СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ ЗМІН У СКЛАДІ СЕЛЯН УСРР У 1927-1932 рр.
Вступ
У роботі розглянуто актуальне питання впливу селянського фактору на події в Україні 1927-1933 років. Ґрунтовно на базі архівних матеріалів проаналізовано зміни у складі селян УСРР за цей період. Зроблено висновок, що судове та позасудове розкуркулення, ліквідація заможних селянських господарств, відплив найбільш працездатних, кваліфікованих та фізично здорових селян, переважно чоловіків, у промисловість та новобудови в результаті проведення організованого набору та самопливних процесів на селі у 1927-1932 рр. є передумовами голодомору 1932-1933 рр., які негативно вплинули на загальний стан сільського господарства, структуру і стан трудових ресурсів села. Ці фактори ускладнили ситуацію під час голодомору і обумовили ще більш тяжкі його наслідки.
Запропонована робота пов'язана з науковою проблемою, сутністю якої є роль радянської держави в змінах у складі селянства в період проведення форсованої індустріалізації та суцільної насильницької колективізації сільського господарства наприкінці 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.
Щодо стану розробки зазначеної проблеми, то, з одного боку, конкретно-історичних праць, які тією чи іншою мірою висвітлюють її дуже багато, а з іншого - фактично немає таких, що комплексно б досліджували суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. [1].
Актуальність обраної теми обумовлена тим, що вона передбачає ліквідацію таких "білих плям" в історії України, як вплив неприродних факторів на зміни у складі селян у період згортання непу та проведення суцільної насильницької колективізації. Ліквідація ж кожної "прогалини" в історії важлива задля сучасного державотворення, якому потрібні правдиві підручники, різноманітні довідники, науково обґрунтовані рекомендації. Інакше неможливо скористатися позитивним досвідом та врахувати зроблені помилки.
Джерельну базу статті складають маловідомі широкому колу науковців матеріали з діловодства, що містяться у фондах Народного комісаріату юстиції УСРР, Народного комісаріату земельних справ УРСР, Народного комісаріату праці УСРР (Центральна комісія по боротьбі з безробіттям) та Об'єднаному фонді Всеукраїнської спілки сільськогосподарських колективів та його ліквідкому Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.
Метою роботи є аналіз особливостей, форм, методів та наслідків дії суспільно-політичних факторів на зміни у складі селянства у 1927-1932 рр.
Поряд з природними демографічними факторами у 1927-1932 рр. діяли суспільно-політичні, які спричинили кількісні та соціальні зміни у складі селянства УСРР. Саме судове та позасудове розкуркулення, ліквідація куркульства як класу, організований набір і стихійний відплив селян у промислові галузі й новобудови призвели до вилучення з їхнього середовища небажаних владі соціальних верств та загального надлишку сільського населення.
Протягом 1927-1932 рр. суди у сільській місцевості виступали репресивними органами переслідування заможно-середняцьких верств села та супротивників колективізації. В їхній діяльності мали місце два етапи: 1927-1929 рр. та 1930-1932 рр. Якщо на першому етапі судовим переслідуванням підлягали селяни за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації та несплату сільгоспподатків, то другий етап був тісно пов'язаний з проведенням колективізації та політичної кампанії "ліквідації куркульства як класу". Насамперед до кримінальної відповідальності притягалися одноосібники з числа так званих "середняків-контрактантів", "куркулів-твердоздавців" та розкрадачів соціалістичної власності, водночас в інформаційних листах нарсудів та прокуратури усе частіше з'являються повідомлення про притягнення до судової відповідальності колгоспників і робітників радгоспів, які не виконували покладених на них завдань [2].
Розкуркуленню, на відміну від судових переслідувань, підлягали селянські сім'ї, яких або виселяли з України у малообжиті регіони СРСР, або використовували дешеву робочу силу в Україні. Ті, хто залишався в Україні, розбігалися. Фактично розкуркулені переставали бути селянами.
Третій та четвертий фактори принципово відрізнялися від перших двох.
Зміни у складі селянства під впливом проведення форсованої індустріалізації відбулися через потребу у значній кількості додаткової робочої сили [3]. Це в свою чергу вело до розширення масштабів організованих наборів. Внаслідок проведення організованих наборів вилучалися бідняцько-наймитські та середняцькі верстви села, насамперед колгоспники, найбільш кваліфіковані, здорові, працездатного віку, переважно чоловіки [4]. Організований набір здійснювався переважно на засадах матеріальної зацікавленості у таких напрямках, як забезпечення робочою силою кам'яновугільної промисловості, металургійних заводів, лісорозробок, новобудов [5]. Особливий напрямок організованого набору селян складало шляхове будівництво, яке мало стратегічне значення. Забезпечення його робочою силою та кінними підводами було покладено на колгоспну систему [6].
Четвертий фактор був спричинений у 1927-1929 рр. аграрним перенаселенням, неврожаєм 1927 р., більш високим матеріальним рівнем життя у містах та репресивними заходами, які широко використовувалися під час хлібозаготівельних криз [7]. У 1930-1932 рр. розширенню обсягів стихійного відпливу сприяла форсована індустріалізація та суцільна насильницька колективізація, зокрема розкуркулення та "політика ліквідації куркульства як класу".
Дії зазначених суспільно-політичних факторів мали свої певні особливості.
