Працюючи над пейзажем, художник створює образ природи, ставлення людини до природи. Пейзажний живопис розрахований не лише на відтворення тих зорових ефектів, якими нагороджує нас «байдужа природа», що сяє вічною красою. Художній пейзаж відбиває не просто ті або інші види природи, а насамперед сприймання природи людиною, певне ставлення до неї, яке завжди пов'язане з світоглядом художника, певним колом ідей, переживань тощо. Художній задум розкривається в творі з явним розрахунком на пригадування і асоціації, що повинні виникати в глядача, який сприймає пейзаж.

Переважній більшості третьокласників пейзажні твори подобаються своїми зовнішньо-красивими ознаками: кольором, формою, розміром. Це виявляється в судженнях дітей такого типу: «На ній картині мені подобається могутній, великий дуб», «На картині «Березовий гай» мені особливо подобається яскраво-зелена трава», «Мені подобається «Блакитна весна», дуже красиво намальовано, яскравими фарбами».

Учням цієї групи подобаються картини, намальовані яскравими, бадьорими фарбами. Вони в своїх судженнях підкреслюють естетичні властивості природи, наприклад, їм подобається те, що яскраво забарвлене: «червоні жоржини», «молода зелена травичка». Учні в своїх судженнях не говорять про почуття, проте, якщо простежити за виразами їх облич, інтонацією, то можна сказати, що вони досить емоційно ставляться до тих об'єктів, які сприймають. Така естетична реакція на колір проявляється у вигуках: «Як красиво, який колір!»

У дітей відчуття кольору одне з найсильніших естетичних відчуттів. Почуття кольору є «найпопулярнішою формою естетичного почуття взагалі». Почуття, які учні переживають під час естетичної реакції на колір, - це прості естетичні почуття, почуття естетичного задоволення.

Аналіз естетичних висловлювань учнів цієї групи показав, що естетичне ставлення до кольору в них мають різні відтінки. Так, деяким учням подобається колір не всієї картини, не як певний чуттєвий тон, а як властивість окремого предмета. Для них колір є проявом певної естетичної властивості предмета, сигналом того, що цей предмет має специфічні естетичні якості: «Красиво намальована природа - зелені дерева, яскраво-зелена трава», «блакитне, яскраве небо», «художник зобразив небо блакитним тому, що хотів показати красиву природу». Учениця навела цікаве пояснення своєї оцінки: «У хорошу погоду небо красиве, блакитне, мені дуже приємно, коли погода хороша». У цьому судженні учениця звертається до власного досвіду. Між почуттям приємного, радісного і ясною, сонячною погодою встановився в неї безпосередній зв'язок: і блакитне небо за асоціацією, як образний вираз, ознака красивого, закріпився в її свідомості. Тому і на картині вона сприйняла блакитне небо як «красиве».

Інший характер мають естетичні судження учнів другої групи. Насамперед треба сказати про їх емоційність. Учні проймаються настроєм картини, розуміють його. Говорять учні і про свій власний настрій при сприйманні картини: «Веселий настрій збуджує «Блакитна весна». «Сумно дивитись на цю картину, навіть страх бере, така вона темна» («Біля виру» І. Левітана). Власні почуття учні найчастіше пояснюють певними забарвленнями картини, веселим або похмурим її колоритом, причому їм більше подобаються яскраво забарвлені картини; вони говорять, що їм приємно, весело на них дивитися, що в них поліпшується настрій.

В естетичних судженнях учні намагаються дати диференційовану оцінку тим почуттям, які вони переживають. «Коли роздивляюсь картину «В блакитному просторі», у мене виникає, приємний настрій, але не веселий». Дуже часто свої естетичні почуття діти називають приємними, але дати пояснення, яке це приємне, для них важко. Особливо важко їм дати оцінку об'єкту, який збудив це приємне почуття. Дехто намагається дати якісну характеристику цього почуття - в одних воно веселе, в інших - сумне, у третіх - просто приємне, «бо приємно дивитись на цю картину».

