Вся реформаторська діяльність Еразма є заклик повернутися назад, до древньої церкви чи,, точніше до того ідеалу, який бачився йому в Писанні і в творах древніх християнських авторів. Надія на відродження в цьому специфічному сенсі не покидала Еразма навіть тоді, коли йому стало ясно, чим обертається боротьба Лютера проти Риму, коли він зрозумів, що Лютерова реформа - ніяк не виконання його сподівань, а швидше удар по ним, коли відкрито виступив на підтримку Риму і традиційного католицизму.
Проблема відношення до Реформації Еразма розглядується в й роботі С.Л. Плешкової «Еразм Роттердамський і Лефер Д' Етапль». Вона відзначає: « Послідовності Еразма, що не прийняв Реформації, лютеранина, що рано побачив розбіжність, з принципами гуманізму і просветительства, противостояла повна суперечностей позицій Лефера, що намагався поєднати гуманізм з Реформацією». Н.В. Ревуненкова в своїй статті «Еразм і Кальвін» пише про вплив теології Еразма на ідеї Реформації: « Відомо, який значний вплив зробила теологія Еразма на ідеї Реформації. На його творах було виховано ціле покоління людей, що зуміли рішуче виступити проти папства. Але відомо також і те, що теологія Еразма як ціле була засуджена Лютером і не задовольнила Цвінглі і Меланхатона, що глибоко почитали талант Нідерландів. Після конфлікту Еразма з Лютером реформатори першого покоління не приховували гострого розчарування в Еразме - теологу».
Неможливо розглядувати «філософію Христа» по-еразмианськи не торкнувшись питання віри. Еразм говорив, що роздумувати над проблемами віри і церкви означає шукати найголовнішу істину, шукати самого себе і своє єдине місце в системі буття, і це право належить кожному; богослов'я - не монопольний привілей, що дарується шапочкою і перснем. Навпаки, оскільки немає нічого дорожчого за душу і її порятунок, а турбота про душу неодмінно зіштовхує людину з цими проблемами, непрофесійне богослов'я необхідне, а часто і плідніше, і більш глибоко, ніж професійне. Справжня віра, непоказне, нелицемірне благочестя богом і Писанням, незлобливість, . « Віра - єдині брами, що ведуть до Христа». Але і сама віра отримується зусиллям волі, вимагає активності. Віра - це не надійний маєток християнина, вона завойовується в боротьбі із спокусами, і всякий раз наново. Віра вища за знання. Але знання і віра не протистоять один одному, а обидва, на переконання Еразма, дружно служать пошуку істини.
Об'єднання релігійно-філософських поглядів Еразма в одну спільну гуманістичну концепцію « філософії Христа», осмислення її з «висоти прожитих років», є видимим особливо в праці останніх років життя. У них виразився і протест проти контрреформації і жаль про розкол церкви. «Головний розсадник розбрату - это, що ми злісним оком стежимо за недоліками ближніх. Хай же він закриється, це злісне око, і хай відкриється добрий, якому видно їх достоїнства. Якщо ми будемо щиросердими цінителями достоїнств, нас менше дратуватимуть вади. Неможлива дружба ні між братами, ні між подружжям, якщо хоч би на деякий вади один одного вони не дивляться крізь пальці. Як же встояти згоді всієї Церкви, якщо кожен на чужі достоїнства підсліпуватий, а на пороки окатий, як ті дзеркала, які, коли в них дивишся, роблять особу набагато більше і потворніше?». Зрозуміло, неодмінна умова терпимості - взаємність: « Справедливіше справедливого, щоб ті, хто не бажає стати жертвою насильства в справах віри, самі не лагодили насильства над іншими».
Як би не жадав Еразм припиненням розколу і примирення ворогуючих, власних позицій він не поступався навіть ради такої мети. Дух благочестя і Справа благочестя - две частки єдиного цілого для Еразма, а в останньому: « все - одне лицемірство». До останніх своїх днів Еразм був вірний ученню Церкви і своїм гуманістичним ідеалам. «Він, дійсно, має право називатися християнським гуманістом».
