Піддані іноземних держав, з якими СРСР перебував у дипломатичних відносинах, не підлягали розкуркуленню. Замість їхніх господарств пропонувалося підібрати інші з метою виконання контрольної цифри з виселення [39]. А також у випадку конфіскації у них майна та засобів виробництва збитки відшкодовувалися з коштів місцевого бюджету [40].

Селянські сім'ї, які підлягали депортації, повинні були самі забезпечити себе засобами виробництва, продовольством на 2 місяці, теплими речами, усе інше підлягало конфіскації. При проведенні її використовувалася кругова порука [41]. Спостерігалася також дискримінація при оплаті їхньої праці [42].

Відносно конфіскованого майна розкуркулених селян, то воно передавалося райвиконкомами колгоспам як внесок наймитів і бідняків й зараховувалося у неподільний фонд колгоспів з обов'язковою сплатою заборгованостей державним та кооперативним організаціям з боку ліквідованих куркульських господарств [43]. Конфісковані ж будівлі передавалися бідняцько-наймитським верствам села [44].

Розкуркуленим третьої категорії виділялися земельні ділянки гіршої якості та в найбільш ізольованих і віддалених від колгоспів районах [45]. Однак у залежності від місцевих умов дозволялося перекидати колишні куркульські господарства з території одного села на територію іншого у межах одного району, а також у суміжних задля їхнього об'єднання у висілках по 10-20 дворів [46]. При цьому хутірське розселення не допускалося, там, де це було неможливо, дозволялося збільшити або зменшити кількість дворів [47]. Однак на "куркульські висілки", де мешкали представники національних меншин, зокрема німці, не дозволялося переселяти селян іншої національності [48].

Житло й господарські будівлі на висілках споруджувалися за рахунок коштів самих розкуркулених або дозволялося переносити надані їм бідняцькі будівлі [49]. Водночас кожній розкуркуленій сім'ї задля виконання виробничих завдань та обов'язків по здаванню товарної продукції державним і кооперативним організаціям, виконанню агро- та зоомінімуму виділялась певна ділянка землі, прості малоцінні засоби виробництва, фураж з розрахунку можливого обробітку землі та посівні матеріали при обов'язковому засіві й у залежності від норми завдання [50].

Населення куркульських виселок було позбавлено виборчих прав, самоврядування та керувалося уповноваженими [51].

При проведенні суцільної колективізації та політики "ліквідації куркульства як класу" владою використовувався принцип "поділяй та пануй", а також політика батога й пряника. Водночас нерідкими були випадки свавілля, що призводило до подальшого загострення соціальної напруги на селі [52].

Щодо форм і методів здійснення організованого вилучення селян для потреб народного господарства, то вони знаходилися у прямій залежності від напрямків його проведення. Організований набір у кам'яновугільну промисловість відбувався переважно на добровільних засадах. Насамперед вербували наймитів і колгоспників, які раніше працювали на шахтах [53]. При цьому округи закріплювалися за певним вугільним трестом та отримували контрольну цифру з організованого набору колгоспників [54]. Що стосується наймитів, то їхнє вербування здійснювалося спілками сільгоспробітників спільно з органами праці [55].

Формою проведення організованого набору у металургійну промисловість було укладання угод між адміністрацією та колгоспами про постачання робочої сили [56].

Будівництво потребувало значної додаткової кількості робочих рук, що призводило до використання примусових методів організованого набору у вигляді нарядів з вербування та вживання "конкретних заходів за їхнє невиконання" [57].

Оргнабір у шляхове будівництво фактично був мобілізацією, за невиконання якої притягали до судової відповідальності [58]. Насамперед йшлося про відновлення гужової повинності та методів "воєнного комунізму".

Колгоспи повинні були надавати поіменні списки мобілізованих колгоспників у шляхове будівництво та отримували певні відрахування з їхньої зарплатні [59]. У разі необхідності селян навчали робітничим професіям, намагаючись залишити їх на виробництві [60]. Нерідкими були випадки, коли колгоспи водночас направляли селян до різних галузей промисловості [61].

Що стосується форм та методів дії стихійного відпливу, то у 1927-1929 рр. основними його формами було стихійне відхідництво та переселення селян до міст внаслідок самовільної ліквідації своїх господарств [62].

