Широкий, безкраїй, безмежний;
Хоробрий, мужній;
Лагідне, ласкавеє;
Важкі, тяжкії;
Радісна, веселая;
Гарний, славний, красен.
Цей вид занять можна успішно поєднувати з вивченням словотворення в межах різних частин мови, типів відмін іменника, правопису прислівників та ін..
VIII. З вивченням словотворення і виробленням правописних навичок пов'язана і така лексична робота: утворення антонімічних пар від одного й того самого слова за допомогою префіксів з (с-, зі-), роз-, під-, від-, за-, ви- та ін.: з'їхатися - роз'їхатися, сформувати - розформувати, підійти - відійти, залетіти - вилетіти. Варіантом цієї вправи є утворення від поданих слів антонімів з префіксом без-: вітряний - безвітряний, корисливий - безкорисливий, збройний - беззбройний.
IX. З урахуванням специфіки занять населення місцевості, де проживають учні, аналізувати тексти з відповідною професійною лексикою (рибальською - в рибальських селищах, виноградарською - там, де вирощують виноград, гірничою - у шахтарських містах) і складати тематичні словники.
X. Визначення ролі виучуваного лексичного явища в реченні чи в тексті. Виконання такого завдання реалізує зв'язок у вивченні мови і літератури.
XI. Вибір потрібного слова з кількох поданих у процесі виконання творчих робіт. Наприклад, з поданого синонімічного ряду вибрати потрібне слово і вставити його в речення. Це, власне, один з різновидів творчого диктанту. Проводиться він так: у реченні пропускається слово, а учням пропонується ряд синонімів, з яких необхідно вибрати найбільш доречний і вставити на місці пропуску.
Виконуючи роботу такого типу, необхідно розкрити особливість значення кожного синоніма, вмотивувати доцільність вибору саме такого, а не іншого синоніма.
XII. Усунення повторення одного із слів у реченні чи в межах неширокого контексту.
XIII. Використання з певною метою тих чи інших лексичних явищ у різних видах робіт з розвитку зв'язного мовлення.
XIV. Переклад з російської мови і порівняльна характеристика лексики за походженням чи іншими ознаками.
XV. Здійснюючи міжпредметні зв'язки, систематично проводити спостереження над використанням різних лексичних груп у художніх творах на уроках літератури, надаючи цій роботі стилістичного спрямування.
XVI. Боротьба за високу культуру усного мовлення учнів нерозривно пов'язана із збагаченням їхнього словникового запасу різними категоріями лексики, усуненням лексичних помилок, прищепленням навичок використовувати слово як виразовий засіб нашої мови. [63, с.171-183]
Шкільний курс лексики і фразеології має свої лінгвістичні основи, під якими слід розуміти той комплекс вихідних позицій мовознавства, що становлять теорію і практику вивчення лексики в школі. Такою вихідною точкою для методики лексики і фразеології є вчення про функціонально - структурну одиницю мови.
Лексика - це сукупність слів, словниковий склад мови, а лексикологія - наука, що досліджує цей запас. Оскільки лексика тієї чи іншої мови не є звичайною сумою слів, а певною системою співвідносних і взаємозв'язаних фатів, то лексикологія видається нам наукою не про окремі слова, а про лексичну систему мови в цілому. У лексикології слова вивчаються з точки зору:
1) їх смислового значення;
2) місця в загальній системі лексики;
3) походження;
4) вживаності;
5) сфери застосування в процесі спілкування;
6) їх експресивно - стилістичного характеру.
Як розділ науки лексикологія має свій об'єкт дослідження і володіє своєю системою понять. Слова в мові тісно пов'язані між собою. Як одиниця мови, слово виконує номінативну функцію. Воно являє собою сукупність значень, котрі по-різному виявляються в мовленні.(додаток Д)
Слова служать для називання явищ дійсності: предметів, ознак, дій, кількостей (поле, добрий, гарно, працювати, п'ять), позначення смислових відношень між словами і реченнями (навчаються у школі, мир буде збережено, бо цього прагнуть усі), для вираження (але не називання) різних почуттів (ах, гей), передачі криків тварин чи імітації інших звуків (цвірінь - цвірінь, тік - так). За своїм значенням, функцією, граматичними ознаками слова поділяються на три групи - самостійні, службові, вигуки і звуконаслідувальні слова. Самостійні слова мають лексичне значення, оскільки означають щось конкретно існуюче або таке, що мислиться як конкретне явище. Під час вивчення лексики необхідно враховувати співвіднесеність самостійних слів з реальною дійсністю, наявність у них лексичного і граматичного значень. Основна ознака слова, яка відрізняє його від інших одиниць (звуків, морфем), - єдність звучання і значення.
