Він зробив роздачу народу, збільшив розмір грошового подарунка воїнам. Він заснував на честь фаустини "Фаустининських дівчинок", що одержувализміст від держави. Є наступні його спорудження: у Римі - храм Адріана, присвячений пам'яті батька; Грекостадій, відновлений після пожежі; ремонтований амфітеатр, гробниця Адріана, храм Агриппы, міст на палях; відновлення Фароса, гавань у Кайеті, відновлення Террацинської гавані, банячи в Остиї, водопровід в Анциї, храми в Ланувии. Багатьом містам він надав грошову допомогу для того, щоб вони або вибудували нові спорудження, або відновили старі. Так само він надавав підтримку посадовим особам і сенаторам у Римі, щоб вони могли виконувати свої обов'язки. Спадщини від тих, у кого були діти, він відкидав. Він перший ухвалив, щоб відмова за заповітом, пов'язаний з покаранням, був недійсним. Жодного гарного суддю він не перемінив при його житті, за винятком префекта Рима Орфита, і те на його прохання. Так, у його правлінні Гавій Максим, людина дуже суворий, був префектом преторія протягом двадцяти років. Спадкоємцем його був Таций Максим. Після смерті останнього імператор призначив на його місце двох префектів - Фабія Репентина й Корнелія Вікторина. Але Репентин був затаврований народною поголоскою за те, що він досяг посади префекта за допомогою наложниці государя. У його правлінні жоден сенатор не був страчений і навіть батьковбивця, що зізнався, був відправлений на пустельний острів, тому що - відповідно до законів природи - йому не можна вже було жити. Недолік у провині, маслі й борошні він припинив тим, що зі збитком для власної скарбниці купував і даром роздавав все це народу. [2]
У його часи відбулися наступні нещастя: голод, обвал цирку, землетрус, руйнування міста на Родосі й в Азії; всі ці міста він відновив дивним образом. У Римі відбулася пожежа, що поглинув триста сорок дохідних будинків і особняків. Горіли й місто Нарбона, і місто Антіохія, і карфагенський форум. Була також і повінь від розливу Тибру. Була в Аравії й чума. У Мезії на вершинах дерев виріс ячмінь. В Аравії четверо левів, немов ручні, добровільно дали себе піймати. Цар Фарасман прибув до Антонина в Рим і виявив до нього більше поваги, чим до Адріана. Лазам він дав царем Пакора.
Одним тільки своїм листом він удержав парфянського пануючи від нападу на вірменів. Діючи тільки своїм авторитетом, він змусив царя Абгара вийти від східних областей імперії. Він припинив суперечки між царями. Парфянскому паную, що требували повернення царського трону, захопленого Траяном, він рішуче відмовив. Розібравши спірну справу між Реметалком і Евпатором, він відіслав першого в Боспор на царство. Ольвийцям він послав на допомогу війська в Понт проти тавроскифів і, перемігши останніх, змусив їх дати заручників ольвийцям.
Сенат ухвалив назвати місяці вересень і жовтень антониному й фаустином, але Антонин відкинув це. Весілля своєї дочки Фаустини, коли він видавав її за Марка Антонина, він справив з особливим блиском, - навіть видав грошовий подарунок воїнам. Віра Антонина після його квесторства він призначив консулом. Викликавши з Халкиди Аполлонія, він запросив його в будинок Тиберия, у якому він сам жив, щоб доручити йому навчання Марка Антонина. [3]
Серед багатьох інших доказів його щиросердечної теплоти приводять ще й таке: коли Марко оплакував смерть свого вихователя й придворних слуг умовляли його не виявляти відкрито своїх почуттів, імператор сказав: "Дозвольте йому бути людиною; адже ні філософія, ні імператорська влада не позбавляють людину здатності почувати". Своїх префектів він зробив багатими людьми й обдарив знаками консульського достоїнства. Дітям тих, кого він засудив за вимагання, він повертав батьківське майно, але з тією умовою, що вони повернуть провінціалам те, що відняли в останніх їхні батьки. Він був дуже схильний робити милості. Минулого дані видовища, під час яких він показав слонів, гієн, тигрів, носорогів, а також крокодилів і гіпопотамів, - словом, усяких тварин із усього кола земель разом з тиграми. Він випустив навіть сто левів одночасно.