Стихійне відхідництво ще з дореволюційних часів полягало в сезонній праці селян поза місцем постійного проживання без контролю з боку держави. У середньому тривалість сезонного відходу складала 5 місяців [63]. Основним методом дії стихійного відпливу у цей період була його легальність: селяни реєструвалися на біржах праці серед безробітних або вербувалися у промисловість та новобудови [64].

У 1930-1932 рр. основними формами стихійного відпливу були самовільне залишення колгоспів і втеча розкуркулених з так званих "куркульських виселок" з подальшим влаштуванням на новобудови та промислові підприємства [65].

Щодо наслідків дії суспільно-політичних факторів, то за допомогою судових переслідувань небажані владі верстви на деякий термін вилучалися з селянського середовища, а одночасне застосування по відношенню до них адміністративних заходів у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення.

У ході боротьби з "саботажем хлібозаготівель" під час проведення хлібозаготівельної кампанії 1927-1928 рр. на 1 липня 1928 р. були заведені по усіх округах УСРР 4030 справ проти селян, протягом весни-осені 1929 р. у 22 округах із 40 по Україні засудили 33 тис. селян та застосували адміністративні заходи у вигляді описів і продажу майна до 100 тис. селян [66].

За підрахунками автора, загальна кількість заможних господарств в Україні у 1929 р. зменшилася у порівнянні з 1927 р. майже в 1,4 раза, а середняцьких вище середнього відповідно - у 1,2 раза [67].

Водночас відбувалося штучне роздрібнювання заможних господарств з метою уникнути податкового тиску та відповідно запобігти судовим переслідуванням за несвоєчасну виплату сільгоспподатків. Так, з 85593 обстежених у 1927 р. господарств дрібних товаровиробників (середняків) розділилися на 1929 р. 5,7%, а з 4988 дрібнокапіталістичних (куркульських) господарств - аж 9,1% [68]. Все це у подальшому викликало ще суттєвіші труднощі з виконанням плану хлібозаготівель.

Наслідками судових переслідувань селянства у 1931-1932 рр. стало вилучення у тюрми та концтабори супротивників запровадженої політики на селі. Зокрема народними судами 14 районів УСРР було заведено протягом серпня-листопада 1931 р. 2076 справ та засуджено 1717 селян [69]. У Вінницькій області протягом 1932 р. - на початку 1933 р. були засуджені 16536 селян та адміністративного штрафу зазнали приблизно 24 тис. селян-одноосібників та колгоспників [70].

Стосовно наслідків проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу, то вони спричинили неприродні кількісні та якісні зміни у складі селянства. Загалом протягом 1930-1932 рр. зникли 282 тис. селянських господарств, в яких мешкали приблизно 1,2-1,4 млн селян [71]. Водночас з України було депортовано 63720 селянських родин у північний край, Далекий Схід, Урал та Сибір [72]. Отже, найбільш освічені, працездатні селяни були розкуркулені, а їхні господарства ліквідовані. Замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села у державний бюджет і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.

Щодо наслідків організованого набору селян у промисловість та будівництво, то, за підрахунками автора, у промислові галузі та новобудови було вилучено протягом 1929-1932 рр. понад 760 тис. осіб [73]. У тому числі тільки у першому та другому кварталах 1932 р. по чотирьох областях УСРР було завербовано у народне господарство 81377 колгоспників [74]. При цьому надлишок робочої сили по колгоспах не було вичерпано, однак сільське господарство втратило найбільш цінні кадри: фізично здорових, найкраще професійно підготовлених, працездатного віку чоловіків з наймитсько-бідняцьких і середняцьких верств села. Це були переважно мешканці сільськогосподарських округ. До цих самих наслідків призводила дія самопливних процесів на селі. Так, обсяги стихійного відпливу селян у народне господарство у 1932 р. перевищували обсяги організованого набору у 2,2 раза [75]. Поряд з негативними наслідками організованого набору та стихійного відпливу селян у промисловість та новобудови мали місце й позитивні: поглинення надлишків робочої сили на селі, а також врятування завербованих селян від смерті під час голодомору 1932-1933 рр.

