СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІМЕЙ ЧЕРВОНОАРМІЙЦІВ, “ЖЕРТВ КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ” ТА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ (1919-1922РР.): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Система соціального забезпечення є історично зумовленою організаційною формою обслуговування непрацездатної та знедоленої частини суспільства, яка в усі часи сприяла зміцненню громадського миру, спокою і суспільного порозуміння. Функціонування соціального інституту допомоги є критерієм гуманності тієї чи іншої суспільно-політичної системи, її дієспроможності, а з другого боку, набуває ознак універсальної категорії для визначення історичних форм та якості повсякденного життя великих груп людей.
У історичній літературі інститут соціального забезпечення залишається недостатньо висвітленою проблемою. В радянській історіографії пріоритетною була тема становлення та зміцнення радянської влади, яка подавалась яскраво наголошуючи на перевагах соціалістичного ладу. Справжнє повсякденне життя соціальних груп, особливо упродовж 30-х рр., залишалось поза увагою істориків, а деякі проблеми (жалюгідне матеріальне становище народу, відсутність належних умов життя, мізерні матеріально-фінансові видатки знедоленим тощо) належали до розряду заборонених.
Тому тільки в 90-х рр. з'явились перші статті, які висвітлюють деякі аспекти історії соціального забезпечення в Україні, зокрема Б.Андрусишина, О.А.Мельничука та інших1. Метою даної публікації є висвітлення процесу соціального забезпечення сімей червоноармійців, „жертв контрреволюції” та біженців, що є складовою частиною дослідження загальної проблеми виникнення та функціонування системи соціального забезпечення в Україні в 20-30-х рр.
Перша світова війна завершилася, але тривала громадянська та національно-визвольна боротьба УНР в Україні, відтак до тисяч поранених солдат “імперіалістичної” долучилися жертви нових соціально-гуманітарних катастроф. Упродовж першої половини 1919 р. органи радянської влади в Україні запроваджували декретування соціальної допомоги “солдат Червоної армії”: продовольчими пайками, одноразовими грошовими видачами. Так, 15 лютого 1919 р. червоноармійцям тилових частин видавали одноразово 150 крб., для діючих - 250 крб., а їхнім родинам “пайкову допомогу” з розрахунку 60 крб. на одного члена сім'ї2. Забезпечення червоноармійців відбувалося в армії згідно норм військового часу, а органи собезу мали справу з категоріями інвалідів війни та їхніми родинами. Функція соціального захисту стосувалася не демобілізованих і абсолютно працездатних солдат, а виключно інвалідів різних груп. 28 лютого 1919 р. РНК УСРР ухвалила декрет “Про видачу пайка солдатам і червоноармійцям”, 30 квітня - “Про забезпечення солдат робітничо-селянської Червоної Армії харчуванням”, 28 червня - “Про забезпечення сімей солдат старої армії та флоту, що не повернулися з полону”3. Солдатські добові і видача пайка всім категоріям військовослужбовців свідчили про належну турботу про них та саму армію, її боєздатність і про забезпечення лояльного ставлення до неї населення.
Упродовж лютого-червня 1919 р. РНК УСРР видала три декрети з аналогічними назвами - “Про забезпечення червоноармійців та їх сімей”: перший з'явився 28 лютого, другий - 30 травня, третій - 26 червня. Згідно першого, родинам червоноармійців надавалася допомога: 100 крб. на місяць при наявності одного непрацездатного члена; 120 крб. - при двох; 180 крб. - при трьох; 240 крб. - при чотирьох; 300 крб. - від п'яти і більше. Їх звільняли від квартплати, всіх видів оподаткування, крім натурального4. Декрет від 30 травня зобов'язував місцеві органи собезу та влади виплачувати “пайкову допомогу” сім'ям червоноармійців з урахуванням кількості непрацездатних, але не більше тарифної ставки оплати праці даної місцевості. Наприкінці червня 1919 р. робітникам і службовцям, мобілізованих до лав Червоної Армії, вирішили видавати матеріальну допомогу у розмірі двотижневого заробітку, а селянам-червоноармійцям 150 крб. за рахунок казни5.
