався батьком, що мріяв про військову кар'єру сина. В 1755-1760 р. Н.І. Новіков учився в гімназії при тільки що відкритому у Москві університеті. Батько Новикова - Іван Васильович - був корабельним капітаном і службу ніс ще при Петрові I. Родина Новікових була патріархальна, і перші уроки Микола одержав від свого батька. На початку 1757 р. він був прийнятий в університетську гімназію, але незабаром був відрахований "за неходіння в класи". Надалі все життя Н.І Новиков займався самоосвітою. Великий вплив на формування його особистості зробили друзі по університеті й літературно-видавничої діяльності.
З 1762 служив солдатом в Ізмайлівському полку. Брав участь як секретар у Покладеній комісії зі складання нового проекту облаштованості Росії. В 1769 році М.І.Новіков, розчарований у реформаторській політиці Катерини II, вийшов у відставку й став видавати в Санкт-Петербурзі сатиричні журнали «Трутень», «Живописець», «Гаманець» і ін. На сторінках своїх видань він полемізував з Катериною II, піддавав осміянню преклоніння перед іноземщиною, бичував пороки сучасного суспільства, критикував зловживання кріпосництва Росії.
В 1775 році М.І.Новіков вступив у масонську ложу «Астрея», що пов'язана з посиленням містичних настроїв російського просвітителя. У журналах «Ранкове світло», «Спочиваючий трудолюбець» і «Магазин натуральної історії, фізики й хімії» велике місце зайняли масонські, філософські й естетичні проблеми.
В 1779 році куратор Московського університету й масон М.М. Херасков запропонував Новікову узяти під оренду університетську друкарню й видання «Московських Відомостей». М.І.Новіков прийняв пропозицію й переїхав у Москву. Тут почався найбільш плідний період його діяльності. У Москві він увійшов у гурток діяльних масонів (И.В. Лопухін, С.И. Гамалей, И.Е. Шварц, И.В. Тургенєв, княгиня В.А. Трубецька, кілька професорів університету). У цьому середовищі теоретична думка М.І.Новікова остаточно набула масонського забарвлення. Тим часом у цей час він розгорнув кипучу просвітню роботу, видав понад 900 книг у різних галузях знання, відкривав бібліотеки й школи в Москві, книгарні в 16 містах.
Після повстання Е.І. Пугачова й французької революції політична атмосфера в країні сильно змінилася. Видавничі й суспільні починання М.І. Новікова, що зуміло зібрати навколо себе багатьох однодумців, викликали різко негативне відношення Катерини II, що вважала М.І.Новікова «розумною й небезпечною людиною». Однак головне крилося, можливо, в іншому - у масонських зв'язках М.І.Новікова зі спадкоємцем престолу Павлом Петровичем. В 1792 році М.І.Новіков був арештований і без суду, по найвищому велінню, присуджений до 15 років ув'язнення в Шлісельбургській тюрмі.
В 1796 році імператор Павло I у перший же день свого царювання звільнив з в'язниці близьку йому людину, масона-просвітителя. Але вийшов М.І.Новіков на волю розореним і хворим. Він уже не зміг повернутися до суспільної діяльності, хоча прожив ще довге життя у своєму крихітному родовому маєтку Авдотьїне, звідки майже нікуди не виїжджав. Помер М.І.Новіков 31 липня 1818 року.
В XVIII в. можна виділити два періоди значної активізації книжкової справи. У першій чверті - це епоха реформ і перетворень Петра I і в другій половині - епоха Катерини II. Дуже важливими подіями в розвитку книжкової справи стали початок видавничої й книготорговельної діяльності Академії наук і Московського університету, а також діяльність видатного просвітителя М.І.Новікова.
В епоху Катерини II Росія досягла своєї вершини як феодальна монархія. З'явилися нові навчальні заклади й друкарні. До видавничої діяльності приступилися перші громадські організації («Вільне економічне суспільство», «Збори, що турбуються про переклад іноземних книг» і ін.).
