Високий батьківський обов'язок -- виховати людину, яка була б щасливою і вміла дарувати радість іншим людям, яка приносила б користь своїй Батьківщині.
«Батьки» й «Батьківщина» -- слова одного кореня. Мати і батько прилучають дитину до рідної мови, рідної природи, багатства і енських взаємин, до всього розмаїття житні. І чи ж є місія більш відповідальна!
І нерідко від чоловіків можна почути: «Ось раніше батько в сім'ї дійсно був авторитетом, його слово було законом для дітей, усіх домочадців, а зараз навіть мала дитина може підвищити голос на батька, не слухатися його». Розмови розмовами, а втім, варто розібратися, звідки такі уявлення у чималої частини чоловіків-батьків.
Як, власне, сформувалася і чим зумовлені чільна роль чоловіка в родині, які особини заслуги забезпечили йому таке становище? Адже всім відомо, яку роль у сім'ї відіграє жінка, яку велику частину турбот вона бере на себе. Де ж у такому разі логіка і справедливість, якщо, незважаючи на це,з покоління в покоління чоловік утверджувався на чолі родини?
Передусім зазначимо, що не останню роль відігравала тут природа, яка заклала психологічну нерівність і несхожість відчуттів та дій чоловіка і жінки. Ще Арістотель вважав, що на відміну від материнства -- багато в чому інстинктивного стану -- батьківство має скоріше характер світогляду, ніж почуття, і свідчить не стільки про фізичну зрілість, скільки про духовну, соціальну. Та людина -- істота соціальна. І природні відмінності між чоловіком і жінкою закріплялись умовами розвитку суспільства. В той час, коли наші предки жили малими родинними групами, чоловіки виконували ті свої обов'язки, яких їх «навчила» природа. Добували їжу, впорядковували житло, охороняли дітей, жінок і старих, ростили хлопчаків за своїм образом і подобою. Зі збільшенням племені виник розподіл обов'язків, і чоловіки дедалі частіше йшли з дому добувати їжу, захищати володіння тощо.
У цивілізованому суспільстві закономірно склалося так, що інтереси сім'ї у суспільстві представляв той, хто брав активнішу участь у громадських, державних справах. І якщо мати своїм особистим прикладом вчила мистецтву жити і працювати у злагоді з близькими й рідними, то батько навчав позасімейним обов'язкам, учив вести суспільні справи. Такий поділ призвів до закріплення за чоловіками значної більшості соціальних функцій, що сприяло зміцненню їх чільною становища. Годувальник -- то була основна роль чоловіка. Вона здебільшого визначала його позицію у сім'ї,відповідальність за її добробут. Відносини між членами сім'ї, звичайно, твердо регламентувались ієрархією родинної влади, підлеглості. Раніше, виходячи заміж за кондитера, жінка ставала «кондитершею», за лікаря -- «лікаршею» , тобто місце дружини «під сонцем» визначало насамперед суспільне становище її чоловіка.
Якщо раніше авторитет чоловіка, батька стверджувався і підтримувався багатьма суспільними та релігійними настановами, то зараз однієї лише належності до чоловічої статі не досить, щоб претендувати на авторитет і шанобливе ставлення. Звичайно, перебудова традиційних звичаїв -- справа досить складна, тому, мабуть, так важко адаптуватися чоловікам до свого нинішнього становища. Адже чоловіки втрачають більшість своїх привілеїв, і насамперед як «глави дому».Чоловік може бути чесним,сумлінним працівником, але не головним годувальними родини. Може мати пристойну заробітну плату і все ж певною мірою матеріально залежати від дружини. Здавалося б, яке має значення, хто створює матеріальну базу сім'ї. Мовляв, споконвіку, традиційно жінка дивилася на чоловіка шанобливо-залежним поглядом. А зараз? Як правило, у нього відсутні «вільні» гроші. До «посади» родинного скарбника допускається рідко, а всі питання щодо придбання одягу та інших речей вирішує в основному дружи на, оскільки гроші найчастіше знаходяться у неї. Авторитет чоловіка стає дедалі більш хитким. А якщо в родині є ще й мати жінки або й самого чоловіка, яка веде господарство, тримає кермо влади родиною, то чоловік узагалі опиняється десь на третіх ролях. Нерідко така ситуація призводить до конфліктів.
