Місце трудової підготовки школярів у системі народної освіти - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Місце трудової підготовки школярів у системі народної освіти

освід роботи показав, що поєднання в середній школі професійної та загальноосвітньої підготовки можливе, але тільки там, де для цього є належні умови. На жаль, у більшості шкіл таких умов не було. Тому, враховуючи ситуацію, яка склалася у системі освіти, було прийнято спеціальну постанову "Про зміну строку навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням". Постанова зобов`язувала вжити заходів щодо поліпшення виробничого навчання учнів старших класів та зміцнення матеріальної бази для професійної підготовки школярів на підприємствах, у колгоспах і радгоспах. Верховна Рада СРСР внесла часткові зміни в статтю 4 Закону про школу, відзначивши, що учні можуть отримувати професійну підготовку лише в тих школах, де для цього є належні умови.

Трудове навчання, яке стало одним із пріоритетних напрямків розвитку системи радянської освіти, знайшло відображення у відповідних матеріалах директивних органів. Рада Міністрів Української РСР прийняла у березні 1976 р. постанову "Про стан та заходи подальшому поліпшенню трудового навчання і професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл республіки". Постанова визначала шляхи зміцнення матеріально - технічної бази шкіл. Протягом п`яти років сільським школам передбачалося передати більш як тисячу автомобілів, близько двох тисяч тракторів, збудувати більш як три тисячі кабінетів механізації сільського господарства та шкільних майстерень, значно збільшити кількість міжшкільних навчально-виробничих комбінатів. Але ця постанова не була до кінця виконана, як і багато інших.

У 1984 році зроблена спроба провести реформу загальноосвітньої та професійної школи. У середніх навчальних закладах, зобов`язали ввести загальну професійну освіту, запровадили обов`язкову суспільно корисну продуктивну працю, ввели новий навчальний предмет "Основи виробництва. Вибір професії". Ці дії уряду мали певне позитивне значення, зокрема, для випускників шкіл. Проте дуже швидко виявилося, що як і в 1958 р., у країні немає умов для здійснення загальної професійної освіти та обов`язкової продуктивної праці в позаурочний час.

Після розпаду СРСР трудове навчання в новоутворених незалежних державах відіграє різну роль у підготовці підростаючого покоління до життя.

В Українській державі згідно з концепцією національної школи трудове навчання є обов`язковим загальноосвітнім предметом, який вивчається з 1по 11 класи. На його засвоєння у початкових (1-4) та середніх (5-7) класах виділяється по 2 години на тиждень. У 8-11 класах для здійснення профільного та професійного навчання передбачено 4-6 годин на тиждень. (Про це докладніше буде описано у п.4 лекції 9).

3 Суть теорії трудової підготовки

Обґрунтовуючи завдання трудового навчання у школі та розкриваючи їхнє освітнє значення, необхідно МТН спиратися на відповідну теорію трудової підготовки, суть якої, має важливе значення для удосконалення змісту цього навчального предмета. Розуміння теоретичних основ трудової підготовки дозволить учителям забезпечити надійну базу для даної навчальної дисципліни у загальноосвітній школі.

Деякі автори, як Мадзігон В.М., Левченко Г.Є., Гнеденко О.П., Тименко М.П. та ін. зводять суть теорії до соціально-економічних вимог та науково-технічних і виробничих завдань у трудовій підготовці. Ми вважаємо, що основними її чинниками слід приймати: гносеологічний підхід до побудови навчального процесу; соціально-економічні вимоги, що ставлять перед молодим поколінням суспільно-виробничі відносини; науково-технічні і виробничі завдання для майбутніх спеціалістів різних галузей; психолого-педагогічні вимоги, які визначають характер трудової підготовки учнів різних вікових груп; дидактичні основи визначення змісту, форм і методів навчання школярів праці. На ці чинники теорії трудової підготовки звертають увагу такі науковці, як Д.О. Тхоржевський, В.І. Качнєв, М.Б. Ханін, Н.Я. Стражевська та ін.