У цілому наслідками дії судового переслідування селян, проведення суцільної насильницької колективізації, ліквідації куркульства як класу, організованого набору та стихійного відпливу селян у промислові галузі й новобудови стало зменшення у 1932 р. загальної кількості селянських господарств в Україні у порівнянні з 1927 р., за підрахунками автора, в 1,2 раза [76].

Таким чином, поряд з природними демографічними факторами діяли суспільно-політичні, які спричинили кількісні та соціальні зміни у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. За допомогою судових переслідувань небажані владі верстви на деякий термін вилучалися з селянського середовища, а одночасне застосування стосовно них адміністративних заходів покарання у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення. Результатом проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу стало розкуркулення найбільш освічених, працездатних селян. Їхні господарства були ліквідовані, а замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села у державний бюджет і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.

На відміну від адміністративно-репресивних факторів змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр., організований набір та стихійний відплив у промисловість та будівництво відбувалися загалом за власним бажанням селян. Однак саме ці суспільно-політичні фактори призвели до значних кількісних та якісних втрат селянства. Так, згідно з профспілковим переписом 1932-1933 рр., серед 93854 обстежених робітників в УСРР 49,8% за своїм соціальним походженням були саме селянами [77].

Отже судове та позасудове розкуркулення, ліквідація заможних селянських господарств, відплив найбільш працездатних, кваліфікованих та фізично здорових селян, переважно чоловіків, у промисловість та новобудови в результаті проведення організованого набору та самопливних процесів на селі у 1927-1932 рр. є передумовами голодомору 1932-1933 рр., які негативно вплинули на загальний стан сільського господарства, структуру і стан трудових ресурсів села. Це ускладнило ситуацію під час голодомору і обумовило ще більш тяжкі його наслідки.

У подальших дослідженнях доцільно сконцентрувати увагу на демографічних втратах села внаслідок дії проаналізованих суспільно-політичних факторів у 1927-1932 рр.

Література

1. Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання країни // Український історичний журнал. - 1989. - №10. - С. 12-20; Рибалка І.К. Вказ. праця // Там само. - 1989. - №11. - С. 3-12; Кульчицький С.В. Ціна "великого перелому". - К.: Вид-во Україна, 1991. - 432 с.; Слотюк П.В. Державна хлібозаготівельна політика на Україні в 1926-1929 рр. (історико-економічний аспект): Дис…канд. істор. н.: 07.00.02. - К., 1992. - 195 с.; Романець Н.Р. Селянство і радянська влада у 1928-1933 рр.: проблема взаємовідносин (на матеріалах Дніпропетровської області): Дис…канд. істор. н: 07.00.02. - Дніпропетровськ, 1995. - 236 с.; Билокинь С. Механизм большевистского насилия. Конспект исследования. - К.: Изд-во НАН Украины, 2000. - 128 с.

2. Центральний державний архів вищих органів влади та державного управління України (далі ЦДАВО України). - Ф.8. - Оп.14. - Спр. 51, 54-56, 58-60, 68, 75.

3. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. - 2002. - №2. - С. 40.

4. Там само. - С. 40-44.

5. Там само.

6. Там само. - С. 43-44.

7. Мохов З. (Мордухович). От "политики самотёка" к организованному набору рабочей силы // Вопросы труда. - 1932. - № 8-9. - С. 47-57; Зареєстрована кількість безробітних на біржах праці УСРР у 1927-1929 рр. // ЦДАВО України. - Ф. 2623. - Оп. 1. - Спр. 5093. - Арк. 4; Панфилова А.М. Формирование рабочего класса СССР в годы первой пятилетки. М.: Изд-во МГУ, 1964. - С. 14.

8. Державний архів Донецької області (далі ДАДО). - Ф.Р-1172. - Оп.2. - Спр. 39. - Арк. 34.

9. ЦДАВО України. - Ф.8. - Оп.14. - Спр. 191. - Арк. 1.; Контрактація худоби. Важлива ділянка хлібозаготівель // Робітнича газета Пролетар (Орган ЦК КП(б)У та Всеукраїнської ради профспілок). - №14 (950). - 17 січня 1930 р. - С. 8.

