Соціально-економічне і політичне становище країн Балканського півострова напередодні Східної кризи (середина 70-х рр. ХІХ ст.)
Курсова робота
Зміст
Вступ
Розділ І. Економічна політика Османської Туреччини щодо балканських слов'ян
Розділ ІІ. Зародження та наростання антитурецького руху на Балканах
Висновки
Список використаних джерел та літератури
XIX століття було відзначено глибокою кризою турецької військово-феодальної системи. Весь хід історичного розвитку яскраво показував неможливість подальшого існування феодальної монархії Османа.
Виданням Гюльханейського хатт-і-шерифа 1839 р. почався новий період в історії Туреччини, період реформ, що отримав назву епохи танзимата. Своє продовження реформи отримали в хатт-і-хумаюне 1856 р. і ряду інших законодавчих актів. Вони проголошували рівноправність християн і мусульман в турецькій імперії, створення змішаних судів, право для християн мати нерухоме майно, поліпшення положення християнської церкви і інші. Політикою реформ турецький уряд хотів загальмувати остаточний розпад імперії, створити серед європейських держав ілюзію, що імперія Османа стає цілком сучасною державою. Проте уряд натрапив на сильний опір феодалів-мусульман, що прагнули зберегти свої привілеї. Особливо сильним цей опір було в Боснії і Герцеговині, де давали, про себе знати старі сепаратистські тенденції місцевих феодалів. Нерідко Порті доводилося проводити реформи танзимата в боснійському вілайєті силою. Але і це не допомогло. Реформи ще більше загострили внутрішнє положення країни, показавши повну неспроможність турецьких властей у вирішенні проблем, що стояли перед ними Грачев В.П. Балканские владения Османской империи на рубеже XVII-XIX вв. : внутреннее положение, предпосылки национальных освобождений / В.П. Грачев - М. : МГИМО, 1990. - С. 129-131..
Економічний і політичний стан християнського населення, не дивлячись на проголошену в реформах рівність християн з мусульманами, практично не покращився. Як і раніше кмети (кріпосні селяни) знаходилися під подвійним гнітом: феодала і держави. Кожний селянин, якому феодал давав землю для обробки, господарські споруди, інвентар і худобу був зобов'язаний платити десяту частину урожаю (десятину) державі, а залишок ділився порівну між читлук-сахибиєм (феодалом) і чифчиєм (кріпосним селянином). В тому випадку, якщо феодал давав селянину лише частину господарського інвентаря (наприклад, тільки господарські споруди), а решта інвентаря була власністю селянина, то тоді феодал одержував від 1/4 до 1/3 урожаю (за вирахуванням десятини) залежно від якості землі. Якщо феодал надавав селянину тільки землю, то в цьому випадку він одержував від 1/9 до 1/5 частки урожаю, але при цьому селянин був зобов'язаний ходити на беглучення, тобто примусову роботу (панщину). Розміри частки феодала з урожаю і тривалість беглучення в різних районах Боснії і Герцеговини залежали від існуючих звичаїв. В 1858 р. примусова безкоштовна праця селян на феодала в Боснії була відмінена. Тепер селянин повинен був платити феодалу замість 1/5-1/3 урожаю зернових - половину сіна і фруктів. На практиці феодали використовували новий закон в своїх інтересах. Вони не відмовлялися від беглучення, не хотіли виконувати своїх зобов'язань відносно селян, але неухильно вимагали 1/3 урожаю зернових, що було особливо важке для селян там, де раніше частка феодала в урожаї була менше. Незважаючи па численні заборони, беглучення в Боснії і Герцеговині використовувалося феодалами аж до 1878 р., тобто до австрійської окупації. Так званий Саферській (листопадовий) закон, прийнятий 13 листопада 1859 р., остаточно узаконив звичай, по якому селяни були зобов'язані платити феодалу за використовування його землі 1/3 урожаю. Стягування 1/3 урожаю феодалами супроводжувалося численними зловживаннями. Никитин С.А. Очерки по истории южных славян и русско-балканских связей в 50-е - 70-е годы XIX в. / Сергей Александрович Никитин. - М. : Наука, 1970. - С. 94.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5