Гносеологічний (пізнавальний) підхід полягає в систематичній навчально-практичній діяльності школярів. при залученні учнів у творчу трудову діяльність обов'язково застосовується принцип проблемності, який передбачає послідовне розв'язування конструкторських, технологічних, розрахунково-графічних та інших завдань.

Соціально-економічні вимоги спираються на характер сучасного виробництва; вони визначають необхідність розширення підготовки його працівників, перш за все за робітничими професіями. Аналіз трудової діяльності робітників масових професій дозволяє визначити спрямування змісту, форм та методів трудової підготовки школярів. Зміст праці учнів у навчальних майстернях наближується до виробничої діяльності робітника основної галузі важкої промисловості - машинобудування. Тут інтегровані всі найновіші досягнення науки, техніки, технології та організації виробництва.

Врахування вимог науково-технічного та виробничого аспектів дозволяє проаналізувати науково-технічні основи виробництва - загально технічних дисциплін та спецтехнологій, з яких відбирається система знань, умінь та навиків для визначення змісту трудового навчання. Головними принципами у відборі теоретичного змісту праці учнів є цілеспрямованість і системність. В основу трудової діяльності школярів покладені фізичні компоненти праці (зокрема, ручної, механізованої та машинної) у тісному взаємозв'язку з інтелектуальними.

Слід зазначити, що суть змісту знань, умінь та навиків випливає із вимог здійснення політехнічного спрямування трудового навчання. Будь-який вид праці школярів необхідно організовувати так, щоб вивчались наукові основи техніки та технології, формувалась система знань, умінь та навиків, яка тісно пов'язана з об'єктами праці та скерована ними на осмислення трудових процесів.

Психолого-педагогічні передумови є однією із найважливіших ланок теорії трудової підготовки. Їх реалізація дозволяє залучати школярів до праці у режимі найбільшого психолого-фізіологічного сприяння. Так, наприклад, використовуючи дослідження педагогів, психологів, фізіологів, учитель праці повинен знати, що період з 8 до 13 років (до 7-го класу) найбільш сприятливий для розвитку сенсорних та рухових здібностей, які є загальною основою швидкого формування трудових навиків високої кваліфікації. Це вимагає цілеспрямованого впливу на розвиток учнів у вказаний термін навчання. Найбільшими потенційними можливостями для розвитку зазначених здібностей володіють слюсарні операції та операції, що виконуються на верстатах.

Формування трудових умінь та навиків школярів передбачає такі етапи: введення практичних дій (постановка трудового завдання); закріплення та формування першопочаткових дій за допомогою вправ та практичних робіт; розвиток умінь і навиків у процесі самостійної роботи, при розв'язуванні технічних, технологічних та конструкторських завдань. Ці основні етапи формування навиків на заняттях трудового навчання здійснюються з допомогою процесів пізнання:

сприйняття трудової дії та її осмислення (шляхом інструктажу, бесіди та демонстрування);

запам'ятовування дії та відтворення їх - у вправах та прктичних роботах;

використання трудових дій у самостійній роботі та при розв'язуванні розумово-практичних завдань (технологічних, конструкторських та ін.)

Дидактичний аспект передбачає пр побудові навчально-виховного процесу використання теорії засвоєння знань, формування вмінь та практичних дій.

Процес навчання учнів праці, як зазначають дослідники проходить такі етапи:

введення основних технічних понять, що розкривають суть передбачуваних трудових дій - при вступному інструктуванні;

формування та закріплення понять, розумових і практичних дій - за допомогою реалізації системи вправ;

розвиток трудових умінь і навиків - у процесі практичних та самостійних робіт.

