Відносно соціально-економічних передумов, варто сказати, що в радянській історіографії була наглядною тенденція до підтягування рівня і типу капіталістичного розвитку Росії до західноєвропейського зразка. Звичайно, що радянські історики перебільшували рівень розвитку аграрного капіталізму. При цьому ігнорувалося, що формування соціальних класів буржуазного суспільства тоді не завершилося, а тяжкість кріпосничих пережитків зросла. Якщо ж далі йти по дослідницькому шляху, то вийде, що Столипінська політика прискорення буржуазної еволюції російського села була близька до успіху. [34; 47]
Існує думка, що в передреволюційні роки, особливо передвоєнні, Росія знаходилася на підйомі. Французький економіст Едмон Террі ще в 1914 році запевняв, що якщо б в Росії справи йшли так само як між 1900 і 1912 роком, то до середини ХХ століття, вона стала б «домінувати в Європі, як в політичному, так і в економічному, фінансовому відношеннях.» До початку світової війни Росія посідала п'яте місце в світі по суспільному рівні виробництва промислової продукції. І все ж Російський капіталізм не зміг вирішити завдання індустріалізації країни, він лише заклав її основи. При цьому індустріальний процес був досягнутий ціною розорення села. Велика держава не мала великого машинного будівництва. З найбільш розвинених гілок була текстильна промисловість. А в 1911 році, стала очевидною неврожайність, почався голод. Звичайно, це ж не сталінські масштаби, але... Експорт зернових здійснювався за рахунок недовикористання - «Самі будемо голодні, але вивеземо» - такою була установка творців економічної політики того часу. Як бачимо, не має основ для ідеалізації дореволюційної Росії. [27; 66]
Всі в той час надіялися на реформістські методи, хоча російська буржуазія боялася буржуазно-демократичної революції. Правда, були спроби дещо змінити: в останній час в науковій літературі з'явилася точка зору, згідно якої в країні існувала можливість для проведення «зеленої революції». Це мало на меті розвиток капіталістичного фермерства, і здійснення на цій основі інтенсифікації сільського господарства, що вивело б Росію на шлях розвитку. Однак, «Червона революція» більшовиків перервала цей процес. Під «зеленою революцією» розуміються аграрні реформи П.А.Столипіна. Прем'єр міністр Столипін, ідучи назустріч бажанням багатої частини селян стати власниками землі і розвивати капіталістичні відносини, направив свої аграрні реформи на повалення традиційної структури суспільства, на прискорення переходу землі в приватну власність і т.д. Радянські історики довго оцінювали ці реформи як «реакційні». Але, вцілому, столипінська реформа не закінчилася успіхом. Її ціль будувалася на захисті царизму, підготовці відданих царю фермерів, і через це вона не зачіпала основ самодержавства, інтересів поміщиків. Селяни - бідняки не змогли скористатися реформою і отримати землю. Вони знаходилися в край тяжкому становищі. Неухильно зростало число селянських виступів. Отже, теза про те, що якщо б не було «Червоної революції», то розвивалася б революція «зелена» не має під собою реальної основи. [38; 47-48]
І як треба було чекати, в роки Першої світової війни середньорозвинута система російського капіталізму не витримала військової напруги і вступила на шлях затяжної і гострої кризи. В 1917 році, почали розкладатися не тільки самі капіталістичні відносини виробничих сил і фінансів, а й функціонування всього народного господарства, як переконує Волобуєв: Росія йшла на зустріч національній катастрофі. [34; 47] А різниця між кризою і розпадом в тому, що кризу можна подолати, а розпад - це кінець. Розпад господарської системи показав, що російський капіталізм себе історично вичерпав, і як писав в 1884 році Г.В.