Християнська церква не могла примиритися з такими порядками. Разом з Христовим вченням про любов і милість церква принесла на Русь візантійську культуру. Навчаючи язичників віри, вона прагнула поліпшити їх житейські порядки. Під впливом християнства окремі особи з язичницького середовища змінювали на краще свої погляди і вдачі, йшли услід Христу і виявляли приклади етичного християнського життя і навіть подвижництва. Про самого князя Володимира переказ говорить, що він лагіднів під впливом нової віри, став милостивий і ласкавий. Серед дружини і земських людей з'явилося багато благочестивих християн, що почитали церкву, любили книги і що іноді йшли від мирських спокус в монастирі і в пустинне життя. Через свою ієрархію і приклади ревнителів нової віри церква діяла на вдачі і установи Русі. Проповіддю і церковною практикою вона показувала, як треба жити і діяти в справах особистих і суспільних.
Церква прагнула підняти значення князівської влади. Князів вона учила, як вони повинні управляти: "забороняти злим і страчувати розбійників". "Ти поставлений від Бога на страту злим, а добрим на милування", - говорило духівництво князю Володимиру, указуючи йому, що князь не може залишатися байдужим до насильства і зла на своїй землі, що він повинен дотримуватися в ній порядку. Такий погляд духівництво засновувало на переконанні, що князівська влада, як і вся земна влада, походить від Бога і повинна творити Божу волю. Але оскільки "усяка влада від Бога" і оскільки князь "є Божа слуга", то йому належить покорятися і його належить шанувати. Церква вимагала від підданих князя, щоб вони "мали приязнь" до князя, не мислили на нього зла і дивилися на нього як на обранця Божого. Дуже грубим було переконання язичницької Русі на князів, як на дружинних конунгів, які беруть дань за свої військові послуги землі і яких можна проганяти, якщо вони не бажані, і навіть вбивати (як древляни вбили Ігоря). Церква всіляко боролася з таким поглядом і підтримувала авторитет князів, дивлячись на них, як на природжених і богом посланих государів. Коли князі самі втрачали свою гідність в грубих сварках і міжусобицях, духівництво прагнуло помирити їх і учило, щоб вони "шанували найстаріших" і "не переступали чужої межі". Так духівництво впроваджувало в життя ідеї правильного державного порядку, маючи перед собою приклад Візантії, де царська влада стояла дуже високо.
Знайшовши на Русі ряд союзів, родових і племінних, дружинних і міських, церква створила собою особливий союз - церковне суспільство. До його складу ввійшло духівництво, потім люди, яких церква опікала і, нарешті, люди, які служили церкви і від неї залежали. Церква опікала і допомагала тим, хто не міг сам себе годувати: жебраків, хворих, убогих. Церква давала притулок і заступництво всім ізгоям, що втратили захист мирських суспільств і союзів. Церква одержувала в своє володіння села, населені рабинями. І ізгої, і рабині ставали під захист церкви і робилися її працівниками. Всіх своїх людей однаково церква судила і виряджала по своєму закону (по книзі Керманича) і по церковних звичаях; всі ці люди виходили з підкорення князю і ставали підданими церкві. І якою б не була слабою або нікчемна церковна людина, церква дивилася на неї по-християнськи - як на вільну людину. Для церковної свідомості всі були брати в Христе, і не було перед Господом ні раба, ні пана. В церкві не існувало рабства: рабині, даровані церкви, ставали людьми, особисто вільними; вони були тільки прикріплені до церковної землі, жили на ній і працювали на користь церкви. Таким чином, церква давала світському суспільству приклад нового, досконалішого і гуманного пристрою, в якому могли знайти собі захист і допомогу всі немічні і беззахисні.