Зображене збуджує приємні почуття також тому, що учні люблять це в дійсності: «Подобається картина тому, що я дуже люблю весну». Часто учні зовсім не можуть пояснити ті почуття, які переживають, І говорять так: «Ось коли не питали, які почуття, то я відчував, а як почав думати про них, то нічого не переживаю».

У деяких судженнях відбивається зв'язок естетичних почуттів з волею. При сприйманні картини в учнів виникають бажання, про які вони зазначають у своїх судженнях. «Картина подобається тим, що самій хочеться побувати на тій галявині в лісі». «Картина збуджує хороший настрій, і хочеться побувати там». «Така зелена, розкішна трава і приємний холодок у гаю, аж хочеться там побігати або поле жати в спеку» («Березовий гай» І. Левітана). У цих судженнях виявляється прагнення дітей до прекрасного.

Це не просто бажання задовольнити якусь біологічну потребу, а прагнення «прилучитись до прекрасного» в природі, у дійсності. Твір мистецтва допоміг дітям відчути це прекрасне в дійсності, і в них виникає природне бажання сприймати його безпосередньо всіма органами чуття, «почути шелест листя і трави», «відчути ласкаве доторкання теплого вітерцю, тепла сонячних променів і прохолоди в затінку дерев».

Частина учнів цієї групи у своїх естетичних судженнях вводять себе в картину, ніби стають спостерігачами в тому пейзажі і говорять про нього так, наче вони це сприймають безпосередньо: «Неначе стоїш і дивишся; дерева високі, небо дуже високо і повітря прозоре» («Блакитна весна»). У цих судженнях значну роль відіграє уява учнів. Вони не лише сприймають
те, що бачать, а й продовжують уявляти, що може бути за межами
картини.

Окрему групу серед третьокласників становлять учні, в естетичних судженнях яких особливо яскраво проглядає залежність естетичної оцінки від власного досвіду. У таких дітей естетичні переживання зумовлюються подібністю зображеного до життя. «Подобається картина, бо природа на ній зображена правдиво, як у житті». «У «Березовому гаю» берізки стоять як живі, дуже правдиво все намальовано, і мені це подобається». «Промені сонця падають так, як буває в природі», «Красиво намальоване небо, природно, бо восени воно сіре» («Золота осінь» І. Левітана).

У цих висловлюваннях правдивість зображеного стає ніби головним критерієм естетичної оцінки. Одні учні вбачають цю правдивість у колориті картини. Так, розглядаючи репродукції таких картин пейзажного жанру, як «Золота осінь», «Березовий гай», «Блакитна весна» та ін., учні звертали увагу на ті їх об'єкти, які яскравіше забарвлені: «Які ніжні білі берізки, я бачив такі, коли бував у лісі», «Яскраво-зелена трава в лісі; це тому, що на картині зображено початок літа і в лісі багато тіні - трава така свіжа, як буває в дійсності». «Яскраво-білий сніг на картині дуже нагадує сніг на сонці взимку або навесні, коли аж боляче на нього дивитися, такий він білий і блискучий».

Критерії правдивості в учнів різні, у деяких оцінка правдивості базується на власних спостереженнях природи. «В голубому просторі» - лебеді відлітають на південь, вода в морі темна, мабуть, холодна, з усього видно, що осінь». «Лебеді якісь дуже великі, хоч і близько від нас, я такого ніколи не бачила, це неправдиво». «Вода в річці темна, холодна, я бачив восени річку - в неї справді така вода, це тому, що в ній відбивається осіннє небо, яке вже не таке яскраве, як літом. Зелень на деревах вже темно-бура або жовтувата - це все робить колір води в річках і озерах восени темним, сірим. Художник Левітан правильно підібрав фарби, і тому картина «Золота осінь» дуже правдива». «Зелений колір трави неоднаковий-то яскравий, то темний. Це тому, що від беріз падають тіні - я це бачив у лісі».

У цих учнів естетичні судження відзначаються розгорнутістю форми. Такі учні люблять природу і відзначаються добре розвиненою спостережливістю. Це ми встановили в процесі індивідуальних бесід, спостережень за ними і з характеристики учителів. Здебільшого такі учні спостережливі, особливо щодо явищ природи. Вони оцінюють зображене не лише короткими словами «так буває», а й обов'язково пояснюють, чому і коли так буває, бо вони це бачили, переживали, запам'ятали, зберегли у власному досвіді.

