2. Методологія, методи і методика викладання

Метою викладання є організація ефективного учення кожного студента в процесі передачі інформації, контролю і оцінки її засвоєння. Результативність процесу навчання неабиякою мірою залежить від вірного вибору методів викладання і логіки їх застосування. Галуззю педагогіки, направленої на вивчення методики викладання, є дидактика. Дидактика як наука займається вивченням і розкриттям теоретичних основ організації процесу навчання (закономірностей, принципів, методів навчання), а також пошуком і розробкою нових принципів, стратегій, методик, технологій і систем навчання.

Предметом методики викладання є сам процес навчання визначеної учбової дисципліни. Її за полягає у вивченні закономірностей цього навчання і встановленні на їх основі нормативних вимог до діяльності викладачів.

Методи навчання - це методи викладання-учення. У педагогіці не раз робилися спроби створити класифікатор методів навчання. Існують різні типології цього процесу, проведено систематизацію за різними підставами. Наприклад, перша група включає методи передачі і засвоєння знань (їх іноді називають словесними). До них відносять бесіду, розповідь, дискусію, лекцію, роботу з текстом. Друга група - це практичні методи навчання (вправи, практичні заняття, лабораторні експерименти). До третьої групи методів відносять контроль і оцінку результатів навчання (самостійні і контрольні роботи, тестові завдання, заліки і іспити, захист проектів).

Сучасна методологія дослідження соціально-економічних процесів представлена безліччю напрямів і шкіл, кожна з яких користується власним інструментарієм. В той же час їх застосування направлене на вирішення загальних проблем, які аналізуються з урахуванням особливостей даних методів. Розвиток у студента здатності логічного мислення і уміння творчо застосовувати отриманий в процесі навчання комплекс знань при самостійному ухваленні рішень на поставлене перед ним завдання - одна з головних цілей навчання у Вузі.

Методика викладання - це логічний процес реалізації методів навчання. Методика викладання суспільних наук покликана забезпечити високий теоретичний рівень викладання, науковість, яскравість і дохідливість викладу матеріалу. Як сукупність методів методика викладання нерозривно пов'язана із змістом науки, що вивчається, і її методологією.

На багатьох прикладах можна наочно прослідкувати взаємність методології і методики викладання. Так, наприклад, не розробленість методики самим негативним чином позначається на методологічному рівні лекцій, і навпаки.

Методика як вчення про методи навчання і виховання є частиною загальної теорії освіти і навчання -- дидактики, предметом якої є освіта, навчання і виховання людей.

Хороша методика викладання забезпечує єдність інтересів викладача і студентів на основі з'єднання необхідності вивчення будь-якої дисципліни з переконанням цієї необхідності. В цьому відношенні методи активного навчання є одним з найбільш перспективних шляхів вдосконалення професійної підготовки фахівців.

Активні методи навчання - методи, стимулюючі пізнавальну діяльність студентів. Вони будуються в основному на діалозі, що припускає вільний обмін думками про шляхи рішення тієї або іншої проблеми. Дані методи характеризуються високим рівнем активності учнів.

Існують декілька форм активних методів викладання:

Ш лекції;

Ш семінарські заняття;

Ш конференції з окремих тем;

Ш аналіз конкретних ситуацій;

Ш ділові ігри;

Ш експерименти та моделювання;

Ш ігрове проектування та інші.

Але необхідно враховувати той факт, що впровадження в учбовий процес активних методів викладання здійснюється, як правило, при вивченні гуманітарних або організаційних дисциплін.

Розглянемо більш детально методи викладання фахових дисциплін.

Лекція визначає шляхи здійснення усіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі. Вона закладає основи розуміння і ставлення до предмету. Лекція - це стрункий систематичний і системний виклад певної наукової проблеми або її частки.

Дидактичним завданням лекції є не тільки ознайомлення студентів з основним змістом, принципами, закономірностями, головними ідеями, а й спрямування міркувань для подальшої самостійної роботи студентів.

Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам: бути на сучасному рівні розвитку науки, мати закінчений характер (висвітлення певної теми), бути внутрішньо переконливою (аргументація), викликати інтерес у студентів до науки, містити добре продумані ілюстративні приклади, спрямовувати студентів на самостійну роботу, бутизрозумілою.

Семінарські заняття забезпечують розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань у навчальних умовах. Професійне використання знань - це вільне володіння мовою педагогічної науки, тобто точне оперування термінами, поняттями, визначеннями.

Семінари складаються з двох взаємопов'язаних ланок - самостійного вивчення студентом програмного матеріалу і обговорення на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Вони вчать працювати самостійно, формують навички роооти з літературою, розвивають інтерес до предмету, вчать аргументувати відповідь, сприяють зв'язку теорії і практики.

Семінарські заняття можна класифікувати:

1.Залежно від складності, об'єму і вимог: просемінари (підготовчі); власне семінари; міжпредметні семінари.

2. Залежно від мети: семінар-повторення і систематизації знань; семінари вивчення нового матеріалу; мішані (комбіновані).

