На початку XVIII ст. фільварки виникали подекуди в маєтках дрібних феодалів, частіше в маєтках середньої шляхти, можновладців (магнатів), королівських (державних); останніми на різних правах пожиттєво володіли середня й багата шляхта та магнати. У володіннях багатої шляхти, магнатів, у багатьох королівщинах фільварок зазвичай припадав на три і більше сіл.
Розширювався асортимент вирощувальних культур: крім пшениці, ячменю, жита, сіяли горох, сочевицю, вику, рослини-барвники тощо. У північній Чехії та Словаччині зростала роль тваринництва, особливо вівчарство. Значна частина хліба і продукції тваринництва йшла на внутрішній і зовнішній ринки.
Великого поширення набуло рибальство, продукція якого використовувалась на внутрішньому і зовнішньому ринках. Лише в Пардубіцькому панстві було 235 рибних ставків, а всього в Чехії їх налічувалося понад 78 тисяч.
На протязі XVIII ст. у сільському господарстві чеських земель відбуваються істотні зміни. Із зростанням населення ( з 4 млн. жителів у 1781 р. до 6,5 млн. у 1846 р.), розвитком суспільного поділу праці і торгівлі зростав відповідно і попит на товари. Власники великих господарств розширювали посівні площі, використовували добрива, впроваджували нові культури - картоплю та цукрові буряки, а також кормові рослини - конюшину і люцерну, що сприяло розвитку тваринництва. Відбувається перехід від традиційної для феодального господарства трипільної системи до більш продуктивної багатопільної сівозміни.
Проте дрібні селянські господарства повільно пристосовувалися до нововведень. Селяни (дві третини яких були малоземельними) господарювали старим дідівським способом, сіяли в основному жито, овес і мали низькі врожаї.
Важким тягарем на плечі селян лягали повинності, які покладала на них феодальна держава. Постійні побори на війну і воєнні цілі виснажували підданих.
Переконуючись у непродуктивності панщинної праці, феодали починають заміняти панщину грошовою рентою (чиншем). Це підривало натуральний характер селянського господарства. Швидке збільшення товарного виробництва у великих землеволодіннях і слабка, але все ж помітна тенденція його зростання в селянських господарствах, свідчили про розвиток капіталістичних відносин. Капіталізм у сільському господарстві Чехії розвивався на зразок прусського, при якому „кріпосницьке поміщицьке господарство повільно переростає у буржуазне.
Розвиток капіталістичних відносин в Словаччині відбувався значно повільно, ніж у Чехії. Проте й тут з кінця XVIII ст. спостерігається деякий прогрес у сільському господарстві. Зростає кількість великих поміщицьких господарств, удосконалюється сільськогосподарське виробництво, вводяться нові культури, ширше застосовується праця сезонних і найманих робітників.
Необхідно зазначити, що ремесло і торгівля чехословацьких земель розвивалася у винятково складних умовах. Зміцнення могутності феодалів, розширення привілеїв церкви в галузі торгівлі, податковий гніт Габсбургів і напади турків на Словаччину гальмували розвиток економіки міст. На економіці Чехії і Словаччини негативно позначилася так звана „революція цін" і приплив у Європу з Америки дешевого золота та срібла. Це зумовило, зокрема, деяке скорочення обсягів торгівлі. Переміщення торгівельних шляхів у Європі після географічних відкриттів, надання привілеїв феодалам для безмитного ввезення товарів (для власних потреб) зумовили певний застій, а в окремих галузях і значний спад.
Початковий етап розвитку промисловості на чехословацьких землях пов'язують з мануфактурним виробництвом. В Чехії та Словаччині в середині XVI ст. з'явилися перші мануфактури (кріпацькі та бюргерські). В гірництві Чехії основні позиції захопила німецька фірма Вальзерів, а в Словаччині - Фуггерів. Мануфактура, однак, не набула загального поширення, вона мала локальний характер. Провідним залишилося цехове ремесло, сувора регламентація якого була гальмом розвитку продуктивних сил.
Значне нагромадження капіталу і вільної робочої сили, а також обмеження законами 1731, 1739 рр. цехових привілеїв, підкорення їх контролю держави, сприяли зростанню мануфактурного виробництва. Спочатку серед володарів мануфактур переважали шляхетські підприємці, пізніше зустрічаються і представники міщан.
Великі мануфактури досить швидко виникали на селах, у маєтках поміщиків та монастирів. У північній та східній частинах Чехії, південній Словаччині було чимало текстильних мануфактур, які виробляли льняні, шерстяні та бавовняні тканини. В 60-х роках XVIII ст. виникли і перші ситцеві мануфактури. Текстильне виробництво в другій половині XVIII ст. стало провідною галуззю промисловості.
