Рефераты. Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ

p align="left">Як вже було сказано, Австрія являла собою не країну, а імперське утворення. У XIX ст. вона складалася із суміші 11 великих народів і ряду менших етнічних груп, що населяли більшу частину Східної Європи й у 1800 р. становили близько однієї сьомої населення всього континенту. Оскільки жодна нація чи народність не мала в імперії абсолютної більшості, то й жодна національна культура не була визначальною -- до такої міри, як російська культура в царській імперії. І хоч в армії та серед чиновництва переважала німецька мова, якою розмовляла найбільш впливова нація імперії, вражаючою особливістю цієї імперії залишалася її етнічна різноманітність.

Поширюючи свій суверенітет на все нових підданих, династія Габсбургів не змінювала, принаймні спочатку, традиційних форм влади в тих королівствах, герцогствах, провінціях і містах, які вона захоплювала. І так відбувалося не лише тому, що Габсбурги не хотіли провокувати опір, а й тому, що їм бракувало сильних централізованих установ, необхідних для уніфікації управління. Відтак аж до середини XVIII ст. їхня імперія являла собою хисткий, слабо скоординований конгломерат, який часто охоплювали кризи, породжувані внутрішніми чварами або втручаннями ззовні.

Марія-Терезія (1717-29 листопада 1780) -- королева Імперії й Чехії з династії Габсбургів, що правила в 1740-1780 р. Донька Карла VI і Єлизавети Христини Брауншвейг-Вольфенбюттельскої. Була у шлюбі з герцогом Лотарінгським Францем-Стефаном, майбутнім імператором Францем I (1708-1765). [1, 368]

Батько Марії-Терезії, імператор Карл VI, не мав синів. Щоб закріпити престол за своєю донькою, він ще в 1724 р. оприлюднив під ім'ям Прагматичної санкції акт про престолонаслідування, який дозволяв передачу влади по жіночій лінії. В наступні роки Карл домігся від всіх європейських держав і від більшості членів імперії гарантії Прагматичної санкції. Тільки баварський курфюрст Карл не погодився визнати її, оскільки був одружений на доньці Йосифа I, старшого брата Карла, і вважав, що його дружина має більше прав на Австрійської спадщину. Але тому що Марію-Терезію визнали законною спадкоємицею французький, англійський і прусський королі, а також російська імператриця, претензії Баварії здавалися безпечними, і батько цілком міг вважати долю своєї доньки влаштованою.

Після його смерті Марія-Терезія, очевидно, повинна була без усяких проблем вступити у володіння всією великою Габсбурзькою державою. Але дійсний хід подій виявився зовсім іншим. Як тільки у Відні стало відомо про кончину імператора Карла VI, баварський посланник розіслав до всіх представників військових місць приписання свого государя тільки від нього одного приймати прикази. Йому повернули його листи нерозпечатаними. Після цього посол виїхав з Відня. Ясно було, що курфюрст Баварський має намір зброєю затверджувати свої права. Стали готуватися до війни, але напад відбувся з тієї сторони, звідки його найменше очікували.

У грудні 1740 р. прусські війська без оголошення війни ввірвалися в Сілезію. Приводом до нападу послужили старі й досить сумнівні претензії бранденбурзьких курфюрстів на деякі сілезійські області.

Так почалася в 1740 р. війна за Австрійську спадщину, що протікала для Австрії невдало.

Ахенський мир 1748 р. гарантував Австрії Прагматичну санкцію, але Пруссія одержала міжнародне визнання її прав на більшу частину Сілезії. [1, 372]

У 1740 р. імператриця Марія Терезія дійшла висновку, що для збереження імперії необхідно провести реформи. Долаючи запеклий опір місцевого дворянства, вона здійснила ряд заходів для зміцнення органів центральної влади, а також створила канцелярії місцевої влади. Щоб заповнити ці посади, вона збільшила бюрократичний апарат. Марія Терезія також заклала підвалини великого постійного військового відомства. Проте, як обачний політик, вона не прагнула цілковитої одноманітності. Так, у стосунках з бунтівливими мадярами вона часто віддавала перевагу компромісному рішенню, не вимагаючи безумовної покірності своїй волі.

