В рамках ДАФ було створено малі та великі робітничі збори для консультацій по важливих соціальних, політичних та трудових питаннях, які складалися з керівників окремих та професійних об'єднань, і виконували лише дорадчу функцію, тому через деякий час просто перестали існувати[6;247].
Використовуючи службове становище Лей почав втручатися в справи господарських підприємств. Проти цього виступили провідні промисловці та підприємці, яких підтримав Гітлер. Тому вже 19 травня 1933 року було прийнято закон про введення посад державних управляючих питаннями праці, який обмежив вплив ДАФ та НСОВО на роботодавців і позбавив їх впливу на формування тарифних ставок на підприємствах. Фактично, ці управляючі повинні були перетворитись на постійний інститут, хоча невідомо, чи будуть виконувати вони обов'язки державних третейських суддів або ж залишаться єдиною інстанцією, яка встановлює тарифні ставки[6;248].
Це породило тарифну автономію, так як 13 імперських управляючих з питань праці стояли на позиціях державного керівництва з питань праці і господарської бюрократії.
Разом з тим, прийняття закону породило цілу низку протиріч між цими управляючими та функціонерами НСОВО. Отже, тут, як і скрізь, прослідковується принцип протистояння між організаціями та посадовими особами. Гітлер говорив, що тертя породжує енергію, але він не звернув уваги на те, що ця енергія тратилась впусту. Крім того протистояння між собою не давало можливості цим організаціям та посадовцям втручатися в інші державні справи.
В результаті прийняття закону про імперських управляючих з питань праці уже в другій половині 1933 року почалось відходження ДАФ і НСОВО від принципів профспілкової роботи і перетворення їх на пропагандистські організації []. Після виборів на підприємствах 12 листопада 1933 року ДАФ повністю втратив свою профспілкову структуру і поглибив свою пропагандистську діяльність.
Пропагандистська діяльність ДАФ виражалась перш за все у програмі «Сила через радість», яка перетворила ДАФ на суміш туристичного агентства і організації, метою якої було проведення вільного часу німцями з мінімальними вступними внесками. Густав Круп фон Болен, як керівник Імперського комітету німецької промисловості, закликав німецьких промисловців підтримати ДАФ для створення справжньої народної співдружності [6; 259].
Закріпив таку ситуацію закон «Про впорядкування національної праці» від 20.01.1934 року. Він звільнив Трудовий фронт від вирішення питань про тарифи та робітничі договори, надавши йому лише дорадчу функцію. Вибори на підприємствах перетворювались в фарс, адже список довірених осіб робітників мав складатися за вказівкою керівника підприємства або старшини НСОВО і мав затверджуватись таємним голосуванням колективу підприємства, але у випадку неодобрення колективом міг затверджуватись особистим рішенням управляючого з питань праці. Згідно цього закону управляючий з питань праці були співробітниками рейхсміністерства праці і підкорялись директивам імперських чиновників [7; 352]. Крім цього давати їм розпорядження мав право і рейхсміністр економіки.
Закон «Про впорядкування національної праці» вирвав з рук ДАФ та НСОВО відання правовим захистом найманих робітників. Згідно закону, якщо підприємець намагається звільнити більше 10% персоналу підприємства, то він має взяти дозвіл на це в управляючого з питань праці. Крім того, він був зобов'язаним підписати розпорядження, в якому вказувалась тривалість робочого дня, вид винагороди, умови акордної оплати, умови розірвання договору і т. д., тобто найманий робітник був застрахований цим законом у всякому випадку, в самих важливих питаннях від свавілля керівництва.
Проте ДАФ добився того, що на робітничих судах в якості захисника виступали юрист-консульти ДАФ при посередництві уповноважених цієї ж таки організації.
В законі також підтверджувався вплив держави на трудові відносини. Наприклад, по розпорядженню рейхсміністра внутрішніх справ робітники і службовці громадських закладів не підпадали під умови закону.
Значним досягненням закону була заміна прав найманих робітників на користь державного регламентування, а також соціального партнерства правами на користь встановлення відносин між керівником і колективом підприємства.
На ряду з цим тривала реорганізація ДАФ, етапи якої були окреслені Робертом Леєм в кінці січня 1934 року. Її результат полягав передусім в тому, що були розпущені окремі об'єднання робітників і службовців, причому верховне керівництво в так званих імперських заводських групах було дієвим лише до 1938-39 років. Окрім цього виникла вибудувана по вертикалі централізована організація ДАФ зі структурою, аналогічною НСДАП. Основні структури розподілялись згідно відомств в центральному бюро ДАФ у відповідності з їх підпорядкуванням в рамках ДАФ. Найважливішими з них були організаційний відділ, відділ кадрів, відділ друку та пропаганди, юридичний відділ, соціальне відомство, управління професійною підготовкою і керівництво підприємствами.
Поряд з посиленням ДАФ втрачала свою силу НСОВО.
Внаслідок «Ночі довгих ножів» (ніч з 30 червня на 1 липня 1934 року), коли було знищено вищих керівників СА, загинув і Грегор Штрассер, який відігравав в існуванні НСОВО велику роль. Потім повівся загальний наступ на НСОВО і вже 24 серпня 1934 року були відсторонені від посад найвищі керівники НСОВО Брюкнер, Крюгер, Гауенштейн.
