Рід незмінюваних іменників встановлюється так:
а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;
б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);
в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;
г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі Онтаріо (озеро); порівняйте ще каламутна Міссурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США);
г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка), це МЗС (міністерство), це МП (підприємство) [71, 368].
Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.
Іменники мають два числа: однину й множину. Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада, це листя, це коріння. Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати. Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок - будинки, вікно - вікна, дорога -- дороги.
Проте в іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір'я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триває -- змагання тривають, далеке сузір'я -- далекі сузір'я [30, 87].
У давнину існувала ще третя форма числа іменників --двоїна. Тепер вона зникла, залишилися тільки форми очі, плечі, вуса, які тепер сприймаються як множина, та діалектні форми на зразок дві відрі, дві нозі.
Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:
а) назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;
б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся;
в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність, гнів, дружба;
г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.
Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи [5, 108].
Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:
а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;
б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі.
в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;
г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;
г) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичі.
Множинні іменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числівників: одні двері -- двоє дверей, одні ножиці -- троє ножиць [75, 102].
Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на число пов'язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов'язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селянство -- воно (а не вони), молодь -- її інтереси (а не їхні).
Іменник, пов'язуючись у реченні з іншими словами, змінюється за відмінками. В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання: називний -- хто? що? (весна, явір); родовий -- кого? чого? (весни, явора); давальний -- кому? чому? (весні, явору); знахідний -- кого? що? (весну, явір); орудний -- ким? чим? (весною, явором); місцевий -- на кому? на чому? (на весні, на яворі); кличний -- хто? що? (весно, яворе). Називний і кличний відмінки називаються прямими, усі інші -- непрямими [44, 57].
Іменник у називному відмінку виступає в реченні в ролі підмета, іноді -- присудка. Наприклад, у реченні «Вірний приятель -- то найбільший скарб» (нар. творчість) у називному відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб.
Іменник у кличному відмінку виступає тільки в ролі звертання: Який ти, світе, теплий і широкий (А. Малишко).
Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:
а) іменною частиною складеного присудка: Життя має ціну лиш доти, поки воно доцільне (П. Загребельний);
б) додатком: Навтішатися світом -- що випити кухоль, У якому ізверху мед, а насподі -- гірчиця (Д. Чередниченко);
в) означенням: Гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадавнього Дніпра (В. Симоненко);
г) обставинами: В день такий на землі розцвітає весна тремтить од солодкої муки (В. Сосюра) [71, 369].
Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, місцевий -- лише з прийменником. Інші можуть виступати як без прийменника, так і з ним.
Деякі іменники не змінюються, а саме:
а) іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі, таксі, бюро, депо, метро, кіно, рагу, кенгуру, меню, інтерв'ю, Нікарагуа, Туапсе, Сочі, Монако, Баку; але слово пальто змінюється: пальта, пальті, пальтом і т. д.; в усному мовленні нерідко змінюються також давно запозичені слова кіно, метро, бюро;
б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком;
в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ, договір із ВАТ, від райвно; але: у загсі, на ЛАЗі, до ВАКу [78, 327].
У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидві частини: музей-квартира -- музею-квартири, фабрика-кухня -- на фабриці-кухні, Переяслав-Хмельницький -- з Переяслава-Хмельницького, Пуща-Водиця -- у Пущі-Водиці, Конча-Заспа -- під Кончею-Заспою, Ново-сілка-на-Дні-стрі -- у Новосілці-на-Дністрі, Ростов-на-Дону -- до Ростова-на-Дону, під Ростовом-на-Дону; але: Кос-Анатольський -- Кос-Анатоль-ського, Баден-Баден -- у Баден-Бадені.
За тим, як вони змінюються, іменники поділяються на чотири відміни. Проте до жодної відміни не належать іменники, які вживаються тільки в множині (двері, Чернівці), які змінюються, як прикметники (вартовий, учительська), і які не змінюються (шосе, кенгуру) [53, 101].
До першої відміни належать іменники жіночого й чоловічого родів, які в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я): хмара, буря, мрія, сирота, лелека, Микола. Сюди також належать іменники жіночого роду із збільшувальним значенням на -ищ(е): бабище, бородище.
До другої відміни належать:
а) іменники чоловічого роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення -а (я): вітер, дощ, день, герой, батько;
б) іменники середнього роду, які при відмінюванні не приймають жодних суфіксів: село -- села, сонце -- сонця, подвір'я -- подвір'я, горнятко -- горнятка.
До третьої відміни належать іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення -а (-я): радість, сутінь, ніч, подорож, мати. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, які при відмінюванні приймають суфікси -ат- (-ят-), -єн-: теля -- теляти, лоша -- лошати, коліща -- коліщати; іменників, що приймають суфікс -єн-, залишилося всього три: ім'я -- імені, плем'я -- племені, сім'я -- сімені (лише в однині).
1.2 Система вивчення іменника у початкових класах
Іменник - важливий засіб розвитку мовлення і збагачення словникового запасу молодших школярів. У різних видах і формах роботи з іменником розвивається мовлення школяра. У цьому процесі істотне значення має засвоєння учнями багатьох життєвих і спеціальних термінів та мовних зворотів. Знання навчального матеріалу, наукових термінів і вправляння в їх різноманітному застосуванні ведуть до успішного формування в дітей нових наукових понять. Для цієї роботи потрібна складна розумова діяльність, насамперед аналіз, абстрагування й узагальнення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову.
Крім вивчення рідної мови й формування навичок читання, школярі засвоюють математику, природознавство та інші навчальні предмети. Вони постійно займаються малюванням і співами, працею і фізкультурою. Кожний навчальний предмет має свій зміст і термінологію, засвоюючи яку учень збагачує словник іменниками і розширює розумовий кругозір. На будь-якому уроці вчитель має змогу спеціально розвивати мовлення учнів і збагачувати їхній словниковий запас [20, 9].
Джерелами формування в учнів поняття іменника на побутовому рівні є: сама навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал читанок та інших підручників, наочні посібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ході розповідей та бесід з учнями. Вже протягом першого року навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп: школа і шкільне навчання ( назви шкільних приміщень, класне обладнання, навчальне приладдя -- колективне та індивідуальне, види навчальної праці, елементи уроку й режиму навчального дня в цілому тощо ) ; суспільно-політична лексика; лексика, пов'язана із суспільно корисною працею дорослих і дітей; види транспорту; рослини городу, саду, лісу; тварини -- дикі і свійські; побутова лексика, пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо [26, 67].
Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. Під час уроків читання у ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця України--Київ, мова, народ, письменник, поетеса та ін.). Статті та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей міста й села, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і з позаурочний час.
Кожен урок має формувати в учнів активний словник. А для цього учні мають чітко розуміти лексичне значення і бачити ціле слово. Тому велике значення на уроці надається словниковій роботі, яка органічно випливає із завдань упродовж цілого уроку. Вона спрямовується на збагачення активного словника учнів, на розвиток словотворчих навичок, уміння бачити художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні, на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з морфології [23, 18].
Теоретичних відомостей з лексики та морфології учні початкових класів не одержують (це програмовий матеріал наступних класів), а словник збагачують практичними вправами у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1-4 класів. Тому словникова робота має пов'язуватися з усією системою навчання дітей у школі. Розрізняють пасивний та активний словники. Активний -- це слова, які учень вживає у мовленні, пасивний -- слова, значення яких дитина розуміє, але не використовує [38, 47].
Страницы: 1, 2, 3, 4