10. Інструкція Верховного Суду та ОДПУ СРСР "Про механізм застосування репресій за постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р." від 22 серпня 1932 р. // Миколаївщина: колективізація сільського господарства і голод (1929-1933): Документи і матеріали / Авт. кол. Баташин І.Г. та ін. - Миколаїв: Вид-во "Тетра", 2000 - С. 154-158.

11. ЦДАВО України. Ф.8. - Оп.14. - Спр. 54. - Арк. 86; Спр. 60. - Арк. 15.

12. Там само. - Спр. 58. - Арк. 58; Спр. 60. - Арк. 15.

13. Там само. Оп.15. - Спр. 367. - Арк. 35.

14. Підраховано автором: ЦДАВО України - Ф.8. - Оп.14. - Спр. 51. - Арк. 75-104; Спр. 54. - Арк. 24-38, 93-103; Спр. 55. - Арк. 2-22, 33-59; Спр. 56. - Арк. 11-54; Спр. 58. - Арк. 3-23, 80-87; Спр. 59 - Арк. 9-22, 27-84; Спр. 60. - Арк. 1-15; Спр. 68. - Арк. 5-35; Спр. 75. - Арк. 11-22.

15. История Коммунистической партии Советского Союза. - М.: Политиздат, 1972. - С. 420.

16. Там само.

17. ЦДАВО України. - Ф.27. - Оп.11. - Спр. 683. - Арк. 6-127.

18. ДАДО. - Ф.Р-1169. - Оп.2. - Спр. 216. - Арк. 152; Державний архів Полтавської області (далі ДАПО). - Ф.Р-2068. - Оп.2. - Спр. 40. - Арк. 37.

19. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. - 2002. - №2. - С. 40-41.

20. Там само. - Ф. 559. - Оп.1. - Спр. 2171. - Арк. 3.

21. Там само. - Ф. 2623. - Оп.1. - Спр. 3166. - Арк. 2, 8; Спр. 4086. - Арк. 76; Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні, 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. - К.-Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 2000. - С. 100-101.

22. Довбня О.А. Судові переслідування селян в Донбасі в 1928-1929 рр. // Історичні і політологічні дослідження. - 2002. - №1(9). - С. 100.

23. ЦДАВО України. Ф.8. - Оп.14. - Спр. 52. - Арк. 3.

24. Там само. - Спр. 60. - Арк. 1.

25. Там само. - Спр. 54. - Арк. 90-91.

26. ДАДО. - Ф.Р-1172. - Оп.2. - Спр. 39. - Арк. 34.

27. ЦДАВО України. Ф.8. - Оп.14. - Спр. 151. - Арк. 43; Спр. 267. - Арк. 13.

28. Там само. - Спр. 54. - Арк. 91.

29. Справка начальника СОУ ГПУ УССР И. Леплевского о ходе выселения кулачества из округов УССР от 13 марта 1930 г. // Васильєв В., Лінн Віола. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.). - Вінниця: Логос, 1997. - С. 212-213.

30. Письмо председателя ГПУ Украины В. Балицкого генеральному секретарю ЦК КП(б)У С. Косиору об изменениях количества раскулачиваемых хозяйств в округах Украины от 14 февраля 1930 г. // Там само. - С. 174-175.

31. Суммарная ведомость сроков операций по изъятию кулацкого элемента и перевозке его по железным дорогам Украины от 12 февраля 1930 г. // Там само. - С. 171-173.

32. ДАДО. - Ф.Р-1169. - Оп.2. - Спр. 216. - Арк. 158-159.

33. Там само. - Спр. 210. - Арк. 4.

34. Там само. - Спр. 216. - Арк. 8.

35. Там само.

36. Там само.

37. Там само.

38. Там само. - Ф.Р-2. - Оп.2. - Спр. 145. - Арк. 2.

39. Там само. -Ф.Р-1169. - Оп.2. - Спр. 211. - Арк. 40.

40. Там само. - Арк. 1.

41. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. - 2000. - №2(4). - С. 69.

