Відомо, що голод призводить до тяжких захворювань голодуючих. Звичайним явищем стають епідемії. Дійсно, протягом 1650 - 1652 рр. на теренах Подільського, Брацлавського й правобережної частини Київського воєводств лютували епідемії чуми та холери, які призвели до збезлюднення цілих районів. У лютому-березні 1653 р. пошесть знову з'явилася в деяких місцевостях Правобережжя, найбільш вражених голодом [23].
Голод супроводжувався й іншими тяжкими соціальними наслідками - падінням моральності населення, зростанням злочинності, різким скороченням народжуваності. Деякі історики гіпотетично припускають, що людські втрати козацької України внаслідок воєнних дій, спустошень, епідемій та голоду з 1648 до літа 1653 рр. становили не менше 35-40 %. Істотно зменшувалося козацьке військо. Якщо в 1648-1651 рр. воно становило 80-100 тис. вояків, то в наступні роки - лише 40-50 тис. [24].
У революційних подіях 1648-1676 рр. голод широко використовувся як засіб боротьби з противником - і з боку повсталих, і з боку поляків. Як зазначається в одному з літописів, коли влітку 1649 р. Б. Хмельницький оточив польську армію у м. Збаражі в Галичині, "... толко в осаженю держал ляхов з Вишневецким, утесняючи тяжко и голодом морячи, что аж принуждены ляхи собаки и кошки и прочее стерво исты и наветь пацюкив, мишей, ижаков, жаб, гадюк и усяку нечисть до щенту повиїдати мусели; да и того уже не было" [25]. А ось як гадяцький полковник Григорій Грабянка описує стан поляків, які після підписання Зборівського мирного договору змогли залишити Збараж: "Щойно відійшов Хмельницький із своїми загонами з-під Збаража, як повиходили з міста на ринок і поляки. Повиходили після дев'яти тижнів облоги, йшли нужденні, худі, схожі на мертву скотину, або як потойбічні привиди. Ледве переставляючи ноги, під вітром качались, хто тримався за кінські стремена, хто за хвіст, ... спрагли ковтка води чистої та шматочка хліба" [26].
У кінці 1652 р. у Польщі посилився голод. Джерела того часу зазначають: "...В Польше и Литве голод большой и многие люди мрут голодом". Польський король Ян-Казимир, внаслідок припинення підвозу хліба з України, вимушений був прохати перемир'я у Б. Хмельницького, щоби відновити хлібну торгівлю. Але Хмельницький "им посланцом отказал и хлеба пущать к ним не велел и писал о том листы по всем полковником и сотником, чтобы к ним хлеба не пущали и берегли б того накрепко" [27]. 6 січня 1653 р. гетьман скликав у Чигирині старшинську раду, на якій чернігівський полковник повідомив, що він захопив під Стародубом "язиків" і від них довідався, що в Польщі і Литві великий голод. Рада постановила заборонити купцям возити хліб до Польщі й розпочати широку підготовку до війни всіх 16 козацьких полків [28].
Голод допоміг повсталим у Жванецькій облозі - останній великій операції війська Б. Хмельницького. Нагадаємо, що у вересні 1653 р. польське військо вдерлося на Поділля. "Тим часом, порадившись із Хмельницьким, - повідомляє у своєму літописі Самійло Величко, - хан (Іслам-Гірей ІІІ - авт.) постановив обов'язково йти на польське військо вальним наступом, знаючи напевне від "язиків", що число їхнє значно зменшилося проти літнього числа - вісімдесяти тисяч: одні вмерли з холоду й голоду, інші повтікали з обозу, а решта так підохляли, що ледве жили й валилися від вітру" [29]. Війська Хмельницького й кримського хана оточили поляків під Жванцем неподалік Кам'янця-Подільського. Облога тривала два місяці. Становище обложених було катастрофічним: "... Им, наконец, из стана своего и выглянуть невозможно стало, чрез что сделался у них преужасный голод, такой, что чрез оный в короткое время от 15000 пехоты не боле 4000 осталось, также и конницы весьма много от меча и голода пропало". Тільки зрада допомогла оточеним: Іслам-Гірей за спиною українського гетьмана домовився з королем про перемир'я [30].
