10
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВА В ХVІ-ХVІІ СТОЛІТТЯХ.
ПЛАН
1. Іван Грозний на російському престолі.
2. Політика «опричнини».
3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.
4. Початок династії Романових. Зовнішня політика.
5. Використана література.
1533 р. від тяжкої недуги помер цар Василь III (1505--1533), залишивши престол трирічному синові Івану IV (1533--1584), а фактично його матері --
28-річній Олені Глинській і раді бояр. За свою жорсто-ку, свавільну вдачу цар Іван згодом дістав прізвисько Грозного.
Глинська викрила кілька боярських змов, що стави-ли за мету усунення її від влади. За п'ять років регент-ства Глинської Росія перемогла у війні з польським коро-лем Сигізмундом, уклала договір зі Швецією про вільну торгівлю і нейтралітет, почала будувати на кордоні з Лит-вою міста, відбудувала Устюг і Ярославль.
Олена Глинська здійснила спробу змінити систему місцевого управління, провела грошову реформу, що сприяла уніфікації грошового обігу в країні і подолан-ню наслідків роздробленості. У Росії почали карбувати гроші із зображенням вершника зі списом (рос. -- "копье"), монети почали називатися "копійками".
1538 р. Олена Глинська раптово померла, є свідчен-ня, що вона була отруєна боярами. Після її смерті фак-тично правили боярські сім'ї Бєльських і Шуиських, а це означало послаблення централізованої системи управління, свавільство бояр.
154 7 р. 17-річний Іван урочисто вінчався на царство, проголосивши себе самодержавним царем. Влітку того самого року Росія потерпала від чергової засухи, а в червні Москву охопило полум'я величезної пожежі. Народ обвинувачував у цьому "відьму" Ганну Глинську -- бабусю Івана IV. Під час сутичок у Москві було вбито сина Ганни, а також багатьох дворян. Наляка-ний цар пообіцяв розлюченому натовпу вжити необхід-них заходів, народ заспокоївся, і незабаром активність низів була придушена.
Знову було змінено склад Боярської думи. Новими радниками царя стали члени Виборної ради -- невели-ке коло наближених до царя осіб. Саме за їхніми пора-дами Іван IV почав здійснювати свої перші реформи.
У лютому 1549 р. було скликано перший Земський собор із представників бояр, вищого духовенства, зем-левласників, купців та ін. Земські собори не обмежували владу царя, були опорою у проведенні як внутрішніх, так і зовнішньополітичних заходів. (Як установа Земсь-кий собор існував до 80-х рр. XVII ст.)
Для остаточної стабілізації ситуації в країні необхідно було провести правову реформу. Було вирішено розпо-чати підготовку нового Судебника. Він повинен був зат-вердити сталий порядок суду й управління в державі. 1650 р. такий Судебник було прийнято. Згідно з ним влада намісників значно обмежувалася; при розгляді справ на місцях обов'язковою була участь виборних земських старост; скасовувалися податкові пільги мо-настирів; селяни, переходячи до іншого феодала на Юр'їв день, повинні були сплатити значно збільшене, порівня-но з попереднім, "пожиле".
Того ж року з метою централізації управління на час військових походів обмежувалося місництво, було ство-рено стрілецьке військо, озброєне вогнепальною зброєю, яке спочатку виконувало функції особистої охорони царя.
1561 р. за ініціативи Івана IV відбувся так званий Стоглавий собор -- церковний собор за участю царя і представників Боярської думи, скликаний з метою одержання соборної санкції проведеним у країні фінансовій, судовій і військовій реформам, а також секуляризаторській діяльності царя. У своїй промові на соборі цар Іван IV критикував побут і звичаї духовенства і чернецт-ва. Собор прийняв ряд рішень, що були оформлені як книга зі ста глав, постанов (рішень): про структуру церк-ви, побут, заборону єретичних і антифеодальних рухів; роз'яснення про співвідношення норм державного, судо-вого, кримінального, цивільного і сімейного права з цер-ковним правом. "Стоглав" затвердив недоторканність церковного майна, підсудність церковних осіб церковно-му суду, уніфікував церковні культи і обряди, затвердив раніше прийняті рішення про визнання святих, шано-ваних у певних місцях, загальноросійськими. Протопопи зобов'язувалися контролювати поведінку нижчих свя-щеників, запроваджувалися правила поведінки ченців, у монастирях заборонялося тримати горілку. Особливі глави встановлювали контроль над переписувачами книг; запроваджувалася регламентація іконописання; заборонялися виступи скоморохів і сміхотворців як "диявольські дійства".
"Стоглав" сприяв зміцненню церковної організації, що стала твердою опорою самодержавства.
З метою підвищення боєздатності армії 1556 р. було прийнято "Уложення про службу". Згідно з ним служ-ба розпочиналася з п'ятнадцяти років і успадковувалася; з кожних 150 десятин землі бояри і дворяни повинні були виставити одного воїна з конем і зброєю.
Іван IV продовжував завойовницьку політику свого І дідаібатька. 1552 р. було завойоване Казанське, 1556 р. -- Астраханське ханства.
У Лівонській війні (1558--1583) Іван IV прагнув будь- що отримати вихід до морського узбережжя (у цьому було заінтересоване купецтво, що тільки-но формува-лося), приєднати прибалтійські землі, щоб роздати їх служилому стану.