Війна 1740-1748 р. була для Австрії серйозним випробуванням і оголила багато недоліків державної системи. Із самого початку виявилося, що в Австрії немає добротного війська. Із середини XVI століття армія формувалося за допомогою вербувальних пунктів, але добровольців було мало -- доводилося брати усіх: злиденних, бурлаків, колишніх ув'язнених. Ділових офіцерів теж було мало.

Щоб поправити положення, довелося звернутися до рекрутської системи. В 1748 р. Марія-Терезія видала указ про призов на довічну службу. Країна була розділена на 37 округів, кожний з яких формував свій полк. Призову підлягали селяни, що не мали власності, чорнороби, поденники, дрібні міщани й дворянська челядь. Для утримання війська був збільшений більш ніж на 50% поземельний податок. Звернули увагу й на навчання офіцерів -- в 1749 р. була відкрита школа Терезіанум і Лицарська академія, а також Інженерна й Артилерійська академії.

Маючи потребу в ділових помічниках, Марія Терезія поступово позбулася старих батьківських міністрів і відкрила доступ до вищих посад новому поколінню державних ділків. Вона краще, ніж Карл VI, розбиралася в людях, і багато з її призначеннь були дуже вдалі. Так, імператриця висунула в канцлери графа Венцеля, згодом князя Кауниця, який потім протягом сорока років очолював австрійський кабінет і мав вирішальний вплив на зовнішню й внутрішню політику Австрії.

Насамперед Кауниць подбав про проведення фінансової й податкової реформи. Був введений загальний прибутковий податок, що поклав кінець привілеям дворянства й духівництва, податок на спадщину й подушний податок, обумовлений залежно від розмірів майна. Був також пущений в оборот новий золотий австрійський талер, який став на багато років самою ходовою і популярною в Німеччині монетою. [8, 161-162]

Марія-Терезія намагалася захищати промисловість. Це було нелегкою справою, тому що австрійці не мали великих капіталів. Державі доводилося брати на себе організацію фабрик і наймати фахівців за кордоном. Імператор Франц створив на свої гроші кілька мануфактур, намагаючись заразити своїм прикладом дворянство. Почин його знайшов відгук переважно серед чехів. Із цього часу Чехія в промисловому відношенні стала все більше обганяти Австрію. Цехова організація заважала розвитку промисловості, тому уряд прагнув її зруйнувати. Так, в 1755 р. було заборонене створення нових цехів.

Як освічена государиня, імператриця піклувалася про розвиток освіти. У ході університетської реформи 1749 р. єзуїти були усунуті від керівництва вищими навчальними закладами. У навчальні плани ввійшло багато нових предметів, у тому числі природне й державне право, історія, історія літератури. Були написані нові підручники.

Для того щоб здійснити всі ці реформи, імператриці й Кауницю довелося провести реорганізацію державного апарата, впорядкувати облік і контроль. Був проведений перший в історії Австрії загальний перепис земельних володінь і перепис населення. Оформився цілий ряд нових центральних установ: Придворна державна канцелярія (міністерство закордонних справ), Директорій (вищий адміністративний фінансовий орган), Вищий орган правосуддя (йому були віддані справи юстиції) і інші. Для координації всіх цих органів була утворена Державна рада. Серйозні зміни відбулися й у зовнішній політиці.

1765 року імператриця Марія Терезія оголосила свого найстаршого сина співправителем. Йосифові виповнилося лише чотирнадцять.

Семирічна війна проти Пруссії (1756--1763) закінчилася відторгненням від Австрії всієї Сілезії. 15 лютого 1763 р. у Хубертусбурзі був підписаний мирний трактат, що не приніс Австрії ніяких територіальних придбань.

Феодальна роздробленість і слабкість зв'язків між різними землями Габсбурзької монархії виявилися одними з головних причин її військових невдач. Відсутність єдиної армії, невпорядкованість фінансової організації, недостатній розвиток промисловості, феодально-кріпосницький лад у більшості провінцій, неприхована ненависть пригноблених народів до панування Габсбургів і австрійських феодалів -- все це неминуче повинно було призвести до поразки.

