Також збільшується мережа інтернат них закладів. На 2000 рік їх налічувалось 668 з контингентом 144 тисячі учнів, серед них 21,6 тисячі дітей-сиріт,позбавлених батьківського піклування. Все це призводить до кризи сімейного виховання та відхилень у соціалізації молоді.
1.2. Типи сімей за стилем виховання
Соціологи, досліджуючи проблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основних типів сімей.
Перший тип характеризується перевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутових ролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені за чоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організації споживання. У другому типі сімей існують певні суперечності між старими нормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництво виховним процесом. Отже, традиційні обов'язки жінок поєднуються з новими і тим самим посилюють її завантаженість. Для третього типу сімей властиві нові норми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо у вихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, то здебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов'язків лягає на плечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участі не бере. Нарешті, у четвертому типі -- спостерігається найповніша відповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя .
РОЗДІЛ 2. Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків
2.1. Вимоги до батьків у процесі виховання дитини
Дитина надзвичайно чутливо реагує на всі зміни в сімейних ролях дорослих. Сучасна жінка має освіту і знання, достатні, щоб розібратися у найскладніших життєвих питаннях. Вона здатна зрозуміти запити дитини, а водночас і більш чуйна. Не дивно, що матір стає більшим авторитетом для дітей, ніж батько. Так утверджуються нові відносини у сім'ї. До того ж соціологами встановлено, що відношення «мати -- дитина» складається в середньому сприятливіше, ніж відношення «батько -- дитина». Зрозуміло, що всі позитивні якості жінки-матері аж ніяк не применшують ролі чоловіка у вихованні дітей. Адже справжні материнство і батьківство -- насамперед праця душі. А отже, активну участь у вихованні дітей мають брати і батьки, і мати. Однак нині не у кожній сім'ї раціонально розподіляються між батьками не лише господарські клопоти, а й виховні функції. Сім'я подає максимум психологічного комфорту і дорослим, і дітям лише тоді, коли стосунки між її членами ґрунтуються на взаємоповазі, приязні, довір'ї, на спільних інтересах. Чим більше хтось з батьків займається дітьми, тим більшим користується у них авторитетом. Дитина відчуває себе одинокою не тільки тоді, коли батьки мало приділяють їй уваги, а й тоді, коли ніяк не можуть скластися добрі відносини між нею і батьками, не існує взаємної поваги у родині. Якщо відсутній психологічний контакт, навряд чи дитина прислухається до батьківської думки, вона для неї не авторитетна.
Нерідко можна спостерігати, як дитина щось жваво розповідає батькові чи матері, а у відповідь чує одноманітне «так», «пі», «зачекай». Якщо це повторюється раз у раз, то ставши дорослішою, дитина вже не схоче ділитися з батьками своїми радощами чи печалями. Кожен шукає у сімейному оточенні того, хто здатен поділити з ним захоплення, уподобання, найпотаємніші бажання. У дитини ж така потреба особливо гостра. Щира любов, спільні переживання невидимими нитками прив'язують дитину до сім'ї. Вони міцні доти, доки сім'я здатна допомогти їй у розв'язанні проблем, конфліктів, що можуть виникати, доки вона вірить в авторитет своїх рідних. Сім'я не тільки опора для дитини, вона здатна спонукати або стримувати її. Діти потребують поваги. Та чи не ще більша в них потреба поважати своїх батьків, пишатися ними. З часом дитина може дивитися па батьків як найсуворіший суддя. Все для неї має значення: привітність і лагідність, успіх на роботі й ерудиція, вміння поводити себе, вправні руки. Дитина хоче пишатися своїми батьками і відшукує в них найкраще. Але як нерідко батько чи мати від перевтоми або від душевних лінощів можуть дратуватися через дрібниці, скаржитися на працю, на життя, не думаючи про враження, яке справляють на дітей. Власне, не часто можна зустріти батьків, які б свідомо хотіли подобатися своїм дітям. А без цього, вважав Макаренко, ніякий виховний вплив не можливий. Не будемо лінуватися зайвий раз щось почитати дітям, кудись піти разом з ними, зробити їм радісний сюрприз. І винятково важливо постійно контролювати себе, безупинно працювати над собою, щоб бути справжніми вихователями для своїх дітей.