Війна розпочалась успішно. Царські війська захопи-ли Нарву, Дерпт, дісталися Балтійського узбережжя. Війська наступали на Ревель і Ригу, дійшли до кордонів Східної Пруссії і Литви. 1560 р. біля міста Валка відбу-лася остання битва Лівонського ордену з російськими військами. Лівонців було розбито. Успіхи Росії занепо-коїли сусідні держави, тому Швеція, Польща, Данія та-кож втягнулися у війну. Становище Росії після пораз-ки в січні 1564 р. під Полоцьком, влітку -- під Оршею, а також внаслідок нападів з півдня кримських татар стало нетривким і загрозливим.
За таких умов Іван IV запровадив політику, що піз-ніше дістала назву опричники (1565--1584).
Завдання опричнини було сконцентрувати матері-альні, людські та військові ресурси для продовження Лівонської війни, перерозподілити землі на користь вірного служилого стану, закріпачити селян, піднести авторитет особи царя, подолати опір свавільних бояр і князів.
Наслідки такої політики були досить сумні. Країна була розділена на дві частини: "опричнинський" особ-ливий уділ, у межах якого влада Івана IV була абсолют-ною, та "земщину", що формально була передана під опіку Боярської думи, але де також порядкували опричники, виконуючи накази царя. Серед опричників були представники знаті, зубожілих вотчинників та ін., піддані цареві.
Розпочався жорстокий терор: масова конфіскація вотчин, церковних земель, монахи і священики зазнава-ли знущань. Занепадали господарства і знаті, і малозе-мельних дворян, яких переселяли в інші місця, "очища-ючи" землі для опричників. Це, безумовно, згубно позна-чилося і на селянстві.
Неврожаї та епідемії 60--70-х рр. лише загострили си-туацію. Усе це призвело до цілковитого запустіння країни, втеч селян на Дон, грабіжництва і розбоїв. В1572 р. оприч-нина втратила своє первісне ім'я і почала називатися дво-ром із збереженням терору.
Не сприяла опричнина і перемозі у Лівонській війні. Сили противників переважали. 1569 р. Польща і Литва об'єдналися в одну державу -- Річ Посполиту. До того ж кримський хан 1571р. вторгся з півдня і спалив Москву.
Зазнавши поразки від польського короля Стефана Баторія, Росія 1582 р. змушена була укласти перемир'я терміном на 10 років, згідно з яким країна поступалася Польщі всіма своїми володіннями в Лівонії, зокрема фор-тецею Юр'їв. Польща повертала Росії завойовані нею фортеці Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і Псковські передмістя, але утримала за собою Полоцьк.
Наступного року, згідно з перемир'ям зі Швецією, шведи одержували всі захоплені ними російські міста -- Корелу, Івангород, Ям, Копор'є з повітами. Росія збе-рігала за собою невеличку ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви. Через рік після перемир'я зі Шве-цією, 1584 р., Іван IV помер.
Поразка у Лівонській війні, розорення часів оприч-нини, голод і епідемії другої половини XVI ст. спричи-нили виключно тяжке становище держави.
Англійський посол Джільс Флетчер, що відвідав Ро-сію у 80-х рр. XVI ст., писав, що політика Івана IV "так розпалила загальне невдоволення і непримириму нена-висть, що це повинно закінчитися не інакше, як грома-дянською пожежею". Слова Флетчера дійсно були про-рочими.
Після смерті царя Івана IV у Московській державі тривалий час панували внутрішній неспокій і госпо-дарський занепад. Під загрозою виявилося її подальше існування.
За царювання Федора Івановича(1584--1598), серед-нього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов -- брат дружини царя Ірини.
Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський со-бор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598-- 1605). Щоб подолати затяжну господарську розруху, він удався до жорстокої кріпосницької політики. Тим ча-сом несприятливі кліматичні умови спричинили голод. Народ був невдоволений. Повстали холопи під проводом Хлопка Косолапа. Хоча уряд і придушив повстання, саме воно було початком громадянської війни у Московській державі.
У цей час несподівано з'явився чоловік, який заявив, що він -- Дмитрій -- син Івана Грозного. Він ніби втік від убивць, найманих Годуновим, жив у Польщі і з допо-могою польських магнатів хоче відновити справедливість і сісти на престол. Насправді син Івана IV ще 1591 р. за-гинув за загадкових обставин. Ймовірно, що його ім'ям назвався дрібний галицький дворянин Григорій От-реп'єв.
1604 р. загін самозванця вступив у межі Московської держави і попрямував до столиці. До нього приєднувався народ. Здавалося, все сприяло здійсненню мети: у Москві раптово помер цар Борис, а його син став царем Федо-ром II. Бояри організували змову проти Годунових. Уві-рвавшись до царських палат, вони вбили Федора та його рідних.
Самозванець тріумфально вступив у Москву і був про-голошений царем, пізніше названим Лжедмитрієм І (1605--1606). Проте грабежі та зневажання національної гідності з боку польських найманців обурили москвичів, які повстали і вбили самозванця. Владу захопили боя-ри, котрі обрали царем Василя Шуйського (1606--1610).
Влітку 1606 р. у районі Путивля спалахнуло повстан-ня під проводом Івана Болотникова. У ньому брали участь селяни, холопи, козаки, посадські люди, дрібні дворя-ни. Народна армія оточила Москву. На бік повсталих пе-рейшло багато міст. Облога столиці тривала два місяці. Проте у вирішальну мить зрадили дворянські загони, що призвело до поразки. Болотников змушений був відступити спочатку до Калуги, а потім до Тули.
Чотири місяці царські війська не могли здобути Тули. Тоді за наказом царя річку, що протікала містом, пере-крили греблею, і вода затопила місто. Повстанцям обі-цяли зберегти життя, якщо вони відчинять браму міста. Проте, коли це сталося, Василь Шуйський наказав пе-ребити бунтівників. Болотникова схопили, осліпили, а потім утопили.
Страницы: 1, 2
