Соціально-економічне і політичне становище країн Балканського півострова напередодні Східної кризи (середина 70-х рр. ХІХ ст.) - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Соціально-економічне і політичне становище країн Балканського півострова напередодні Східної кризи (середина 70-х рр. ХІХ ст.)

березні 1876 р. у зв'язку з безчинствами султанських військ, різко зросло число боснійських біженців до Австро-Угорщини. Це зв'язано з тим, що 1 лютого в Сараєво був оголошений указ (фірман) султана від 12 грудня 1875 р. про відміну відкупу податків, свободу віросповідання, розділення виконавської і судової влад. Ці реформи, прийняті Туреччиною під тиском великих держав, зустріли в Боснії лютим опором мусульманського населення, що практично зробило неможливим їх проведення в життя. Жахливі звірства розбійницьких загонів башибузуків були одним з проявів цього руху антиреформ в Боснії.

В південно-західній Боснії чоту Г. Бабича продовжувала успішно боротися з турецькими військами. В порівнянні з повстанськими загонами в північній Боснії тут була набагато більше організованість. В березні було зайнято турецьке зміцнення Унац; повстанці захопили великі трофеї. Був сформований штаб для координації дій.

Оголошення Сербією і Чорногорією війни Туреччини мало велике значення для повсталих боснійців. Авторитет Сербії відразу зріс, її вплив на повстанців став переважаючим. 30 червня в північній Боснії і 2 липня в Трубаре (південно-західна Боснія) був проголошений Маніфест про приєднання Боснії до Сербії. Без жодного сумніву цей Маніфест був підготовлений з відома сербського уряду, про що говорить швидкість його підписання. Проголошення об'єднання Сербії з Боснією полегшувало положення повсталих. Повстання в Боснії стало складовою частиною широкого національно-визвольного руху на Балканах.

Сербський уряд направив до Г. Бабичу до південно-західної Боснії полковника Деснотовіча, який повинен був узяти на себе командування повстанцями. Під керівництвом Деспотовіча був узято місто Оджак Виноградов В.Н.. Международные отношения на Балканах / Владимир Николаевич Виноградов. - М. : Наука, 1974. - С.155..

В кінці 1876 р. в результаті військових невдач Сербія була вимушена підписати мир з Туреччиною, однією з умов якого була відмова Сербії від підтримки повстання в Боснії. Побоюючись, що турки можуть заселити землі боснійських селян, що бігли до Австро-Угорщини, сербський уряд порадив біженцям повернутися назад, а повстання припинити. Не дивлячись на це повстанці продовжували боротьбу і в 1877 р.

Лише після поразки основних сил повстанців в південно-західній Боснії на початку серпня 1877 р. їх організована боротьба практично припиняється. І проте аж до австро-угорської окупації Боснії в 1878 р. продовжувалися дрібні зіткнення повстанської чети з турецькими загонами.

Ледве уляглася франко-германска військова тривога, як в тому ж 1875 р. загострилася інша кардинальна проблема міжнародної політики - східне, або, краще сказати, близькосхідне питання. То було «питання про збереження турецького володарювання в слов'янських, грецьких і албанських областях, а також і суперечка про володіння входом в Чорне море». В середині 70-х років турецький гніт викликав черговий вибух національного протесту. Почалася нова політична криза турецької імперії, що продовжувалася близько трьох років - до 1878 р Россия и восточный кризис 70-х годов 19 в. / Под ред. И. А. Федосова, В. Г. Карасева.- М. : Наука,1981. - С.239-240..

Влітку 1875 р. в слов'янських областях на крайньому Північному Заході імперії Османа, спочатку в Герцеговині, а потім і в Боснії, відбулося повстання християнського населення, селянського у своїй більшості, проти феодально-абсолютистського і національно-релігійного гніту султанської Туреччини. Повстанці боролися за національну самостійність. Вони вимагали землю, що знаходилася в руках мусульманського дворянства. Повстання зустріло гаряче співчуття в Сербії і Чорногорії. Народи цих країн прагнули завершити національне звільнення південного слов'янства.