У сім'ї людина поводить себе більш вільно, ніж серед сторонніх, виявляючи те, що становить її натуру. Нерідко батьки забувають, якими самі були в дитячому чи підлітковому віці, коли в них, скажімо, виявлялися риси характеру, Що нині їх обурюють. Буває, що дорослі хочуть уберегти своїх дітей від усіх труднощів і незгод, яких самі зазнали у дитинстві. А буває -- дорослі негативно ставляться до того, що діти перевершують їх у знаннях, більш легко ставляться до життя. Можливо, для батьків дитина завжди є фокусом їх бажань, надій, розчарувань. Дитина росте, дедалі ширшим стає коло її справ, інтересів, захоплень,спілкування. А чи завжди батьки помічають усе це. Ті, що дійсно знають свою дитину, ніколи не вважатимуть бажане за дійсне, вчасно помітять зміни в її поведінці і своєчасно на них прореагують. Тому передумова успіху виховних зусиль батька і матері -- насамперед добре знання своїх дітей. Стосується це, зокрема, такого важливого аспекту розвитку дитини, як самоствердження.
Самоствердження є природною потребою людини, особливо в юності, а можливих форм його реалізації у підлітка, на жаль, не так вже й багато. До того ж батьки, не завжди достатньо педагогічно освічені, здатні навіть пригнічувати природне прагнення підлітка до самовияву. У відповідь на знак протесту підліток інколи робить вчинки, які суперечать суспільним моральним нормам. Для батьків тут дуже важливе почуття міри, щоб не зловживати ані заборонами, ані вседозволеністю.
Діти, що дорослішають, потребують глибокого спілкування з батьками, але воно не повинно перетворюватися на посилене піклування батьків. Порушення моральної рівності в сім'ї може спонукати підлітка до позасімейного спілкування, до прагнення панувати над дорослими.
Сім'я -- колектив, природно, у ній з'являється лідер. Ним можуть стати не тільки батько чи мати. Так, роль організатора сімейного дозвілля здатна взяти на себе і дитина. Це збагатить її організаційним досвідом, зробить цікавішим, різноманітнішим повсякденне життя. Необхідно створювати дітям можливість для прояву ініціативи. Нерідко від батьків можна чути: «Якщо буде потрібно, моя дитина все зможе зробити». Але ж коли буде потрібно? Чому дитина не шукає такої нагоди сьогодні? Та й батьки здебільшого не поспішають сказати дітям «треба», багато що роблять самі, навіть те, що мало б становити обов'язки дитини. І ще один істотний нюанс. Замість того Щоб спрямувати дитину на будь-яку захоплюючу дитячу діяльність, батьківська увага зосереджується лише на запобіганні збочень: «не пали», «не роби того, іншого», тобто самі «не, не, не». Прагнучи уникнути небажаних наслідків, батькам варто пам'ятати, що саме середовище, де підліток відчуватиме самостійність Мабуть, жоден батько чи мати не побажають зла своїй дитині. Вважаючи себе несправедливо недооціненою, доросла дитина живе в ілюзіях про здійснення великих ідей, здобуття визнання. Але про довгий, важкий шлях до цієї мети підліток думати не бажає. А коли між уявним, найчастіше прищепленим близькими з самих добрих намірів, і дійсним виникає розрив, наступає духовна криза. Значною мірою відповідальність за нереальність мрій дитини і зумовлені ними вчинки лежить на дорослих, які позбавляють дітей права на власне рішення. Батькам варто критичніше ставитися до власних дій і вчинків, якщо вони бажають дітям справжнього, а не химерного добра.
