Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітт - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітт

творення Української соціал-демократичної партії.

З розгортанням революційного руху робітників і селян, поширенням марксистських ідей, під впливом зародження соціал-демократії в Росії, зокрема «Союзів боротьби за визволення робітничого класу», на західноукраїнських землях почали виникати соціал-демократичні організації. У 1892 р. у Львові відбувся І з'їзд галицьких соціал-демократів, на якому було завершено оформлення соціал-демократичної партії Галичини й Сілезії як складової частини Австрійської соціал-демократичної партії, створеної на з'їзді в Гайнфельді 30 грудня 1888 p.-- 1 січня 1889 р [7, 281].

Вона проводила роботу серед робітників, зокрема керувала масовим рухом за загальне виборче право при прямому й таємному голосуванні. У 1897 р. на Всеавстрійському з'їзді завершився її поділ як єдиної пролетарської партії на самостійні національні партії: німецьку, чеську, польську, італійську, південно-слов'янську, а з 1899 р. -- і українську. Об'єднувалися вони тільки спільним Всеавстрійським з'їздом (один раз у два роки), а між з'їздами -- спільним керівним органом -- виконкомом, до якого входили лідери національних партій. Соціал-демократична партія Галичини й Сілезії у 1897 р. перейменувала себе в Польську соціал-демократичну партію (лідер І. Дашинеький) і, отже, стали окремою польською соціал-демократичною партією.

Восени 1899 р. з лівих радикалів і українських соціал-демократів, які вийшли з соціал-демократичної партії Галичини й Сілезії, оформилася Українська соціал-демократична партія (УСДП). її центральним органом стала газета «Воля», а лідерами М. Ганкевич, С Вітик, В. Охримович та ін. До складу УСДП входили переважно представники робітничої аристократії -- верхівка друкарів, добре оплачуваних нафтовиків, ремісники, службовці, інтелігенти та ін. УСДП сприйняла програму австрійської соціал-демократії. її лідери відмовились від ідеї соціалістичної революції й диктатури пролетаріату, заперечували необхідність збройного повстання, визнавали лише легальні, парламентські форми боротьби, вважали, що капіталізм можна замінити соціалізмом мирно, тільки шляхом реформ.

Наприкінці 1890 р. створилася соціал-демократична партія Угорщини, яка розгортала свою діяльність і в Закарпатті. У 1896 р. соціал-демократичні гуртки об'єдналися в Буковинську соціал-демократичну організацію.

Висновки

У другій половині XIX ст. в західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід до капіталістичних форм господарювання. Зростає товарність сільського господарства, ширше використовується вільнонаймана праця, поліпшуються знаряддя праці, частіше застосовується техніка тощо. Проте водночас з позитивними зрушеннями зберігає свої панівні позиції поміщицьке зелеволодіння; завдяки перебуванню сервітутів -- під поміщицьким контролем юридично вільні селяни фактично потрапляють в економічне кріпацтво; загострюється проблема аграрного перенаселення тощо. Через це в аграрній сфері західноукраїнських земель накопичується комплекс протиріч, які заважали поступальному розвиткові. Ці протиріччя значною мірою були зумовлені колоніальним характером економіки краю.

Наслідками колоніальних форм господарювання в промисловій сфері були: гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель; консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїнської промисловості; орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, створення деформованої структури промислового потенціалу; залежність промислового розвитку від іноземного капіталу; хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель; фіксація низької енергоозброєності західноукраїнської промисловості; перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро- Угорщини майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-80-х років XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтово-озокеритної (озокерит -гірський віск), лісопильної та борошно-мельної галузей. На цих підприємствах стали дуже широко застосовуватися парові двигуни.

У цілому ж західноукраїнські землі продовжували залишатися аграрно-сировинним придатком до промисловості розвинутих центральних і західних провінцій Австро-Угорщини. Як і раніш, основну масу населення становило селянство. При чому майже половина селянських господарств була бідняцькою. Значно зросло число куркульських господарств, де використовувалася наймана робоча сила. На кінець XIX ст. на західноукраїнських землях налічувалось понад 400 тисяч постійно зайнятих і періодично найманих робітників.

У другій половині XIX століття центром українського національного відродження стала Галичина, де у відносно сприятливих умовах австрійського конституційного ладу українська політична думка знайшла благодатний ґрунт для свого розвитку. Динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси.

Саме в цей період галицькими вченими за участю східноукраїнських політичних діячів було науково обґрунтовано окремішність українського народу з його власною неповторною мовою, письмом, звичаями, релігією від інших слов'янських народів та доведено етнічну цілісність українців Східної Галичини з українцями, які проживали на теренах південної Росії, західної Польщі та північної Угорщини. Ці ідеї стали науково-теоретичною основою формування національної свідомості та піднесення українського національно-визвольного руху.

Найважливішими факторами, що стимулювали національний рух за політичні, соціально-економічні права українців, стали соціально-економічні чинники, серед яких можна назвати скасування кріпосного права та закріплення у конституційних актах права власності всіх громадян на землю; виникнення та розвиток кооперативного руху та інших українських економічних інституцій; створення системи господарської (економічної) освіти для українського населення; розвиток промисловості та поява робітничого класу; розгортання боротьби селянства та робітничого класу за свої соціально-економічні права тощо.

