Що стосується зброї, для її здобування використовувався і такий спосіб, як пошук... на місцях боїв, розкопування військових поховань з 1941 року., її крадіжки на залізничному транспорті".2

Іншими словами, спершу націоналісти ставили за мету не фізичне винищування окупантів, а їх залякування, чим підштовхнувши до коригування політичної лінії щодо України. Більш коректно поведінку бандерівців відкориговано на II конференції у квітні 1942 р. на якій провід ОУН(б) виробив лінію, спрямовану на тривалу підготовку власних політичних та військових сил за українську державність. Головною вважалася теза про недопустимість стихійних виступів мас, щоб "енергія народу не вилилась у партизанському, але оформилась у всенародний рух". Учасники конференції висловилися за критичне ставлення до німців та відсіч будь-яким спробом комуністичного Опору опанувати ситуацією і поширювати свій вплив на населення.3

І ще одній інструкції говорилось, що німецьке панування знищило вояку надію на незалежність, відтепер українці повинні ставити на шлях організованої революції під проводом Бандери С. Німеччина буде змушена напружити свої останні сили в боротьбі з Англією ось чому зростають шанси ОУН. Українцям не треба приєднуватись до радянських партизанів оскільки їхні жертви і їхня боротьба вигідні тільки Москві. Навпаки, українці мають об'єднати власні сили і чекати часу нападу, який буде вказаний головним Проводом ОУН. Ці інструктивні настанови ретельно втілюватися в життя і Створеними дещо пізніше в Західній Україні більш крупними рейдуючими збройними загонами, структурно приналежними до сформованої на базі ОУН(б) Української Повстанської Армії (один із них, як відмічають німецькі джерела, спостерігався у липні 1942 року в районі Кам'янця-Подільського). Тому, проводячи агітаційну роботу серед населення ("7 серпня 1942 року:... У Вінниці знову виявили листівку українського руху опору. Про авторів дізнатися не вдалось нічого..."), зазнаючи арештів ("31 липня 1942 року:...У ході розгрому банди в Чемерівцях було арештовано 15 осіб, серед них заступник мера, відповідальний за школу і освіту, директор школи і деякі вчителі..."; "25 вересня 1942 року:... У Гайсині було арештовано сім осіб за письмову пропаганду на користь Бандери. При обшуку будинків вдалося вилучити важливі пропагандистські матеріали"), бандерівці попри це, особливу увагу проявляли до більшовицько -комсомольського підпілля, партизанів.1

їх руками був задушений керівник Павлівської підпільної організації Калинівського району та Кіровської підпільної групи Турбівського району В.М. Мессарош, живцем замурований член Ободівської підпільної групи А.Квашенко, убиті керівник Калинівської підпільної організації М.П. Архипович, член партизанського загону ім. Сталіна комсомолець С.К. Поворзнюк, зв'язків партизанської кавалерійської бригади імені Леніна В.В. Вовк, члени Літинсьої підпільної антифашистської організації Т. Главадчук та Г.В. Ткачук підпільник із с Пеньківки латинського району С.Є.Кулик та інші. Однак великих сутичок між націоналістами і комуністичними вінницькими партизанами не було. Але чималий вклад у боротьбу з окупантами зробили і українські патріоти групи УПА - „Південь" на чолі з полковником „Батько" - Омелян Грабець. Ця група була сформована рішенням ОУН, яке було видано крайовому проводу ОСУЗ, вона знаходилась на терені таких областей: Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і Південна частина Київської. І мала три воєнні округи: "Холодний Яр", "Умань" і "Вінниця".1

За час свого існування група військ УПА "Південь" у червні 1943 року знищили німецьку поліцейську школу біля Житомира. Яка нараховувала 260 осіб. 26 липня 1943 року біля села Устинівка, Потиївського району в бою вбили понад 100 німців. А 9 січня 1944 року Куріня "Бистрий" розбила німецький підрозділ біля села Лисогірки, здобувши значні трофеї: З автомашини, 7 кулеметів, 2 міномети, 10 рушниць, та понад 30000 набоїв, 500 гранат.2

Тому можна сказати, що населення нашого краю боролось з фашистськими-окупантами навіть ціною власного життя. Мирні жителі намагались в усьому допомагати партизанам. Вигнання окупантів з рідного краю стало спільною метою як комуністичних партизан, так і українських патріотів ОУН-УПА. Але їхнім слабким місцем було те, що вони не змогли знайти спільну мову між собою і виробити спільного плану дій, це суттєво підривало їх боєздатність. Крім того постійні конфлікти між комуністичними і націоналістичними партизанами були на руку лише німцям. Проте загалом партизанські загони і з'єднання відіграли велику роль у визволенні рідної землі від загарбників.

