Жорстокістю і терором окупанти намагалися залякати людей, зламати "їх опір і перетворити у покірних рабів фашистської Німеччини. Населення області методично винищувалося. Гітлерівці стріляли, вішали, катували, закопували живцем у землю. Повсюди, проти цивільного населення було розв'язано масовий терор, котрий досить швидко переріс у відвертий геноцид.
Вістря терору насамперед спрямовувалося проти комуністів, комсомольців, активістів підпільної боротьби і тих хто їм співчував. Це підтверджують численні документи. В перші ж дні німці звозили підозрілих для них людей машинами. Людолови - фашисти в кашкетах з гербами смерті їздили розправлялись з активістами. З с.Уладівки Літинського району 22 чоловік стояло в черзі до розстрілу. Тут же копали ями, в які мали лягти невинні жертви.
17 липня 1941 року, коли німці вступили до с. Носківці Станіславського району Вінницької області, мешканець села Манілко Сидір Артемович 1903 року народження, безпартійний, зустрів пораненого червоноармійця Дехтярука і надав йому допомогу. Німці, дізнавшись про це, негайно арештували Манілка С. А. і почали по-звірячому бити. Після цього вивели на город громадянина с. Носковець Дехтярука заставили викопати для себе могилу. Коли могила була готова, німці розстріляли його й закопали.1
Терор продовжувався протягом усього періоду окупації. Так у грудні 1942р. гітлерівці зігнали в один будинок 300 мешканців м. Іллінці і живцем спалили їх. 2 квітня 1943 року в с Тернівці колишнього Джулинського району есесівці знищили 2400 селян. 14 лютого 1944 року в Гайсинських Хуторах нацисти кинули в криницю 24 особи. Всі вони загинули. В числі їх завгосп санітарної станції Терлецький С.А. Робітник Чернов з дружиною і з дочкою Манею 4-х років, сином Анатолієм 2-х років і дочкою Люсею 6-ти років. 6-річна Люся була зґвалтована, а потім кинута в криницю. Разом із сім'єю, дружиною Марією, 15-річною дочкою Надею, сином Георгієм 5-й років та дочкою Галею 3-х місяців у криницю був кинутий Яків Юркевич. У числі кинутих в криницю і гайсинський лікар Фанер Георгій Львович з дружиною та дочкою. Із 24-х чоловік, кинутих у криницю живими залишились шестеро дітей1.
З особливою жорстокістю і безпощадністю гітлерівці ставилися до євреїв. За расовою теорією вони були ворогами рейху, з чого випливало одне - ліквідація. Так званий голокост - тобто масове знищення людей єврейської національності - проводився окупантами після захоплення будь-якої території України. Масовому знищенню як „соціально небезпечні елементи", підлягали й цигани.
Кривава драма розігралася 14 серпня 1941 р. у м. Хмільнику. Тоді о 8 годинні ранку німці почали зганяти у двір місцевої райспоживспілки людей єврейської національності. Глумлячись над ними, обрізали бороди в людей похилого віку, заставляли молодих під ударами палиць їсти це волосся, після чого ставили всіх на бите скло біля кам'яної стіни, де почалось систематичне побиття: вдаряючи головами об стіну. На знак наведення „нового порядку" тут-таки повісили двох ні в чому не винних мирних громадян. Решту побитих і закривавлених - повезли розстрілювати до завчасно підготовленої ями. Тих, що втратили свідомість, і зовсім знесилених від побоїв, заставили в мішках нести до могили, де їх розстріляли.
9 січня 1942 р. було розстріляно 6600 мирних жителів - чоловіків, жінок і дітей. О четвертій годинні ранку, м.Хмільник було оточено каральним загоном Літинського гебіткомісаріату. Вриваючись у будинки німці, ще з постелі забирали з собою мирних жителів, а не здатних рухатися і старих вбивали на місці. При цьому грабували всі цінні речі, які були в квартирах2.