До своїх друзів він, ставши імператором, ставився так само, як і під час перебування приватною людиною, тому що й вони разом з його вільноотпущенниками не торгували порожніми обіцянками на його рахунок, тим більше, що стосовно своїм вільноотпущенникам він проявляв дуже велику строгість. Він любив мистецтво акторів. Він особливо насолоджувався рибним ловом і полюванням, прогулянками й бесідою із друзями. Свято збору винограду він справляв із друзями як приватна людина. Риторам і філософам він призначив у всіх провінціях і почесті, і зміст. Багато хто говорили, що ті мови, які відомі під його ім'ям, не належать йому, але Марій Максим говорить, що це дійсно були його власні мови. На свої парадні й домашні бенкети він завжди запрошував своїх друзів і жодного жертвопринесення не робив через заступника, якщо тільки не бував хворий. Коли він просив для себе або для своїх синів яких-небудь почесних посад, то надходив у всім як звичайна приватна людина. Й сам він нерідко відвідував бенкети своїх друзів. Серед інших явних доказів його доброти розповідають наступний випадок. Оглядаючи будинок Гомулла й дивуючись порфіровим колонам, він запитав, звідки той їх добув. Гомулл відповів йому: "Коли приходиш у чужий будинок, будь ньому й глухий", - і цю витівку імператор терпляче зніс. Багато жартів цього Гомулла він терпляче вислухував.
Він установив багато чого в області права й користувався вказівками законоведів: Виндія Віра, Сальвія Валента, Волузія Меціана, Ульція Марцелла й Діаболена. Що відбувалися в різних місцях заколоти він припиняв, діючи не жорстокими мірами, а лагідністю й авторитетом. Він заборонив ховати мертвих у межах міста. Він установив розмір витрат на гладіаторські бої. З найбільшою старанністю він підтримував казенну пошту. Про усім, що він зробив, він звітував сенату за допомогою едиктів. Він умер на сімдесятому році життя, але засмучувалися про нього так, начебто він загинув юнаків. Розповідають, що його смерть була така. За обідом він з деякою жадібністю поїв альпійського сиру, уночі в нього була блювота, а наступного дня його трясла лихоманка. На третій день, бачачи, що його стан погіршується, він у присутності префектів доручила державу й свою дочку Марку Антонину й велів перенести до останнього золоту статую Фортуни, що звичайно стояла в спальні імператора. Потім він дав трибуну пароль "самовладання" і потім, повернувшись, немов у сні, випустив дух у Лорії. Марячи під час лихоманки, він говорив тільки про державні справи й про тих царів, на яких він гнівався. Своє власне майно він залишив своєї дочки, але всім своїм близьким призначив за заповітом чималу спадщину. [2]
Високий ріст надавав йому показність. Але тому що він був довгий і старим, то стан його зігнувся, і він, щоб ходити прямо, прив'язував собі на груди липові дощечки. Будучи старим, він, перш ніж приймати приходящих з ранковими вітаннями, їв для підтримки сил хліб всухом'ятку. Голос його був хрипким, але голосним і приємним. Сенат проголосив його божественним, причому всі виражали свою згоду, усі вихваляли його благочестя, милосердя, природні дарування, бездоганність. Йому були призначені всі почесті, які раніше привласнювалися кращим государям. [3]
2. «Золота Доба» Римської імперії.
Рим стає імперією.
Третя громадянська війна. Після загибелі Цезаря в Римі знову почалася жорстока боротьба за владу. В Італії спалахнула громадянська війна між прихильниками Цезаря й захисниками республіки. В 43 році до н.е. був заснований другий тріумвірат, до складу якого ввійшли консул Марко Антоній, усиновлений Цезарем племінник Гай Юлій Цезар Октавіан і проконсул Марко Лепид. [1]
Розгромивши прихильників республіки, Антоній і Октавіан відсторонили Лепида від влади. Якийсь час вони правили вдвох: Октавіан управляв Римом і Італією, Антоній відправився в Єгипет, де женився на єгипетській цариці Клеопатрі, однієї із чудових жінок Древнього миру,
У західних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій, що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своєму кораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетський флот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.
Легенда оповідає, що Клеопатра, довідавшись про те, що переможець Октавіан хоче провести її у своєму тріумфі, наказала принести отрутну змію в кошику із фруктами. Від укусу цієї змії вона й загинула. Антоній теж покінчив життя самогубством.
Єгипет був перетворений у римську провінцію. Октавіан повернувся в Рим і був зустрінутий як великий герой і повновладний хазяїн Рима.
На початку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави. Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима.
Октавіан прагнув стати захисником республіки. Він не скасував колишніх республіканських магістратур, але всі вищі з них з'єднав у своїх руках. Октавіан також здійснював нагляд за діяльністю всіх республіканських установ і виконанням законів.
Себе Октавіан називав принцепсом. Так за традицією йменували першого в списку сенату. Сенат же дарував йому титул Август (по-латинському - священний, звеличений). Цей титул носили всі наступні римські імператори. Найяснішими особами називали монархів і членів їхніх родин і в наступні епохи. Октавіан також носив титул Цезаря.
Октавіан Август був головнокомандуючим всіх військових сил держави. Він створив також особливу палацову гвардію - преторіанські когорти, які повинні були охороняти особу Августа. Як головнокомандуючий, Август одержав довічний титул імператора, що раніше в Римі давався воєначальникам лише на короткий строк і припускав одержання ними тріумфу. Так було встановлене єдиновладдя Августа. [4]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