Висновки

Отже, можна з упевненістю сказати, що наслідки, які були спричинені Вінниччині під час Великої Вітчизняної Війни були величезними. Автори різних праць висловлюють свої погляди і думки щодо збитків та людських втрат під час окупації*. Але однозначно можна сказати, що вони були непомірно важкими для долі нашого краю. Щоб це пояснити автор у своїй праці наводив статистику з різних джерел. Але навіть і це не може дати усієї вичерпної картини втрат, яку ми отримали після цієї страшної війни. Тому що коли ми пояснюємо втрати то констатуємо лише суху статистику. Але хіба вона може пояснити біль і відчай в якому були ті хто залишився в живих. І при цьому втратив своїх рідних, близьких друзів - тих з ким ще кілька років назад чи навіть тижнів будував плани на майбутнє, спілкувався та просто мріяв. Звичайно, важкими і просто нелюдськими силами усього народу в тому числі і жителів нашого краю, ворог був подоланий. Але що ми отримали після цієї перемоги: руїни міст, сіл, залишки заводів, згарища від будинків і зруйновані та покалічені людські життя.

В цій праці автор наводив різні цифри людських втрат, але яка різниця скільки людей загинуло десять чи сто тисяч - це лише цифра. А за цією цифрою людина. Навіть якби ця війна забрала життя лише однієї людини то її можна було б назвати жорсткою і безцільною, тому що неможливо визначити ціну людського життя, воно є безцінним даром, яке дається лише раз і втратити його можна також раз. Ми можемо пояснювати доцільність чи недоцільність цих втрат на різних конференціях, практикумах, політичних рішеннях, але як пояснити батькам, що їх діти загинули в ім'я якоїсь абстрактної ідеї.

Так, місто лежало в руїнах, людські втрати були незчисленними, здавалось що життя в краї назавжди втрачене. Але в людей залишалось те, чого неможливо знищити, зламати, чи викрасти - це віра і надія в майбутнє. Ця віра була передусім в серцях жінок, дітей та старих людей. Вони відчували що вони зовсім не непотрібні. Вони знали і вірили в те, що рідна земля потребує їхньої праці, і вони вертали до життя міста і села не чекаючи своїх чоловіків, які невідомо чи взагалі ще були живі. В кінці грудня 1943 року радянські війська почали звільнення Вінниччини. Але ворогові, що зосередив тут великі сили, вдалося 11-12 січня 1944 року зупинити наступ, наших частин і навіть перейти у контрнаступ. Ряд уже звільнених районів області знову опинився в руках фашистів. У березні почався новий наступ радянських військ на Правобережній Україні.

За роки тимчасової окупації німецько-фашистські загарбники і їх румунські сателіти завдали господарству Вінниччини великих збитків. Із 549 великих підприємств 376 були зруйновані цілком. Серед них Вінницький суперфосфатний завод, швейна фабрика ім. Володарського, ряд цукрових заводів. Величезних матеріальних збитків було завдано колгоспам, радгоспам, МТС. В селах гітлерівці зруйнували 44230 будинків, в тому числі 4868 будинків виробничого призначення. Значної шкоди завдали вони культурно - освітнім закладам. На території області було зруйновано і спалено 433 школи, 29 приміщень лікарень, 22 технікуми, а в Вінниці - приміщення двох вузів, драмтеатру, обласної і дитячої бібліотек, готель "Савой" і та ін. Гітлерівці спалили 27 сіл, 16 тисяч виробничих приміщень у колгоспах, вивезли до Німеччини 176 тисяч голів готової худоби, близько 150 тисяч коней, 235 тисяч свиней, 158 тисяч овець і кіз, 687 тисяч голів домашньої птиці. Населення області зменшилось більше ніж на 30 процентів його довоєнної чисельності. Збитки, завдання окупантами народному господарству області становили понад 18 мільярдів 571 мільйон карбованців у довоєнних цінах.1

Дуже важко було читати ті архівні документи в яких писалось про зраду наших співвітчизників і перехід їх на сторону фашистів у вигляді поліцаїв і донощиків. Можна сказати що ці "перевертні" поводились із своїми співвітчизниками ще гірше ніж фашисти. Усе це підтверджує що з перепису 1945 року кількість населення м. Вінниці зменшилось в 3 рази порівняно з 1939 роком. Винищували дітей, старих людей, жінок, хворих. Окупанти не знали жалю, каральні операції тривали майже безперервно. Але не дивлячись на це партизанський рух опору наносив сильні удари по фашистам, у цьому народних месників широко підтримувало мирне населення - це їжа, одяг, переховування і лікування хворих. Гітлерівці ж на це відповідали масовим вивезенням української молоді до Німеччини. Окрім того намагались зробити з слов'ян темне і неосвідчене бидло, якому навіть забороняли, мати дітей тому ми були приречені на знищення. І при всьому цьому німецькі хроністи і журналісти весь час згадують про маленьке козеня яке годував Гітлер і дуже полюбив тваринку. Хоча дуже важко сказати, хто з них був твариною і в якій мірі.

На мою думку нам слід би пишатися тим, що наші батьки і діди не здалися і не стали на коліна перед ворогом, і віддавали перевагу смерті за Вітчизну перед зрадництвом.

Список використаних джерел і літератури

Монографії та брошури:

1. Бабій К.Г Партизанськими стежками Вінниччини. - Одеса. - 1975р.

2. Баженов П.Р. Нариси історії Поділля. На допомогу вчителю. - Хмельницький. - 1990р.