Так, комплекс звуків (дім) викликає у нас уявлення про споруду, а (великий) - про розмір. Лексичне значення слів не залежить від граматичного значення. Воно в слові залишається незмінним, хоч у зв'язку з відмінюванням чи дієвідмінюванням більшість самостійних слів міняють частково або повністю своє звучання (мир - миру, червоний - червоному, робити - роблю, ти - тебе).
Під час навчання лексики у школі,необхідно враховувати, що самостійні слова, зберігаючи єдність лексичного значення, можуть мати різні граматичні форми. Вони мають по декілька значень, кожне з яких виражається тільки в конкретній мовленнєвій ситуації, у конкретному реченні.
Розрізняють три типи лексичних значень слова: номінативне, фразеологічно зумовлене і синтаксично зумовлене. Слова називають певну реалію і водночас можуть виражати ставлення мовця до предмета висловлювання (позитивне, негативне тощо) і ставлення до слова, підкреслюючи сферу його вживання (нейтральну, офіційну та ін.). Отже, номінативне (понятійне) значення слова супроводжується додатковими - експресивними і стилістичними значеннями. Наприклад, базікати (зневажливе) і ректи (урочисте). Іноді одне й те ж слово може мати, окрім номінативного, експресивне і стилістичне значення. Наприклад, слово швендяти. Розкриття усіх значень слова має важливе значення, бо забезпечує єдність вивчення лексики і стилістики.
Значення окремих слів можуть бути фразеологічно або синтаксично зумовленими. Так, значення слів теревені правити сприймається тільки у фразеологізмі, а значення слова сокіл у реченні Мати не надивиться на свого сокола (Панас Мирний) зумовлене його синтаксичною функцією. Більшість слів мають основне номінативне значення, у якому відбивається об'єктивна реальність, з його допомогою визначаються й називаються поняття. Номінативне значення є основою для виникнення й існування інших значень слова.
З типами лексичних значень учні безпосередньо не знайомляться, але на практиці учителю доведеться з'ясувати залежність значення слова від контексту, від зв'язку з іншими словами. Опора на типи лексичних значень необхідна при вивченні фразеологізмів, а також семантики різних типів речень.
Серед багатьох значень слова виділяється пряме і переносне. Воно служить базою для створення метафор, що в свою чергу є важливим для роботи над зв'язним мовленням і мовою художніх творів. Сукупність усіх значень становить лексичне значення слова і складає його семантичну структуру. Скажімо, слово книжка: номінативне (пряме) значення - назва зброшурованої й оправленої певної кількості друкованих або рукописних аркушів, емоційне - книжечка (розм., поет.), синтаксично обумовлене - записна книжка, фразеологічно обумовлене - братися за книжку. Працювати над лексичним значенням слова найдоцільніше в контексті, бо саме там найтонше розкриваються усі його значення. Слова в мові перебувають у різних смислових відношеннях. Ці відношення створюють системні зв'язки, які ґрунтуються на семантиці слів, приналежності їх до різних частин мови і сполучуваності з іншими словами в контексті.
Поняття «системні відношення» і «лексична парадигма» в школі не вивчаються. Однак структура шкільного курсу мови вимагає практичного засвоєння цих понять. З лексичною парадигмою, наприклад, школярі знайомляться в процесі вивчення лексики (синоніми, омоніми, антоніми), словотвору (споріднені слова), морфології (лексико - семантичні групи слів), синтаксису (узагальнюючі слова при однорідних членах речення) і в роботі над розвитком мовлення (тематичні групи слів). Для розуміння системних відношень у лексиці варто з'ясовувати лексичне значення певного ряду слів через семантику стрижневого або вихідного слова.
