Заняття під музичний супровід з ритмічними рухами рук, ніг, тулуба в подальшому поєднання цих рухів із співом, мело декламуванням, читанням віршів та прозових текстів під музику оптимізують протікання мовлення.

Логопедична ритміка є одним з найважливіших розділів логопедичної роботи при заїканні. Вона являє собою систему музикально-рухових, мовнорухових, музикально-мовленнєвих завдань і вправ, які здійснюють з метою логопедичної корекції.

Логоритміка, незважаючи на свою організовану систему є доповненням до логопедичних занять, і проводиться, як в спеціально відведений для неї час, а також включається в заняття логопеда і частково вихователя.

Для дітей із:

- вводні вправи;

- вправи та ігри для розвитку міміки лиця і орального Праксину, слухової уваги та пам`яті, зорової уваги та пам`яті, для розвитку орієнтації у просторі і відчуття ритму, для розвитку наслідування;

- творчі, сюжетно-рольові, рухливі ігри, творчі етюди для розвитку вольових якостей, активності, самостійності, ініціативності;

- вправи, рухливі ігри з правилами для розвитку загальної моторики, моторики рук, кисті, пальців;

- вправи та ігри із співом, хороводи, ігри-драматизації з музикальним супроводом для розвитку просодики мовлення;

- вправи, ігри, етюди для розвитку уяви, творчих здібностей, музичної пам`яті і музичної творчості;

- інсценівки, райки, розваги, святкові виступи.

Рухові, музикально-рухові, музично-мовленнєві, ритмічні, мовленнєві без музичного супроводу, мовленнєво-рухові вправи та ігри нормалізують просо дику, рухову сферу дитини із заїканням, а це в свою чергу допомагає їй перемінити відношення до спілкування, до учасників спілкування, до оточуючого середовища і до свого мовленнєвого порушення.

Ця перебудова обумовлена такими позитивними рисами характеру і поведінки, які появляються у заїкуватого в процесі корекції психомоторики, а точніше: впевненість у своїх рухах, управління ними, ініціатива у спілкуванні, самостійність у вирішенні рухових і мовленнєвих труднощів, активності в діяльності.

Таким чином, логопедична ритміка має велике значення для перевиховання особистості дитини з заїканням, соціальної адаптації, а також для тренування і коригування її загальної і мовленнєвої моторики. Так вважали відомі вчені: В.А. Гріне, Г.А. Волкова, Н.А. Ричкова.

На думку Н.А. Власової, подолання заїкання найбільш ефективно в процесі поступового виховання мовлення.

В.І. Рождественская пропонує систему розслабляючих, дихальних, голосових вправ в ігровій формі, а також завдання для виховання координації мовлення з різними рухами, спрямованими на корекцію темпу мовлення. Цьому аспекту роботи автор надає найбільше значення.

Г.А. Волкова вважає, що працюючи з дітьми дошкільного віку, які відвідують логопедичний дитячий садок, заїкання необхідно усувати в ігровій діяльності. Автор відмічає, що саме ігрова діяльність дозволяє створити різноманітні ситуації, які відображають реальні події у взаєминах між людьми. Участь в різноманітних ігрових ситуаціях, виконання ролей від другорядних до головних виховує у заїкуватих необхідні якості особистості. В процесі диференційованого використання ігрової діяльності відбувається корекція особистісних відхилень дітей із звїканням і на цій основі проходить виховання їхнього мовлення.

А.Я. Яструбова пропонує направляти роботу над інтонацією на розвиток уміння вслухуватися в чуже мовлення і передавати в своєму мовленні відповідну інтонацію. Виразне мовлення вимагає від заїкуватого уміння володіти різними мовленнєвим темпом і модуляціями голосу. На початкових етапах корекції дитина має труднощі в перенесенні сформованої на заняттях навичкм правильної комунікації, тому потрібен поступовий шлях оволодіння заїкуватими різним темпом мовлення.

В процесі корекції заїкання провідна роль належить тренуванням, направленим на вироблення нового стереотипу мовлення. Робота проводиться з використанням різноманітних технічних засобів. В педагогічній практиці використовується метод біологічного оборотного зв`язку. Цей метод базується на основі механізмів саморегуляції організму і веде до встановлення в центральній нервовій системі нових, необхідних для досягнення бажаного ефекту функціональних зв`язків, які закріплюються в процесі навчання. За допомогою цього методу особа із звїканням получає можливість самостійно контролювати і регулювати окремі параметри своїх функцій (дихання, голосоутворення та ін.). Цей метод оснований на переробці мовленнєвого сигналу в зоровий образ, ефективно застосовується в процесі комплексної реабілітації заїкання і позитивно впливає на процес утворення правильного мовлення.