Спробуємо розібратися, хто у цьому винен? Часом безпорадність здорових, працездатних чоловіків буває наслідком необміркованої політики їх дружин, що відгороджують чоловіків від усяких турбот. Так у домі з'являється ще одна велика дитина. І деяких чоловіків, очевидно, таке становище цілком влаштовує. Ніякої відповідальності, ніяких турбот. А це веде до змін у ставленні до життя, у звичках, реакціях тощо.
Найчастіше (традиційний чоловічий егоцентризм) говорять про загрозу «чоловічому факторові» у зв'язку з послабленням батькового впливу в сім'ї. Звичайно, в родити, до є батько, хлопчик раніше й успішніші засвоює специфічні чоловічі ролі, уявлення про них, ніж там, де батько відсутній. Та не можна забувати і про те, що становлення особи дитини відбувається передусім як результат широкого спілкування і виховання, напрям яких самі дорослі навіть не усвідомлюють. Хлопчикам і дівчаткам дарують різні іграшки, з раннього віку привчаючи їх до різних форм діяльності. Вже у віці 3-5 років діти засвоюють уявлення про чоловічі і жіночі ролі, уявлення, що мало чим відрізняються від тих, які існують у дорослих. До батька, чоловіка сім'я ставить певні вимоги. Діти хочуть пишатися своїм татом, його силою, вмінням. Кожному батькові важливо відчути захоплений погляд свого сина чи доньки. Коли ж батько виявляє слабкість, припускається помилок, дитина боляче переживає це. Винятково сильно впливає на дітей приклад батька.
Разом з тим ще чимало чоловіків вважають, що виховання дітей, як і хатні справи,-- обов'язок жінки. Відмежування батька від виховного процесу призводить до формування відчуження, духовної ізоляції у відносинах між батьком і дітьми. Коли батько не бере участі у найважливіших домашніх справах, він значно втрачає у своєму сімейному статусі.
У якому вигідному світлі постають чоловіки! Адже ж не у чоловіка, а у жінки після народження дитини втричі збільшуються домашні навантаження. І це в той час, коли сучасні жінки не уявляють себе без роботи,без активної громадської діяльності. Вони люблять дітей і хотіли б не менше за чоловіків мати їх. Але необхідно, щоб чоловічі плечі взяли на себе більшість навантажень по хатньому господарству. Основні сімейні обов'язки мають бути порівну поділені між чоловіком і жінкою. Адже кожен з них працює, підвищує свій фаховий рівень,бере активну участь у житті суспільства.
На питання, чи розповідають діти батькам про свої погані оцінки і кому переважно, відповіді були такі: матері довіряють 56,3 %, батькові--18,9% опитаних дітей. До того ж опитування школярів показало, що 13 % з числа опитаних часто вступали у конфлікт з батьком і 32%--рідко. Значно менше непорозумінь виникає з матір'ю: па явність такої конфліктної ситуації зазначили лише 8'%, дітей. Досить часто діти скаржаться на байдужість батька, його грубе ставлення.
Як наслідок у дітей формується негативне ставлення до батька, що важко перебудувати. Не па користь батька говорять порівняльні дані про бажання дітей бути схожими на нього. Якщо малюки, які ще особливо не заглиблюються у суть стосунків із ним, у своїй більшості хочуть бути подібними до нього, то серед більш дорослих кількість бажаючих бути схожими па батька значно скорочується. Насторожує те, що ми і чоловіки навіть не усвідомлюють своєї поведінки з дітьми, а отже, погано уявляють можливі наслідки таких взаємин.
В деяких сім'ях батько і зараз завойовує собі авторитет із паском у руках. Зазначимо, що у відносинах батька з сином, батька з донькою мають бути істотні відмінності.