А втім, від голоду страждало й козацьке військо, голодування знесилювало повсталих, обмежувало їх можливості. Ця обставина часом суттєво впливала на перебіг військових подій, згубно впливаючи на визвольну боротьбу повстанців. Як відомо, влітку 1651 р. Б. Хмельницький зазнав поразки під Берестечком. Можна припустити, що це сталося не тільки внаслідок втечі з поля битви союзників-татар на чолі з Іслам-Гіреєм, але й від фізичної виснаженості повсталих, зумовленої тяжким недоїданням українського війська. Ось як, наприклад, польський шляхтич Кшицький у своєму листі від 14 червня 1651 р., тобто напередодні битви, характеризував становище козацького війська: "Среди казаков голод большой, ядят дохлых лошадей. Много пешей голи посылает Хмельницкий в засады под Дубно, под Острог для того, чтобы добыть продовольствие. Если он постоит еще лагерем недели две, половина их останется без коней". Багато людей, зазначається далі у листі, намагалися покинути військо, але Хмельницький наказав татарам брати в полон кожного, хто спробував би втекти [31].
А ось уривки з листа галицького стольника А. Мясковського, датованого 18 липня 1651 р. - незабаром після закінчення Берестейської битви, у якому він пише про становище полонених козаків: "Привели ... (привязанных) за шею к их лошадям нескольких казаков, родом из Заднепровья, очень истощенных от голода. Они имели в карманах только ржаные колосья, но достаточно пороха и пуль и немного табака. Рассказывали, что по этим лесам и рощам находится несколько тысяч мужиков, которые в течение нескольких дней должны погибнуть от голода" [32].
Голод боляче дошкуляв і польським військам, змушуючи поляків йти на перемир'я з повсталими. Показово, як коронний гетьман М. Потоцький у листі до канцлера А. Ліщинського описував обстановку, за якої укладався Білоцерківський договір 1651 р.: "26 сентября, во вторник, шел сильнейший дождь, лошади также стали сильно голодать, а ни пастбища, ни хлеба не было, войско Хмеля все потравило". Б. Хмельницький пропонував мир. "Приняв затем во внимание, что он просится, и что иногда не мешает сделать послабление подданным, а табор взять также невозможно, я пригласил их милости для совета, что в этом случае делать". На нараді було вирішено "миритись", взявши також до уваги, що "... среди пехоты частично от голода (ибо никто нам при этом вступлении нашем на Украину не подносил продовольствие добровольно, а на деньги также нечего было купить и не у кого достать, даже нам самим хлеб кушать не приходилось), частично также от невзгод распространилась какая-то заразная болезнь, так что от нее всюду часто умирали…Начался голод не только для лошадей, но для нас самих" [33].
За наявними даними, іншими голодними роками в історії Української революції були 1660, 1663 і 1673-1674 рр.
У 1660 р. голод стався від посухи, яка викликала неврожай. Цей рік був названий сучасниками "бесхлебным временем". Воно принесло населенню жорстокі злидні [34]. Як вважають, 1663 р. неврожай і голод у східних землях Польщі та на Правобережній Україні були викликані сильними дощами [35]. У 1673-1674 рр. великі дощі знову супроводжувалися недородом. У 1673 р. знову від голоду померло багато людей [36]. Протягом 1674 р., за літописними даними, "...был великий голод, жито было по злотых 14, пшеница по 15, людей дуже много вымерло, была война с турками и тем же году было барзо дорого во Львове и всюду голод был великий и люди с голоду пухли и умирали" [37].
На жаль, автор не має у своєму розпорядженні конкретних даних, які б свідчили про характер і масштаби впливу голоду на розвиток подій у ці роки. Проте з великою впевненістю можна стверджувати, що лихо голоду, як і на початковому етапі національно-визвольної боротьби українського народу, головним чином загострювало ситуацію і прискорювало перебіг революційних подій. На це слід зважати, даючи оцінку заключним акордам Української революції.
