9. Соціальна - виникнення козацтва пояснює посиленням економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.
Існують й інші теорії. Однак жодна з них не може пояснити виникнення козацтва, оскільки базується на якомусь одному чиннику, хоча більшість з них містить раціональні зерна.
Причини виникнення і джерела козацтва. Відомо, що те чи інше історичне явище зумовлено, як правило, низкою чинників. На думку О.Д.Бойко, чинниками, що створювали можливість появи козацтва були:
- існування великого масиву вільної землі із сприятливими для життєдіяльності умовами;
- досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін.;
- природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.
Однак можливість і реальність це різні речі. Можливість не завжди може трансформуватися в реальність. Процес зародження козацтва був зумовлений реаліями життя, реальними причинами. Серед них можна виокремити:
- економічні: захоплення польськими, литовськими та українськими феодалами земель; нестача у селян власної землі; трансформація феодальних землеволодінь у великі товарні господарства; господарське освоєння та заселення вільних земель Подніпров'я та за дніпровськими порогами, так зване Дике Поле;
- соціальні: посилення феодальної експлуатації українських селян та міщан з боку феодалів; збільшення повинностей і податків; запровадження кріпосної залежності селян;
- політичні: витіснення польською владою з політичного життя українців, обмеження їх прав і свобод; прагнення польської влади перетворити козацтво на стражів південних рубежів Речі Посполитої від турецько-татарських нападників; бажання установити контроль над втекачами за Дніпрові пороги;
- національні: політика ополячення українського населення; утиски і обмеження української культури та мови; наступ католицької церкви на права православного населення;
- військові: зростання зовнішньої загрози, пов'язаної з боку Кримського ханства, пізніше - Турції; прагнення козаків захистити себе і свою землю від спустошливих набігів татарських орд.
Саме поєднання економічних, соціальних та інших чинників і викликало появу козацтва. Незаселені південні території відзначалися великими багатствами. Саме сюди кожної весни направлялися ватаги чоловіків на «уходи» - полювати на диких звірів, ловити, в'ялити та солити рибу, збирати мед диких пчіл тощо. На зиму більшість уходників поверталися додому. Але були й такі, що не бажали коритися польській владі залишатися в степу постійно, закладаючи там свої зимівки (засіки) та хутори.
Спочатку цим промислом займалися в основному мешканці Придніпров'я. Однак в процесі посилення економічного, національного, релігійного гніту до них почали приєднуватися втікачі з інших українських земель - Галичини, Західної Волині, Західного Поділля.
Соціальний склад козацтва був досить різноманітним: кріпосні селяни, міщани, а також усі незадоволені феодально-кріпосницькими порядками та національно-релігійним гнобленням. В цілому ж соціальну природу козацтва визначили джерела його формування, які під впливом соціально-економічних факторів складалися в різні періоди його існування. Проблеми, які довелося розв'язувати литовській владі і порубіжному українському суспільству в другій половині ХV - на початку XVI ст. спричинили, з одного боку, масове покозачення всього населення прикордонних міст і сіл. На боротьбу з татарами виступали бояри, службові люди, міщани, осілі козаки, що володіли нерухомим майном, як мінімум - власним будинком та селяни навколишніх сіл.
З іншого боку, економічні мотиви прискорювали зростання верств добитчиків та уходників-промисловців, що поповнювалися на цьому етапі за рахунок ремісників, торгових людей, неосілих козаків, безземельних селян або ж власників незначних земельних ділянок - городники, халупники, комірники, підсусідки - тісно не пов'язаних із землеробством і готових займатися допоміжними промислами, в тому числі й козакуванням.
В українському козацтві існувала і аристократична, рицарська течія, яскравими представниками якої були Д.Вишневецький, відомі шляхтичі С. Копицький, І. Свирговський, Л. Чорницький, Я. Шах та інші, хто з патріотичних мотивів відмовлявся від своїх багатств, цивільної служби і цілком віддавався козакуванню.
Еволюція козацтва. Перші згадки про козацтво датуються ХІІІ ст, проте як окрема соціальна верства, зі своїми окремим устроєм, звичаями, організацією, козаччина почала формуватися водночас з шляхтою протягом ХVI-XVII ст. Майже до кінця ХVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, род занять, і лише на порозі XVI та XVII ст. козаччина приймає певні вироблені форми.
В процесі формування козацтва можна виокремити три періоди (в науковій літературі існують й інші варіанти періодизації):
Перший період - кінець ХV ст. - до середини XVI ст. протягом століття козацтво було переважно суспільно-побутовим явищем, не маючи сталої структури й організації. На ранньому етапі свого розвитку в козацтві поруч із захисними функціями уживалися елементи руйнівного характеру. За прикладом татар з південноукраїнських сіл та замків виходили в степ ватаги шукачів легкої здобичі.
Однак, походи на татарські улуси становили тільки одну із сторін діяльності низових козаків. Величезні простори необроблених і незаселених земель сприяли розвитку уходництва. Дрібна шляхта, міщани та селяни навесні відправлялися в південні степи на промисли, де вони займалися мисливством, рибальством, бортництвом, добували сіль. З огляду на постійну небезпеку збройних сутичок з татарами, уходники об'єднувалися у невеликі ватаги або громади і відповідно озброювалися. Для зберігання та переробки продукції з промислів та захисту від ординців споруджувалися тимчасові стоянки-засіки (січі) або ж «городці». З розширенням колонізаційної діяльності створюється ціла система українських осередків, розташованих на південь р. Самари аж до татарського прикордоння.