Плеханов «відцвів, не встигши остаточно розквітнути». Тоді виникає питання, якщо Російський капіталізм був таким насправді, то праві ті, хто рахує, що Росія не була підготовленою до соціалізму і внутрішніх умов для його перемоги не було. На це питання можна дати відповідь з точки зору «класичного» марксизму. Дійсно, для здійснення соціалістичної революції і переходу до соціалізму необхідний високий рівень виробничих сил. Але в цьому розумінні Жовтнева революція відбулася не «по Марксу», а по «Леніну», який скорегував у цьому питанні марксизм. По суті, він відкинув постулат про пряму залежність між готовністю окремо взятої капіталістичної країни до соціалізму і високим рівнем розвитку виробничих сил. Не варто забувати, що В.І.Ленін, як і Маркс підходив до оцінки готовності країни до соціалізму у всесвітньо-історичному контексті. Соціалістична революція в Росії розглядалася як початок і складова частина світової революції, оскільки вся капіталістична система до початку ХХ століття була готова до переходу до соціалізму. [29; 68]
Отож, якщо розглядати долю соціалізму в Росії, то Перша Світова війна і відносна слабкість, відсталість країни забезпечили його революційний штурм. І так Росія першою здійснила соціалістичну революцію, але не завдяки висоті свого капіталістичного розвитку, а якраз навпаки «наша відсталість» - підкреслював Ленін - «підштовхнула нас вперед». [34; 48] Поляков В., підкреслюючи цей факт, говорить, що в країні за 12 років сталося три революції, хіба ж це може бути простим збігом обставин. Як запевняв Волобуєв П.В.: - «революція для нашої країни, не національна катастрофа, а спроба її попередження, спроба введення нової політичної основи для всестороннього розвитку країни. [29; 86]
Варто згадати і те, що після Лютневої революції історичні альтернативи були такі: соціалізм чи капіталізм. Річ могла йти лише про різні форми вирішення обох альтернатив: мирним, революційним шляхом до соціалізму. Лютнева революція скинула царизм, але не вирішила основних суспільно-демократичних і національних завдань, а конкретно: про мир, землю, робітниче і національне питання. Правда, зміст соціалістичного вибору маси усвідомили пізніше, а в Жовтні 1917 року, вони боролися за укріплення демократії, за утвердження народовладдя. [29; 87]
Переворот у Жовтні мав всі ознаки народної революції. Проте, він дав владу більшовикам, що обернулося в перспективі фактичним запереченням революційного процесу. [27; 7]
1.3. Причини захоплення влади більшовиками.
Жовтневі події 1917 року - напевно, одна із самих дискусійних тем у всій вітчизняній історіографії. Однак, на жаль, ці спори часто мають на меті не стільки вирішення істини, скільки доказ правильності чи неправильності вибраного в результаті Жовтня шляху. Перетворення теми в актуальне політичне питання; її використання в ідеологічному протистоянні сприяло міфологізації проблеми.
Розвиток революційного процесу в лютому-жовтні 1917 року з закономірністю підводив країну до вибору між анархічним саморозваленням суспільства і жорстокою диктатурою, незалежно від того, які саме лозунги будуть написані на її знаменах. Невдача створення правої диктатури Корніловим багато в чому попередила наступне намагання встановлення лівої диктатури розпочатої більшовиками. Розстановка соціальних і політичних сил восени 1917 року якраз сприяла радикальним тенденціям. Тимчасовий уряд і активно підтримуючі його партії соціалістів до цього часу повністю втратили колишню популярність в масах, які втратили всяке терпіння від довгого чекання обіцяного покращення життя. Не викликала їх діяльність ентузіазму і в правих колах, до того ж послаблених поразкою корніловського перевороту. Це, звичайно, не означало перехід більшості населення на сторону більшовиків, значна частина його, перш за все, селянство, залишалася зовсім індиферентна по відношенню практично до всіх політичних партій.
Однак, вже сама відсутність підтримки у противника, який ще й був роз'єднаний протиріччями і розколотий, робила шанси більшовиків на успіх порівняно високими.
