Де ж ключ до процвітання Європи ХVІ - ХVІІ ст.? більшість істориків сходяться на тому, що він знаходиться в Європі. Історики однолінійного прогресивного розвитку пов'язують це з утвердженням капіталізму, а представники сталінської школи навіть з перемогою буржуазної революції. Дійсно, на Сході не було буржуазних революцій, "визрівання" капіталістичних відносин, хоча за теорією Маркса революції відбуваються у країнах з повним розвитком продуктивних сил, а саме Схід був таким на ХVІІІ ст. І науково-технічні винаходи це теж не пріоритет Європи, а Сходу.

Тут слід зауважити, що всі знання (компас, книгодрукування, виготовлення вольфрамової сталі, географія, астрономія і т. п.) вперше якраз були на Сході, але вони не зробили ніякого впливу на соціально-економічний розвиток Сходу, вони відштовхувалися східним суспільством. На кінець ХVІ ст., наприклад, припинили існування мануфактури Сирії і Палестини, які були розраховані на використання в якості двигуна водяного колеса - технології завезеної з Північної Іспанії. Така ж доля і фарфорових мануфактур в Єгипті, які копіювали китайські зразки. Ніякого капіталізму не виникло також в результаті розвитку торгівлі і мануфактурно-ремісничого виробництва. Ні в могольській Індії, ні в Китаї бурхливий ріст товарно-грошових відносин, торгового капіталу і лихварства, не говорячи вже про розвиток різних форм приватного присвоєння (і навіть володіння) не породжував "нічого, - як замітив К. Маркс, - крім економічного упадку і політичної корупції".

І в самій Європі не капіталізм з його культом грошей, не панування буржуазії, тим більше не "буржуазні революції" були причиною "європейського дива" ХVІ - ХVІІ ст. Не купці і не лихварі-банкіри змінили обличчя Заходу, розкрили його інтелектуальний і художній потенціал. Не вони здійснили революцію свідомості, яка перетворила Захід в епоху Відродження і привела до створення індивідуалізованого суспільства, яке було раціонально перебудовано на принципах свободи. Сам капіталізм як система вільної ринкової економіки був наслідком тих змін, які відбулися в Європі на рубежі Нового часу.

Ще в 1973 р. Д. Норт в своєму "Піднесенні західного світу" відмічав, що науково-технічні інновації, ринкові структури, освіта, нагромадження капіталу і т. п. були не причиною піднесення, а самим піднесенням, його проявом в різних сферах економічного і соціального життя. Таким чином, капіталізм був одним із результатів прогресу Заходу, розкриттям в області економіки тих тенденцій, які містилися в його соціальних і духовних цінностях. Це був чисто західний спосіб виробництва. Він витікав із самого характеру соціальних структур, властивих Європі з глибокої давнини.

В епоху середньовіччя, особливо з ХІ - ХІV ст. під впливом католицької церкви і рицарства ці цінності отримали подальший розвиток, привели до виникнення нової етики і моралі. Праця стала самоціллю, вищим релігійно-моральним ідеалом у поєднанні з розвитком правової свідомості, самоконтролю і особистої відповідальності створили на Заході ту соціальну-моральну атмосферу, яку М. Вебер не зовсім вдало визначив як "дух капіталізму".

Релігійно-моральні ідеали Сходу мали прямо протилежний характер. Аскеза зв'язувалася насамперед із відходом від світу. У світі ж панували колективістські начала, які, як ми вже відмічали, лежали в основі всіх цивілізацій Сходу. Більше того, більшості із них була властива установка на рівність і соціальну справедливість. Відповідно в системі пріоритетів переважало розподільче начало, орієнтація на порівняльне і гарантоване задоволення матеріальних потреб, яке було пов'язане не з індивідуальними, а з колективними зусиллями.

Звідси витікало відношення до праці. При всіх відмінностях в його культурі і релігійно-моральній основі він ніде на Сході не був самоціллю, не мав того глибоко особистого і в ідеалі некористолюбного характеру, який він набув у країнах Заходу. У всіх цивілізаціях Сходу праця була насамперед джерелом добробуту і мала суспільне значення. Праця одного була працею для всіх і в ідеалі всі працювали як один. На практиці це породжувало прагнення "не перепрацювати за іншого", в кращому випадку бути на рівні з іншими. Ніде на Сході людина не відповідала перед собою за результати своєї праці, завжди - перед суспільством, кастою або кланом. Відповідно ніде не склалося тієї соціально-моральної атмосфери, тієї культури духу, в середовищі якої відбувався економічний розвиток Заходу, який без протиріч поєднувався з раціональним розрахунком і навіть меркантильністю.