Таким чином, голод був важливим фактором Української національно-визвольної революції XVII ст. До нього призводили, насамперед, несприятливі погодні умови, неврожаї, а також воєнні дії, руйнування й спустошення. Голод широко використовувався як засіб боротьби з противником.
Вплив голоду на розвиток подій був багатогранним. З одного боку, він загострював і без того тяжке становище народних мас, які страждали від іноземного панування, сприяв піднесенню їх визвольних настроїв, штовхав до активної боротьби з гнобителями. Особливо вагомо це позначилося на початку революції - в 1648-1653 рр. З іншого боку, голодне лихо сприяло зближенню молодої козацької держави, очолюваної Б. Хмельницьким, із Московським царством, яке закінчилося Переяславською Радою 1654 р. Нарешті, голод знесилював повстанців і поляків, неодноразово заважав успіху військових заходів, був грізною зброєю в руках супротивників. Голод призвів до великих людських втрат. На жаль, встановити більш-менш точну кількість загиблих від голоду неможливо, оскільки відсутні дані. Окремі джерела називають тисячі та десятки тисяч жертв. Отож можна вважати, що частка голодних смертей у загальних втратах була досить значною.
Автор визнає, що роль голоду в Українській революції 1648 - 1676 рр. з'ясована ним лише в загальних рисах, особливо в подіях, які сталися після Переяславської Ради. Це вимагає подальшої уваги науковців до проблеми. Проте з'ясованого достатньо, щоб узяти до уваги причини, наслідки та уроки голодного лихоліття того часу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. - М.: Мысль, 1988. - С. 333-334, 336-337, 339.
2. Освободительная война 1648-1654 гг. и воссоединение Украины с Россией. - К.: Изд-во Академии Наук Украинской ССР, 1954. - С. 175, 220, 232, 244; Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 - 1654 гг. - К.: Гос. изд-во пол. лит-ры УССР, 1962. - С. 183, 186 - 187; Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.). - К.: Освіта, 1995. - С.45, 78; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). - К.: Вид. дім "Альтернативи", 1999. - С. 145, 172 - 173, 178; та інші.
3. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. - С. 328-332.
4. Літопис Самовидця. - К.: Наукова думка, 1971. - С.56.
5. Там само.
6. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. - С. 333.
7. Там само. - С. 334.
8. Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-Губернаторе. - Киев, 1888. - С. 239.
9. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. - С. 334.
10. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). - С.173.
11. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 - 1654 гг. - С. 178, 180-182.
12. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІ. 1648 - 1651 годы. - М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1954. - С. 153.
13. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 - 1654 гг. - С. 186.
14. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІ. 1648-1651 годы. - С. 323.
15. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648 - 1654 гг. - С. 186.
16. Там само. - С. 187.
17. Освободительная война 1648-1654 гг. и воссоединение Украины с Россией. - С. 220.
18. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). - С.145.
19. Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха "хмельниччины"). - Москва; Иерусалим: Гешарим, 1997. - С. 126.
20. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІ. 1648-1651 годы. - С. 278.
21. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. Том ІІI. 1651-1654 годы. - М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1954. - С. 299-300.
22. Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.). - К.: Освіта, 1995. - С. 81-82.
23. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). - С.173.
24. Там само.
25. Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-Губернаторе. - С. 9.
26. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. - К.: Т-во "Знання" України, 1992. - С.64.
27. Освободительная война 1648-1654 гг. и воссоединение Украины с Россией. - С. 232.
28. Там само. - С. 244.
29. Самійло Величко. Літопис. Том перший. - К.: Вид-во художньої літератури "Дніпро", 1991. - С. 124.
30. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. - К.: Либідь, 1994. - С.214.
31. Документы об освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг. - К.: Наукова думка, 1965. - С. 464.
32. Там само. - С. 570.
33. Там само. - С. 623-624.
34. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. - С. 336.
35. Там само. - С. 337.
36. Там само. - С. 339.
37. Там само; Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный комиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-Губернаторе. - С. 239.
Страницы: 1, 2