Батько для дівчини -- це втілення чоловічого начала взагалі. По ньому вона судитиме про всіх представників чоловічої статі: або буде захоплюватися, поважати, або боятися і зневажати. Тому хороший добрий батько власним прикладом виховує майбутню дружину, матір. Дружні стосунки з батьком сприяють формуванню у дівчаток життєвої витривалості, доброзичливості та ін.
Виховання-- справа важка. І окремі недоліки у вихованні дітей пояснюються не тільки недостатніми педагогічними знаннями батька, а й недооцінкою усієї складності завдань, що постають перед ним.
Зрозуміло, виховні засоби батьків у деяких випадках можуть впливати на дитину і негативно. Однак це не може бути приводом для того, щоб взагалі відмовитися від виховання як необхідної умови формування морально здорової особи.
Нерідко пошук спільної мови з дітьми буває досить нелегкою справою, і це знає кожен. А, наштовхнувшись на труднощі, що частіше всього властиве для батька, не кожен особливо «напружує» думку, волю у пошуках правильних рішень. А те, що у свій час прогаяно, важко надолужувати. Адже авторитет батька повинен зростати поступово як наслідок серйозного, вдумливого, зрозумілого для дитини підходу до розв'язання найрізноманітніших проблем, а також -- щирості вихователя.
Нерідко доводиться чути, ніби дитина -- свого роду глина і батькам тільки лишається шляхом легкого торкання рук ліпити з неї особистість за своїм образом і подобою. Якби ж, це й насправді було так! Навряд чи виникали б тоді труднощі у вихованні підростаючого покоління і стояла б так гостро проблема авторитету батька.
Авторитет треба завойовувати. А для цього у першу чергу потрібна основа. Дитина має відчувати, що вона може покластися на батька. Для малюка його татко--найсміливіший,, найрозумніший. Далі багато залежатиме від того, чи продовжує дитина бачити у батькові ідеал. І особливо важливо це для підлітка,який починає до всього ставитися критично. Звичайно, помилятися може кожна людина. Однак частіше помиляється гой, хто не вміє визнавати своїх помилок. Так само і авторитет свій найлегше підриває, хто наполягає на своєму навіть і йоли він неправий.
Виховання -- це особлива мудрість. Ніколи не буває так, щоб одна людина тільки давала, наставляла, а друга пасивно все сприймала. У житті дають і беруть обидва, взаємно впливаючи один на одного,-- і вихователь, і вихованець. І все це за умови взаємного довір'я, симпатії і любові. Безумовно, дитина зміцнює впевненість батька у власних силах, допомагає йому глибше збагнути сенс життя. Якщо його дні наповнені працею і активним відпочинком, вихованням дітей, їх інтересами, турботами і радощами, то можна говорити, що він повністю відповідає своєму найголовнішому призначенню у житті -- бути батьком.
Виховувати дитину --- значить набувати нового досвіду, постійно розширювати свій кругозір, адже народження сина чи доньки, їх фізичний і моральний розвиток батьки переживають як неповторне почуття. А всі турботи, пов'язані з дітьми, збагачують унікальним досвідом, дають змогу глянути на світ іншими очима.
Соціально-педагогічні дослідження виявляють різне ставлення батьків до виховної діяльності.
Взаємини батьків з дітьми багато в чому відображають загальну культуру сім'ї. При чому їх характер розкривається у всьому: в спільній трудовій діяльності, спільному віл. Бідуванні концертів, театрів, музеїв, читанні книг і т. п. На жаль, нині вплив батьків на соціально-моральні переконання дітей далеко не рівноцінний. Батько втрачає свої позиції навіть у питаннях вибору професії. А саме тут поради, знання батька можуть бути такими важливими, корисними. Шкода, коли батькові не вистачає такту й витримки. Особливо негативним може бути прагнення форсувати цей процес за допомогою прямого психологічного тиску: «Ну коли ж ти, кінець кінцем, зробиш вибір? Я в твоєму віці...». У підлітка з'являється негативне ставлення до самовизначення, відраза до будь-якого вибору взагалі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