Основними культурними чинниками відродження Західної України під владою Австро-Угорщини після «Весни народів» 1848 р. стали боротьба української галицької інтелігенції за формування національної свідомості всіх верств українського населення та пропагування ідеї українського державотворення; боротьба за розвиток української мови та культури і їх поширення у всіх сферах життя Західної України. Рух українців за свої культурні права набув політичного характеру, а також значення необхідного чинника розвитку ідеї українського державотворення, без якого неможливе було її поширення серед широких кіл української громадськості.

Починаючи з 1848 p., слід виокремити в українському національному русі чотири головні напрямки: українофільство (у розумінні самостійництва), полонофільство, австрофільство, москвофільство (русофільство), які незважаючи на різні державно-політичні ідеали і орієнтації були невід'ємними складовими українського національно-визвольного руху в Західній Україні.

Національний рух українців Західної України у другій половині XIX століття став важливою сторінкою історії політичного самовизначення українського народу, яскравим свідченням невмирущої волі українців мати свою державність, бути суверенним у сім'ї інших вільних народів світу. Цей рух був глибоко пов'язаний з суспільно-політичними процесами на Наддніпрянській Україні, а тому мав не лише локальне, а й всеукраїнське політичне значення.

Список використаних джерел та літератури:

1. Андрухів І. О. Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848-1939 рр. - Івано-Франківськ, 1996. - 79с.

2. Біла Н. М. Діяльність українських політичних партій серед селянства Східної Галичини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - Львів, 2004.

3. Бойко О. Д. Історія України. - К.: Академія, 1999. - 568с.

4. Борисенко В. Курс української історії. - К., 1996.

5. Босак О. І. Українська соціал-демократична партія в соціальному і національному рухах Галичини (90-і рр. ХІХ ст.-1914 р.). - Львів, 2003.

6. Гербільський Г. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у XIX ст. - Львів, 1964.

7. Грабовський С., Ставроянi С., Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. - К., 1995. - C.267-270, 276-283.

8. Грицак Я. Молодi радикали в суспiльно-полiтичному життi Галичини // Записки НТШ. ССХХII. - Львiв, 1991. - С. 71-110.

9. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX--XX століття. -- К., 1996.

10. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. -- К., 1991.

11. Єфименко О. Історія України та її народу. - К., 1992.

12. Історія України. /За ред. Зайцева Ю.А. -- Львів: Світ, 2000. -- 463с.

13. Історія України. /За ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2002. -- 480 с.

14. Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.I. / Пiд ред.В.Смолiя. - К., 1995. - С. 308-349.

15. Кармазін М. С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХIХ - початок ХХ століття). - К., 1998.

16. Ковальчук В. Б. Ідея державності та національної незалежності у діяльності українських партій Східної Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. (історико- політологічний аспект) - Львів, 1996. - 173 с.

17. Кондратюк К. Нариси історії українського національного руху ХIХ ст. - Тернопіль, 1993.

18. Кріль М. М. Слов'янські народи Австрійської монархії: культурно-освітні танаукові зв'язки з українцями. 1772-1867. - Львів, 2000. - 36с.

19. Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху. - Івано-Франківськ, 1993.

20. Кугутяк М. В. Національно- політичний рух у Галичині в 1890 - 1939 роках. - К., 1996. - 435с.

21. Кульчицький В. С. Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини: навч. посіб. - Л.: Тріада плюс, 2002. - 88с.

22. Лазарович М. В. «П'ємонт» українського національного відродження (Східна Галичина у другій половині XIX - на початку ХХ століття). - Т.: Економічна думка, 2003. - 35с.

23. Левицький К. Українськi полiтики Галичини. - Тернопiль, 1996.

24. Мацькевич М.М. Державно-правові реформи за часів Австрії. // Обрії. Науково-педагогічний журнал. - 1998. - № 1 (16). - С. 106 - 109.

25. Мацькевич М.М. Державно-правові фактори відродження української мови в Галичині за часів Австрії в навчальному процесі // Джерела. Науково-методичний вісник. - 1997. - № 2 (11). - С. 45 - 49.

26. Мацькевич М.М. Розвиток національної ідеї в Галичині в контексті Конституції України // Право України. -1998. - № 11. - С. 106-109.

27. Мацькевич М.М. Розвиток національної ідеї в Галичині за часів Австро-Угорщини (державно-правові аспекти) // «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні». Матеріали ІІІ регіон. наук. конф. (лютий 1997 р.). - Львів, 1997. - С. 108-116.

28. Настасяк І. Особливості правового становища шляхти в Галичині (кінець XVIII - початок XIX ст.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Випуск 39. - Львів, 2004. - С. 117-121.

29. Никифорак М. В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). - Чернівці : Рута, 2004. - 383с.

30. Петрів Р.В. Генезис капіталізму у містах Східної Галичини в кінці XVIII - першій половині XIX cт. (1772-1850). - Івано-Франківськ, 1993. - 282с.

31. Савчук Б.П. Українські громадські організації в суспільному житті Галичини (остання третина ХІХ ст.- кінець 30-х років ХХ ст.) - Чернівці, 1999.

32. Субтельний О. Україна: Історія. - К., 1993.

33. Франко I. Ukraina irredenta // Вивiд прав України. - Львiв, 1991.

34. Франко І. Зібрання творів: В 50 т. - К.: Наук. думка, 1976.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5