Захоплення влади меншістю стало можливим тільки внаслідок серйозних поразок в І світовій війні, які підірвали і без того хиткий політичний і суспільний лад Росії. Ця змова була здійснена монолітною і дисциплінованою більшовицькою партією. [23; 179] В цій ситуації група ідеологів скористалася довірливістю лібералів і незрілістю мас для того, що захопити владу в жовтні 1917 року більшовиками, в першу чергу Леніним керувала безгранична жага влади і всепоглинаюча ненависть до всіх своїх противників із «буржуазного» лагеря. В громадянській війні, яка швидко розпочалася більшовики перейшли до «завоювання Росії» в процесі якого вони перейняли на озброєння терористичний варіант старого ладу, для того, щоб в наступному побудувати новий комуністичний лад. Вину за трагедію можна в рівній частині приписати державі, дикості мас і фанатизму інтелігенції. Вся ідея зводиться до того, щоб знайти винуватця, через те, що Російську революцію не здійснили ні сили природи, ні анонімні маси, а в повній мірі конкретні люди, які керувалися власними інтересами, а через це вони можуть і повинні піддаватися оцінці. [23; 182]
Отже, заколот, путч - це збройний авантюрний виступ групи змовників, які не мають опертя, підтримки в масах, з метою вчинення державного перевороту. [11; 321]
Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лише в умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масової підтримки. [33; 346] Після самого перевороту багато говорили про захоплення влади групою змовників за спиною Рад і робітничого класу. Але, ж розглядаючи цей факт потрібно пам'ятати, що більшовики привселюдно оголошували про з'їзд Рад, і навіть називали точну дату і питання, які хотіли порушити. Незаперечним залишається і те, що, знаючи цю ситуацію всі говорили: «Що ось неозначено переворот», а коли Петроградська Рада відмовилася вивести свої полки - було сказано. «Це початок збройного повстання». А коли був створений військово-революційний комітет, всі констатували - це апарат збройного повстання». Коли ж повстання все-таки сталося, всі проголосили «Купка змовників здійснила переворот за спиною робітничого класу». Якщо ж всі події прослідкувалися наперед, то хіба можливо цю подію називати змовою?
Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лише в умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масової підтримки.
Можна не сумніватися, що спроба змови незалежно від ІІ з'їзду Рад і Військово-Революційного комітету, могла б в той період тільки внести безлад в хід подій, навіть тимчасово зірвати переворот. Наприклад, гарнізон в складі якого були політична неоформлені полки, сприйняв би захоплення влади шляхом змови, як щось йому чуже, і вороже, в той час як відмова виступити з Петрограду і рішення взяти на себе захист з'їзду Рад, якому належить стати владою в країні, був для тих же самих полків ділом зрозумілим.
На користь цього свідчить історичний досвід. В умовах нестабільності змова приречена на поразку, так як змовники, не маючи міцної масової бази, не зможуть забезпечити перехід до стабільності. Варто звернутися до історичних прикладів. Змова з ціллю зміщення Хрущова Н.С. з посту першого секретаря ЦК КПСС, який давав безмежну владу в країні в 1964 році була успішною. Система влади була стабільна, перехід влади від однієї правлячої групи до іншої не викликав потрясіння, чи порушення рівноваги у суспільстві. Інакша ситуація була в серпні 1981 року ГКЧП. В умовах нестабільності і розпаду противаги не було застосовано. Можна сперечатися, що вони нехороші змовники, будь-яке діло провалять, можливо все було погано підготовлено. Але можна згадати й більш далекоглядних змовників, які потерпіли поразку, не зробивши жодного вистрілу: змова генерала Корнілова Л.Г. в серпні 1917 року. Система влади тоді також була нестабільною, знаходилася в стадії розпаду і змова, не маючи масової підтримки потерпіла поразки. Однак з більшовиками інакше - вони змогли стабілізувати ситуацію. Послідовно віддзеркалюючи певні реалії 1917 року, вцілому ця точка зору не пояснює крутого повороту в долі країни. [33; 347]
2.5. Анархічний бунт
Що ж до ще однієї точки зору, то її суть заключається в тому, що революція 1917 року, по своїй суті являла собою анархічний бунт, революцію люмпенів через яку вона носила руйнівний характер і відкинула країну далеко назад. Така оцінка зустрічається в радикальних західників. Дійсно, революція 1917 року багато зруйнувала і активну участь в ній приймали люмпенські елементи. Потрібно сказати, що в будь-якій країні в момент кризи революції люмпенізовані елементи відіграють активну роль, перш за все руйнуючу. Саме вони першими розпочинають погроми, експропріації і т.д. [33; 347]
Що ж до прихильників цієї точки зору, то до них можна віднести Устрялова. Він приходить до висновку, що підтримка народними масами жовтневих подій і більшовиків була не випадковою. В більшовицькій революції проявляється та справжність і закономірність, яким може бути лише істинний і закономірний народний бунт. В статті «Русский бунт» він пише, що більшовики і їх діяння є не що інше, як відбиток народного духу, прояв народної стихії і анархії. Більшовицька стадія російської революції - істинно народна, стихійна. Душі більшовиків рідні «російській душі» в цьому заключається небезпечність і непередбачуваність російської революції. «Вождь пролетаріату Ленін «братається» з мужиком, їх поєднує страсть до розрухи». Більшовизм, - приходить до висновку Устрялов - породжений російською інтелігенцією і без усвідомлення підхоплений російським народом. [31; 155]
Отже, на більшовицькому етапі в революцію вливаються широкі маси, і вона проявляє свій справжній образ: народний, анархічний, бунтарський, розвалюючий.