4. Короткий огляд стану трудової підготовки в зарубіжних країнах

Як було зазначено в пункті 1 цієї лекції, прогресивні педагоги та філософи особливо культивували думку про працю, як найвигідніше заняття людини, як засіб виховання підростаючого покоління. Їх основу становила народна педагогіка, яка із самого початку свого розвитку втілювала досвід трудового виховання поколінь, підготовки їх до тієї сфери майбутньої діяльності, що була превалюючи чинником існування конкретної суспільно-економічної формації. І, що особливо - спільність головних завдань трудового виховання дітей та підлітків у всі часи й у всіх народів носила й носить загальнолюдський характер. Навіть в умовах рабовласницького ладу окремі мислителі позитивно оцінювали працю в житті суспільства та у вихованні людини, зокрема це проглядається у філософських творах Гесіода, Демокріта, Сенеки, а також у представників школи кініків: Антисфена Афінського, Кратета Фіванського, Діогена Лаертського та ін. Грецький правитель-реформатор Солон (V ст. до н. е.) скеровував громадян Афін до заняття ремеслами й видав закон, за яким син не зобов'язаний був утримувати батька, який не віддав його у навчання ремеслу.

Народні педагогічні традиції Сирії, Палестини, Іудеї передбачали (ще з кінця ІІІ сторіччя до н. е.) поряд з релігійним та моральним вихованням навчати дітей ремеслу; батько був зобов'язаний віддавати свого сина в науку до майстра-ремісника. Ці традиції зберігалися і в наступну історичну епоху середньовіччя. На близькому й Середньому Сході утвердження феодальних стосунків супроводжувалося виникненням нового релігійного вчення - ісламу. Ця релігія, спираючись на ідейну спадщину Сирії, Палестини, Іудеї, давала високу оцінку праці, вказувала на необхідність трудового виховання та професійної підготовки підростаючих поколінь. Це знаходило своє обгрунтування й підкріплення в розквіті ремесел та загальному господарському підйомі.

У Західній Європі ідеї трудового виховання пробивали собі дорогу значно повільніше, ніж на Сході. Можновладці однобічно трактували Біблію й інтерпретували працю, як кару Божу, яку Господь визначив першій людині Адаму за його гріхи (І будеш здобувати хліб у поті чола свого . . .). Вони не хотіли визнавати, що праця є необхідною умовою тілесного, морального та розумового вдосконалення людини, її гідності, а також щастя. І лише розвиток виробництва, стрімкий господарський підйом, що розпочався у 12-13 сторіччя, і який у кінцевому підсумку привів до капіталістичних стосунків, зумовив початок перегляду позиції у ставленні до праці.

Значний злет прогресивних ідей про трудове виховання й професійну підготовку дітей та молоді виявився на Заході в епоху Відродження у XIV-XVI сторіччях, коли, за словами німецького педагога В.Лая, воскресла наука й була здійснена реформація у всіх сферах духовного життя; коли відмовилися від сліпої віри в авторитети, коли знову почали спостерігати й проводити досліди, коли знову почали культивувати почуття й тіло (людини) і на її стать перестали дивитися як на гріховний баласт душі, й коли фізичні вправи знову стали вважатися складовою частиною навчання та виховання.

Питання про трудове викладення в школах почало інтенсивно пропагуватися в творах Ф. Рабле, Монтеня, Ф. Бекона. Трохи пізніше їх ідею підтримували Я.А. Коменський, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, Мореллі та багато ін. Особливий вклад у розвиток ідеї трудового навчання та виховання вніс видатний чеський педагог Я.А. Коменський (1592-1670); розроблені ним практичні завдання, а саме: виховання працелюбності, доброзичливості, виносливості, формування розумових та фізичних здібностей повинні реалізуватися в трудовій діяльності. В навчанні він вимагає поряд з умінням розмовляти вміння діяти, щоб учень вільно володів своїми силами, уникав помилок і міг добре та швидко працювати. Чітко простежується думка, що школи мають піклуватися про “загальнокорисні знання” та “навики”.

Ідея трудового викладання поступово починає втілюватися в життя. Наприкінці XVIII сторіччя на німецьких землях (зокрема, в Прусії та Австрії), як противага до філологічних шкіл, виникають перші реальні школи, а пізніше також й ремісничі. Реальні школи повинні були давати людині “переваги”, необхідні для будь-якої роботи: “вірну руку та окомір”.

