Зокрема, саме характеристика людини з позиції екологічної вихованості стала відправною точкою у створенні моделі екологічно культурної особистості, всебічно розвинутої, готової до створення і захисту екологічних цінностей суспільства. О. Козіна і О. Степанян зазначають, що до її складу входять:

а) вимоги до особистості, сформованої в екологічному відношенні різнобічно, гармонійно, цілісно; організована її мотиваційно-змістова сфера;

б) володіння цілісною картиною сучасного світу в тріаді «суспільство - природа - людина» і осмислення місця, функцій людини в цій системі;

в) володіння системою умінь, що дозволяють виконати основні соціальні функції людини відповідно до своєї екологічної позиції в суспільстві, з розумінням цілісності екологічної картини світу і власного місця в ній [31].

Останнє обумовлює правомірність виділення наступних завдань екологічного виховання учнів початкової школи на сучасному етапі:

засвоєння провідних ідей, основних понять, на основі яких визначається оптимальний вплив людини на природу і навпаки;

розуміння різносторонньої цінності природи як джерела матеріального і духовного розвитку суспільства;

оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення з її покращення;

вироблення умінь передбачати можливі наслідки діяльності людини в природі;

формування розуміння взаємозв'язків у природі;

розвиток духовної потреби в спілкуванні з природою, осмислення її позитивного впливу на людину, прагнення до пізнання навколишньої дійсності в єдності з переживаннями морального характеру;

формування прагнення до активної діяльності з покращення і збереження середовища, пропаганди природоохоронних знань, нетерпимого ставлення до дій, що наносять шкоду природі [33].

Екологічне виховання утворює сферу екологічної освіти, яка з урахуванням вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку потребує практичного застосування, тобто залучення дитини до екологічної діяльності. Під екологічною освітою розуміють складний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових та практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього і соціоприродного середовища та здоров'я [32]. При цьому її метою є процес становлення екологічної культури як сукупності морального досвіду взаємодії людини з природою і розвиток відповідальності людини в розв'язанні екологічних проблем в умовах стійкого розвитку біосфери і суспільства. Синтетичний характер екологічної культури дозволяє також розглянути її компоненти з позиції складових екологічної освіти як такої (див. рис. 2) [31].

64

Рис. 2. Структура екологічної культури

1 Варіативні компоненти: екологічне світорозуміння (відповідність поглядів сучасній картині світу), ідеал взаємовідносин людини і природи, уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього, екологічна самосвідомість. Курсивом позначені компоненти екологічної культури, що виділяються традиційно.

2 Екологічні знання і уміння формують екологічну свідомість.

3 Екологічні переконання і світогляд нерідко розглядаються як фундаментальна основа екологічної культури.

4 Система екологічних цінностей: людина - органічна частина природи; унікальність життя; універсальна цінність природи; узгодженість потреб людини з екологічними вимогами. Ціннісні орієнтації глобальної екологічної небезпеки формують екологічні заборони: війни, виключення силових прийомів вирішення протиріч; руйнування обміну між океаном - атмосферою і умов життя в будь-якій ділянці біосфери.

Екологічна ж діяльність потребує не лише правового підґрунтя, що вимагає від дитини знання законодавчих основ охорони природи (екологічна просвіта), але й сформованості глибинної внутрішньої світоглядної бази. Проте слід враховувати, що в сучасній методиці викладання природознавства екологічна освіта як неперервний процес навчання, виховання і розвитку, спрямована на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності за долю близьких людей і своєї країни, планети і Всесвіту, набуває не тільки суто теоретичного трактування (див. рис. 3).

Рис. 3. Основні аспекти змісту екологічної освіти (за Н.М. Мамедовим)

Таким чином, метою сучасної екологічного освіти і виховання в початковій школі є становлення науково-пізнавального, емоційно-морального і практично-дієвого ставлення до навколишнього середовища та свого здоров'я на основі чуттєвого і раціонального пізнання природного й соціального оточення людини. Вони, на думку більшості вчених (Л. Бобильової, А. Захлєбного, Н. Виноградової, Т. Іванової та інших), покликані розв'язувати такі завдання:

1) засвоєння провідних ідей, основних понять і наукових фактів про природу, на базі яких визначається оптимальний вплив на неї, відповідно до її законів;

2) розуміння багатосторонньої цінності природи як джерела матеріальних, духовних сил суспільства і кожної людини;

3) оволодіння знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан довкілля, приймати правильне рішення з його покращення, передбачати можливі наслідки своїх дій і не допускати негативних впливів на природу у всіх видах суспільно-корисної діяльності;

4) осмислене дотримання норм поведінки в природі, що виключає нанесення їй шкоди, забруднення чи руйнування природного середовища;

5) розвиток потреби спілкування з природою, сприймання її позитивного впливу; прагнення до пізнання реального світу в єдності з морально-етичними переживаннями;

6) активізація діяльності з покращення природного середовища, нетерпиме ставлення до людей, які причиняють їй зло, бажання зупинити його, участь у пропаганді ідей охорони природи [25].