42. Постановление комиссии СНК СССР "Об оплате труда выселенных кулаков" от 5 мая 1930 г. // Спецпоселенцы в Западной Сибири. 1930 - весна 1931 г. / Сост. С.А. Красильников, В.Л. Кузнецова, Т.Н. Осташко, Т.Ф. Павлова, Л.С. Пащенко, Р.К. Суханова; Отв. ред. В.П. Данилов, С.А. Красильников. - Новосибирск: ВО Наука, 1992. - С. 32.

43. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. - 2000. - №2(4). - С. 68.

44. Там само.

45. Там само. - С. 69.

46. ДАПО. - Ф.Р-2068. - Оп.2. - Спр. 40. - Арк. 37.

47. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. - 2000. - №2(4). - С. 69.

48. ДАДО. - Ф.Р-1169. - Оп.2. - Спр. 210. - Арк. 50.

49. ДАПО. - Ф.Р-2068. - Оп.2. - Спр. 40. - Арк. 37.

50. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. - 2000. - №2(4). - С. 69.

51. ДАДО. - Ф.Р-1169. - Оп.2. - Спр. 209. - Арк. 3-5.; ДАПО. - Ф.Р-2068. - Оп.2. - Спр. 40. - Арк. 37.

52. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. - 2000. - №2(4). - С. 68-69.

53. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. - 2002. - №2. - С. 41-42.

54. Там само. - С. 41.

55. Там само. - С. 42.

56. Там само.

57. Там само. - С. 42-43.

58. Там само. - С. 43.

59. Там само. - С. 44.

60. Там само. - С. 43.

61. Там само. - С. 44.

62. Бойко Н.К. Рабочий класс Украины в период социалистического строительства (анализ статистических источников 20-30-х годов). - К.: Вища школа, 1990. - С. 69; Сдвиги в сельском хозяйстве между XV и XVI партийными съездами. Статистические сведения по сельскому хозяйству СССР за 1927-1930 гг. - М.-Л.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1931. - С.69.

63. Бойко Н.К. Вказ. праця. - С. 69.

64. ЦДАВО України. - Ф.2623. - Оп.1. - Спр. 3165. - Арк. 65; Спр. 5093. - Арк. 4.

65. ЦДАВО України. - Ф.559. - Оп.1. - Спр. 2171. - Арк. 3, 5, 6, 10; Ф.27. - Оп.11. - Спр. 683. - Арк. 6-127.

66. Підраховано автором: ЦДАВО України. - Ф.1. - Оп.4. - Спр. 568. -Арк. 26; Рибалка І.К. Вказ. праця // Український історичний журнал. - 1989. - №10. - С. 15.

67. Підраховано автором: Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917-1937. / С.В. Кульчицкий, И.К. Рыбалка, Ф.Г. Турченко и др.; Отв. ред. С.В. Кульчицкий - К.: Наукова думка, 1987. - С. 132, 149.

68. Сдвиги в сельском хозяйстве между XV и XVI партийными съездами. Статистические сведения по сельскому хозяйству СССР за 1927-1930 гг. ... - С.69.

69. Підраховано автором: ЦДАВО України - Ф.8. - Оп.14. - Спр. 51. - Арк. 75-104; Спр. 54. - Арк. 24-38, 93-103; Спр. 55. - Арк. 2-22, 33-59; Спр. 56. - Арк. 11-54; Спр. 58. - Арк. 3-23, 80-87; Спр. 59 - Арк. 9-22, 27-84; Спр. 60. - Арк. 1-15; Спр. 68. - Арк. 5-35; Спр. 75. - Арк. 11-22.

70. Підраховано автором: Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Вказ. праця. - С. 111.

71. Кульчицький С.В. Вказ. праця. - С. 98; Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання країни // Український історичний журнал. - 1989. - №11. - С. 12.

72. Винниченко І.І. Вказ. праця. - С.20-22.

73. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. - 2002. - №2. - С. 44.

74. ЦДАВО України. - Ф.559. - Оп.1. - Спр. 3107. - Арк. 91.

75. Там само.

76. Підраховано автором: Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917-1937… - С. 149.

77. Профсоюзная перепись 1932-1933 гг. / Под общ. ред. Н.Н. Евреинова. - М.: Профиздат, 1934. - С. 100.

Страницы: 1, 2