Продовжувачем демократичних ідей Песталоцці був німецький педагог Фрідріх Вільгейм Адольф Дістервег ( 1790-1866), який був прихильником еволюційного удосконалення суспільства, покладаючи надію на навчання народних мас. І велику роль у цьому повинна була відігравати трудова підготовка. У своїй праці "Керівництво до освіти німецьких учителів" він написав: "Змушуй учня працювати руками, язиком та головою. Привчай його переробляти матеріал, укоріни це йому настільки у звичку, щоб він не зміг діяти інакше, відчував у цому внутрішню проблему" (Дистервег А. Избранные педагогические сочинения.- М., 1956 .- С. 174 ).

Слід зазначити, що і Песталоцці, і Дістервег розробляли проблему трудового навчання та виховання, виходячи із необхідності покращення становища робітників в умовах капіталістичного ладу.

Ідеї трудового навчання розроблялись у 18 сторіччі не лише в Європі, але і на інших континентах, зокрема в Америці. Так, наприклад, В.Франклін (1706-1790) у статті "Замітка про англійську школу" вказував на необхідність озброювати хлопчиків такими знаннями, володіючи якими "купець зможе краще розумітися у товарах, ремісник зможе покращувати свою справу новими інструментами, сумішами і матеріалами" (Франклин В. Избранные произведения.- М., 1956. -С.576 ).

Т. Пейн (1737-1809) у трактаті "Вік розуму" зазначив, що "освіта полягає не у знанні мов, як тепер учать у школі, але у знанні речей, яким мова дає назви ... практична діяльність дітей, яка ґрунтується на наслідуванні праці дорослих, є найважливішим чинником розвитку здібностей людей" ( Пейн Т. Избранные сочинения.-М., 1959.- С. 272 ).

Підтримуючи ідею впровадження трудового навчання у загальних (загальноосвітніх ) школах, передові педагоги і громадські діячі, разом з тим, виступали проти перетворення цього навчального предмета у джерело отримання дешевої робочої сили. Так, відомий шведський педагог Отто Соломон вважав, що викладання ручної праці примірюється виключно лише до цілей доброго виховання та розвитку дітей взагалі, і воно повинно переслідувати загальні, а не приватні інтереси.

Дискусії про те, яким повинно бути трудове навчання у загальноосвітній школі, тривали постійно, з часу його впровадження ( друга половина 19 сторіччя ), тривають вони і на сьогоднішній час. У кінці 19 сторіччя в Європі сформувалось п 'ять основних напрямків щодо річної праці у загальноосвітніх школах.

1. Ручна праця повинна переслідувати цілі посторонні (що тісно не пов`язані із життям - прим. наша).

2. Навчання ручній праці має ціллю безпосередню підготовку до життя через повідомлення поширених ручних навиків, що привчають до майбутніх домашніх занять чи певної професійної справи. Зміст полягає у тому, що воно готує до практичного життя (але пряме приготування до життя не є метою загальноосвітньої школи - прим. наша).

3. Цілями ручної праці повинні бути розвиток душевних здібностей та повідомлення позитивних знань (Фребелівський напрямок ). Необхідно зазначити, що Фрідріх Фребель (1782-1852) німецький педагог, учень Песталоцці, теоретик і практик дошкільного виховання.

4. Ручна праця є прекрасний засіб зробити наочним все шкільне навчання (Гербартовський напрямок). Принагідно зауважимо, що Й.Ф.Гербарт (1776-1841) - німецький педагог і психолог, за своїми філософськими поглядами ідеаліст і метафізик.

5. Ручна праця є важливим знаряддям формального розвитку (Несський напрямок). Цей напрямок відомий також під назвою "системи Соломона" (Докладніше про цю систему буде описано в лекції 4 п.2). Формальний розвиток передбачає чисто педагогічні інтереси:

а) будити бажання і любов до праці ;

б) повідомляти загальні ручні навики ;

в) закріплювати звичку до самостійності ;

г) привчати до порядку і точності ;

д) розвивати уважність, слухняність та ін.