Важливу роль зіграв указ «Про вільні друкарні», що ліквідував непорушну до цього державну монополію на книговидання. З'явилися приватні книговидавці. Варто згадати при цьому, імена таких видавців, як А.Н. Радищев, И.А. Крилов, И.Г. Рахманінов, Н.Е. Струйський.
Далі слід більш детально розглянути видавничу діяльність М. Новикова.
"Ревнителі російської освіти" - так називали Миколу Івановича Новікова за його заслуги в розвитку російської культури.
Невдалі досвіди роботи в Комісії зі складання нового Укладення привів до того, що в 1769 р. Новіков залишив державну службу й присвятив своє життя справі освіти.
За час своєї видавничої діяльності Новіков випустив біля десяти з половиною сотень назв книг - це в півтора разу більше, чим випущено за всю першу чверть XVIII століття. Він популяризував здобутки вітчизняної словесності, друкував навчально-виховну літературу. Під його керівництвом була заснована безкоштовна бібліотека, а в благодійних цілях він відкрив лікарню й аптеку.
Почав свою видавничу діяльність Новіков з випуску сатиричних і пізнавальних журналів. "Багато книг взявши в руки вже позіхають, а листочку назустріч із посмішкою біжать", - міркувала Катерина II, засновуючи свій журнал "Усяка всячина". Розумів це й Новіков , засновуючи в 1769 р. журнал "Трутень".
Політична й цивільна позиція редактора й видавця завоювала безліч прихильників. За рік було випущено 53 номери, а скромний спочатку тираж 626 екз. через кілька номерів подвоївся.
Журнал Новікова вступив у полеміку з "Усякою всячиною" по гострих суспільно-літературних питаннях, що викликало гнів імператриці й наступні цензурні обмеження. Це призвело до зниження гостроти публікацій і інтересу читаючої аудиторії.
Незабаром журнал припинив існування на нетривалий час, а влітку 1770 р. був зареєстрований під новою назвою "Пустомеля". На його сторінках гостра сатира змінилася помірною критикою, однак це не врятувало положення, і "Пустомелю" осягла та ж сумна доля - він був закритий.
В 1772 р. М.І Новіков приступив до видання щотижневого сатиричного журналу "Живописець". Перші сторінки видання були присвячені необразливому критичному розбору літератури, потім випливала викривальна стаття про тяжкий стан кріпаків. Селянські теми зайняли міцне місце в "Живописці". Незважаючи на помірний тон публікацій, в 1773 р. журнал закрили.
В 1774-1775 р. Новіков видає журнал "Гаманець", у якому прославлялися чесноти росіян і висміювалася галоманія. Однак це не врятувало журнал від переслідувань уряду, і на дев'ятому номері Новіков змушений був зупинити видання. Остання його спроба на журнально-видавничому поприщі була пов'язана з випуском "Живописця" (1775) - збірника кращих статей з "Трутня" і раннього видання "Живописця".
У дусі зростаючого інтересу до морально-виховної й практичної літератури був задуманий журнал для жінок. За задумом М.І. Новикова він був розрахований на представниць середнього стану, в обов'язку яких входило в першу чергу виховання молодого покоління.
Літературний журнал для жіночого читання почав видаватися за назвою "Модне щомісячне видання або Бібліотека для дамського туалету". Перші томи з'явилися в 1779 р. у Санкт-Петербурзі й у Москві. Вони були оформлені дуже добірно й включали безліч ілюстрацій.
Новим виявилося те, що в журналі були поміщені картинки останніх паризьких мод. Для читання на дозвіллі пропонувалися сентиментальні штучки, особливо милі чутливому дамському серцю, різні історичні анекдоти й повчальні статті.
Розрахунок Новікова на те, що йому вдасться зібрати багато передплатників, не виправдався - занадто висока була ціна. Не кожна читачка могла викроїти з бюджету п'ять рублів на підписку. Тому вдалося зібрати тільки 57 "пренумератів", серед яких переважали дуже багаті люди.
Страницы: 1, 2, 3, 4