До кожного декрету були підготовлені інструкції, якими передбачалося забезпечення сімей червоноармійців матеріальною допомогою та квартирами. Інструкція до декрету від 26 лютого лише звільняла від квартплати, до декрету від 30 травня також, а також від 28 червня, тому ніхто їх не забезпечував квартирами6. Влітку 1920 р., тобто рік після ухвалення інструкції, на Волині налічувалося 10 тис. червоноармійців, родини яких одержували “грошовий пайок”7, хоча він не мав реального продовольчого змісту.
Пайок, який називали офіційно “продкартка “Красная Звезда” (назва запозичена від НКСЗ РСФРР - Авт.), виконував більше політичну, ніж соціально-побутову функцію, тому що держава намагалася у такий спосіб досягнути добровільної мобілізації робітничо-селянської молоді до Червоної армії. НКСЗ УСРР звертав увагу місцевих органів на те, щоб не забували також і солдат старої армії, тобто використовували своєрідний виховний момент.
Чисельність сімей червоноармійців, які підлягали соціальному забезпеченню системою НКСЗ, залежала від вичерпності їх виявлення та активності самих заявників.
Чисельність червоноармійських сімей у містах майже у 2,5 рази виявилася меншою від сільського контингенту, але разом засвідчувала спільне соціальне джерело - робітничо-селянське походження. Південні губернії вирізнялися з-поміж інших, тому що саме вони тривалий час були тиловими, але вражає Донецька губернія, у якій зосередилася третина загальної кількості червоноармійських родин. Це можна пояснити відносною стабільністю суспільства після завершення громадянської війни, а їх незначна питома вага у західних губерніях політичною орієнтацією населення (служба у війську УНР, повстанських загонах тощо). 30 липня 1921 р., за попередніми підрахунками місцевих органів собезу, до списку на отримання гасу записалося 257.523 родини червоноармійців, у яких налічувалося 760.506 осіб9.
Для упорядкування обслуговування червоноармійських родин НКСЗ запровадив 5 тарифних поясів. Наприклад, до першого потрапили міста Харків, Луганськ, Одеса, Таганрог, Суми, 30-кілометрова смуга навколо Харкова, до другого - Катеринослав, Чернігів, до третього - Бахмут, Горлівка, до четвертого - Дебальцево, Бердянськ, до п'ятого - Синельниково, Слав'янськ, а Київ - поза всякими поясами. Продпайок видавали кожного першого числа за місяць наперед.
Перший пояс вважався максимальним, а другий становив 90%, третій - 85%, четвертий - 75%, п'ятий - 65% тарифної ставки10. Однак, беручи до уваги відсутність продовольчих резервів влітку 1921 р., продпайки не мали ні грошового, а тим паче повного задоволення харчами. Голод у південних губерніях вніс суттєву корективу до фонду матеріального забезпечення. Наркомпрод скасував продовольче забезпечення сімей червоноармійців, про що йшлося у телеграмах з Чернігова, Бахмута, Миколаєва, Катеринослава. 3 грудня 1921 р. він підтвердив своє рішення відповідним циркуляром: “До всіх Продкомгубів, копія Губпродінспеції, Держплану. Постачання родин червоноармійців непередбачено. Терміново призупиніть будь-яку видачу продуктів для цієї мети”11. Українська економічна рада при РНК УСРР виділила НКСЗ 30.000 пайків для забезпечення сімей червоноармійців лише у тих районах, які постраждали від посухи12.
У роки громадянської війни органи соціального забезпечення працювали під гаслом: “Все для сімей червоноармійців!”. Це гасло було політичним заходом, який не мав реального матеріального наповнення. Неп та загострення економічної ситуації певним чином дезорганізували роботу місцевих органів соціального забезпечення, які вишукували джерела для допомоги сім'ям червоноармійців. Держава також намагалася знайти резерви. За січень-жовтень 1921 р. Наркомпрод видав 810.586 пудів хліба, 79.935 пудів крупи та 131.800 пудів овочів, а на грошовий пайок витратили близько 2 млр. крб.13. Забезпечення родин червоноармійців залишалося пріоритетним для держави. “Констатуючи, що не виключена можливість (поза як ми продовжуємо перебувати в оточені капіталістичних держав) виступу Червоної Армії, - зазначалося в одній з підсумкових статей про роботу серпневої наради обозів 1921 р., - тези відзначають, що соціальне забезпечення сімей червоноармійців і надалі залишається завданням надзвичайної політичної важливості”14. Найоптимальнішою формою їх забезпечення вважали “твердий пайок”. Кількість сімей червоноармійців в містах становила 90.547, в сільських районах - 214.226, але НКСЗ вирішив скоротити їхню чисельність на 30%, спираючись на поліпшення матеріального становища внаслідок запровадження непу15. Така оцінка була надто умоглядною та абстрактною. У 1920/21 р. лише 12% сімей червоноармійців забезпечили паливом16, а в селах про них просто забули, перекладаючи тягар на комбіди та комнезами. Перспективи створення собезами виробничих підприємств з метою забезпечення родин червоноармійців виявилися також мало оптимістичним. “Організація виробництва, простіше кажучи, створення якого-небудь підприємства, навіть самого дрібного, - зазначав І. Цекиновський, - вимагає значних матеріальних і грошових ресурсів, яких у собезу немає”17. Підприємливість окремих керівників губернських чи повітових відділів собезу, яким вдалося заснувати промислові заклади, не вирішували нагальних потреб соціального забезпечення.