Південнослов'янський національний рух був направлений в першу чергу проти Туреччини. Але воно представляло небезпеку і для Австро-Угорщини. Під скіпетром Габсбургов жило декілька мільйонів південних слов'ян. Кожний успіх в справу національного звільнення південного слов'янства від гніту Туреччини означав наближенні того дня, коли повинне було відбутися звільнення пригноблюваних народів Австро-Угорщини. Австрійська буржуазія і угорські поміщики були найзлішими ворогами слов'янської свободи. Пануючи над обширними територіями із слов'янським і румунським населенням, вони у разі торжества слов'янської справи ризикували втратити велику частину обох земель, ринків, багатства і влади. Масовий рух народів, що підривав імперію султанів, був одним з проявів буржуазної революції і боротьби проти феодалізму. Воно викликало втручання великих держав і активну діяльність їх дипломатів. Цілі держав були різні.

Щоб запобігти звільненню слов'янських народів, австро-угорський уряд під впливом австрійської буржуазії і мадярського дворянства прагнув підтримувати цілісність імперії Османа і гальмувати звільнення з-під її ярма як південних слов'ян, так і румун.

Навпаки, Росія протегувала слов'янському національному руху. Реальна основа цієї політики полягала в тому, що російський уряд убачав в слов'янах союзників проти імперії Османа і Австро-Угорщини. Ці дві багатонаціональні держави були поневолювачами південного слов'янства. Але вони ж були і супротивниками Росії в боротьбі за панування на Близькому Сході і особливо на балканському півострові. Російський вплив на Балканах був найважливішою перешкодою для успіху австрійсько-мадярської експансії в цьому районі. Воно ж було головною загрозою для застарілої влади султанів.

Найважливіші інтереси царського уряду на Близькому Сході зосереджувалися на питанні про протоки. В ту епоху Босфор і Дарданели мали найбільше значення для всього півдня Росії. Через них проходив єдиний вихід для всієї морської торгівлі Південної Росії і через них же міг проникнути до південноросійського побережжя ворожий військовий флот. Якби імперія Османа розвалилася, протоки позбавилися б свого, вікового господаря - що ослабів і тому став для царської Росії безпечним. Балканы в конце XIX - начале ХХ века. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе. - М. : Международные отношения, 1991. - С.167-169.

Хто став би новим повелителем цього ключового стратегічного пункту і найважливішого торгового шляху? Претендентом на панування в протоках була Англія, що прагнула переважаючого впливу в імперії Османа на проходячих через її землі шляхах з Європи до Індії. Головним суперником Англії виступала сама царська Росія. Кожний з претендентів прагнув того, щоб затвердити в протоках своє панування і не дозволити зробити це своєму супротивнику. Досягти цих цілей можна було або шляхом прямого захоплення проток, або ж за допомогою операції з султаном, багато на що готовим в критичну хвилину ради збереження влади або її подібності.

Переважаючий вплив на Балканах забезпечував стратегічно панування над європейським побережжям проток або принаймні давав можливість тримати їх під загрозою і, отже, під деяким контролем. Зважаючи на це царська Росія не мала наміру допустити панування на Балканах Австро-Угорщини або Англії, а ті у свою чергу не бажали затвердження там переважаючого впливу Росії Виноградов В.Н.. Международные отношения на Балканах / Владимир Николаевич Виноградов. - М. : Наука, 1974. - С.178.. Але якщо Австро-Угорщина опиралася звільненню слов'ян від турок з побоювання прецеденту для власних слов'янських підданих, то на відміну від всіх Росія підтримувала слов'янські народи в їх боротьбі за звільнення. Ступінь підтримки, правда, змінювався. Її інтенсивність в чималій мірі залежала від змін у позиції Туреччини і атмосфери російсько-турецьких відносин.

Для Австро-Угорщини значення балканського півострова було інше, ніж для Росії. Для її пануючих класів було не так важливо, що Балкани складають підступи до проток і до турецької столиці. В першу чергу вплив там був необхідний для приборкання національно-визвольного руху, а потім зважаючи на зростаюче значення ринку балканських країн для австрійської промисловості.

