Рефераты. Формування готовності до оволодіння самостійним писемним мовленням у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення

Формування готовності до оволодіння самостійним писемним мовленням у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Г. КОРОЛЕНКА

Курсова робота

студентки групи

Науковий керівник:

Полтава 2009

Зміст

Вступ

Розділ І. Історико-теоретичні аспекти проблеми формування писемного мовлення у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення
1.1. Історія становлення логопедичної допомоги дітям Україні
1.2 Проблема мовленнєвого розвитку молодших школярів з тяжкими вадами мовлення
1.3 Особливості та закономірності письмового мовлення
1.4 Передумови формування писемного мовлення у дітей з тяжкими порушеннями мовлення
Висновок до розділу І
Розділ ІІ. Формування готовності до оволодіння самостійним писемним мовленням у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення
2.1 Готовність дітей з тяжкими порушеннями до оволодіння самостійним писемним мовленням
2.2 Особливості оволодіння писемним мовленням молодшими школярами з тяжкими порушеннями мовлення
2.3 Формування готовності до оволодіння писемним мовленням молодшими школярами засобами спеціальних форм навчання
Висновок до розділу ІІ
Загальний висновок
Cписок використаних джерел

Вступ
У процесі модернізації освіти в Україні, впровадження 12-річного терміну навчання, реалізації Концепції мовної освіти, Державних стандартів початкової школи в Україні значна увага приділяється формуванню мовленнєвої компетенції дитини, вихованню мовної особистості, яка "володіє виражальними засобами рідної мови, всіма її видами і типами, спроможна вільно, в неповторній мовленнєвій формі виражати власну позицію патріота і громадянина щодо певних життєвих явищ", міркувати, логічно й послідовно висловлювати свої думки, пояснювати, доводити власні судження й переконання [2].

Законом України “Про освіту” визначено, що основною метою освіти є всебічний розвиток дитини як особистості, розвинення її талантів, розумових здібностей, збагачення інтелектуального, культурного потенціалу народу. Важливу роль на шляху досягнення цієї мети відведено початковій ланці освіти. Саме на цьому етапі навчання, як свідчать дослідження М. Вашуленка, Ю. Гільбуха, Д. Єльконіна, О. Савченко, В. Тарасун, М. Шеремет та ін., в учнів формуються основи наукового світорозуміння, визначаються способи навчальної діяльності. У зв'язку з цим, період навчання школярів у початкових класах є фундаментом для засвоєння в наступні роки широкого спектру наукових знань, вироблення умінь та застосування їх на практиці.

Нова модель освіти в Україні покликана переорієнтувати навчально-виховний процес на становлення духовно-здорової творчої особистості, здатної продуктивно мислити, вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті, вдосконалення системи освіти й виховання у відповідності до принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей й створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини та її успішному навчанню У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей з порушеннями у психофізичному розвитку, у тому числі й дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Категорія дітей з тяжкими порушеннями мовлення (ТПМ) достатньо різноманітна, це діти з алалією, дизартрією, ринолалією, афазією, вираженим заїкуванням. Загальною їхньою особливістю є стійке комплексне порушення мовлення, яке зазвичай поєднується з неврологічною та психопатологічною симптоматикою, з різними відхиленнями психічної діяльності. Їхнє навчання і виховання має здійснюватися у спеціальних освітньо-виховних закладах, куди вони направляються на підставі висновку про ступінь вираженості того чи іншого мовного дефекту. Порушення таких дітей виражені такою мірою, що навчання, відповідно до Державних стандартів освіти, для них утруднене і можливості освіти ускладнюються.

Вирішення практичних питань мовленнєвого розвитку дітей з ТПМ ґрунтується на Конституції України (254к/96-ВР), законі України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" (2017-14) та інших нормативно-правових актах, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [36, с.12].

У теоретичних і методичних працях українських науковців, присвячених питанням логопедичної та колекційної роботи психофізичного розвитку дітей з тяжкими порушеннями мовлення (В.І. Бондар, Л.С. Вавіна, Т.П. Вісковатова, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, С.Д. Максименко, Т.В. Сак, В.М. Синьов, Є.Ф. Соботович, Н.М. Стадненко, В.В. Тарасун, Л.І. Фомічова, О.П. Хохліна, М.К. Шеремет, М.Д. Ярмаченко), знаходять відображення чимало аспектів цієї складної проблеми. Логопедична робота по подоланню порушень писемного мовлення з дітьми що мають ТПМ є одним з пріоритетних напрямів спеціальної педагогіки і логопедії (Т.В. Ахутіна, Л.І. Вассерман, Т.О. Власова, Л.С. Виготський, І.І. Мамайчук, О.О. Стребелєва, Л.М. Шипіцина, М. Bornstein, J.R. Kirby). Звідси виникає потреба впровадження у практику логопедії нових напрямів впливу формування писемного мовлення, зокрема логопедичної роботи над готовністю дітей з ТПМ до оволодіння самостійним писемним мовленням.