2.2. Володимир і Русь після водохрещення
Церква впливала на поліпшення сімейних відносин і взагалі моральності в російському суспільстві. На підставі грецького церковного закону, прийнятого і підтвердженого першими російськими князями в їх "церковних статутах", вся провина і злочини проти віри і моральності підлягали суду не князівському, а церковному. Церковні суди, по-перше, судили за святотатство, єретицтво, чарівництво, язичницькі молитви. Церковні суди, по-друге, віддали всіма сімейними справами, що виникали між чоловіками і дружинами, батьками і дітьми. Церква прагнула викоренити язичницькі звичаї і вдачі в сімейному побуті: багатоженство, викрадення і покупку дружин, вигнання дружини чоловіком, жорстокості над дружинами і дітьми і т.п. Застосовуючи в своїх судах візантійські закони, більш розвинуті, чим грубі юридичні звичаї язичницького суспільства, духівництво виховувало кращі вдачі на Русі, насаджувало кращі порядки.
Особливо повставало духівництво проти грубих форм рабства на Русі. В повчаннях і проповідях, в бесідах і розмовах представники духівництва діяльно учили панів бути милосердними з рабами і пам'ятати, що раб - така ж людина і християнин, як і сам його пан. В повчаннях заборонялося не тільки вбивати, але і катувати раба. В деяких випадках церква прямо вимагала в панів відпустки рабів і рабинь на свободу. Одержуючи рабів в дар, церква давала їм права вільних людей і селила їх на своїх землях; за прикладом церкви іноді те ж робили і світські землевласники. Хоча такі приклади були рідкісні, хоча умовляння благочестивих повчань і не викорінювали рабства, проте змінювався і лагіднів сам погляд на раба, і погане поводження з рабами стало рахуватися "гріхом". Воно ще не каралося законом, але вже засуджувалося церквою і ставало негожим.
Таким широким був вплив церкви на цивільний побут язичницького суспільства. Він охоплював всі сторони суспільного устрою і підпорядковував собі однаково як політичну діяльність князів, так і приватне життя всякої сім'ї. Цей вплив був особливо діяльний і сильний завдяки одній обставині. В той час, як князівська влада на Русі була ще слаба і київські князі, коли їх ставало багато, самі прагнули розділення держави, - церква була єдина і влада митрополита сягала однаково на всю Російську землю. Справжня єдино владність на Русі з'явилася перш за все в церкві, і це надавало церковному впливу внутрішньої єдності і сили.
Нарешті, християнська віра на Русі зробила переворот в області мистецтва. Язичницька Русь не мала храмів і задовольнялася статуями ідолів. Християнство привело до створення величезних кам'яних храмів в найголовніших містах. Київський храм першої Пречистої Богоматері (Десятинна церква) був найдавнішим кам'яним храмом в Києві. За ним були побудовані київська церква св. Софії, новгородська церква св. Софії і інші храми і церкви. Вони будувалися за візантійськими зразками і прикрашалися багатими мозаїками і фресками. Архітектурна справа і живопис під впливом церковного будівництва досягли в Києві значного розвитку. А з ними разом розвинулися і інші мистецтва і художні ремесла, особливо ж ювелірна справа і виробництво емалі. Першими майстрами у всіх галузях художнього виробництва були, звичайно, греки. Пізніше під їх керівництвом з'явилися і російські майстри. Розвивалося таким чином національне мистецтво. Але воно в Київській Русі відрізнялося різко вираженим візантійським характером, і тому відоме в науці під ім'ям російсько-візантійського.
В 866 року в своїй окружній грамоті, розісланій східним єпископам, патріарх Фотій писав: "Роси, славні жорстокістю, переможці народів сусідніх, в гордості що ризикнули воювати з Римською імперією, вже залишили марновірство, сповідають Христа і суть друзі наші, був ще недавно найзлішими ворогами. Вони вже прийняли від нас єпископа і священика, маючи живу старанність до християнського богослужіння". В цей час Росія числиться 60-м архиєписковством серед єпархій константинопольського патріарха. Здавалося б, водохрещення Русі відбулося. Але, на жаль - воно не залишило помітного сліду в російській історії. Наслідком його стала лише поява християн в князівській дружині, що ніяк не вплинула на розповсюдження християнства в народі.