Еразм Роттердамський один з небагатьох усвідомив необхідність подолання упередженої думки світських осіб до учення Христа. Він побоювався, що обмирщення Духу поступово веде людину до обесчеловечеванию і вважав, що учення Христа доступне всім. Еразм Роттердамський закликав: «Всі свої багатства, сили, турботи спожити на користь можливому більшому числу християн; подібно до того, як Христос не для себе народився, не для себе жив і не для себе помер, але цілком віддав себе за нас, так ми повинні служити не власній користі, але користі братів».
Зі всього вищевикладеного виходить, що ідеологічно у вислові Еразма Роттердамського все підпорядковано ученню Христа, але в цілому є видимою ідея космополітизму, єднання, спільній меті людського розуму підкорятися єдиним законам Добра і Любові.
Гуманістична етика у пошуках політичного ідеалу суспільного пристрою отримала свій розвиток в період XV- XVI ст. «Дискусії про якнайкращий громадський порядок придбали особливу актуальність. Втім, поза сумнівом і те, що ці дискусії носили не лише академічний характер; вчені спори отримували негайний суспільний відгук». Дискусія між гуманістами про те, яким має бути державний пристрій розглядувалося з погляду Арістотеля і Платона. О.Ф. Кудрявцев підкреслює, що « Поворот до Платона, його розумінню справедливості і якнайкращого державного пристрою стався в середі гуманістів не відразу і не просто». Найбільшу популярність в творах ренесансних мислителів придбали роздуми Фічино, які навіть стали свого роду девізом гуманістичного руху: «Словом, усвідомлюючи, що рід людський нічого не придбав за настільки століть від законів, що проводять розділення речей у власність, більш того, день від дня хилиться до гіршого, він (Платон) небезпідставно звернувся до законів дружби, приписуючи друзям мати все спільним, щоб, усунувши розділення, а також причину розділення і лих, ми знайшли згоду, єдність, щастя». Погляд автор розглядує на прикладі його коментарів до п'ятої книги Платона «Государство». У цій роботі проголошує як дійсну норму стосунків спільність і єдність друзів. У Еразма ця думка, «у друзів все спільне», звучить в його роботі «Адагії», де він приводить цілу лаву письменників старовини, біля яких зустрічається цей вираз.
Релігійно-філософські погляди лежали в основі «теорії про державу». Гуманісти вважали, що монархія «природніша форма правління, чим республіка, тому що в макрокосмосі бог один управляє Всесвітом, а в мікрокосмосі всі члени підпорядковані правлінню серця». Гуманісти розглядували королівську владу як вищу політичну цінність на противагу феодальної роздробленості. А підданство королеві, як «служіння самому собі».
Для Еразма: «Володар - перш за все християнин і, отже, не пан, але слуга суспільства, зобов'язана зберігати справедливість і закон; це особливий його «хрест», відмовитися від якого він не може. Як християнин він не вище за будь-яке зі своїх підданих, бо всі викупають однаковою ціною - хресною мукою Христа. Народ зобов'язаний тобі , але ти зобов'язаний народові всім. Християнин вживає не насильство, але любов по відношенню до підданих, і хто вищий за всіх, не загальним паном хай рахує себе, але загальною слугою». З погляду «християнського гуманізму» шикується критика Еразма государів. Не заперечуючи монархію, він заперечує негідну поведінку монарха, як християнина і просто людину.
Еразм порівнює государів з орлами. Орел - по праву емблема і символ влади, зачинаючи з язичеських часів: поети розсудили вірно, що жодне з пернатих не могло б точніше змалювати вдачі і життя государя.