Будучи одним з найбільших партійних функціонерів, Лей намагався посилити ДАФ. Оскільки повноваження ДАФ не були чітко визначені, то функціонери Трудового фронту дозволяли собі втручатися у справи підприємств, порушуючи закон «Про впорядкування національної праці». Не зважаючи на різні протести, Гітлер, під впливом Лея підписує «Постанову фюрера про Німецький трудовий фронт» від 24.10.1934 року. В цій постанові ДАФ називається організацією, що об'єднує всіх «працівників розумової та фізичної праці», а також розширено повноваження ДАФ. Ця постанова викликала протест Шахта, Зельдте, Фріка та Гесса.
Натрапивши на опір уряду, Лей змушений був піти на поступки і в березні 1935 року підписав Лейпцигську угоду з міністром економіки та міністром праці. Ця угода обмежувала повноваження ДАФ, запобігала його самоуправству. В той же час ДАФ отримав статус додаткового підрозділу НСДАП, чим обмежувалась його самостійність з боку партії.
Таким чином ДАФ перестав бути виразником інтересів робітників, а все більше перетворювався в тоталітарну надорганізацію, яка для широкомасштабної підтримки економічних цілей режиму зв'язувала культурне і соціальне обслуговування з ідеологічною обробкою населення.
Разом з тим в квітні 1935 року останній раз відбулися вибори уповноважених осіб на підприємствах. Після них за наказом Гітлера на посади уповноважених затверджували без всяких виборів строком на один рік, а з 1938 року строк їх повноважень був продовжений на невизначений термін.
Згодом було суттєво обмежено свободу вибору професій та права трудящих на державне забезпечення роботою. Це стало можливим після прийняття закону «Про регулювання зайнятості» від 15.05.1934 року, яким скорочувався приток робочої сили до крупних міст, в яких і так вистачало безробітних, а також фактично унеможливлювався перехід робочих з сільського господарства до промисловості. Іншим законом - «Про задоволення потреби в робочій силі в сільському господарстві» від 26.02.1935 року було санкціоновано втручання влади в існуючі трудові відносини і силоміць повернути у сільське господарство робітників і службовців, які раніше були в ньому зайняті.
Таким чином, незважаючи на те, що уряд ніби і захищав робітників та службовців, проте разом з тим багато в чому їх притісняв. Можна говорити про балансування «на грані». Гітлер боявся викликати незадоволення робітників і службовців, але разом з тим хотів зберегти прихильне відношення роботодавців - промисловців та підприємців Німеччини. Прийняття цих законів спиралось також на інтереси села, яке почало втрачати робочу силу і поступово занепадало.
Поряд з прийняттям закону було введено трудові книжки для всіх робітників та службовців і тим самим створено технічні умови для всеохоплюючого контролю та управління робочою силою. Почалося закріплення робочих місць. Разом з тим, організації по працевлаштуванню та страхуванню від безробіття повністю перейшли під керівництво держави.
Ще одним нововведенням було запровадження 26 червня 1935 року обов'язкової трудової повинності замість колишнього добровільного найму на роботу. Таким чином управління трудовими ресурсами перейшло на якісно новий рівень і дозволило поповнювати кадри на тих підприємствах, в чіткій роботі яких держава була зацікавлена в першу чергу.
Отже, завдяки вжитим заходам, націонал-соціалістам вдалося досягти поставленої мети - забезпечити стимулювання бажання німців працювати там, де вкаже держава і у потрібний момент мобілізувати значні трудові ресурси; заспокоїти хвилювання працюючого населення, які поселились після ліквідації профспілок; вдалося відновити впевненість населення у тому, що й завтра у працюючого буде робота. Незаперечним є те, що вже у 1935 році Гітлеру вдалося добитись майже повної ліквідації безробіття, а отже, і добитись успіху своєї трудової і соціальної політики. Поряд з такими успіхами втрата суспільно-політичних свобод сприймалась населенням як втрата незначна.
В цей період значно розширилась кількість різноманітних націонал-соціалістичних організацій, як наприклад «Гітлерюгенд», ДАФ та інші. Це стало можливим завдяки широкій пропаганді досягнення кар'єрного росту через службу в цих організаціях, причому швидкого кар'єрного росту зі зрівнянням у правах з попередньою елітою.
Таким чином відбувся перехід від профспілок до єдиної організації, що представляла робітників та службовців - Німецького трудового фронту. Це стало можливим завдяки тому, що профспілкові організації діяли розрізнено, поодинці і не вживали активних дій для боротьби з натиском націонал - соціалістів. Так було вирішено чи не найголовнішу проблему для роботодавців. Власникам підприємств робітники та службовці в особі профспілок тепер не чинили спротиву. Прийняті закони дозволили роботодавцям вільніше відчувати себе при вирішенні питань встановлення тарифних ставок, виплати різного роду компенсацій та доплат. Держава ж отримала можливість ефективніше управляти кадрами, впливати на трудові ресурси, оперувати ними. Крім того, покращились стосунки між державою та власниками підприємств, що дозволило Гітлеру вирішувати питання підготовки до війни більш ефективно. Поряд з цим держава отримала можливість за допомогою різних способів втручатися в роботу підприємств та організацій, які не знаходились у державній власності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