Все це обумовлює важливість формування у молодших школярів потреби спілкування з природою, інтересу до пізнання її законів; установок і мотивів діяльності, спрямованих на осмислення універсальної цінності природи, раціонального характеру природокористування; переконань у необхідності збереження природи, піклування про збереження здоров'я свого та інших людей як суспільної цінності, потреба приймати участь в роботі із вивчення та охорони природи, пропаганди екологічних ідей; системних наукових знань про єдність людини, суспільства і природи, способи оптимізації норм природокористування як матеріальної основи; системи морально-естетичних ціннісних екологічних орієнтацій; уміння використовувати моральні й правові принципи, норми і правила екологічно грамотного ставлення до навколишньої природи в реальній поведінці; умінь використовувати знання про дію природних законів, способи охорони природи, бережливого ставлення до неї в трудовій, суспільно корисній та практичній діяльності.

У процесі екологічного виховання і навчання відбувається розвиток інтелектуальної (здатності до цілісного аналізу екологічних ситуацій), емоційної (естетичного сприйняття і оцінки середовища) і вольової (переконань у можливості розв'язання екологічних проблем, прагнень до поширення екологічних знань і особистої участі в практичних справах із захисту навколишнього середовища) сфер людини. Принципи його здійснення:

- міждисциплінарний підхід до формування екологічної культури: визначення функціонального предмету в загальній системі екологічного виховання, забезпечення міжпредметних зв'язків, підходів;

- системність і неперервність вивчення екологічного матеріалу;

- єдність інтелектуальної та емоційно-вольової основ у діяльності учнів з вивчення і охорони навколишнього середовища;

- взаємозв'язок глобального, національного і краєзнавчого підходів у розв'язанні проблем охорони природи [31].

Світоглядний аспект екологічної культури як компонента цілісної характеристики особистості - це найбільш загальні ідеї взаємодії людини з природним оточенням. Екологічна культура виступає в якості органічної частини світогляду яка об'єднує духовні основи ставлення людини до світу (мета її прагнень, уявлення про сутність свого існування, принципи діяльності), що передбачають наявність і динаміку іншої, (внутрішньої світоглядної функції - свідомої побудови свого внутрішнього світу, утворення особливого механізму, з допомогою якого в регуляцію соціальної поведінки включаються світоглядні цінності (екологічний імператив або екологічна свідомість) [20]. В працях Г. Шейніс, І. Кряж, А. Ільїної та інших досліджується екологічна свідомість як сутнісне ставлення до природи, взаємовідносини людини з природою [27]. При цьому, зазначає М Вересов, акцент робиться на вивченні психологічних особливостей сприймання як природи в цілому, так і окремих природних об'єктів, розкриваються окремі аспекти формування ставлення до природи, тобто логічна свідомість - єдність знань про природу і ставлення до неї як до цінності. Такий підхід дозволяє виділити реальність не тільки знання, але й змісту - ціннісно-змістовий рівень: для того щоб система понять, що формується у дитини, стала фактором становлення її особистісного ставлення, вона має включати ціннісний зміст предмета. В цілому ж екологічні знання дітей формують осмислений характер ставлення до живих істот і дають початок екологічній свідомості.

У свідомості, що відображає взаємовідношення людини з природою, можна виділити такі компоненти: знання про природні явища і закономірності, розуміння цілей, змісту і способів діяльності, оцінку зовнішнього і внутрішнього людського світу, самооцінку особистісної позиції у відносинах із дійсністю і людьми [31]. Але це не повинно ототожнювати свідомість і світогляд як специфічну його форму, що включає фундаментальні ідеї, які визначають світосприймання людини і є результатами узагальнення знань, досвіду емоційних оцінок; для екологічної свідомості цю роль виконує екологічна культура в якості необхідної частини світогляду.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10