Вступ
У науковій розвідці відтворено сторінки сходознавчих студій у контексті вивчення біобібліографії істориків-кримознавців. Дослідження проведене згідно програми вивчення національних меншин в Україні. Автор ґрунтовно досліджує самобутній внесок представників російської тюркологічної школи ХІХ ст. І. М. Березіна і В. В. Григор'єва у розвиток історичного краєзнавства Криму.
Основна частина
В останні роки в українській історичній науці достатня увага приділяється розробці наукової біографістики. Подальший розвиток цієї галузі історичного знання є актуальним завданням історіографії [1, с. 127]. В цьому контексті вивчення питань історичної біографії є актуальним для відновлення повної картини розвитку історичного краєзнавства Криму. У дослідженнях російських тюркологів XIX століття значне місце займали історико-етнографічні аспекти, пов'язані з Кримським півостровом. Біля витоків тюркологічних досліджень Криму стояли сходознавці І. М. Березін і В. В. Григор'єв.
Метою статті є відтворення внеску провідних науковців-орієнталістів у вивчення історії та етнографії Криму в першій половині XIX століття. Ця проблема не була висвітлена ні в радянській, ні в сучасній історіографії.
Ілля Миколайович Березін народився 19 червня 1819 р. у селищі при Південно-Камському заводі Пермської губернії. Батько його був заводським чиновником, а мати з родовитої української родини. Спілкування з дитячого віку із представниками фінно-тюрків, що складали 50% населення цього краю, розвинуло в юнакові інтерес до східних мов. Початкову освіту майбутній вчений одержав у "вчителів із духівництва", потім у Катеринбурзькому повітовому училищі, де завдяки своїм здібностям він потрапив під опіку доглядача цього навчального закладу Буявського, який додатково займався з Іллею Миколайовичем російською та всесвітньою історією, алгеброю і геометрією [2, с. 66]. Завдяки сприянню ревізора місцевих училищ професора Суровцова, І. М. Березін був переведений у Пермську гімназію на казенний кошт. При убогості навчальної літератури з мовознавства в умовах провінції юнак зумів досконало опанувати не тільки східні, але й європейські мови. Після закінчення гімназичного курсу Ілля Миколайович вступив до Казанського університету на відділення східномусульманських мов. Науковим наставником І. М. Березіна в університеті став засновник Казанської школи тюркологів Олександр Касимович Казем-Бек (1802-1870). О. К. Казем-Бек уже в студентські роки Березіна зробив його своїм особистим секретарем, доручив йому своє листування і виправлення своїх робіт, що писалися російською мовою [3, с. 52].
У 1837 р. І. М. Березін закінчив університет зі ступенем кандидата східної словесності [4, с. 219]. Стан російської орієнталістики на той час обмежувався лише елементарним викладанням деяких мов східних народів, що проживали в імперії. Тому робити перші кроки в цій галузі було, як згадував В. Д. Смирнов, "трохи страшнувато через новизну справи і, так би мовити, потемки, що панували в цій галузі" [5, с. 30]. Орієнталісти 40-х-50-х рр. XIX століття, коли і розгорнулася самостійна наукова діяльність І. М. Березіна, не могли обмежуватися суто філологічними і лінгвістичними завданнями. Предметом їхнього вивчення був Схід у цілому, сьогодення і минуле народів цього регіону. А це приводило їх до неминучості розгляду питань, що складають предмет історичної науки.