Частина забраного населення була вбита на вулицях міста, трупи вбитих прив'язували шнурами до хвостів коней і з метою глуму волочили по вулиці. Цілий день проходив розгул фашистських катів: до ями довжиною 150 метрів приводили групами жінок з грудними дітьми на руках, батьків сімейств, старих жінок та чоловіків. На тріскучому морозі роздягали їх наголо і заставляли годинами стояти в черзі - дорослих вбивати, а дітей кидали живими в яму. Крики нещасних батьків, які прощалися зі своїми дітьми, далеко лунали від місця убивства1. Вагітні жінки родили на дорозі і біля ями, їх також разом з новонародженими кидали в яму.
Жахлива розправа над мирними громадянами Хмільницького району тривала і далі в наступні дні. Випадково вцілілих від бойні розшукували і збирали в підвал при будинку районної поліції. Більше 1500 людей в страшній тісняві без їжі, води піддавались побиттям, їх тримали 7 днів. Багато людей в підвалі втрачали розум, вони не витримували нелюдських мук. 16 січня 1942 року були теж розстріляні.
За час свого панування фашисти розстріляли, зарили живцем, повішали, спалили на вогнищі і замучили в Гайсинському районі більше 10 тис. чоловіків, жінок, старих і дітей, а в місті Гайсині знищили понад 6 тис. чоловік.2 16 вересня 1941 року німці під приводом переселення наказали громадянам міста Гайсин - чоловікам, жінкам, дітям зібратись захопивши з собою цінності. Усіх хто зібрався оточили озброєні загони гестапо і погнали за місто, в район с.Белединка і групами по 60-75 чоловік заводили в приміщення стрілецького тиру, де відбирали в них документи, цінності і роздягали догола. Потім приречених на смерть громадян тягнули до ями і розстрілювали з автоматів, а дітей живими кидали в яму. В цей день було розстріляно 3 тис. чоловіків, жінок і дітей. Розстріляних закопали в шести ямах.3
17 вересня 1942 року в с.Беделинка таким же чином було розстріляно тисячу чоловік. Громадянина Клянуса живим закопали разом з убитим конем. Громадянки Котляр і Волгіна вранці народили, а на другий день породіллі разом з новонародженими були розстріляні. Старих і хворих, які не могли йти, фашистські звірі на підводах приводили на місце страти і убивали. Так був убитий 80-річний старий Гройсман з дружиною,4-місячного Борю Діхтярьова німці штиком викинули через вікно на вулицю. А в одного п'ятирічного хлопчика розстріляли батька і матір. Хлопчик дуже кричав і просив: „Дядю, не вбивай мене, не вбивай мене..." і намагався втекти. Німецький кат схопив його ногу, кинув в яму і хлопчика закопали живим1.
Масові розстріли єврейського населення були проведені в Немирові, Літині, Дашеві, Комсомольському, Гнівані, інших населених пунктах.
Та особливо багато безневинної крові було пролито у Вінниці. 13 вересня 1941 року гітлерівці спільно з поліцаями провели першу пробну акцію. Цього дня за наказом начальника фельдкомендатури Маркуля вони зібрали 1200 чоловік, прогнали через все місто і за селом Шеремета розстріляли.2
19 вересня 1941 року були по звірячому замучені в П'ятничанському лісі 15000 чол. із населення Вінниці. Того ж дня 3 тис. чол. розстріляли в районі Тяжилова. По звірячому були знищені жінки з новонародженими дітьми, яких гітлерівці забрали з пологового будинку, також люди похилого віку із Стрижавського будинку для пристарілих.
16 квітня 1942 року за розпорядженням штатскомісара Марінфельда на Вінницькому стадіоні було зібрано 10000 населення і загнано в П'ятничанський ліс, де старі, жінки, діти були розстріляні, а працездатне населення в кількості 1000 чол. заточене в тюрми. Пізніше їх теж стратили.