Хоча, і серед більшовиків не було абсолютної згоди стосовно необхідності взяття влади самостійно. [6]
10 жовтня було прийнято резолюцію про збройне повстання. Проти нього виступила одна група на чолі з Кашеневим і Зінов'євим, вони спиралися на догми Маркса і Енгельса, і вважали, що Росія ще не визріла для соціалізму і повинна бути буржуазною республікою поки в ній не розвинеться промисловість і не з'явиться сильний пролетаріат. За думкою цієї групи, більшовики повинні були залишитися опозиційною партією. Передчасне захоплення влади, говорили вони, може скомпрометувати і знищити партію. [29] Головну мету партії вбачали в боротьбі за збільшення впливу більшовиків в майбутніх установчих зборах. [12; 336]
Іншої думки були Ленін, Троцький та інші. Вони вважали, що під впливом довгої війни, революційна ситуація в Росії і в усьому світі настільки сприятлива для крайніх соціалістичних партій, що потрібно ризикнути захопити владу. Авторитет і наполегливість Леніна взяли верх, і в середині жовтня було вирішено захопити владу. [35; 279]
12 жовтня при Петроградській Раді був сформований військово-революційний комітет (ВРК). Керуючим став лівий есер П.Е.Лазімір, а фактичним керівником - Л.Д.Троцький. ВРК створювалась для захисту Рад від військового путча і Петрограду і від можливого німецького нападу. На практиці ж він став центром підготовки повстання. 16 жовтня ЦК РСДРП (б) створив більшовицький військово-революційний центр (ВРЦ). Він влився в ВРК і став керувати його діяльністю.
Тимчасовий уряд намагався протидіяти більшовикам, але його авторитет настільки впав, що він не отримав ніякої підтримки. Петроградський гарнізон перейшов на сторону ВРК. 24 жовтня солдати і матроси, робітники - червоногвардійці почали займати ключові місця в місті (мости, вокзали, телеграф, і електростанцію). До вечора 24 жовтня уряд був блокований в Зимовому палаці. А.Ф.Керенський ще в день покинув Петроград і відправився за допомогою на Північний фронт. Вранці 25 жовтня був опублікований призив ВРК «До громадян Росії». В ньому оголошувалося про незложення Тимчасового уряду і переході влади до Петроградського ВРК. В ніч з 25 на 26 жовтня були заарештовані в Зимовому палаці, міністри Тимчасового уряду. [12; 336]
Тимчасовий уряд був настільки бездіяльним, що перехід влади до більшовиків на всій території Росії відбувся дуже спокійно і без перешкод. Тільки в Петрограді і в Москві було вчинено деяку протидію. В Москві військові училища і невелике число студентів зайняли Кремль, телеграф і намагалися протидіяти біля тижня там відбувалися вуличні бійки, перш ніж більшовики взяли верх. В Петрограді військові училища недовго обороняли Зимовий палац. Тимчасовий уряд проіснував менше восьми місяців. Ленін в результаті говорив, що тоді влада в Росії лежала на землі і більшовикам потрібно було тільки підняти її. [22]
ІІ з'їзд Рад. Ввечері 25 жовтня відкрився ІІ Всеросійський з'їзд Рад. Більше половини його депутатів складали більшовики, 100 мандатів було у лівих есерів. З'їзд прийняв з 25 на 26 жовтня заклик «Робітникам, солдатам, селянам!» і проголосив встановлення радянської влади. Меншовики і праві есери засудили дії більшовиків і в знак протесту покинули з'їзд. Через це всі декрети ІІ з'їзду були пронизані ідеями більшовиків і лівих есерів.
На з'їзді було створено однопартійний більшовицький уряд - Рад народних комісарів. В Раднарком ввійшли великі діячі більшовицької партії: А.І. Риков- нарком внутрішніх справ, А.В. Луначарський - нарком освіти, Л.Д. Троцький - нарком закордонних справ, І.В. Сталін - нарком по справах національностей, Л.Є. Дибенко, Н.В Криленко і В.А. Антонов-Овсієнко стали комісарами з військових і морських справ.
Очолив перший радянський уряд В.І. Ленін. Захоплення більшовиками влади в Петрограді не було підтримане іншими соціалістичними партіями і їх лідерами, західні держави не признали новий уряд в Росії. [12; 337]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