Здібний випускник за рекомендацією О. К. Казем-Бека був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. На початку лютого 1841 р. І. М. Березін був затверджений у ступені магістра східної словесності. Тема його дисертації, що за звичаями того часу залишилася в рукопису, ніде не згадується. А вже 6 лютого 1841 р. І.М. Березін був рекомендований у 3-х літню наукову подорож по країнах Сходу для удосконалення мовних знань. Програму навчальної поїздки для Березіна склав сам О. К. Казем-Бек [6]. У ній основна увага була приділена вивченню трьох основних мов мусульманського Сходу: арабської, перської й турецької. Подібні наукові екскурсії молодих орієнталістів були традиційними для російської вищої школи тих років. Вони служили серйозною підмогою для перевірки теоретичних знань, для вивчення етнографічних особливостей народів. І. М. Березін виїхав 15 червня 1842 р. Він проїхав Персію, Малу Азію, Сирію, Єгипет, рік провів у Константинополі. В Росію молодий учений повернувся через Крим, де багато часу провів за оглядом місцевих старожитностей [7, с. 71-73].
Після закінчення в 1845 р. східної подорожі І. М. Березін витримав особливий іспит при Академії наук. 19 березня 1846 р. він був визначений екстраординарним професором по кафедрі турецько-татарської мови Казанського університету. У 1846-1849 р. дослідник працював над складанням "Опису турецько-татарських рукописів, що зберігаються в петербурзьких бібліотеках" - перший у Росії досвід бібліографії східних рукописів. Були опубліковані і матеріали подорожі. Активно включившись у громадське життя Казанського університету, І. М. Березін з 12 вересня 1849 р. був директором університетського мінц-кабінету, а з 10 січня 1850 р. йому було доручено керувати спеціальним центром, який займався розглядом творів, написаних східними мовами. З початку 1850-х рр. Ілля Миколайович був також редактором неофіційної частини "Казанських губернських відомостей". На думку сучасників, саме в роки керівництва редакцією Березіним настала "квітуча пора" цього офіційного видання науково-літературного характеру [4].
Провідне місце в низці праць ученого складає ціла серія виданих ним східних текстів з перекладами та примітками. Для нас становить інтерес опублікована І. М. Березіним у 1851 р. у Казані робота "Тарханні ярлики Тохтамиша, Тімур-Кутлука і Саадет-Гірея, із введенням, переписом, перекладом і примітками". Автор відзначив у вступі, що зібрані ним тарханні ярлики мають дуже важливу історичну цінність: з них, як з державних актів, можна простежити деталі адміністративного устрою, а назви різних посадових осіб і станів дають можливість визначити соціальний склад суспільства. І. М. Березін дав і історію виявлення ярликів кримських ханів. Вони були подані М. С. Воронцову як документи на право володіння. Останній передав їх Одеському товариству історії та старожитностей. Докладно історик зупинився на характеристиці ярлика Саадет-Гірея, який з тарханних ярликів був найповнішим за числом чинів, що згадуються в ньому. На підставі аналізу цього джерела тюрколог дійшов висновку, що Кримське ханство успадкувало устрій Золотої Орди з доданням деяких нововведень: встановлювався ханський змінник - калга. Учене товариство з інтересом прийняло це дослідження. В опублікованій рецензії підкреслювалася роль ярликів як незамінних джерел, що дозволяють більш повно подати історію Кримського ханства [8, с. 329-330]. Джерела ранньої історії Кримського ханства та його народонаселення стали об'єктом вивчення вченого в праці "Перша навала монголів на Росію" [9].
Визнанням заслуг І. М. Березіна в сходознавстві, що тільки почало розвиватися, стало обрання його 22 вересня 1854 р. на посаду ординарного професора без ступеня доктора [10, с. 243-244]. Наукові інтереси Іллі Миколайовича в цей період поширювалися і на питання етнографії тюркських народів. У дослідженні "Народні прислів'я турецького племені" (1856 р.) він зробив їх мовну класифікацію, виділив прислів'я кримських татар і опублікував численні приклади фольклору.
Фактом визнання пріоритету в розвитку сходознавства в ці роки стало переведення факультету східних мов у 1855 р. із Казанського в Санкт-Петербурзький університет. Першим деканом нового факультету столичного вузу був призначений О. К. Казем-Бек. Разом з Олександром Касимовичем до С.-Петербурга перебралися і його найближчі учні, у тому числі і з 22 вересня 1854 р. І. М. Березін [11, с. 64]. С.-Петербурзький університетський статут вимагав для одержання звання ординарного професора представлення докторської дисертації. Нею стало дослідження І. М. Березіна "Нариси внутрішнього устрою Улусу Джучієва" [12].
