«мЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН в україні»
Зміст
Вступ
1. Система вищої освіти в Україні та періоди її розвитку
2. Методологія, методи і методика викладання.
3. Інтеграція вищої освіти України і Болонський процес
4. Організаційно-правове забезпечення вищої освіти в Україні
Висновки
Література
Становлення України як самостійної держави, Ії національне відродження та перехід до ринкових відносин кардинально впливають на роль спеціалістів з вищою освітою. Особливе місце серед них посідають майбутні педагоги як високо компетенції всебічно освічені фахівці, рівень підготовки яких повинен забезпечити соціально-педагогічні потреби суспільства в умовах реалізації «Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті».
Побудова національної системи освіти в Україні передбачає новий підхід до професійної підготовки майбутніх кадрів, спрямований на подолання кризи в освіті, яка виявляється, передусім, у невідповідності знань студентів запитам особистості, суспільним потребам і світовим стандартам, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності. Основним критерієм роботи навчального закладу є рівень підготовленості випускників, раціональне поєднання їх теоретичних знань з умінням застосовувати їх на практиці, що означає потребу вести пошук ефективних форм і методів навчання, удосконалення програм, навчальних планів, розробку нових навчальних методик, навчальних посібників.
Вища педагогічна школа і педагогіка пройшли тривалий історичний шлях. На цьому шляху педагогіка вищої школи із суми ідей та концепцій поступово перетворилася на науку, здатну забезпечити науковий підхід до сучасного навчального процесу, визначити його закономірності, а також визначити найбільш оптимальні форми, методи, засоби навчання і виховання студентів. Розвиток сучасної педагогічної школи в Україні -- багатогранний процес, котрий змінює її обличчя, наближаючись до рівня соціальних, політичних, педагогічних вимог епохи технічної та технологічної революцій. Серед важливих позитивних тенденцій розвитку педагогічної школи - курс на демократизацію, диверсифікацію та диференціацію форм і методів навчання, що підвищують активність, самостійність студентів, включення їх в дослідно-експериментальну діяльність, педагогізація найновіших технічних засобів.
Прогрес у вихованні і навчанні студентства відбувається за діалектичного відмирання застарілого і народження нового, що вимагає наповнення педагогіки вищої школи новим змістом. Вивчення педагогіки вищої школи - важлива умова формування загальної та педагогічної культури викладача вищого навчального закладу будь-якого профілю, оскільки вона озброює знаннями про процеси розвитку теорії та практики виховання і навчання студентів, сприяє становленню світогляду, педагогічного професіоналізму. Ґрунтовні знання з теорії педагогіки вищої школи значно розширюють кругозір викладача, дозволяють цілісно бачити будь-яку навчально-виховну проблему, знаходити її оптимальне рішення. Перехід педагогічної школи до ступеневої системи освіти передбачає оновлення змісту базової педагогічної освіти спеціалістів усіх кваліфікаційних рівнів і, перш за все, магістрів як фахівців вищого кваліфікаційного рівня, котрі в майбутньому поновлять склад науковців у різних галузях науки та викладацький корпус вищих навчальних закладів, спеціалізованих середніх навчальних закладів із поглибленим вивченням окремих предметів, гімназій, ліцеїв, коледжів.
Після отримання незалежності в суверенній Україні почала формуватися власна політика в області вищої освіти України. Вона орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, корінне оновлення змісту, форм і методів навчання, примноження інтелектуального потенціалу країни.
Визначення поняття «вища освіта» подане у декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, що відбувалася у Парижі 5-8 жовтня 1998 року. У цьому документі говориться, що вищою освітою називаються всі види навчальних курсів, підготовки або перепідготовки на післядипломному рівні, що здійснюється університетами або іншими навчальними закладами, котрі визначені компетентними державними органами як навчальні заклади вищої освіти.
У законі України «Про вищу освіту» вищу освіту визначено як рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.
Вища школа виконує такі функції: виховну, освітню, загальнокультурну, науково-дослідну, інтернаціональну. Вища школа бере активну участь у розв'язанні всіх задач державотворення; у створенні матеріального добробуту, вдосконаленні суспільних відносин, вихованні громадянина-патріота України; у підвищенні культурного рівня населення України, формуванні інтелектуального потенціалу країни, забезпеченні підвищення кваліфікації викладачів, підготовці наукових кадрів для участі в НТР, сприянні демократизації суспільства та укріпленні миру; у розвитку міжнародного співробітництва.
В Україні мета, задачі, структура, типи вищих навчальних закладів визначені Законом України «Про освіту» (1996), Законом «Про вищу освіту» (2002).
Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.
Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту.
Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитись з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.
Вища освіта України -- це більше тисячі учбових закладів різного рівня акредитації і різної форми власності. У тому числі 670 технікумів, коледжів (тобто вищих учбових закладів 1 і 2 рівні акредитації), з яких 586, -- державні. Серед 337-ми університетів, академій і інститутів (це учбові заклади 3 і 4 рівні акредитацій) -- державної форми власності -- 233. В цілому вища школа України сьогодні налічує майже два з половиною мільйони студентів, переважаюча більшість яких навчаються в державних вузах (88%).