Успішно розвивалися мануфактури, що виробляли скло. У 1766 р. лише у Чехії їх налічувалося 64, а кількість кваліфікованих робітників на них досягала майже 3 тисячі. Чеські скляні вироби користувалися великим попитом не тільки на ринках Європи, а й в Індії, в окремих країнах Африки і Америки. Немало мануфактур виникло у металообробній, гірничій та харчовій промисловості.
Політика меркантилізму Габсбургів до певної міри активізувала промисловий розвиток. Вже в 70-х роках XVIII ст. у Чехії існувало 250 мануфактур, на яких працювало майже 190 тисяч робітників (з них 177,5 тисяч, або 95% були зайняті в текстильному виробництві).
Загалом варто відзначити, що після втрати більшої частини промислово розвиненої Сілезії (її захопила Пруссія) уряд Марії Терезії звернув увагу на чеські землі. Це диктувалося багатьма міркуваннями, у тому числі наявністю тут необхідних природних ресурсів, господарських передумов у вигляді сільських промислів мануфактур, зручністю комунікацій, а також вигідним стратегічним положенням земель чеської корони. У результаті вони поступово перетворювалися в один з найбільш розвинених економічних регіонів монархії. У Чехії, а потім й у Моравії помічається зростання питомої ваги капіталістичних мануфактур. Але їхнє поширення гальмувалося збереженням кріпосницьких відносин і станових привілеїв феодалів, не говорячи вже про відсутність ринку вільної робочої сили.
В Угорському королівстві аналогічні процеси розвивалися із запізненням, що в чималому ступені пояснювалося тривалим османським хазяйнуванням на великій частині території королівства й руйнівних австро-турецьких війн XVII в. Найбільш розвиненим центром ремесла виявлялася Словаччина. Велике значення тут придбала й гірничодобувна промисловість. Як видно з даних переписів 1715 й 1720 р., 60% всіх ремісників, об'єднаних у цехи на території Угорського королівства, працювали в Словаччині. Правда, вироблена ними продукція носила однобокий характер, будучи в основному орієнтованій на задоволення військових потреб. Перші мануфактури в Словаччині були створені при Ференці II Ракоці на початку XVIII в. у Банска-Бистриці, Кошиці й Нові-Лазні. Як й аналогічні ремісничі майстерні, вони були зайняті виготовленням зброї й боєприпасів.
Подальший розвиток мануфактурного виробництва в Словаччині намітилося з 30-40-х років XVIII в., коли чоловік Марії Терезії майбутній імператор Франц Лотарингський організував мануфактури по виробництву ситцю в Шаштині (1736 р.) і майоліки в Голичі (1743 р.). У свій час обидві ці мануфактури належали до числа найбільших в імперії підприємств такого роду. Кілька нових текстильних мануфактур виникло в Словаччині після закінчення Семирічної війни (1756-1763 р.). Але в цілому мануфактурна справа була тут розвинена слабкіше, ніж у чеських землях.
У чеських землях на рубежі XVIII-ХIX ст. починається промисловий переворот, процес переходу до машинного виробництва спочатку в сфері текстильної промисловості. Місце мануфактур стали займати фабрики й заводи, засновані на застосуванні системи верстатів і парових двигунів. Перша механічна прядильна установка була наведена в дію в Чехії в 1797 р., а в 1814 р. на суконній мануфактурі в Брно заробила перша в чеських землях парова машина. До середини сторіччя прядильне й ситцевибивне виробництво було вже повністю механізоване, а з 1830-х років перебудова поступово стала охоплювати транспорт і ведучі галузі важкої промисловості. За підтримкою банківського капіталу в 1825 р. була споруджена перша залізниця від Будейовиць до Лінця, що працювала на кінній тязі. Паровози стали застосовуватися з 1845 р. на залізниці між Прагою й Оломоуцем. Тоді ж почалася підготовка до відкриття залізничного сполучення між Прагою й Віднем. Все це сприяло більше тісній прив'язці земель чеської корони до економічного ринку західної частини Австрійської імперії.
Що стосується Словаччини, то тут промисловий переворот розпочався лише в 40-х роках XIX ст. і протікав спочатку не в текстильному виробництві, а переважно в харчовій промисловості (цукроваріння, мельнична справа).
Таким чином сільське господарство та промисловість чехословацьких земель залишалися на невисокому рівні свого розвитку. Причинами такого стану слугували як зовнішні так і внутрішні фактори, а саме землі словаків іноді слугували полями військових з'ясувань відносин Габсбургів з сусідніми державами, а також існування феодально-кріпосницької системи разом гальмували економічний розвиток чехів і словаків.
Страницы: 1, 2, 3, 4