Системні відношення між словами залежать від контексту і сполучуваності слів у ньому. Такі відношення між словами називають контекстуальними. Сполучаються одне з одним слова, якщо між предметами, явищами реальної дійсності, які вони називають, існують певні зв'язки. Наприклад, діти і школа, вчитися і школа, діти і вчитися (діти вчаться, вчаться в школі). Якщо таких зв'язків немає, то слова не можуть сполучатися між собою, наприклад: вчитися і сніг, школа і думати. Важливу роль відіграє сполучуваність слів для оформлення тексту того чи іншого стилю, де по - різному використовуються такі співвідносні ряди слів, як високі - низькі, загальновживані - емоційно забарвлені, загальновживані - діалектні тощо. Встановлення контекстуальних відношень, контекстуальної сполучуваності слів дозволяє виробляти навички стилістично правильного використання української лексики.
Навчання фразеології в школі ґрунтується на її засвоєнні, розумінні семантичної і синтаксичної специфіки. Фразеологізми звичайно називають лексико - граматичну єдність двох і більше компонентів, граматично - оформлених у вигляді словосполучення чи речення, яке має цілісне значення і здатне в мові відтворюватись за традицією, автоматично.
У мовознавстві існує кілька назв сталих словосполучень - фразеологізм, фразеологічний зворот, фразеологічна одиниця тощо. Всі вони ідентичні одна до одної, але більш поширеною стала перш з них - фразеологізм. До фразеологізмів належать різні за своєю семантикою, структурою і ступенем образності стійкі словосполучення (фразеологічні зрощення, або ідіоми, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення), прислів'я, приказки, крилаті слова і вислови. Фразеологічними зрощеннями прийнято вважати такі неподільні словосполучення, в яких їх загальне лексичне значення не співвідносне з окремими значеннями слів: бити байдики, теревені правити, на всі заставки, сісти в калошу та ін.
Фразеологізми відзначаються низкою ознак, що виділяють їх в окрему лінгвістичну одиницю. Вони відмінні від слова, звичайного словосполучення і речення, хоч мають з ними немало спільного.
Велика група фразеологізмів, маючи лексичне значення і вільно реалізуючи граматичні категорії, вступає в синонімічні зв'язки з словами і виконує синтаксичні функції певних частин мови. Лексичне значення слова і фразеологізму теж не завжди співвідносне, хоч і спільного між ними є чимало. Крім того, значення фразеологічних одиниць супроводжується образною характеристикою.
Для вивчення в школі, крім названих вище, слід віднести крилаті слова і вирази, прислів'я і приказки вивчаються на уроках літератури. [14, с. 107-111]
1.2 Засоби реалізації роботи над словом на його значеннєвому рівні
Слово є однією з найважливіших одиниць мови, всі інші мовні одиниці тією чи іншою мірою пов'язані з ним. Мовні звуки реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми, можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформлює свої думки й передає їх іншим людям, фактично за допомогою слів реалізується найважливіша функція мови - комунікативна.
В ієрархічній системі мовних одиниць слово належить до вищого після морфеми ряду й займає місце безпосередньо після неї. Зрідка воно складається з однієї фонеми й значно частіше з комплексу фонем, які реалізуються в різноманітному, специфічному для кожної мови звуковому вияві, що й становить його матеріальну основу.
Важливою загальною ознакою слова є його виділюваність як мінімальної самостійної одиниці мови. Ця ознака відрізняє слово від фонеми і морфеми, які у мові поза словом не виступають. На відміну від словосполучення, слово характеризується і такою ознакою, як відтворюваність. Якщо словосполучення і речення будуються заново, то слово в процесі мовлення заново не твориться, а відтворюється.
Безсумнівним є також те, що кожне слово пов'язане із значенням і що воно належить до значущих одиниць мови.
На підставі викладеного вище слово можна визначити як найменшу самостійну одиницю мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення. [67, с.15-26]
Слово - центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле.
Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова - це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.
Лексичне значення слова тісно пов'язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію - це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності.
Спочатку у свідомості людей відображались лише конкретні предмети, які вони бачили, відчували з допомогою органів чуття. У процесі розвитку людського мислення з'являється здатність до абстрактних уявлень: у свідомості відображаються не лише реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища… Пізнаючи предмет і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх властивостях, якостях - зосереджує увагу на головних рисах. Потім вона зіставляє свої уявлення, одержані в результаті пізнання подібних чи однотипних предметів. Таким чином, у її свідомості формуються поняття про явища дійсності як узагальнення сукупності однорідних предметів у їх головних рисах. Ці головні риси дозволяють відрізняти один предмет від іншого.
За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв'язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.
В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.
Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію - номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.
Страницы: 1, 2, 3, 4