У С.-Петербурзі І. М. Березін продовжив почате в Казані видання "Бібліотеки східних істориків", де містилися найбільш ґрунтовні твори середньовічного Сходу. Уваги істориків Криму заслуговують надруковані там "Історія Абуль-Газі" у перекладі і з передмовою професора Казанської духовної академії Г. С. Саблукова та "Історія монголів" Рашид Еддіна, підготовлена самим І. М. Березіним [13].
Докладні описи ярликів кримських ханів з їхнім коротким аналізом І. М. Березін подав на сторінках видання найавторитетнішої наукової організації півдня Російської імперії - Одеського товариства історії і старожитностей [14]. Хоча в цій роботі Березін помилково приписує ряд ярликів Мухамед-Гірею, що визначено вже сучасними істориками [15, с. 127-138], сам факт публікації настільки цікавого для історії Криму матеріалу мав велике значення.
На жаль, на останньому етапі творчості вченого сходознавство втратило перше місце в колі його інтересів. І це, як справедливо зауважив О. М. Самойлович, стало причиною того, що він далеко не використовував у своїй діяльності всієї повноти своїх незвичайних обдаровань [16, с. 163].
Наукова праця І. М. Березіна в петербурзький період незмінно поєднувалася з активною громадською діяльністю, з 1860 по 1863 р. він був членом, а в 1861-1862 р. скарбником літературного фонду університету. У 1863 р. І. М. Березін був єдиним представником факультету східних мов, хто брав участь у працях ученого комітету зі складання нового університетського статуту, а після його прийняття був обраний університетським суддею [17, с. 16]. З настільки впливовим становищем І. М. Березіна в університеті пов'язаний ще один напрямок його науково-літературної діяльності, що склало видатне для його часу явище, яке дало потім поштовх багатьом його послідовникам. Ілля Миколайович здобув особливу популярність серед сучасників і наступних поколінь дослідників як видавець енциклопедичних довідників. Це захоплення вченого почалося з невеликого зібрання східних слів, що існували в російській мові. У складі подібних матеріалів, зібраних іншими орієнталістами, ці добірки були видані Академією наук. Захопившись лексикографічною роботою, І. М. Березін дійшов до думки про видання енциклопедії. У 1870-х рр. Березіним було почато самостійне видання великого "Російського енциклопедичного словника" [18]. У передмові укладач відзначив, що так характерним для Західної Європи енциклопедичним словникам "не дуже таланилося" у Росії. Більшість з них після перших томів припиняли виходити. Словник І.М.Березіна мав великий успіх. Сучасники відзначали, що до цього заходу вченого "були звернені погляди всієї Росії" [19, с. 98]. Професор С.-Петербурзького університету В. Васильєв відзначав, що І. М. Березін у цей час "стояв на чолі рідкісних у нас діячів на користь всебічного і здорового розвитку освіти в нашій Батьківщині" [19, с. 98]. Така оцінка діяльності історика була пов'язана з тим значенням, якого сучасники надавали виданому ним словнику. Так, відомий кримознавець професор С.-Петербурзького університету М. І. Веселовський визнавав, що "починання подібного видання на схилі років не можна не визнати дуже сміливим, а доведення його до кінця при відсутності помічників і при існуючих у нас умовах книжкового ринку можна вважати справжнім подвигом" [20, с. 4]. У подальшому словник було доповнено і перевидано у 1880-х роках [21]. Багато нарисів, які було вміщено в цих довідкових виданнях, стали кроком уперед не тільки в популярній літературі, але й у багатьох відношеннях стояли вище статей з тих же предметів, які подано в енциклопедичних словниках, що видавалися в Європі в цей час [3, с. 60].
Страницы: 1, 2