Інші учні критерій правдивості знаходять у своїх знаннях з живопису, читання та інших навчальних предметів. Так, оцінюючи «Золоту осінь», правдивість її колориту, учні наводили описи осені з поезії О. С. Пушкіна: «Люблю розкішне я природи зав'ядання, В багрець та золото одягнуті ліси…».

Навіть характеризуючи картину, вони вживають літературні вирази («Гуси-лебеді летять над морем»), часто порівнюють новий живописний твір з відомим: «Небо на цій картині («В голубому просторі») не подобається, воно якесь неправдиве, ось у «Золотій осені» воно таке, як буває восени, і воно мені подобається, а це ні. Не розбереш по ньому, яка пора року».

Мотиви естетичних оцінок з точки зору правдивості йдуть від особистих спостережень - бачив, чув, сприймав; від знань з тих або інших навчальних предметів, особливо літератури; від сприймань творів мистецтва порівнянням. Деякі учні, вибираючи якусь картину, говорять, що вона подобається, але на запитання «Чим саме? Що в ній красивого?» вони перелічують усе, що бачили, не даючи жодного пояснення: «Художник намалював природу, ліс, поляну». «Дерева з жовтим листям, річка тече темна, трава пожовкла, на небі темні хмари».

Ці учні дуже старанно називають усі кольори, які бачать на репродукції, але жодним словом не пояснюють, чому або для чого художник використав той або інший колір, який настрій породжує або відбиває колорит картини. «Художник вибирає кольори: зелений, голубий, синій, білий, рожевий, чорний». Естетичний характер цих суджень сумнівний. Сприйманню дітей були доступні всі підібрані картини; вважалося, що вони доступні і для естетичного сприймання. Але з наведених суджень видно, що в них немає ознак естетичних суджень, зокрема їх емоційності і оцінності. Характерно, що такі діти охоче вибирають картини і охоче говорять про те, що бачать; вони навіть слова «подобається» і «бачу» на картині підмінюють одне одним. Коли для уточнення в них запитували - подобається, чи бачиш? - відповідали: «Так, подобається все, що бачу».

Отже, серед третьокласників слід виділити невелику групу учнів, які не мають естетичних суджень. Психолог Рибо називає цей тип сприймання перелічуючим [59, 167]. Справді, у судженнях цих учнів помітна схильність до звичайного перелічування предметів зображення.

Наведені судження учнів 3-х класів свідчать про те, що їм доступні естетичні властивості природи, зображені на картині. У них учні стверджують або заперечують наявність певного стану природи, характеризують свою чутливу реакцію на колорит картини, свій власний настрій. Серед них не знайшлося жодного, хто, сприймаючи пейзажний твір, не звернув би увагу на колорит. Колорит, як засіб зображення, зрозумілий для переважної більшості учнів 3 класу; серед них частина просто реагує на певні кольори, не порівнюючи зображеного з дійсністю, а частина підкреслює їх правдивість. Останні реагують на колір як на засіб відображення певного значення, певного емоційного стану явищ природи. Якщо в судженнях учнів виявляється певний настрій від спостереження явищ природи, то ці судження є естетичним ставленням їх до дійсності.

Як показали дослідження, усі третьокласники реагують на кольорову гаму картини, але всі по-різному виявляють у судженнях своє естетичне ставлення до колориту. Одні вбачають у ньому стан природи, інші говорять про свої почуття, які виникають від сприймання твору. Естетичне ставлення учнів до пейзажних творів виникає переважно в результаті реакції учнів на конкретно-чуттєві ознаки явищ природи. Естетичні почуття, які виникають внаслідок цього, у переважної більшості учнів мають безпосередній характер. Дослідження підтвердили відоме положення про те, що в дітей відчуття кольору є одним з найсильніших естетичних відчуттів, що воно значною мірою визначає естетичне ставлення їх до явищ дійсності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11