У зв'язку з цим, вкрай важливо конструктивно переглянути засади логопедичної роботи з розвитку мовлення дітей з тяжкими порушеннями мовлення, враховуючи і впроваджуючи сучасні досягнення логопедії, бо до тепер ця проблема залишається мало розробленою, що й зумовило вибір нами теми курсової роботи: "Формування готовності до оволодіння самостійним писемним мовленням у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення ".

Мета нашого дослідження: теоретично обґрунтувати та аналізувати закономірності формування мовленнєвої готовності до оволодіння письмом у дітей з ТПМ. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

Здійснити історико-педагогічний аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел з проблеми формування писемного мовлення у молодших школярів з ТПМ;

Визначити й охарактеризувати специфіку логопедичної роботи з дітьми з ТПМ по формуванню самостійного писемного мовлення;

Висвітлити провідні шляхи логопедичної допомоги дітям з ТПМ по формуванню готовності до оволодіння писемним мовленням в умовах початкової школи;

Об'єкт дослідження - формування готовності до оволодіння писемним мовленням дітьми з ТПМ молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - оволодіння самостійним писемним мовленням молодшими школярами з ТПМ.

Методи дослідження: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми формування готовності до оволодіння самостійним писемним мовленням у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення.

Розділ І. Історико-теоретичні аспекти проблеми формування писемного мовлення у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення
1.1. Історія становлення логопедичної допомоги дітям Україні
В даний час відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі психологічного аналізу отримані данні про механізми найбільш складних форм мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення, дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при олігофренії, у дітей порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В логопедичну практику вводяться сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні методи досліджень. Розширюється взаємозв'язок логопедії з клінічною медициною, дитячою невропатологією та психіатрією [5].

Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості домовного розвитку дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи, визначаються критерії ранньої діагностики та прогнозу мовних порушень, розробляються прийоми та методи превентивної логопедії. Всі ці напрями досліджень значно підвищили ефективність логопедичної роботи [22].

У зв'язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих передпосилів подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу навчання, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається в основному рівнем розвитку логопедії як науки.

Вивчення логопедії являється важливим для усіх робітників дитячих та шкільних закладів. Концептуальні засади реформування спеціальних ланок освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001) окреслюють ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідомого ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов'язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок. Все це надає особливої актуальності вивченню проблеми формування мовленнєвої компетентності дітей з тяжкими порушеннями мовлення й зумовлює необхідність дослідження розвитку мовлення таких дітей та процесу їх виправлення.

В сучасних умовах особливого значення набуває пошук інноваційних шляхів формування писемного мовлення у дітей з тяжкими порушеннями мовлення, що реалізували б напрями, визначені в " Концепції лінгвістичної підготовки аномальних дітей до шкільного навчання" [19].

Перші кроки у реалізації соціальних та психолого-педагогічних завдань цього етапу стосовно осіб з порушеннями мовлення припадають в нашій країні на 90 роки ХХ століття, коли Україна здобула незалежність і розвивається як суверенна демократична держава, йдучи до інтеграції у європейське і світове співтовариство. Реальність таких кроків української логопедії на шляху до найкращих світових стандартів соціалізації осіб з порушеннями мовлення підтверджується низкою фактів.

По-перше, на 90 роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. припадає бурхливе зростання, у яких особливим дітям та їх батькам, родинам надається відповідна комплексна, в тому числі і педагогічна допомога. Це сприяє тому, що все більше й більше логопатичних осіб та молодих юдей залишається у громаді, тобто перехід від їх "інституалізації" до інтеграції у звичайні умови суспільного буття поступово здійснюється.

По-друге, активізуються наукові дослідження і розширюються практика інтегрованого навчання логопатичних дітей в звичайних класах, якщо вони мають надзвичайно важкі порушення мовлення [6].

По-третє, сприяють поліпшенню інтеграції осіб з мовленнєвими порушеннями у суспільство позитивні зміни у функціонуванні установ їх спеціальної освіти, розробка концепції спеціальної освіти осіб з фізичними та психологічними вадами в Україні (1996), збільшення термінів шкільного навчання, введення державного стандарту загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку і відповідна розробка нових навчальних програм, впровадження у діяльність шкіл для логопатичних дітей.

По-четверте, особи з порушеннями мовлення активно залучаються до участі у різноманітних формах роботи, які дають їм можливість соціально репрезентувати свої досягнення в різних видах діяльності, самореалізуватися та самоутвердитися (огляди художньої самодіяльності, виставки, спортивні змагання, зокрема, участь у місцевих, українських та міжнародних змаганнях олімпіад для дітей з порушеннями мовлення).

По-п'яте, зміцнюється і послідовно якісно удосконалюється потенціал кадрового забезпечення роботи з особами, що мають вади мовлення. Зближення корекційних психолого-педагогічних функцій в роботі з дітьми, які мають інтелектуальні та мовні вади, вимагає забезпечення міждисциплінарної підготовки відповідних фахівців, посилення питомої ваги предметів медичного, соціально-психологічного та корекційно-педагогічного змісту у освітньо-професійних програмах навчання педагогів, практичних психологів тощо [29].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5