«Тільки орли серед всіх птиць не знають ні правив, ні законів, тільки орла не приручиш ніякими засобами - так вони люті і свавільні від природи. Кривий дзьоб і кігті з першого погляду дають зрозуміти, що «це хижак, ворог спокою і миру, народжений для битв і спустошливих грабежів. Орел нікого не любить і сам не користується любов'ю ні єдиної жвавої істоти, абсолютно так само, як погані государі, які володарюють лише собі на користь, державі ж - великий збиток...А пишні титули государів, що це, як не суцільний обман? Вони вимагають, щоб їх іменували Божественними, а вони і людьми навряд чи має право зватися; Непереможними, а вони біжать з ганьбою з будь-якої битви а вони обурюють цілий світ військовими бурями і божевільними заколотами; Просвітницькі, а вони грузнуть в якнайглибшому мороці неуцтва; Католицькими, а вони обернені духом до чого завгодно, тільки не до Христа».
Нерідко государі виявляються негідні народу, винні перед ним, головним чином - під час воєн: «Хіба ми не свідки тому, як чудові міста, засновані народом, розоряються государями? Як держави багатіють працьовитістю громадян і убожіють хижістю государів? Як справедливі закони встановлюються властями з народу і зневажаються государями? Як народ печеться про світ, а государі роздувають війну?».
На думку Еразма приводи для воєн нікчемні, а нерідко і злочинні: адже трапляється, що тирани умисне розпалюють війну, бо мир і благополуччя народу - загроза їх владі. І династичні претензії государів необґрунтовані, насамперед, тому, що право володіння народом - совсем не те ж, що право володіння худобою: його дає згода всього народу, і воно ж віднімає. А в династичних війнах не про те йде справа, щоб повалити тирана і віддатися під владу дійсного государя, але про те лише, кому платити податки. Треба було б, щоб всі лиха війни падали на тих, хто її затіває, - на государів, але по несправедливості долі вони обрушуються на простого люду, який ненавидить і проклинає війну; в разі перемоги йому не дістається ні гроша. Марно государі вимагають у підданих покори законам, якщо самі живуть абсолютно беззаконно.
Еразм бачить в государях Сильний навиворіт: «Коли бачиш скіпетр, трон, свиту, коли чуєш титули «Тихий», «Милосердний», чи не прихиляєшся ти перед государем, як перед якимсь земним божеством?.. Але відкрий сили навиворіт - і ти знайдеш тирана, нерідко ворога громадян, ненависника спільної згоди, майстра сіяти розбрати, пригноблює чесних, згубника законів, руйнівника міст, грабіжника Церкви, розбійника . Не один раз показує Еразм картини загального розброду, розрухи, соціального занепаду: « Така всюди клоака злочинів, стільки святотатств, розбоїв, утисків, насилий, знущань, стільки підкупів, стільки тиранічних законів і зухвалих спотворень закону, не говорячи вже про дрібниці - застарілі мостові, храми, що обрушилися, набережні, що вкачалися». І у всьому цьому насамперед повинні государі, які байдуже відносяться до життя своїх підданих і ведуть часто дозвільну життя: «Государі покладають всі турботи на богів, а самі живуть в достатку і, щоб не бентежити свого спокою, допускають до себе тільки таких людей, які звиклися говорити одні приємні речі. Вони упевнені, що чесно виконують свій монарший борг, якщо старанно полюють, розводять породистих жеребців, продають не без користі для себе посади і чини і щодня вигадують нові способи набивати свою казну, віднімаючи у громадян їх надбання».
Та, король багатий і могутній, «але якщо він не має в душі своєї нічого доброго, якщо вічно він ненаситний, то залишається бідним з бідняків. А якщо до того ж в душі він прихильний багатьом порокам, він вже не лише жебрак, але і ганебний раб» - такий вердикт виносить королям Еразм. З жалем вимовляє гуманіст: «Переверни літописи і древніх, і нових часів - ти переконаєшся, що за декілька століть навряд чи знайдеться один або два государі, які не принесли б смертним найбільших бід виключно своєю дурістю».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