11 листопада 1921 р. при НКСЗ відбулася міжвідомча нарада з представниками Наркомзему, Південбюро ВЦРПС та Наркомфіну, на якій йшлося саме про надання допомоги родинам червоноармійців в умовах непу. Нарада ухвалила наступне рішення: 1. а) Вважати, що сім'ї червоноармійців, виходячи з фізичних, побутових, соціальних та інших умов, що ускладнились для багатьох з них за нової економічної ситуації, становлять з себе мало пристосовану і мало придатну для господарської діяльності групу; б) Внаслідок цього розраховувати на можливість застосування до неї принципу самозабезпечення на засадах господарської самодіяльності недоцільно, відтак весь тягар їх забезпечення має взяти на себе держава; 2. Допомога повинна надаватися виключно знедоленим з належним правом; 3. а) Вважати, що у зв'язку з грошовою системою, яка постала, найдоцільніше перейти на грошову систему надання допомоги з обов'язковим натуральним забезпеченням за рахунок грошової допомоги; б) Розмір забезпечення повинен відповідати мінімуму життєвих потреб, тобто повинен досягати мінімального заробітку для середньої сім'ї з 3-х осіб; 4. Натуральне забезпечення становлять: а) Для міського населення - продовольчий пайок за твердою нормою, постачання паливом та іншими натуральними видатками (мануфактура, взуття, одяг тощо), б) Стосовно забезпечення сільського населення, форма натуральної допомоги має бути переважно у вигляді державного постачання предметами широкого вжитку: реманентом та знаряддями праці. Центр ваги повинен бути зосереджений на господарській допомозі місцевих органів взаємодопомоги на селі; 5. Вважати необхідним і надалі звільняти родини червоноармійців від всіх державних податків, за виключенням прибуткового, промислового і натурального; 6. Варто підтримувати всяку можливість використати господарську ініціативу і самодіяльність, спрямованих на поліпшення становища родин червоноармійців; 7. З метою вичерпного обліку і дійсно фактичного забезпечення, всі види грошової і натуральної допомоги повинні бути заброньовані відповідно планових заявок18. Питання раціонального використання існуючих матеріальних засобів з метою забезпечення червоноармійських сімей набуло особливої політичної ваги, тому Наркомпрод і Центральна комісія допомоги червоноармійцям, що демобілізувалися хворими, пораненими та інвалідами війни, вирішили терміново “розверстати” по губерніях продукти. До цієї справи долучалися і місцеві органи влади. Так, восени 1921 р. Харківський губземвідділ створив комітет - губкомчервоза (губернський комітет червоноармійського господарства), котрий займався сільськогосподарським виробництвом (сіяв, збирав хліб, заготовляв паливо, лісобудівельний матеріал, забезпечував реманентом та худобою). На його піклуванні перебувало 9195 сімей солдат Червоної армії, з них надано безпосередню допомогу - 7828 родинам: оброблено 1478 дес. землі, перевезено 1066 кубометрів дров, видано паливом 5295 кубів, 59000 одиниць цегли для забудови, 7070 стовбурів лісу, 376 листів скла, 126 аршин мануфактури, відремонтовано реманент для 83 сімей, передано 971 голов великої рогатої худоби, 178 возів полови для годівлі худоби і грошовий пайок на 266.234 крб.19. НКСЗ та губернські відділи проводили недільники допомоги сім'ям червоноармійців, забезпечуючи їх хлібом, худобою, реманентом, лісобудівельними матеріалами20.
Страницы: 1, 2