Була також різниця в характері балканських інтересів між різними пануючими класами Австро-Угорщини. Борючись проти слов'янської свободи і російського впливу на Балканах, мадярське дворянство не особливо прагнуло прямого приєднання балканських областей. Мадярські поміщики побоювалися всякого посилення слов'янського елемента в монархії Габсбургів. «Мадярська тура переповнена багатством, - помітив одного разу Андраши, - всякий новий вантаж, будь то золото, будь то бруд, може її тільки перекинути». Головну свою задачу на балканському півострові мадярське дворянство убачало в задушенні національно-визвольних рухів.

Що стосується австрійської буржуазії, то вона розділяла з мадярськими поміщиками ненависть до слов'ян і страх перед зростанням питомої ваги слов'ян усередині двоєдиної австро-угорської держави. Але, з другого боку, австрійський капітал вступив на шлях експансії на Балканах, Навряд чи не головним засобом проникнення туди на початку 70-х років було для нього отримання залізничних концесій і будівництво залізниць -перш за все великої магістралі до турецької столиці.

В найбільшій економічній залежності від Австро-Угорщини зі всіх Балканських країн в 70-х роках знаходилася Сербія. Переважаюча частина сербського експорту йшла або до Австро-Угорщини, або ж через австро-угорські порти. Свого виходу до моря Сербія не мала. Для дії на Сербію Австро-Угорщина мала свій в розпорядженні сильні засоби тиску: як будувати залізницю до Егейському моря, на Салоники? Через Боснію або ж через Бєлград? Те або інше рішення багатьох подібних питань мало для маленької Сербії життєве значення. Допомоги проти австро-угорського засилля сербський уряд шукав у Росії. Писарев Ю.А. Великие державы и Балканы накануне Первой мировой войны / Юрий Александрович Писарев. - М. : Наука, 1985. - С. 146.

Коли почалося герцеговинське повстання, Андраши заявив «Високій Порті» - так іменувався уряд імперії Османа, -що розглядає це безладдя як внутрішню турецьку справу. Тому він не має наміру ні втручатися в них, ні чим-небудь утрудняти військові заходи турок проти повстанців. Він явно вважав би за краще, щоб турки втопили повстання в крові.

Проте утриматися на цій позиції Андрагаї не вдалося. В Австрії були впливові елементи, які розраховували інакше вирішити південнослов'янське питання: вони думали включити південнослов'янські області західної половини Балкан до складу габсбурської держави, почавши із захоплення Боснії і Герцеговини. Таким чином, разом з Австрією і Угорщиною ці області ввійшли б як третя складова частина в монархію Габсбургов. З дуалістичної держави Австро-Угорщина перетворилася б в «триалічстичну». Прихильники цієї програми у відмінність від угорців, від австрійської буржуазії готові згодитися з тим, щоб в східній частині Балкан затвердився вплив Росії. З нею вони рекомендували укласти полюбовну операцію. Заміна дуалізму триалиємом повинна була ослабити в імперії вплив мадяр. На такій позиції стояли військові, клерикалізм і феодальні круги австрійської половини Австро-Угорщини.

Імператору Францу-Йосипу дуже хотілося хоча б чим-небудь компенсувати себе за втрати, понесені в Італії і Німеччині. Тому він з великим співчуттям прислухався до голосу прихильників захоплення Боснії і Герцеговини. Поборники такої політики енергійно заохочували антитурецький рух в цих областях. Весною 1875 р. вони організували подорож Франца-Йосипа в сусідню Далмацію. Під час цієї поїздки імператор приймав представників герцеговинського католицького духовенства, які вітали його як захисника християн від мусульманського ярма. Ця поїздка разом з передуючою католицькою агітацією в чималій мірі заохотила герцеговинців зважитися на повстання Балканы в конце XIX - начале ХХ века. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе. - М. : Международные отношения, 1991. - С.275-277..

Російський уряд також вважав за необхідне надати допомогу повсталим слов'янам. Воно сподівалося таким шляхом встановити серед них свій престиж, підірваний поразкою в кримській війні. Підтримка герцоговинців з боку Австро-Угорщини підливала масла у вогонь: російський уряд ні в якому разі не хотів поступатися Габсбургам роллю покровителя слов'янства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5