3.За формою проведення: семінар-бесіда; семінар-обговорення (реферативний); коментоване читання; диспут; розв'язування задач; комбінований; міжпредметний семінар та його різновидність - семінар-конференція

Підходи до навчання студентів засновані на високому рівні взаємодії і активності самих студентів. Досвід показує, що менеджери і керівники проявляють більше розуміння і успішніше сприймають нові ідеї в процесі конструктивної дискусії. Обговорення може підштовхнути слухачів до використання загальних ідей стосовно власної конкретної ситуації, до рішення зробити щось інакше в своїй безпосередній роботі.

Розрізняють наступні форми проведення конференцій: збори, жорстко регламентовані обговорення, вільний обмін думками, невеликі групи працюють відособлено, абсолютно неформальне та ін.

Метод конкретних ситуацій призначений для того, щоб допомогти краще розібратися в основних законах і принципах управління. Метод конкретних ситуацій призначений для того, щоб розвинути у студентів навики управлінців і керівників, що дозволяють їм визначати першорядні проблеми в навчанні і в управлінні організації.

Студенти вивчають ситуацію, приходять до власних виводів про те, що слід зробити, а потім обговорюють ситуації в групах.

Ділові ігри зустрічаються в різних варіаціях, але всі вони по суті є методом конкретних ситуацій у дії. Замість того, щоб «обговорювати» можливий розвиток ситуації, студенти отримують певні ролі і спілкуються один з одним, виступаючи від імені конкретної дійової особи - учасника даної ситуації.

Наприклад: «Ви - директор, ви - заступник. Ви зустрілися для того, щоб обговорити доводи на користь зміни термінів надання звіту».

Ділові ігри - дуже ефективна форма перевірки пройденого до того матеріалу, до того ж даний метод дає таким, що вчиться хорошу можливість застосувати отримані знання в умовах близьких до реальних.

Ділові ігри найбільш ефективні в тих випадках, коли студенти відчувають себе легко і вільно, коли вони дійсно «грають».

Існує багато різновидів методу ділових ігор:

- ролі розписані і не розписані;

- ролеві ігри, в яких хвилі, що вчаться, ухвалювати («розігрувати») власні рішення;

- ролеві ігри, в яких учні копіюють («заучують») певний стиль керівництва або поведінки.

Ділові ігри можна організувати по-різному: іноді проводиться тільки одна ділова гра, і більшість слухачів просто спостерігають. Проте прийнятніший такий варіант, коли учні розбиваються на невеликі групи, які одночасно і незалежно один від одного проводять ігри поодинці і тому ж «сценарію».

Методи експериментування та моделювання передбачають:

- вправи по порівняльному використанню односторонньої і двосторонньої моделей спілкування, в процесі яких слухачі визначають для себе сильні і слабкі сторони цих моделей;

- моделювання якихось реальних явищ, при якому «команди» учнів змагаються у виконанні яких-небудь «виробничих» завдань. При цьому слухачі «набираються досвіду», виконуючи різні управлінські і організаційні функції за наявності зворотного зв'язку серед учасників експерименту;

- активне вивчення або моделювання конкретних ситуацій. Команда учнів вивчає представлену інформацію, приймає ряд рішень, отримує у відповідь інформацію і продовжує роботу в нових умовах, проходячи, таким чином, через послідовність різних ситуацій;

- типові, але цілком реальні проблемні ситуації - наприклад, найрізноманітніші проблеми «виживання». Команда перевіряє своє уміння справлятися з ними і ухвалювати рішення, здатність використовувати всі колективні ресурси для знаходження вірної відповіді

- ситуації, розраховані на інтерактивне вирішення проблеми. Ці ситуації зазвичай припускають проведення експериментів «лабораторного» типу, в процесі яких команди працюють над завданням, проблемою або вправою, мабуть, декілька штучними, але з високим напруженням змагання;

- «Головоломки». В процесі багатьох експериментів і занять по моделюванню вчиться доводиться вирішувати важкі завдання. Робота над ними, самостійна або у складі групи, повинна допомогти слухачам краще зрозуміти методи вирішення проблем, їх сильні і слабкі сторони.

Останнім часом в практику роботи вищої школи входять інформаційні технології. Інформаційно-технологічний підхід (застосування комп'ютерних програм) підвищує якість навчання і об'єктивність контролю знань. Провідні види комп'ютерних програм, що створені в світі, в тому числі і в Україні, за їх дидактичними функціями можна поділити на: комп'ютерний підручник-комп'ютерні навчальні програми, тренажери, ігрові програми предметно-орієнтовані середовища. Розвиток мультимедіа технологій пов'язаний зі створенням мультимедіа продуктів, тобто електронних книг, мультимедіа енциклопедій, комп'ютерних баз даних, фільмів тощо.

3. Інтеграція вищої освіти України і Болонський процес

На сучасному світі, який увійшов до третього тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу здобування освіти будь-якого рівня і інше, що є невід'ємним атрибутом цивільного демократичного суспільства.

Для України, в культурно-цивілізованому аспекті, європейська інтеграція - це входження в єдину сім'ю європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір, перспектива європейської інтеграції - це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України миру, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5