Розглядаючи комплексний вплив на заїкуватих як сукупність логопедичної і психотерапевтичної роботи В. Шкловський логопедичну роботу поділяє на дві частини: підготовчу та активне тренування плавного і злитого мовлення. У першу чергу включається:

1) корекція дихання, регістру і тембру голосу;

2) вироблення правильного ритму і темпу мовлення;

3) оволодіння “еталонами”, “формулами” мовлення;

4) виявлення потенційних мовленнєвих можливостей заїкуватих.

Нормалізація у хворого мовленнєвого дихання і голосу, темпу мовлення, оволодіння “еталонами” - усе це є основою для наступної сугестивної і раціональної психотерапії.

У другій частині логопедичної роботи закріплюються навички злитного мовлення до його автоматизації; заїкуваті навчаються різним прийомам , які допомагають подолати мовленнєві труднощі, які виникають, зміцнюється впевненість у своїх силах. Плавне, злитне мовлення досягається вправами в проголошенні ряду голосових звуків, потім цифр, окремих фраз. У випадках, коли не вдається досягти повної нормалізації мовлення, впроваджуються вправи на мовлення разом з логопедом та відображене мовлення. Логопедична робота проводиться поряд з активною сугестивною психотерапією.

Мовленнєвим заняттям протягом дня слід приділяти не менше 3-4 годин (кожне заняття по 10-45 хвилин, мовленнєвого тренування).

Психотерапевтична робота на етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості має важливе значення й різні форми. Раціональна психотерапія виражається у вигляді індивідуальних і колективних бесід. Вона допомагає пояснити хворому причини заїкуватості, розкриває значення і необхідність активного ставлення і цілеспрямованості для успішного лікування заїкуватості.

Самонавіювання - не пасивне промовляння формул, а активне промовляння формул, а активне прагнення добре говорити. Воно проводиться 2-3 рази на день. Хворий повинен вміти викликати уявлення про те, як він добре розмовляє, без заїкуватості: вдома, у навчальному закладі, та в інших ситуаціях. Особливо важливий сеанс самонавіювання перед сном.

На етапі закріплення досягнутих результатів (він продовжується місяць) проводиться тренування мовлення у звичайних для хворого життєвих обставинах. Подолання мовленнєвих труднощів у повсякденному житті, виховання мовленнєвої активності і зміцнення у свідомості віри в можливість самостійно справитися з труднощами мовлення в найважчих ситуаціях - основний зміст третього, заключного етапу лікування заїкуватості.

Велике значення на даний час в комплексному подоланні заїкання має бібліотерапія, вона в підлітковому віці залишає глибокий слід, допомагає підліткам у формуванні особистості.

Проведення так званих функціональних тренувань у процесі шкільного уроку, відвідування музею, читального залу, участь у дискусіях дозволяє дітям використовувати нові мовленеві і психологічні стереотипи в ситуаціях, що раніше їх травмували і провокували заїкуватість.

Завдання соціальної адаптації заїкуватих здійснюється шляхом комплексу педагогічних і психологічних впливів. Важливу і вирішальну роль в цьому відіграє сім`я. особлива ступінь емоційної прив`язаності дитини до сім`ї і батьків є важливим психологічним фактором, який повинен враховувати логопед, проводячи консультативно-методичну роботу з батьками. Сім`я з її особливими психолого-педагогічними реабілітаційними впливами є первинною і міцною основою перевиховання особистості заїкуватого і закріплення його правильного мовлення.

Консультативно-методична робота з батьками, педагогами спрямована на забезпечення сприятливих умов впливу на дитину із заїканням; створення правильного відношення до неї вдома, дитячому садку, школі; організацію обов`язкової і необхідної самостійної роботи дитини поза логопедичними заняттями.

Основними формами цієї роботи є: забезпечення батьків і педагогів необхідним мінімумом знань про заїкання і заїкуватих у вигляді циклу бесід про суть і причини заїкання, про особливості його проявів та методах подолання, про значення і спрямованості мовленнєвих занять, про роль батьків і педагогів в корекційно-педагогічнім процесі, про особливості домашнього режиму, а також відношення оточуючих до дітей із заїканням.

Організація колективних бесід не виключає індивідуальних консультацій для батьків про кожну дитину окремо. Також необхідною є присутність батьків на логопедичних заняттях для практичного ознайомлення їх з принципами підходу до подолання заїкання, з прийомами для попередження і усунення у дітей мовленнєвих судом.

Отже, для ефективного подолання у дітей заїкання є необхідним застосування всього арсеналу комплексного медико-педагогічного методу психотерапії, лікарської терапії, логопедичних і логоритмічних занять, функціональних тренувань, індивідуальних, групових і колективних занять лікувальної фізкультури, фізіотерапії і загально зміцнювального лікування.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши науково-методичну літературу можна зробити висновок, що більшість дослідників і практиків які працюють над даною проблемою вважають необхідним комплексне вивчення і лікування заїкання, вибір найефективніших прийомів комплексної терапії. В цих умовах виникає необхідність пошуку єдиних концептуальних основ взаємодії спеціалістів, координації їх діяльності.