Так вирішувалося „єврейське питання". З метою ізоляції та подальшого знищення осіб єврейської національності окупанти утворили на території Вінниччини 126 гетто, своєрідних концтаборів для тимчасового примусового їх утримання. Найбільша кількість гетто існувала в Копайгородському, Бершадському, Шаргородському, Могилів-Подільському, Тростянецькому, Барському, Крижопільському, Ободівському районах. їх в'язнями були десятки тисяч людей, як місцеві євреї, так і насильно пригнані з Бессарабії і Буковини. Відомі випадки, коли в гетто утримувалися й українці в основному ті, котрі мали змішаний шлюб.1
Надзвичайно важкими були соціально-побутові умови життя людей на окупованій території. В багатьох випадках люди змушені були, як в голодні роки, додавати в борошно конюшину, липовий цвіт, жолуді. Значно погіршились побутово-житлові умови. Досить рідко в селянській хаті горіла гасова лампа. Як і в старі часи, для освітлення використовували скіпку. В ряді сіл області окупанти заборонили жителям ходити в ліс по дрова. Особливо важкими були побутові умови жителів спалених подільських сіл. В роки окупації сім'ї, які позбулись хати, використовувались для спільного проживання клуби, лазні, сараї, конюшні. Проте найбільш поширеним типом житла у зруйнованих і напівзруйнованих фашистами подільських селах стала землянка або напівземлянка. Уявлення про неї дають матеріали вибіркових обстежень 594 землянок в різних районах нашої області проведені одразу після визволення краю. Як правило, середня площа складала 14-15м.це були темні, сирі приміщення, зовсім непридатні для житла. Селяни і міські жителі в роки окупації були по суті позбавлені медичного обслуговування. А в уцілілих медичних закладах встановлювалася висока плата за лікування. Жахливі побутові умови життя людей - серйозне обвинувачення німецько-фашистському окупаційному режиму. Щоб керувати німецьким наступом на Кавказі та операцією „Блау" під Сталінградом, Гітлер приймає рішення в середині липня 1942 року переїхати до вінницької філії своєї головної польової ставки. З документальною точністю відомо, що фюрер знаходився у „Вервольфі" тричі.
Вперше з 16 липня по 1 листопада 1942 року - 100 днів (перебування було перерване поїздкою до Берліну з 24 вересня по 4 жовтня); вдруге - з 17 лютого по 10 березня 1943 року - 18 днів (за винятком 22-25 лютого); втретє - з 27 серпня по 15 вересня 1943 року - 20 днів. Як свідчать записи біографів Гітлера, в жодній іншій зі своїх багато чисельних ставок він не провів так багато часу.
16 липня 1942 року фюрер вилетів з аеродрому Вільгельмсдорфу (,Зольфшанце") о 8 год. 15 хв. на своєму знаменитому чотиридвигунному літаку „Кондор - 260". Як завжди його супроводжувало 15 винищувачів „Ю - 52" і „ME- 11", пілотованих кращими німецькими асами. До речі, літаки цієї марки були тільки в авіазагоні Гітлера і в загонах кур'єрського зв'язку. В ставці,Зервольф" Гітлера вже очікували Борман, Геринг і Кейтель. В зв'язку з „новосіллям" були в декілька разів посилені заходи безпеки. Керівник особистої охорони фюрера Раттенхутер розробив особливий режим пропуску до шефа. Було визначене коло осіб, яким дозволено перебувати у ставці. Найретельнішому контролю піддавалась пошта, адресована фюреру, продукти харчування і медикаменти для нього. Посилений режим охорони діяв і на транспортних засобах, якими користувався Гітлер. В його розпоряджені був особистий літак, спецпотяг та броньований автомобіль марки „Мерседес-Бенц".1
Літак „Кондор-260" розвивав крейсерську швидкість близько 340 км/год і міг знаходитись в повітрі без дозаправки до 4 годин. Це була справжня літаюча фортеця, оснащена двома автоматичними гарматами, спеціальним пристроєм катапультування сидіння для фюрера. Навіть якщо фюрер відправлявся в дорогу літаком, відразу ж вирушав до нового місця призначення і його персональний спецпотяг, а також поїзд Геринга. Бронепоїзд Гітлера був сформований з 12 вагонів. В одному був розміщений вузол зв'язку, в другому - охорона, ретельно підібрана з вояків „Великої Німеччини". Решта вагонів призначали для обслуговування фюрера, осіб що його супроводжували, та гостей. Охорону спецпотягу забезпечували скорострільні зенітні установки, встановлені на двох платформах.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