Загальна структура вищої освіти в Україні наведена на рисунку 1.
Ключовим етапом у розв'язанні проблем реформування вищої освіти повинно стати запровадження зрозумілої на ринку праці ступеневої освіти, яка узгоджується із форматом ступеневої освіти європейського простору вищої освіти -- трициклічна система підготовки фахівців з вищою освітою: бакалавр, магістр, доктор філософії(рис. 1).
С - свідоцтво, А - атестат, D - диплом
Рис. 1. Структура освіти України
Історія освіти в Україні тісно пов'язана зі всією історією українського народу. Багатовікове існування в стані роздробленості, під гнітом монголо-татарских орд, польських, литовських і угорських феодалів надало сильний вплив на розвиток освіти.
Не дивлячись на те, що феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт був гальмом економічного і культурного розвитку українського народу, в 2-ій половині XVI ст. і особливо в 1-ій половині XVII в. у Україні отримали подальший розвиток міста як центри ремесла і торгівлі, посилювалися економічні зв'язки між окремими землями, виникали передумови для освіти єдиного внутрішнього, тобто національного ринку. Продовжувався процес розвитку української народності, росла національна свідомість українського народу, розвивалася українська культура.
Для боротьби проти іноземного гніту, національних і релігійних утисків міське населення (частково і сільське) в XVI-XVII ст. організовувалося в братерства. Останні відкривали школи, друкарні, навколо яких об'єднувалися культурні сили. В кінці XVI - початку XVII в. братські школи виникли в Львові (1585), в Києві (1615), Луцьку (1620), Вінниці, Немірові, Кам'янець-подільському і деяких інших містах. Викладання в цих учбових закладах велося на рідній мові. Значна увага приділялася вивченню грецької, а пізніше латинської і польської мови.
Розповсюдженню освіти сприяло виникнення в Україні в II половині XVI в. книгодрукуванні. Перша друкарня була відкрита І.Федоровим в Львові, в ній видані в 1574 р. «Апостол» і «Буквар». У 1578 р. заснована Острожська друкарня.
У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи і Лаврської школи було створено перший вищий учбовий заклад в Україні - Київо-Могилянська колегія, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духівництва, багатих міщан і козаків.
Київська академія зробила значний вплив на організацію, зміст і методи навчання в багатьох учбових закладах, зокрема в: Чернігівському (заснований в 1700 р.), Харківському (1721) і Переяславському (1738) колегіумах, які були створені за зразком Києво-Могилянській колегії.
Певну роль в розвитку освіти на западно-украинских землях грав Львівський університет, хоча заклад був заснований (у 1661 р.) з метою посилення полонізації українського населення. У договорі 1658 року між шляхетскою Польшою і верхівкою козацької старшини було обумовлено відкриття в Україні двох вищих шкіл-академій на правах університету.
У 1809 р. була заснована Київська гімназія, яка згодом (у 1811 р.) була віднесена до вищих учбових закладів. У 1805 р. відкритий Харківський університет. У першій чверті XIX в. виникли привілейовані учбові заклади, що поєднували курс середніх і вищих шкіл: Кременецький ліцей (1803), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), Гімназія вищих наук князя І.А. Безбородко в Ніжині (заснований в 1820 р.). У 1834 р. створений Київський університет. Окрім привілейованих чоловічих учбових закладів, відкривалися станові жіночі учбові заклади - інститути шляхетних дівчат в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). У 1865 р. відкрився Новоросійський університет в Одесі.
Кількість студентів в університетах на початку XX в. збільшилося в середньому більш ніж в 2 рази. Соціальний склад студентства університетів залишався переважно дворянсько-буржуазним, хоча революція 1905-1907 рр. змусив уряд декілька прочинити університетські двері для вихідців з нижчих станів. Це були, як правило, діти міської і сільської буржуазії. Для вихідців з робочих, середнього і бідного селянства доступ у вузи як і раніше залишався практично закритим.
В цей же час почали створюватися вищі учбові заклади для жінок. Так, після майже двадцятирічних клопотань в 1903 році в Одесі, за ініціативою професорів Новоросійського університету Н.Н. Ланге, Е.Н. Щепкіна і інших, були відкриті Вищі жіночі педагогічні курси, реорганізовані в 1906 році у Вищі жіночі курси з історико-філологічним і фізико-математичним факультетами. У 1908 - 1910 рр. вони поповнилися юридичним і медичним факультетами.
У 1906 році в Києві були відкриті і Вищі загальноосвітні курси для осіб обох статей з відділеннями історико-філологічним і економіко-комерційним. Через два роки на базі останнього був створений комерційний інститут, директором якого став ініціатор створення курсів професор М.В. Довнар-Запольський. У 1913 році відбувся перший випуск студентів Київського політехнічного інституту, що закінчили навчання. На випускних іспитах був присутній великий російський учений Д.І. Менделєєв.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
