Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, багата мова вчителя -- важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.

Значне місце на уроках мови відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей, зокрема ту його частину, де відводиться місце іменникам. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов'язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі і т. ін. [48, 97].

Для досягнення кінцевої мети - розвитку образного усного мовлення -- необхідно розв'язувати такі навчальні завдання:

§ розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;

§ поступово вводити дітей у світ краси мови;

§ формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати словом у мовленнєвій діяльності;

§ розвивати дитячу уяву, фантазію;

§ виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість;

§ формувати навички точного вживання слів-іменників у спілкуванні з ровесниками;

§ застосовувати на уроці знання, набуті самостійно [31, 91-92].

Вирішуючи ці завдання на уроках читання, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник іменниками. При цьому вдосконалює його і якісно, дбаючи про найточніше вживання слів, виразність думки.

Матеріалом для розширення словникового запасу молодших школярів на уроках мови служать синоніми у формі іменників, наведені у текстах. Синоніми (слова, близькі за змістом) збагачують словниковий запас учнів, допомагають уникати повторення одного й того ж слова в реченні, роблять мовлення більш точним, виразним, емоційно забарвленим. Тому в словниковій роботі на уроках рідної мови значне місце мають займати вправи з синонімами (без повідомлення цього терміна учням початкових класів) [34, 72].

Методисти рекомендують такі вправи:

1. Відшукування синонімічних груп у тексті.

2. Добір слів, близьких за значенням.

3. Пояснення синонімів.

4. Аналіз емоційних синонімічних слів.

5. Вписування в речення синонімів, доданих у кінці вправи

6. Складання речень з поданими синонімами.

7. Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих, що повторюються [46, 201].

Програма з української мови для початкових класів [63] передбачає вивчення й антонімів -- слів, що мають протилежні значення (ніч - день, низький -- високий, початок -- кінець). Під час словникової роботи як один з методів пояснення нових чи незрозумілих слів використовується наведення протилежного слова. Рекомендуються такі вправи:

1. До поданих слів добирати інші з протилежним значенням.

2. З поданих дібрати слова з протилежним значенням, розмістити їх парами.

Молодші школярі практично ознайомлюються із багатозначними словами з читанок (ключ (лелек), ключ (від замка)). Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного слова -- це спостереження за ним у різних реченнях. Для цього використовуються тексти, які є в підручниках, а також спеціально дібрані тексти. Одним із способів ознайомлення з багатозначністю слів є виконання вправ на вживання їх у прямому й переносному значенні:

1. Пояснення прямого й переносного значення слів: міцний замок - маленький замок.

2. Добір із тексту слів з переносним значенням і вживання їх у прямому (голова (сільради) - голова (людини)).

3. Складання попарно речень зі словами, вжитими в прямому й переносному значенні [20, 11].

Ще одним видом словникової роботи є логічні вправи, що сприяють розвиткові мислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широко застосовуються в усіх початкових класах. Тематика логічних вправ залежить переважно від матеріалу читанки. Крім того, доцільно використовувати натуральні предмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.

Найпоширенішими є види словниково-логічних вправ з іменниками:

1. Називання предметів: хто це? що це?

2. Групування предметів за загальними родовими ознаками: свійські й дикі тварини, риби, квіти, одяг, взуття, меблі тощо.

3. Добір до назв однорідних предметів слова, яке означає родове поняття:
ластівка, горобець, сорока, синиця - це… (птахи).

4. Добір слів, що означають вид поняття, до узагальнюючих: меблі - стіл, диван...; посуд - чашка, … .

5. Поділ предмета на складові частини: дерево: корінь, стовбур, листя...: будинок: двері, стеля, вікна…

6. Складання елементарних логічних визначень: мак -- це квітка; яблуня - фруктове дерево [40, 28].

Виконуючи такі завдання, школярі навчаються елементарної класифікації (групування) слів, порівнювати предметі і явища, встанов-лювати на основі цього схожість і різницю ніж ними. Логічні вправи допомагають дітям правильні співвідносити родові і видові поняття визначати правильний зв'язок між предметом і словом, яке позначає його.

Особливо велике значення для збагачення словникового запасу учнів мають вправи на словотворення. В результаті такої роботи діти не лише оволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають розуміти залежність лексичного значення слова від його словотворчих елементів, усвідомлюють різноманітність, багатство засобів творення нових слів.

Програма з української мови передбачає в кожному класі вивчення слів, вимову яких слід пам'ятати. До кожного з них доцільно мати малюнок і картку. Передусім слід показати і назвати зображення, пояснити лексичне значення цього слова, а потім зосередити на ньому увагу дітей. Можна запропонувати чітко повторити його хором, двом-трьом учням окремо, вимову запам'ятати. Потім учні складають з цим словом речення. Виучуване слово підкреслюють, далі записують до словничка, а вдома добирають малюнок. Застосовуючи картки з кольоровими зображеннями, вчитель має змогу викликати у дітей інтерес до навчання [69, 5].

Таким чином, вивчення іменника є важливим засобом збагачення й уточнення словникового запасу мовлення школярів, підвищення їхньої морфологічної та лексичної грамотності. Якщо проводити її систематично, цілеспрямовано і послідовно -- можна досягти хороших результатів.

У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті:

-- ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і з службовою частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови);

-- усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.;

-- засвоєння форм словозміни, передбачених програмою частин мови;

-- засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо;

-- розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок;

-- з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови) [58, 11].

Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому «вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови».

Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути «цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильного їх написання» [69, 5].

Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання [63]. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? що?, знайомляться з словами, що є назвами предметів та істот, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкриває поняття «слова, які означають назви предметів», продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів «однина -- множина» формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться терміни для позначення тих понять, які раніше розглядалися практично.

Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користувалися прийомом «один -- багато», то в 3 класі формується граматичне поняття однини/ множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів (кого? чого? кому? чому? под.), будувати речення і словосполучення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу [19, 5].

Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший -- підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).

Другий етап формування поняття «іменник» передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) і закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.

Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальні назви.

Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення [16, 29-30].

Робота над іменником -- цілеспрямований процес, який містить узагальнення лексичного значення, засвоєння граматичних ознак та поступове ускладнення практичної діяльності учнів, внаслідок чого розвиваються навички точного застосування іменників у мовленні. Для забезпечення наступно-перспективних зв'язків у формуванні граматичного поняття «іменник» важливо: 1) з'ясувати суть поняття; 2) виявити в набутих учнями знаннях ті, що можуть стати опорою для засвоєння нового; 3) встановити шляхи перспективного застосування набутих знань.

Засвоїти поняття «іменник» означає, по-перше, усвідомити значення предметності у зв'язку з формальними ознаками іменника, по-друге, уміти користуватися комплексом його ознак [76, 109].

Виходячи із принципу наступності, певне граматичне поняття формується у початкових класах поступово -- від оволодіння його суттєвими ознаками до об'єднання їх в одне ціле. Ще в період навчання грамоти в 1 класі (при 4-річному початковому навчанні) учні одержують перші уявлення про слова, що означають назви предметів і відповідають на питання хто? що? Школярі відшукують такі слова в колонках, текстах, вчаться відрізняти їх від інших слів. У 2 класі робота над формуванням поняття «іменник» триває. При цьому вчитель демонструє речі, предметні малюнки, супроводжуючи питаннями хто це?, що це?

Загальне поняття про іменник починає формуватися у дитини ще в добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Зробити це можна, наприклад, у такий спосіб. Учитель бере у руки книгу і запитує:

-- Що я тримаю? (Книгу.)

-- Що ви можете з нею зробити? (Розглянути, прочитати, покласти на стіл і под.)

-- Про що ця книга? (Мабуть, про тварин, бо на обкладинці зображені тварини.)

-- Ми можемо дізнатися, хто написав для нас цю книгу? (Можемо, бо на обкладинці завжди друкують прізвище автора.)

-- У нашій шкільній бібліотеці є ще одна цікава книга. Про що вона?

Звичайно, діти відповісти не можуть, а тому вчитель запитує, чому вони не можуть відповісти на його питання. (Бо не бачать книги.)

-- Отже,-- узагальнює вчитель відповіді дітей, -- предмет ми бачимо, можемо потримати в руках, а слово, що є назвою предмета, тільки вимовляємо і чуємо.

Надалі в учнів поступово формується уміння «працювати» зі словом як із узагальнюючою назвою предмета. Скажімо, вчитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити [16, 30].

Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою -- відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів-назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти.

У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви-людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів,-- на питання що?.

Протягом другого року навчання учні практично ознайомлюються із словом. Це означає, що вони проводять спостереження за лексичним значенням слова. Здійснюється розвиток уявлень про те, що слово служить для назви предмета, якості, дії. Виділяються тематичні групи слів, проводиться розподіл слів на тематичні групи за такими ознаками, як колір, матеріал, форма та ін. Відбувається складання рядів слів за певною змістовою ознакою (видовою або родовою). Проводиться добір слів для доповнення речення, складання речень зазначеного змісту (скласти речення, яке можна було б використати під час обговорення письмової роботи однокласника, використати слова, потрібні для визначення позитивного в роботі). Формується уявлення про слова, близькі за значенням, і слова, протилежні за значенням [31, 108].

На цьому етапі відбувається формування початкового уявлення про частини мови; про те що слова поділяються на групи залежно від того, на яке питання вони відповідають. Слова, які відповідають на питання хто? що? (іменники). Постановка до слова одного з цих питань (використовуються слова з предметним, а також абстрактним значенням: книжка, зима.

Учні при цьому повинні розрізнювати слова, що називають предмети, ознаки, дії; розподіляти ряд слів на 2 групи за смисловою ознакою; доповнювати кожну групу 2--3 словами; добирати самостійно 4-6 слів, які відповідають на різні питання (хто? що? та ін.); доповнює речення одним-- двома словами за змістом; розпізнає слова, близькі і протилежні за значен-ням; виявляє в ряду слів ті, що є близькими або протилежними за значенням; розподіляє слова на групи за значенням та питаннями (за частинами мови); розрізнює іменники, які відповідають на питання хто? і що?;

Учні також ознайомлюються із пропонованим лексичним значенням (слова, що позначають осіб, які працюють у школі; предмети, що знаходяться у класі; почуття учня, який добре виконав роботу і т. ін.). Також учні здійснюють знаходження серед слів тих, що подібні чи протилежні за лексичним значенням, змінюють слова, які відповідають на питання хто? що?, за числами (один -- багато). Спостерігають за утворенням множини іменників (у простих випадках, без уживання терміна), правильним вживанням іменника у множині чи однині у складеному реченні.

Також відбувається утворення сполучень слів, які відповідають на питання хто? що? який? яка?...; добір слів, які відповідають реальним ознакам того чи іншого предмета [18, 44].

Страницы: 1, 2, 3, 4