Третій раз Русь була хрещена в 957 року в особі святої рівноапостольної княгині Ольги, що приїхала для цього в Константинополь. Хрестив її сам патріарх, що поблагословив Ольгу по здійсненні таїнства дарчим хрестом з написом: "Земля російська створена для життя в Богу водохрещенням блаженної Ольги". І знову, не дивлячись на те, що у відсутності сина - воїна Святослава - Ольга була володаркою країни, християнство на Русі, навіть користуючись її заступництвом, не прижилося. Були і церкви, і християнські общини, але лише у великих торгових містах, де завжди збиралися люди самого різного віросповідання. Народ же продовжував жити в язичестві. Все це, проте, були тільки підготовчі явища. При князях так званого Рюрика панувало повне варварство. Вони обкладали російські народи даниною, підпорядковували їх собі, об'єднували; але їх влада мала не державні а розбійницькі риси. Вони оточували себе дружиною, створювали з мисливців різних племен рать і робили набіги на сусідів - на області Візантійської імперії, на східні країни, прикаспійські і закавказькі. Ціль їх була - придбання здобичі.
Але Володимир не дарма жив у варягів. Через два роки, в 980 року він зібрав там сильне військо і прийшов до свого Новгорода, вигнав звідти явилися намісника Ярополка і послав їх сказати брату: "Володимир йде на тебе, готуйся до битви". Відпустивши намісника, Володимир сів в Новгороді і послав в Полоцьк, до тамтешнього князя Рогволода свататися до його дочки Рогнеди. Рогнеда сказала: Не хочу роззути сина рабині", докоряючи його низькістю походження по матері. Посли Володимира, повернувшись, переказали йому слова Рогнеди; тоді Володимир, зібравши велике військо варягів і слов'ян, чудь і кривичів, пішов на Рогволода. В той самий час як вже хотіли вести Рогнеду до Ярополка, прийшов Володимир на Полоцьк, вбив Рогволода, двох синів його, і одружувався насильно на Рогнеді. Коли Володимир прийшов до Києва з безліччю війська, то Ярополк не міг опиратися йому і зачинився в місті з людьми своїми і воєводою Розпустою. До цієї Розпусти Володимир прислав з такими мовами: "Візьми мою сторону; якщо мені не вдасться вбити брата, то ти будеш мені замість батька і отримаєш від мене велику честь, адже не я почав вбивати братів, а він: я ж прийшов на нього із страху, щоб він і мене не вбив". Розпуста відповідав послам Володимира, що буде допомагати їх князю. Розпуста замислив перемогти Ярополка підступністю і почав відговорювати виходити з міста на битву, кажучи: "Біжи швидше з Києва; кияни пересилаються з Володимиром, звуть його на напад до міста, обіцяли зрадити тебе йому". Ярополк послухався, вийшов з Києва і зачинився в Рідні, а Володимир увійшов до Києва і обложив Ярополка в Рідні, де скоро зробився страшний голод. Тоді Розпуста став умовляти Ярополка помиритися з братом і відправитися до нього в київський палац. Ярополк послухався і в цьому. Але як тільки він ввійшов, два варяги кинулися на Ярополка і убили його.
В 981 році Володимир йде на ляхів, займає Перемишль (на річці Сані), Червень за Західним Бугом і інші міста, дійшовши таким чином до долини річки Сану, тобто до західного рубежу розселення східних слов'ян. З цього західного рубежу він йде на рубіж східний і знову підпорядковує Києву в'ятичів. В 982 році доводиться йому знову йти на в'ятичів і остаточно їх завоювати. В 983 році Володимир йде на ятвягів за Німаном і підпорядковує собі їх землю. В 984 році - новий похід - на радимичів на річці Сожі і їх остаточне підкорення Русі. В 985 році - похід на болгар. Князь має успіх, але, за порадою Добрині, вирішує не робити тут завоювань, а лише укласти міцний мир.
Страницы: 1, 2, 3, 4