Безкоровайний А.Л. Без вісти не пропали. - Вінниця. - 2005р.

Безуглий В.П. Облава на озброєного вовка. - Київ. - 1986р.

Безуглий В.П. Таємниці,Вервольфа". - Вінниця. - 1962р.

Білозерова. Л.А. „Вервольф" - рокова таємниця Гітлера. - Вінниця. -1996р.

Бурченко Т.Д. Рейд до Південного Бугу. - Київ. - 1988р.

Владіміров Д.В. Вогненна зона. - Київ. - 1982р.

9. Вінниця обласна редакційна колегія Книги Пам'яті України „Вінницька область". - Том 1. - 2001р.

9. Гальчак С.Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників. - Вінниця. - 2004р.

10. Гальчак С.Д. „Східні робітники" с Поділля у третьому рейху:

депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - Вінниця. - 2004р.

Гучва П.І. З історії ОУН на Вінниччині. - Вінниця. - 1999р.

Загородній І.М. Руїни „Вервольфу" свідчать. - Вінниця. - 2002р.

Олійник П.Д. Вінниччина в роки Великої Вітчизняної Війни 1941-1945рр.. - Одеса. - 1971р.

Птущенко О.В. Вінниччина в період Великої Вітчизняної Війни 1941-1945рр.. - Київ. - 1965р.

15. Поділля у Великій Вітчизняній Війні 1941-1945рр.. Збірник документів і матеріалів. - Львів. - 1960р.

16. Судин Ю.П. Командир групи УПА „Південь" полковник „Батько". - Коломия. - 2001р. П.Смолій І.Д. Сторінки воєнної історій України. - Київ. - 2002р.

18. Кугай П.П. Біля вовчого лігва. Документальна повість. - Київ. -1974р. Журнали та періодичні видання:

Білей Н.К. „Вервольф" правда і вигадки. // Панорама. - 2001р. - 10 липня

Бранько Я.В. Не всі таємниці розкрив,Вервольф". // Хочу все знати. -1994р. - 2 лютого.

3. Будьона Л.П. З історії руху Опору на Вінниччині // Вінницька газета. -2005р. - 12 квітня. - №44-45

4. Верховлюк В.Д. Фашистський смерч пронісся над Вінниччиною //Вінницька газета. - 1998. - 9 травня. - №49-50

5. Гальчак С.Д. На вівтар перемоги. Боротьба партизанів та підпільників під час звільнення Вінниччини. // Вінницький край. -2004р. -№1

6. Гальчак С.Д. Сили національно-визвольного спрямування на теренах Поділля в період нацистської окупації краю // ВДПУ ім. Коцюбинського: наукові записки серія історія. - Вінниця. - 2002р. - Випуск 4

7. Гальчак С.Д. Нацистський геноцид на Вінниччині // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових статей. - Київ. - 2002р. - Випуск 4.

Гальчак. С.Д. Боротьба подолян за державне відродження України під час нацистської окупації. // Поділля у контексті української історії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 29-30 листопада 2001року. - Вінниця. - 2001р.

Гудожник П.В. Наші земляки кували перемогу в тилу ворога // Вінницька газета. - 2002р. - 30 травня.

10. Завальнюк Л.Н. Другий зимовий похід і Поділля. // Панорама. -2001р. - 24 листопада.

11. Іванюк О.Є. Ще один погляд на „Вервольф". // В ДНУ ім. Коцюбинського: Вісник студентського наукового товариства історичного факультету. - Вінниця. - 2004р. - Випуск 5

Малигін А.П. Повстанський рух на Вінниччині в 1942-1944рр.. // Тези доповідей і повідомлень Вінницької обласної історично-краєзнавчої конференції 18 лютого 1999року. - Вінниця. - 1999р.

Малишевський І.Т. Привид Коломихайлівського лісу. // Вітчизна. -2001р. - 29 червня.

14. Мельничук І.П. Німецько-фашистський окупаційний режим у Вінниці. // В ДНУ ім. Коцюбинського: наукові записки серія історія. - Вінниця. - 2000р. - Випуск 2.

Пархомчук Т.А. Зона W // Дзеркало тижня. - 2002р. - 14 грудня

Птущенко М.П. В зоні ставки „Вервольф". - Вінниця. - 1996

Петрова О.С. Становище на Поділлі в роки німецької окупації 1941-1944рр.. // В ДНУ ім. Коцюбинського: наукові записки серії історія. -Вінниця. - 2005р. - Випуск 9

Шафранський Є.Г. Вісім таємниць - вісім поверхів „Вервольфа". // Хочу все знати. - 2003р. - 9 липня

Чорна Н.Ф. Єврейське гетто на Вінниччині 1941-1944рр.. // В ДНУ ім. Коцюбинського: Вісник студентського наукового товариства історичного факультету. - Вінниця. - 2004р. - Випуск 5

Архівні матеріали:

Державний Архів Вінницької області Ф.П. 425. - Опис 1. - Справа 503

Державний Архів Вінницької області Ф.П. 425. - Опис 1. - Справа 513

Державний Архів Вінницької області Ф.П. 425. - Опис 1. - Справа 552

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7