Значно більше одержала Марія-Терезія десять років через, коли в 1772 р. взяла участь у першому розділі Польщі. Тоді до Австрії відійшла значна частина Галичини зі Львовом і в 1774 р. Буковина.

Дата «1772» знаменує початок нової епохи. Придбані землі польського королівства відразу опинилися у круговерті просвітницьких реформ Марії-Терезії та “революціонера на троні” Йосифа II (скасування особистої залежності селянства, впровадження загальної системи початкової освіти, урівняння статусу духовенства грецького та римського обрядів, відкриття духовних семінарій, заснування у Львові університету), їх було трансформовано в ще одне королівство під скіпетром Габсбурґів.

Нині ні в кого не викликає сумніву, що 1772 р. Габсбурґи ненавмисне реалізували новий культурний проект під назвою «Галичина». [10, 125]

Після Семирічної війни реформи в Австрії були продовжені. В 1763 р. утворилися міністерство фінансів і рахункова палата. З 1771 по 1778 р. був виданий ряд указів, що мали метою пом'якшити кріпосницькі порядки. Зокрема, поміщики втратили право суду над своїми селянами. Були встановлені певні розміри селянських доль, панщина обмежена трьома днями в тиждень.

В 1773 р. був розпущений орден єзуїтів. До цих пір у руках єзуїтів перебувала більшість шкіл. Тепер вони стали державними. В 1774 р. був прийнятий дуже важливий закон про шкільну реформу, відповідно до якого у всіх селах відкривалися початкові школи (з 2-річним строком навчання), а у всіх містах -- середні (з 5-річним строком). Відкривалися також спеціальні училища й школи, у тому числі Гірська й Торговельна академії. Навчання йшло за державний кошт.

В 1775 р. імператриця скасувала внутрішні митниці й границі. Вся країна, включаючи Угорщину й Тіроль, об'єдналася в єдиний митний район. Був уведений новий митний тариф, що мав метою заохотити національну промисловість.

Релігійна політика імператриці виявилася менш послідовною. Єретики всіх сповідань завжди вселяли їй найсильнішу відразу, тому протестанти в її царювання піддавалися різним утискам.

Марія-Терезія була дійсно видатною государинею. Час її правління можна вважати "золотим століттям" австрійської історії. Можливо, кращим свідченням тому служать слова її злого генія прусського короля. Довідавшись про кончину імператриці, Фрідріх П писав Д'аламберу: "Звістка про її смерть викликала в мене щирі сльози. Вона робила честь своїй статі й короні. Я воював з нею, але ніколи не був її ворогом". [26, 48]

І.1 Царювання Йосифа ІІ. Продовження лінії реформ

Йосиф ІІ -- німецький король в 1764-1790 р. Імператор "Священної Римської імперії" в 1765-1790 р. Король Імперії й Чехії в 1780-1790 р. Син імператора Франца I і королеви Марії-Терезії.

В 1765 р., по смерті батька, Йосиф прийняв імператорську корону, і тоді ж мати зробила його співправителем в Австрії. Однак вони так і не змогли ужитися разом, оскільки були однаково властолюбні й не сходилися між собою у своїх поглядах. Різка зміна у всьому виявилася відразу після смерті Марії-Терезії. Йосиф завжди зневажав етикетом і відразу скоротив до крайніх розмірів витрати на утримання свого двору.

Разом з тим він приніс із собою на престол непомірне бажання влаштувати якнайкраще життя своїх підданих і підняти могутність своєї держави. У нього було безліч різноманітних задумів, які він квапився здійснити. Він поспішав усе зрушити з місця й усьому дати новий вид.

Ніколи ще в Австрії не правив государ з такою спрагою перетворень, готовий працювати з ранку до вечора без відпочинку. Він писав своєму брату Леопольду: "Любов до батьківщини, благо монархії, от єдина пристрасть, що мене одушевляє й під впливом якої я готовий почати, що завгодно". [26, 49]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.