Природний об'єкт, що виступає як елемент природного середовища, можна порівняти з окремою цеглою у великій цегельній стіні. Для людини, що дивиться на цю стіну, вона практично нічим не відрізняється від інших і може бути з успіхом замінений будь-якою іншою цеглою, - вона взагалі нерозрізнена як щось самостійно існуюче. Саме в цій ролі, як правило, виступають, наприклад, для міського жителя дерева на вулицях: кожне конкретне дерево є скоріше навіть не “деревом”, тобто окремим живим організмом, а лише одним з елементів навколишнього середовища, поряд з тисячами інших, воно як би “розчиняється” у середовищі. Але якщо людина сама, за власною ініціативою посадила дерево, то в навколишньому середовищі людина стане чітко виділяти його з усіх інших, постійно стежити за його розвитком, переживати, якщо воно раптом занедужає, і т.п.
Таким чином, при сприйнятті природи як “середовища” кожен окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, він є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. Тому для фахівців з охорони природи, що підходять до неї як до “природного середовища”, важливе збереження тих або інших популяцій тварин і рослин, а не окремих конкретних організмів. При сприйнятті природи саме як “світу природи” - кожен окремий природний об'єкт принципово унікальний і неповторний, так само як і будь-яка людина, з всіма наслідками, що виходять з цього. У цьому випадку зусилля по охороні природи спрямовані на конкретних тварин і рослини, окремі організми, а не їхні популяції.
Таке двоїсте положення, у якому природні об'єкти можуть виступати у взаємодії з людиною, приводять до двоїстого розуміння природи: з одного боку, вона - “природне середовище”, а з іншого боку - “світ природи”. Як правило, у психолого-педагогічній літературі ці два розуміння змішуються, внаслідок чого поняття “природа”, “світ природи”, “природне середовище”, “навколишнє середовище” використовуються як повні синоніми. Але їхні значення принципово розрізняються, в чому можна легко переконатися, порівнявши, наприклад, фрази “пробудження природи”, “пробудження світу природи” і “пробудження природного середовища”, тим більше “пробудження навколишнього середовища” (останнє взагалі неможливо представити).
Подвійність розуміння природи знайшла своє відображення й в екологічній освіті, в якій реалізуються обидві орієнтації: на “природне середовище” і на “світ природи”. У першому випадку екологічна освіта спрямована на формування системи уявлень, відношень, стратегій і технологій взаємодії з природним середовищем, у другому - зі світом природи.
Перша орієнтація втілюється у так званій інвайронментальній педагогіці. З позиції цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи уявлень про навколишнє природне середовище як цілісну, нерозчленовану систему, що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, що мають унікальність, неповторність, по-третє, стратегій і технологій раціонального природокористування.
Друга орієнтація втілюється в екологічній психопедагогіці. З позицій цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи представлень про світ природи як сукупності конкретних природних об'єктів (і їхніх комплексів), по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, які володіють унікальністю, неповторністю і самоцінністю і, по-третє, стратегій і технологій непрагматичної взаємодії з ними.
При цьому екологічна психологія не заміняє “природу як середовище” на “світ природи”, а доповнює їм екологічну освіту.
1.5 Зміст екологічної освіти
У сфері формування екологічних уявлень зміст екологічної освіти базується на наступних основних положеннях:
а) складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі;
б) енергетичний обмін між техносферою і біосферою;
в) світ природи як духовна цінність;
г) взаємозв'язок природних умов та розвитку суспільства.
Зміст екологічної освіти в сфері формування екологічних уявлень спрямовано на стимуляцію психологічного входження особистості у світ природи.
У сфері формування суб'єктивного відношення до природи зміст екологічної освіти полягає в розвитку цього відношення у школярів. Критерієм сформованості ставлення до природи є високі показники всіх параметрів. Найбільш педагогічне значення має формування суб'єктної модальності відносин до природи.
У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічної освіти полягає в оволодінні школярами уміннями і навичками:
а) естетичного освоєння природних об'єктів;
б) одержання наукової інформації про світ природи;
в) взаємодії з природними об'єктами в умовах антропогенного середовища;
г) природокористування в природному середовищі;
д) природоохоронної діяльності.
В процесі навчання даним технологіям формуються непрагматичні стратегії екологічної діяльності.
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
Історія людства нерозривно пов'язана з історією природи. На сучасному етапі питання традиційної взаємодії її з людиною переросли в глобальну екологічну проблему. Якщо люди в найближчому майбутньому не навчатися дбайливо відноситися до природи вони знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність. І починати екологічне виховання треба з молодшого шкільного віку, тому що в цей час отримані знання можуть надалі перетворитися в міцні переконання.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
Визначаючи сутність екологічного виховання можна виділити, по-перше: особливості цього процесу:
- східчастий характер:
а) формування екологічних уявлень;
б) розвиток екологічної свідомості і почуттів;
в) формування переконань у необхідності екологічної діяльності;
г) вироблення навичок і звичок поведінки на природі;
д) подолання в характері учнів споживчого відношення до природи;
- тривалість;
- складність;
- стрибкуватість;
- активність;
по-друге: величезне значення психологічного аспекту, що містить у собі:
1) розвиток екологічної свідомості;
2) формування відповідних потреб, мотивів і установок особистості;
3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і звичок;
4) виховання стійкої волі;
5) формування значимих цілей екологічної діяльності.
2.1 Ціль екологічного виховання
Ціль екологічного виховання - формування відповідального відношення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування і пропаганду ідей їх оптимізації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Відповідальне відношення до природи - складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законів природи, що визначають життя людини, виявляється в дотриманні моральних і правових принципів природокористування, в активній творчій діяльності по вивченню й охороні середовища, пропаганді ідей правильного природокористування, у боротьбі з усім, що згубно відбивається на навколишньому середовищі.
Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозалежної наукової, моральної, правової, естетичної та практичної діяльності учнів, спрямованої на вивчення і поліпшення відносин між природою і людиною.
Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління.
2.2 Задачі екологічного виховання
Ціль екологічного виховання досягається в міру рішення в єдності наступних задач:
освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього подолання;
виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;
розвиваючих - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища:
- інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій);
- емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності);
- морального (волі і наполегливості, відповідальності).
2.3 Зміст екологічного виховання
Зміст екологічного виховання містить у собі систему норм, що випливають з ціннісних орієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатобічна цінність для людини.
Зміст екологічного виховання засвоюється учнями в їхній різній діяльності. Кожна з форм організації навчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів:
- самостійна робота з різними джерелами інформації дозволяє нагромадити фактичний матеріал, розкрити сутність проблеми;
- гра формує досвід прийняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє внести реальний вклад у вивчення і збереження місцевих екосистем, пропаганду цінних ідей.
2.4 Методи екологічного виховання
На перших етапах найбільш доцільні методи, що аналізують і коректують сформовані в школярів екологічно ціннісні орієнтації, інтереси і потреби. Використовуючи їхній досвід спостережень і природоохоронної діяльності, вчитель у ході бесіди за допомогою фактів, цифр, суджень викликає емоційні реакції учнів, прагне сформувати в них особисте відношення до проблеми.
Страницы: 1, 2, 3, 4
