Актуальність теми дослідження визначається постійно зростаючою увагою до історії й дипломатії Київських князів, становлення давньоруської держави. Ця була епоха, коли народи Євразії ще не встигли «охолонути» після бурхливих подій Великого переселення народів у Східній Європі, де пізніше почали складатися ранні держави, у тому числі й Київська Русь, яка відразу зайняла міцну позицію в міжнародних відносинах.
Дотепер не вщухають суперечки і про місце й значення Хазарського каганату в історії Київської Русі та союзів східнослов'янських племен, що передували їй. «Повість временних літ» та інші літописи часто-густо згадують про стягнення данини хозарами з різних союзів племен: полян, сіверян і в'ятичів. На цій підставі вчені слушно вважають, що східні слов'яни, а також їхня держава на початку існування були залежні від хозарів.
Російський історик В. Мавродін пропонував навіть назвати історію східного слов'янства VII -- VIII ст. «періодом Хазарського каганату». А деякі вчені (О. Пріцак, Ф. Дворнік) обстоюють парадоксальну думку, буцімто поляни були не слов'янами, а хазарами і що Київ наче заснував «хазарин» Кий. О. Пріцак йде ще далі: Київ нібито був зобов'язаний хазарам своїм розвитком [21, 53]. Однак, всі ці думки не мають наукових доказів [18, 23].
Напівкочові племена тюркського походження хазарів утворили в середині VII ст. державу федеративного типу. Столицею її спочатку був Семендер у Дагестані, а з сер. VIII ст. -- Ітіль у пониззі Волги. Хазарський каганат у VIII -- IX ст. намагався поширити свою владу на захід, на землі східних слов'ян, і досяг успіху. Тривалий час, аж до 60-х pp. IX ст., сіверяни, в'ятичі та деякі інші союзи племен мусили платити данину хазарам. Бувало, слов'яни просто відкуповувались від хазарів, які перекривали їм торговельні шляхи на Схід. Відомо, наприклад, що хазарські урядовці стягали митні збори з руських купців не лише у власній столиці Ітілі, а й у Керченській затоці. Хазарський каганат, що загрожував незалежності Київської Русі й душив її зовнішню торгівлю, був завойований і ліквідований київським князем Святославом Ігоревичем, котрий здійснив 965-го й 968 p. два звитяжних походи у пониззя Волги.
Тому дослідження існуючих теоретичних підходів до визначення проблеми взаємовідносин Русі та Хазарії залишається актуальним. Що і зумовило вибір теми курсового дослідження «Русь і Хазарія -- проблеми взаємовідносин».
Об'єктом дослідження є Давньоруська держава в епоху раннього середньовіччя в контексті міжнародних зв'язків із Хазарським Каганатом.
Предметом дослідження є особливості взаємин Давньоруської держави із країною Причорномор'я в IX - XI ст. -- Хазарським каганатом.
Метою дослідження полягає в тому, щоб вивчити динаміку розвитку й характеру міжнародних відносин Древньої Русі з Хазарським каганатом. витягти уроки з історичного досвіду. Для досягнення зазначеної мети вирішується комплекс наступних завдань:
- дослідити основні етапи формування Хазарії як тюркської держави з початку VIII - першої третини IX ст.,
- осмислити проблеми політичної історії Хазарського каганату після прийняття останнього офіційної релігії - іудаїзму (друга третина IX - середина X ст.);
- простежити становлення та розвиток державності Київської Русі;
- проаналізувати характер взаємин між Київською Руссю й Хазарською державою.
Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, об'єктивності, вірогідності. У методологічному плані автор опирався на всю сукупність суспільного знання. У курсовій роботі використаний комплекс загальнонаукових і спеціальних методів історичного дослідження: системно-структурний, історико-логічний, порівняльно-історичний.
Наукова новизна дослідження багато в чому визначається недостатньою, на наш погляд, вивченістю даної теми. Відомий історик, член-кореспондент РАН О.М.Сахаров відзначав, що «в історії Давньоруської держави, а точніше, в історії її зовнішньої політики є область, якій у радянській історіографії явно не повезло» [18, 28]. Однією з таких проблем є досліджувана тема. Це, по-перше. Слід зазначити, що незважаючи на неослабний інтерес до даних досліджень і певних досягнень вітчизняних і закордонних вчених у висвітленні характеру взаємин Давньоруської держави з Хазарським каганатом, дотепер відсутні в історіографії узагальнюючі праці по досліджуваній проблемі.
Практична значимість курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані студентами при підготовці до курсів по історії України, історії міжнародних відносин України, історії Древньої й середньовічної Русі. Практична значимість дослідження складається також й у тому, що його результати можуть бути використані в подальшій науковій розробці проблеми взаємин Давньоруської держави із закордонними країнами, у тому числі й Хазарським Каганатом.
Структура курсової роботи. Дослідження складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.
Що стосується європейської історіографії, то вона зацікавилася хазарами порівняно пізно, і спочатку хазари були досить екзотичною темою. Однак, до кінця XVIII століття хазари перестають бути екзотикою; так Карамзін часто повертається до хазарської теми у своїй історії. Що ж стосується дев'ятнадцятого століття, то пушкінський «Віщий Олег», який мстить за "буйний набіг" "нерозумним хазарам", навряд чи вимагає згадування; втім, було б цікаво відзначити, що пушкінська поема є дзеркальним відображенням реальності. "Буйні набіги" робили не хазари, а варязькі банди на чолі з Олегом і його спадкоємцями. Один з подібних набігів на мусульманське Закавказзя супроводжувався такими звірствами й викликав таке збурення в Хазарії, що по дорозі назад, яка пролягала через територію каганату, слов'янські дружини, із благословення самого кагана, були перебиті мусульманськими жителями Хазарії. Після чого каган закрив Волгу для слов'янських армій. Так що нерозумними виявилися саме київські організатори набігу [12, 46].