Зрозуміло, що в час кризи люмпени намагаються знайти соціальний статус і благополуччя за рахунок суспільства, без праці. Все це, звичайно, так, але приписувати вирішальну роль люмпенам в долі 170-міліонної країни, яка являлася великою державою, немає ніяких підстав. Люмпени в змозі зруйнувати, але не в силах щось створити. Однак після 1917 року іде зміна, і було створено дуже міцне і стійке суспільство. Якщо ж стати на дану точку зору, то необхідно пояснити звідки в державі світового значення така кількість люмпенів, що вони не тільки змінили долю країни, але в значній мірі і світу? Ця позиція, - це той самий більшовизм, але навпаки, намагання в який раз змахнути прах з своїх ніг і знову почати з чистого аркуша. [33; 347]
Такі оцінки революції 1917 року найбільш часто зустрічаються. Якій з них віддати перевагу? Ні одна з них не викликає довіри. Але кожна людина для себе сама повинна визначити позицію, яка їй найбільш близька. Отже, існує декілька теоретичних версій однієї історичної події, і не може, звичайно, такого бути, щоб всі вони були однаково правильними, і звідси є грунт для дискусій. У всіх оцінках яскраво проводиться присутній нашому суспільству синдром громадянської війни. Людину ставлять перед необхідністю вибору між білими і червоними. Такий вибір пропонує нову боротьбу на знищення. Наше минуле необхідно сприймати в його важкій і трагічній цілісності. [33; 348]
Різні теоретичні версії суті і зміст Жовтневих подій 1917 року заснувалися, як правило, не на основі логічного руху однієї ідеї, тобто не по зростаючій, а шляхом виявлення і виправлення логічних помилок і протиріч попередньої версії - а шляхом зміни чи модифікації ідеологічних основ попередньої версії. В результаті різні теоретичні версії однієї історичної події розміщуються одна поруч з іншою, як товари в деякій ідеологічній лавці: кожна версія приспособлена під свого покупця, під його смаки і розміри інтелекту, і вона не прийнятна для інших. Однак, таке паралельне існування різних версій однієї історичної події можливе тільки при умові, що кожна з версій віддзеркалює якусь особливу грань, особливість, аспект єдиної реальності. [2]
Відповідно, всі версії оцінок російської революції необхідно роздивлятися як дещо ціле, як елемент однієї розсипаної мозаїки. Тоді з'являється можливість логічного руху по зростаючій: від критики однієї точки зору до іншої і т.д. Іншими словами, погляд на будь-який історичний феномен з середини епохи, якій він належить, завжди при необхідності виявляється мозаїчним, розщепленим на декілька версій. А погляд на цей же феномен із іншої епохи, - наприклад, із попередньої чи наступної, - може і повинен бути єдиним в своїй основі, хоча може відрізнятися в оціночних судженнях, які як відомо, недоведені. Звідси і проблема, яка заключається в тому, щоб підійти до єдиної для існуючої епохи точки зору на феномен Жовтневих подій 1917 року. [2]
Розділ ІІІ. Жовтень 1917 року і його історичне значення
За годом-год, за вехой-веха,
За полосою-полоса. Нелегок путь
Но ветер века - он в наши дует паруса
Вступает правды власть святая
В свои могучие права,
Живет на свете облетая
Материки и острова...
О. Твардовский
3.1. Альтернативи після Жовтня 1917 року.
Альтернативи і можливість їх вибору, як відомо, закладені в самій історичній реальності. При розгляді історичних подій, потрібно бачити весь спектр реальних можливостей, фіксувати увагу не тільки на здійснившихся, але і на втрачених можливостях, пояснюючи, в силу яких причин це відбулося. [34; 46]
Досліджуючи ситуацію, яка склалася в Росії, після Жовтневих подій 1917 року, Р.Суні, наприклад, рахує, що було «чотири можливих вирішення проблеми, хто буде правити Росією». Перше рішення захищали меншовики-оборонці, праві соціалісти-революціонери. Воно, за думкою автора, заключалося в наступному: «продовження коаліційного управління, політика соціального єднання і класової співпраці в цілях захисту Росії від зовнішніх ворогів і попередження громадянської війни. Але, далі Р. Суні, правильно зауважує, що подібне рішення було приречене на провал в силу глибокої соціальної кризи і політичної безпорадності авторів цього рішення коаліційний уряд в ситуації антагоністичної протилежності інтересів ворогуючих класів викликало незадоволення зі сторони і тих, і інших. Тимчасовий уряд не зміг задовільнити ні вимог селян про землю, ні захистити права поміщиків на збереження їх власності на землю. [28; 221]
Друге рішення повинно було поставити у влади уряд тільки керівних класів, що означало б «диктатуру центру (вищих) і правих. Лідер кадетів Мілюков бажав утворити саме такий уряд в результаті революції, але доведено, що воно не мало бази для підтримки в народі і остаточно потерпіло поразку. Дійсна влада була в руках Рад».
Ліберали і праві влітку 1917 року прийшли до висновку, що захопити владу керівні класи можуть тільки одним шляхом - встановленням військової диктатури. «Керенський і Корнілов зробили подібну спробу в серпні, але різнодумство по питаннях про кінцеву можливість розпоряджатися владою і спільні дії робітників, солдат і Рад завадили Корнілову.
З провалом військового перевороту залишалася можливість утворити уряд із однієї чи декількох радянських партій». Третє рішення питання про владу, як вважає Суні було найбільш бажане нижчими класами в міській Росії, представленими робітниками, солдатами і селянами. Розширений варіант цього рішення включав нерадянські «демократичні елементи, такі, як муніципальні і урядові робітники, кооператори, малі торговці».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