Покозачення населення посилилося і в результаті змін у землеволодінні та зародження товарно-грошових відносин у Великому князівстві Литовському. Виключення селян із розряду землевласників, збільшення відробіткової ренти та зростання позаекономічного примусу викликали у них негативну реакцію і спричинили їх втечі на вільні землі.
Другий період - з середини XVI ст. наступає новий етап в історії українського козацтва. У цей же час козацтво зростає чисельно, виникає два його різновиди: низове і городове, формуються організаційні структури (Запорозька Січ, козачі реєстрові загони). Цей етап супроводжувався перенесенням виробленого в степах козацького ладу на волості, створюючи тим самим передумови становлення нового соціального стану. В цей час відбувається послаблення української присутності в середовищі панівних верств Литви. В ході проведеної владою ревізії прав на шляхетство значна частина українського боярства не довівши своє право на землеволодіння жалуваними грамотами, була переведена до розряду державних селян.
Південноукраїнське боярство було змушене відстоювати свій статус військовою службою у складі реєстрового козацтва. Саме з цієї категорії виросли визначні козацькі вожді П.Сагайдачний, М.Дорошенко, Б.Хмельницький та ін. Отже, бояри та слуги стали ще одним важливим джерелом поповнення козацтва.
У формуванні козацького стану взяли участь тисячі безпомісних і дрібних шляхтичів з Волині та Галичини, отримавши за конституцією варшавського сейму 1590 р. земельні володіння у Подніпров'ї та Лівобережжі. Серед прибулих було немало й таких, хто головним своїм заняттям вважав військове ремесло.
Втім, у цей період (друга половина XVI - на початку XVII ст.) козацтво формувалося переважно за рахунок селянства і міської бідноти, верств, що найбільше потерпали від шляхти.
Третій період - перша половина XVII ст. У цей період козацтво перетворюється на провідника, оборонця і захисника інтересів українського суспільства, православ'я. Запоріжська Січ - основа українського козацтва стає помітною військово-політичною силою у Речі Посполитій і в Східній Європі, з нею починають рахуватися монархи Туреччини, Московії та інших держав.
Реєстрове козацьке військо. Зростання козацтва викликало занепокоєння серед правлячих кіл Польщі й Литви. Для приборкання непокірної козацької вольності було вирішено взяти частину козаків на державну службу та надати їм певні привілеї. Тим самим передбачалося, з одного боку, зміцнити свої збройні сили на південних кордонах де посилювалася татарська загроза, а з іншого - розколоти козацький рух, протиставити офіційно визнану державну частину решті козацтва.
Перші спроби перетворити козацтво на державне військо були в 1541 р, коли Сигізмунд І наказав укласти реєстр (список) їх в Київському, Канівському та Черкаському округах. Але лише у другій половині XVI ст. козацтво здобуває правове визнання польської влади. У 1572 р. король Сигізмунд ІІ Август видав універсал про утримання найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано в реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська. Внесені до «реєстру» козаки вилучалися з підпорядкування місцевих властей і переходили під владу гетьмана. Отримання реєстровими козаками особливих прав та привілеїв стало початком козацького імунітету для всього козацтва, підставою формування його як козацької верстви. Всупереч бажанням уряду козацтво зробило власні висновки з цієї реформи: хто козакував, той вважав себе вільним від будь-якої місцевої влади, окрім свого старшого. Розпочалося масове покозачення українського населення і «реєстр» на деякий час припинив своє існування. Утворений Сигізмундом ІІ загін козаків був розформований.
Перші офіційні державні реєстри козаків датуються кінцем 70-х років XVI ст. Після поразки у Лівонській війні та активізацією низового козацтва уряд Речі Посполитої повернувся до ідеї відновлення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій у 1578 р. вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння та платню (15 флоринів на рік), зберігали військово-адміністративну незалежність та судовий імунітет. Командиром призначався черкаський староста Д. Вишневецький. З кінця XVI ст. козацьке реєстрове військо стало називатися Запорозьким. Реєстровці отримали резиденцію-містечко Трахтемирів (неподалік від Канева) та військові регалії: малинову корогву, військову печатку, бунчук, бубни і труби. У місті повинен був розміститися арсенал, а у міському монастирі - козацький шпиталь. Крім того, король надавав право православним привілегію постачати козакам шаблі.
Так було покладено початок реєстровому козацькому війську. Основним завданням якого була охорона кордонів та контроль за нереєстровим козацтвом, що фактично опинилося поза законом.
У подальшому чисельність реєстрових козаків збільшувалася: у 1590 р. - 1000, 1625 р. - 6000, у 1630 р. - 8000 осіб. Удосконалювалася їхня організаційна структура. Реформування реєстрового козацтва розпочав П. Сагайдачний, який був гетьманом війська Запорозького у 1610-1622 рр. Він вперше створив дисципліновану козацьку армію, яка стала дійсно боєздатним військовим формуванням.
Важливим кроком у становленні козацтва став його адміністративний поділ. У 1625 р. організаційно реєстрове козацтво мало 6 полків: Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Корсунський, Переяславський і Чигиринський. Полки поступово набували статусу військово-територіальних одиниць. Їх назва походила від назви міст, де перебувало управління полком і проживала полкова старшина на чолі з полковником.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