Самих же хазар назвати нерозумними досить важко: протягом трьох століть їм вдавалося маневрувати між християнською Візантією, мусульманським сходом і кочівниками степу, зберігаючи свою імперію, свою незалежність і свою релігію. Більше того, різниця між рівнем розвитку Хазарського каганату й Київської Русі була такою суттєвою, що в ті ж тридцяті пушкінські роки минулого століття німецький історик Еверс висунув гіпотезу про походження київської державності від Хазарського каганату; через сто років після Еверса, в 1924 році, аналогічну теорію сформулював В. А. Пархоменко в книзі «У джерел російської державності» [12, 49].
В 1936 році подібні ж погляди, хоча й у трохи більш завуальованій формі, висловив археолог Артамонов у книзі "Нариси найдавнішої історії хазар" [1]. Реакція на цю теорію пішла не відразу; однак розрадою для її авторів міг стати той факт, що історіософська дискусія з хозарської проблеми була перенесена у видання, чий тираж у тисячі разів перевищував тираж будь-якого наукового журналу. У горезвісному антисемітському 1952 році, газета "Правда" звинуватила Артамонова в буржуазній ідеалізації Хазарського Каганату, у наклепі на російський народ й у зменшенні ступеня самобутності й рівня розвитку давньоруської цивілізації. Шок був настільки сильним, що в книзі "Історія Хазар", опублікованій через десять років, у ліберальному 1962 році, Артамонов усе ще продовжував відмовлятися від поглядів, які він висловив у своїй заколотній юності [12, 52] .
Що ж стосується книги "Історія Хазар", то вона сполучає найбагатший археологічний й історичний матеріал з неймовірно дивними висновками. Ключем до розуміння цих висновків може стати зауваження, що міститься у вступі до книги; Артамонов пише що, його друг Л. М. Гумільов допоміг йому "у вивченні питань, пов'язаних з азіатськими тюрками". Однак, схоже, що азіатські тюрки виявилися не єдиним питанням, у вивченні якого Гумільов допоміг Артамонову. Втім, якщо, як уже було відзначено, книга Артамонова все-таки містить багатий фактографічний матеріал, то книга самого Гумільова на ту ж тему, "Русь і великий степ", позбавлена й цих достоїнств. Серед інших російськомовних досліджень про хазарів, опублікованих в останні два десятиліття, можна відзначити книгу Плетньової "Хазари"[12, 54].
На погляд багатьох дослідників, кращою й найбільш безсторонньою монографією про Хазарський каганат на сьогоднішній день є книга Дугласа Мортимера Данлопа "Історія єврейських хазар", що, на жаль, не переведена на російську чи українську мови. На відміну від Артамонова, її автор, як виходить з назви, звертає особливу увагу на іудейську сторону питання, докладно розглядаючи різні версії переходу хазар в іудаїзм і його вплив на хазарську історію.
Київська Русь. -- середньовічна держава східних слов'ян ІХ -- ХІІІ ст. Існувала в центрі Європи. Її історичним ядром стало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного розвитку сягали ще скіфських часів. У вітчизняних. писемних джерелах вона називається «Руською землею» або «Руссю», в іноземних -- «Руссю». Відповідно й народ цієї країни називали «руським». Однак цей термін не був одвічним іменем всього народу країни. Широкого побутування він набув тут лише від ІХ -- ХІІІ ст.
Історична традиція вважає корінною територією Русі Середнє Подніпров'я -- землі між Десною на північ, Сеймом і Сулою на схід, Россю й Тясмином на південь, Горинню на захід Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, пов'язаних із назвою «Русь» -- Рось, Росава, Роставиця, Роська. Коли на Русі з'явилося кілька міст з назвою Переяслав, то те із них, яке було так названо найраніше, стало іменуватися Переяславом Руським [5, 37].
У зв'язку з тим, що центром східнослов'янської держави впродовж багатьох століть був Київ, у історичних літописах Русь отримала назву «Київська Русь». З часом історики ввели до наукового обігу ще два терміни «Давня Русь» і «Давньоруська держава», які також набули значного поширення.
Займаючи величезну територію -- від Балтики і Північного Льодовитого океану до Чорного моря і від Волги до Карпат, Русь становила собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією та Скандинавією. Це зумовило швидке входження її у загальноєвропейський історико-культурний ландшафт. Про могутню східнослов'янську державу заговорили в різних частинах Старого Світу. Арабські автори, саги скандинавські, французькі епічні твори зображують Русь як велику країну, що посідала важливе місце в системі європейських політичних, економічних і культурних зв'язків. Ал-Масуді повідомляв, що руси «утворюють великий народ». Знаменита пісня про Роланда засвідчує участь давньоруських дружин у війні проти франкського короля Карла Великого. Нікіта Хоніат зізнається, що «християнський» давньоруський народ врятував Візантію від навали половців [5, 42-43].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