Ця програма єдина для всіх шкіл країни, незалежно від того, де вони знаходяться - у місті чи сільській місцевості. Правда, вона не регламентує розподіл годин за темами. Учителю надається право в залежності від матеріальних можливостей школи, місцевої специфіки самому вирішувати, скільки годин відводити на вивчення тієї чи іншої теми.

При вивченні предмета "Праця-техніка" поділ класів на групи хлопчиків і дівчаток не передбачається. Клас ділиться лише в тому випадку, якщо число учнів дорівнює 30 і більше. Польські хлопчики, як і дівчатка, вивчають елементи кулінарії, ведення домашнього господарства та ін.

Слід зауважити, що для цієї навчальної дисципліни, як і для багатьох інших у польській загальноосвітній школі, характерна тенденція до інтеграції знань. Вона полягає в тому, що в навчальному плані відсутній самостійний предмет "Креслення"; він органічно поєднаний з курсом "Праця-техніка".

Тенденція до інтеграції притаманна багатьом системам освіти зарубіжних країн, зокрема французькій. Її структура передбачає такі етапи:5-річна початкова школа,4-річна неповна середня школа-коледж та необов'язкова 3-річна повна середня школа.

Згідно з новими навчальними планами та програмами 1985-1986рр. у початковій школі трудове навчання входить в інтегрований предмет Природничі науки і технологія. На його вивчення у 1-2 класах відводиться 2 години, у 3-5класах-3 години на тиждень. Ця комплексна дисципліна передбачає ознайомлення учнів з елементами природничо-наукових знань з фізики, хімії, біології, геології та астрономії. Навчальний матеріал дає можливість оволодіти базовими поняттями з основ сучасного виробництва, зрозуміти загальні принципи дії техніко-технологічних процесів. Він включає також відомості про історію розвитку науки і техніки.

У початковій школі технологічна підготовка полягає в засвоєнні загальнотрудових умінь і навиків поводження з домашніми технічними приладами (фотоапаратом, магнітофоном), ознайомленні з принципами дії електроприладів. Школярі вчаться складати електронні пристрої.

У коледжі завдання навчання з технології ускладнюються. Навчальний предмет "Технологія", який має політехнічне спрямування та враховує перспективний розвиток сучасної науки і техніки, дає базову технологічну підготовку всім учням, допомагаючи при цьому виявити індивідуальні нахили до технічної діяльності. Вивчаючи дану дисципліну, учні повинні знати фізичні та механічні властивості різноманітних матеріалів, уміти їх порівнювати, читати та виконувати прості креслення та ескізи виготовлюваного виробу; відтворювати форми та розміри технічних об'єктів; спостерігати і розуміти дію електричних, електронних, автоматичних систем; освоювати техніку і методи виготовлення виробів промисловим способом; вміти організовувати свою працю; знати правила техніки безпеки.

Заняття з технології в коледжі будуються у вигляді захисту проектів, які передбачають інтеграцію знань та вмінь з галузей техніки, що є пріоритетними. Це механіка-автоматика, електроніка-робототехніка, інформатика, керування-канцелярська справа.

У навчальних планах секцій гуманітарного та природничо-математичного напрямків ліцею технічні предмети відсутні. Технологічна підготовка проводиться у секціях відповідного напрямку, які є вузькоспеціальними (вузькопрофільними). Так, промислова технологія включає секції електротехніки, електроніки, енергетики, цивільного будівництва, мікротехніки тощо. До технології сфери обслуговування входять секції діловодства, бухгалтерського обліку, торгівлі. У дипломі технічного бакалавра вказується конкретна галузь спеціалізації відповідно до профілюючих предметів.

За останніх п'ять років значно оновилась система освіти Англії.До 1989 року навчальні плани та програми всіх дисциплін, в тому числі і трудового навчання, могли створюватись кожною школою.

Праця була предметом за вибором учнів та їх батьків. У 1989/90 н.р. прийнятий єдиний національний навчальний план, згідно з яким у всіх англійських школах передбачається вивчати вісім обов'язкових предметів; у перелік входить «Технологія».

Страницы: 1, 2, 3