На мою думку, при корекції заїкання найефектівніше використовувати комплексний підхід, оскільки порушення плавності мовлення пов`язано з цілим рядом причин, як біологічного, так і соціально-психологічного характеру.

Поєднання корекційно-педагогічної і лікувально-оздоровчої роботи, яка направлена на нормалізацію всіх сторін мовлення, моторики, психічних процесів, виховання особистості заїкуватого і оздоровлення організму в цілому поєднується тільки в цьому підході.

Також комплексний підхід включає систему чітко відмежованих, але узгоджених між собою засобів впливу різних спеціалістів. Це передбачає спільну роботу лікаря, логопеда, психолога, ритміста, спеціаліста по функціональній діагностиці, фізіотерапевта і соціального працівника.

Я вважаю, що ефективність корекції заїкання визначається рядом факторів: характером дефекта і ступенем вираженості його симптоматики; часом початку корекційного впливу і його тривалістю; комплексністю впливу; адекватністю вибраних методик корекційного впливу, врахування вікових та психологічних особливостей дітей.

Висока пластичність центральної нервової системи, вибір правильних засобів і методів впливу та інші важливі фактори визначають в основному позитивну перспективу процесу корекції заїкання.

Таким чином, багато дослідників до сьогоднішнього часу представляють різноманітні погляди щодо проблеми корекції заїкання, але найбільш правильною є погляд, який передбачає комплексний медико-педагогічний і психологічний підхід до проблеми корекції і подолання заїкання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Белякова Л.И. Проблемный подход к анализу патогенетических механизмов заикания // Заикание: Проблемы теории и практики / Под ред. Л.И. Беляковой. - М., 1992. - С. 3-20.

2. Белякова Л.И., Дьякова Е.А. Заикание. М., 1998.

3. Власова Н.А. Логопедическая работа с заикающимися дошкольниками. - М., 1979. - 90с.

4. Волкова Г.А. Игровая деятельность в устранении заикания у дошкольников. - М., 1989.

5. Групова психотерапія / За ред. Б.Л. Карвасарського, С.М. Ледера. - М., 1990. - 2001с.

6. Гутуман А. Заїкання та його надійне усунення методично розробленим та перевіреним на практиці способом. - М., 1879.

7. Калачева И.О. Использование семейной психотерапии в процессе реабилитации детей раннего возраста, страдающих заиканием: Заикание: Проблемы теории и практик. - М., 1992. - С. 100-107.

8. Кондратенко В., Ломоносов В. Заїкання: феноменологія та основні напрями реабілітації: Посібник для вищих навчальних закладів. - К., 2006. - 70с.

9. Кузьмин Ю.И. Темп речи и заикание: Изучение динамики речевых и нервно-психических нарушений. - Л., 1983. - С. 104-116.

10. Левина Р.Е. Заикание у детей: Преодоление заикания у детей / Под ред. Р.Е. Левиной. - М., 1975.

11. Логопедия / Под ред. Волковой Л.С. - М: Просвещение, 1989. - 528с.

12. Миронова С.А. Устранение заикания у дошкольников в процессе обучения: Преодоление заикания у дошкольников / Под ред. Левиной. - М., 1975. - С. 23-135.

13. Оганесян Е.В. Логопедическая ритмика. - М., 1998. - 98с.

14. Основы логопедии с практикумом по звукопроизношению: / Под ред. Т.В. Волосовец. - М.: Академия, 2002. - 200с.

15. Поварова И.А. Коррекция заикания в играх и тренингах. 2-е издание. - СПб.: Питер, 2004. - 348с.

16. Поварова И.А. Практикум для заикающихся. - С-Пб: Изд-во «Союз», 2000. - 128с.

17. Понятийно-терминологический словарь логопеда / Под ред. В.И. Селиверстова. - М., 1997.

18. Рац Е.Ф. Роль игровой психотерапии у дошкольников: Психотерапия в дефектологии / Сост. Н.П. Вайзман. - М., 1992. - 107с.

19. Рычкова Н.А. Диагностика и коррекция произвольных движений у детей, страдающих заиканием. Логопедическая ритмика: Методические рекомендации. - М., 1997. - 203с.

20. Селиверстов В.И. Заикание у детей: Пособие для логопедов. - М., 1994. - 208с.

21. Селиверстов В.И. Современный комплексный метод преодоления заикания: Расстройство речи у детей и подростков / Под ред. С.С. Ляпидевского. - М., 1969.

22. Чевелева Н.А. Исправление заикания у дошкольников в процессе обучения. - М., 1965. - 97с.

23. Шкловский В.М. Заикание. - М., 1994, - 250с.

Страницы: 1, 2, 3, 4