Економічні структури, які склалися в різних цивілізаціях Сходу, були абсолютно несумісні з розвитком вільної ринкової економіки. Відсутність таких фундаментальних інститутів, як власність і свобода, заперечення цінності індивіда і його прагнень, залежність людини і його діяльності від колективу - все це не давало інших альтернатив, крім неринкових форм організації праці. З розвитком капіталізму були несумісні також економічні погляди східних правителів, які виходили, за визначенням А. Сміта, із "землеробських систем політичної економії". Всі вони вважали фізичну працю, насамперед в сільському господарстві, єдиним джерелом знову виробленого продукту, а селян - єдиними годувальниками суспільства.

На кінець, виникненню вільних ринкових відносин стояла на перешкоді сама політика східних урядів. При всіх відмінностях ідеологічного порядку, всі вони вважали за необхідне втручання держави в господарську діяльність людей і концентрацію багатства в руках казни. Їх основною турботою була проблема обліку, розподілу і перерозподілу, або механізм ре дистрибуції. Крім іншого, він відкривав перед правлячими класами воістину необмежені можливості для власного збагачення, не обмеженого ні особистою відповідальністю, ні імперативами морального порядку. Неймовірно, але факт: за твердженням О. І. Сенковського (1800 - 1858) із посиланням на "знатоків справи", в цінському Китаї начальники і їх підлеглі розкрадали більш як 60 - 70% казенних грошей, в Османській імперії - і того більше, 75%.

Схід ішов своїм шляхом. Він не повторював і не збирався повторювати шлях розвитку Заходу. На протязі всього періоду він відстоював свої ідеали, протиставляючи їх соціальним і духовним цінностям Європи. В його суспільній свідомості, в крайньому випадку на офіційному рівні, Захід завжди поставав як царство зла, як вогнище темноти і рабства. Люди Заходу - всі ці "заморські дияволи" - уособлювали похмурі сили сатани, були носіями грубих матеріалістичних інстинктів, були бездуховні, морально розпущені, нечистоплотні.

Ненависть до Заходу пронизувала всю полемічну літературу Сходу. Власті і офіційна пропаганда нищили в корені всякий інтерес до Заходу. Запозичення європейського досвіду зображалось як смертельна небезпека, як шлях, - якщо вірити "Батьківському поученню" одного із ієрархів східної церкви, - який веде до зубожіння, вбивствам, крадіжкам, всяким нещастям. Населення переконували, що контакти з людьми Заходу небезпечні. Їсти з ними із одного блюда не слід, стверджували прихильники традиційних основ, так як це загрожувало заразою і всіма лихами.

Правителі Сходу всіляко перешкоджали проникненню західних ідей. Вони чітко усвідомлювали, що поширення європейських ідей загрожувало всій будівлі традиційного суспільства. Найнебезпечнішими були місіонери (католицькі), які свідомо займалися "експортом" західноєвропейської цивілізації. Повсюдно на Сході діяльність місіонерів викликала негативну реакцію, у випадку успіху - просто заборонялася (Японія, Китай, Сіам) або суворо контролювалася. До 1793 р. азійські держави не мали постійних посольств в Європі, ні один житель Сходу не виїжджав на Захід у приватну мандрівку.

І тільки очевидна нерівність сил змусила Схід змінити позицію. Від протистояння і ізоляції він перейшов до поступового відкриття цивілізаційних кордонів. Більше того, усвідомлення "відсталості" породило прагнення "догнати" Європу насамперед у тих областях, де Захід мав чітку перевагу. У ХVІІІ ст. такою областю була військова справа. І не випадково всі правителі Сходу починали "доганяти" Європу з реорганізації своїх збройних сил. При цьому вони проявляли інтерес виключно до матеріальних досягнень західноєвропейської цивілізації, в першу чергу до техніки і природничонауковим знанням.

І навіть такий однобокий інтерес зробив першу пробоїну в культурно-історичній свідомості Сходу і заклав основи процесу європеїзації і реформ. Почавшись у Росії і Туреччині він поступово став поширюватися і на інші країни, насамперед приморські райони, які були у більш тісних контактах з Європою і її колоніальними анклавами. Це був переломний момент, який означав визнання країнами Сходу, переваг західноєвропейської цивілізації і в цілому ролі Заходу як гегемона нової, моноцентричної системи світу.

ЛІТЕРАТУРА

1. История Востока. - М., 2000. - т. 3

2. Васильев Л. С. История Востока. - М., 1994. - т. 1

3. Цивілізація: структура і динаміка /За ред. І. В. Бойченка, О. В. Романенко/ - К., 2003.

4. Зенин Д. Реабилитация чингисханового воинства. // Азия и Африка сегодня. - 1994. - №5.

5. Еремеев Д. Почему Восток отстал от Запада? // Азия и Африка сегодня. - 1989. - №7, 9, 11.

6. История начинается с Востока // Преподавание истории в школе. - 1998. - №2.

7. Патрушев А.И. Макс Вебер и проблемы истории Востока // Вестник Московского университета. - 1998. - №4.

8. Першиц А.И. Кочевники в мировой истории // Восток. - 1998. - №2.

9. Иванов Н.А. Упадок Востока и установление мировой гегемонии Западной Европы. // Восток. - 1994. - №4.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9