Власне, якщо розібратися, то і юнацька пристрасть до речей, інших зовнішніх атрибутів не виникає сама по собі. На жаль, надмірне захоплення речами нерідко є хворобою дорослих, а від них вона переходить до дітей. Взагалі у кінцевому підсумку справа не в тому, чи купили дитині джинси або модну куртку, а в тому, чи знає вона ціну речам, чи навчилася цінувати створене людськими руками. Батьки мають вчасно помітити: де ті ж джинси і куртка -- просто зручні, приємні і корисні речі, а де стають. Найбільшою цінністю» для дитини. Тому крізь і завжди потрібно пояснювати і доводити, що речі не можуть бути сенсом життя, хоча без них і не обійтися, хоча вони й потрібні, але вони -- тільки речі. Недарма народна мудрість говорить: «за одежею вітають, за розумом проводжають».Ставлення до себе у сім'ї дитина сприймає як належне, вважаючи, що претендувати все найкраще -- її право. «Знаючи» і мої права, вона нерідко вважає себе вільною від обов'язків.
Батьки нерідко скаржаться, що у сучасних мешканнях нелегко знайти для дитини відповідну трудову справу. Але ж для батьків справи знаходяться, і забирають вони чимало-таки часу. Схоже, що головна причина «усунення» дітей від домашньої праці полягає у невмінні дорослих організувати її. Існує афоризм: «не вмієш організувати -- роби сам». А треба підкреслити, що домашня праця морально підвищує дитину, коли вона виконує її добровільно, як частину загальносімейних турбот.
Така співучасть не тільки сприяє здоровому морально-психологічному мікроклімату в сім'ї. Звичка до праці -- це не що інше, як працелюбність, яка формується щоденною, обов'язковою й організованою працею. Тим самим підліток готується до майбутньої професійної діяльності. Як потрібні і як не вистачає тут батьків-організаторів. Коли у батьків старшокласників запитали: «До якої справи відчуває ваш син прихильність?», то виявилося, що до справ, пов'язаних з майбутніми професійними інтересами, прихильні діти у 31 % опитаних сімей, а до хобі-розваг -- у 28'%, сімей, до спорту -- у 12 %. У 22 % сімей батьки не знають нахилів своїх дітей, а в 7 % -- вважають, що син-старшокласник не відчуває особливої прихильності до будь-якої праці. Тобто лише третина опитаних батьків мала що сказати про свою участь в організації підготовки до майбутньої професійної праці дитини .
Формування у підлітків позитивного ставлення до навчання, до майбутньої трудової діяльності багато в чому визначається структурою взаємин у сім'ї, узгодженістю виховної діяльності батьків, їх настанов.
Багато що у сімейному вихованні залежить від того, наскільки батьки спроможні передбачити перспективу формування дитини, вміють свідомо,а не сліпо спрямовувати її розвиток, запобігати появі негативних характеру.
Цілком природне прагнення батьків дати своїй дитині «найкращі» виховання та освіту. Все правильно, логічно, якщо це розумно. Але іноді ставка робиться лише на престиж, без урахування можливостей дитини. Наприклад, «модний набір»: англійська мова, музика, фігурне катання (можливі варіанти). Безперечно, знання мов дуже корисне, катання на ковзанах зміцнює здоров'я, гра на музичних інструментах сприяє духовному розвиткові, дарує насолоду. Та нерідко тут виявляється лише батьківська воля, що пригнічує особистість дитини.. Небезпідставно вчені б'ють тривогу з приводу випереджаючого інтелектуального розвитку сучасної молоді на фоні певного гальмування її морального та емоційного становлення. Акцентування лише на інтелектуальному розвиткові нерідко призводить до того, що в багатьох родинах вихованню таких найнеобхідніших людських якостей, як доброта, скромність, повага до людей, здатність до співпереживання тощо, не приділяється відповідної уваги. Ось факт. На кіностудії ім. О. П. Довженка при підготовці однієї короткометражної стрічки вирішили з'ясувати причини появи добрих і злих дітей. З цією метою батькам запропонували з десяти позитивних людських якостей вибрати три, на їх думку, найістотніші. Серед запропонованих якостей були: здоров'я, чесність, доброта,фізична краса, працелюбність та інші. Більшість батьків вибрали як необхідні для своїх дітей розум, здоров'я,чесність, сміливість і практично ніхто не назвав доброти
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