Судові переслідування селян носили надзвичайний характер: справи розглядалися за обмежений термін, що робило неможливим об'єктивне судочинство [8]. Водночас спостерігалося спрощення судової процедури поряд із збільшенням кількості ознак правопорушень, за які селян притягали до кримінальної відповідальності. Так, у 1927-1932 рр. селян засуджували за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації, агромінімуму, зоомінімуму, плану м'ясозаготівель, несплату податків й одноразових платежів під час мобілізації коштів, за відмову від обмолоту зерна, за невмотивований забій худоби, продаж сільськогосподарської продукції на ринку, крадіжки сільськогосподарського майна тощо [9]. Поряд з цим збільшився максимальний термін покарання. Якщо на першому етапі він дорівнював у середньому 5 рокам позбавлення волі, то на другому етапі становив вже 10 років, а в крайніх випадках застосовувалася вища міра покарання - розстріл [10]. При цьому нерідко до судової відповідальності притягалися жінки та люди похилого віку [11]. Також простежувався вибірковий характер судових переслідувань. До середняків, бідняків, колгоспників вимагалося застосовувати менш жорстокі міри покарання, а одноосібників з числа колишніх куркулів та заможних середняків відправляли до Бупру або до концентраційних таборів на значні терміни ув'язнення [12]. Однак з труднощами проведення державних хлібозаготівель у 1931-1932 рр. одноосібників з числа бідняцько-середняцьких верств села за невиконання покладених на них завдань усе частіше позбавляли волі, а примусова праця майже не використовувалася [13]. На другому етапі, на відміну від першого, збільшувалися обсяги судових переслідувань та їхній центр тяжіння був перенесений з куркулів на середняків [14].
Особливістю здійснення політики суцільної колективізації та "ліквідації куркульства як класу" було застосування позасудового розкуркулення та розподіл куркульських господарств на три категорії в залежності від ступеня небезпеки для радянського режиму. Найбільш економічно міцні господарства віднесли до першої категорії "розкуркулення". Їхні господарі були ізольовані у концтаборах і тюрмах, а сім'ї вислані у віддалені північні райони СРСР, Далекий Схід, Сибір, на Урал [15]. Праця депортованих використовувалася у лісозаготівельній, гірничій промисловості, будівництві та радгоспах [16].
Віднесені до третьої категорії складали більшість серед розкуркулених [17]. Вони залишалися в Україні та використовувалися як трудові дружини або артілі на будівництві, меліоративних та дорожніх роботах, шахтах, каменоломнях, піщаних та кам'яних кар'єрах тощо [18].
Особливістю проведення організованого набору був перехід до колективного вербування колгоспників замість індивідуального. А також здійснення організованого набору не на сезонну, а на постійну роботу через укладання угод між колгоспами (райколгоспспілками) та відділами праці УСРР або господарчими органами [19]. Тому організований набір фактично був засобом вилучення надлишків працездатних колгоспників для потреб народного господарства.
Особливістю дії стихійного відпливу було те, що він охопив представників усіх соціальних верств та статево-вікових груп села [20]. Держава, з одного боку, сприяла прийому на роботу наймитсько-середняцьких верств села, а з іншого - обмежувала приплив у міста спочатку забороною кидати свої господарства заможним верствам села, а потім введенням так званих "внутрішніх паспортів" [21]. Тому у 1927-1929 рр. стихійний відплив відбувався легально, а у 1930-1932 рр. -нелегально.
Щодо форм і методів дії суспільно-політичних факторів, то розглядання судових справ на першому етапі проводилося окружними слідчими, суддями та прокурорами. Над злісними неплатниками влаштовували показові процеси за участю громадських обвинувачів [22]. На другому етапі розглядання справ відбувалося переважно на виїзних сесіях, в яких брали участь спеціально сформовані бригади суддів, прокурорів і громадських обвинувачів з числа слідчих або активу села та районів [23]. Результати виїзних сесій нерідко друкувалися у періодичних виданнях. Метою цього була необхідність наочно продемонструвати, що чекає на тих, хто чинить опір реконструкції сільського господарства. Суди та прокуратура у 1930-1932 рр. почали безпосередньо брати участь у контролі за виконанням сільськогосподарських робіт [24]. У цей період фактично відмінялися пільги для селян - підданих іноземних держав, зокрема німців [25].
Наркомат юстиції УСРР встановлював терміни розглядання справ. Так, на першому етапі термін розгляду справ коливався від 3 до 7 днів [26]. А на другому етапі вимагалося якнайшвидше розглядати порушені справи проти селян [27]. До судової відповідальності притягалися селяни не тільки за ініціативою уповноважених райвиконкомів і сільрад, але й міліції та ДПУ [28].
При проведенні суцільної насильницької колективізації та "ліквідації куркульства як класу" встановлювалося кількісне завдання для округ по розкуркуленню та виселенню куркулів у прямій залежності від кількості в них районів суцільної колективізації [29]. Також приділялася увага політичному становищу в окрузі у минулі роки та враховувалася наявність "активних контрреволюційних елементів" на час проведення колективізації [30]. Для кожної округи були зазначені початкові та кінцеві терміни вантаження й перевезення розкуркулених сімей. При цьому уся операція повинна була займати у середньому для кожної округи УСРР від 4 до 5 днів, а в цілому для України - від 1 до 2 місяців, тобто була блискавичною за термінами здійснення [31]. Виселенню підлягали усі статево-вікові групи розкуркулених: чоловіки, жінки, діти [32].
Відносно виконавців операції, то виселення проводилося під керівництвом місцевих органів ДПУ, а здійснювалося силами місцевого активу з числа наймитів та колгоспників, найбільш авторитетних та стриманих [33].
Інвалідам, старикам та хворим, яких віднесли до третьої категорії розкуркулених, якщо вони не перебували на утриманні родичів, дозволялося залишитися у селі при умові, що воно не належить до району суцільної колективізації [34]. Їм також залишали будівлі, якщо вони не мали господарчої цінності [35]. Водночас за ними встановлювався постійний контроль, у разі ж виявлення антирадянських настроїв зазначених селян переселяли на "куркульські висілки" [36]. Особливо активні притягалися до судової відповідальності [37].
Страницы: 1, 2
