Елементами міжнародної валютної системи є: міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки, міжнародні валютно-фінансові організації Міжнародна ліквідність-- це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні, або композитні, гроші (СДР, ЕКЮ).

Вексель -- цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя, тобто вексель -- це письмове боргове зобов'язання. Вексель має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: строго встановлена форма, абстрактність, безспірність, конкретний строк платежу. Строго встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин. Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу. Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи. Конкретність строку платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу. Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості оборотності, що проявляється у використанні його як засобу обігу і платежу, а також як об'єкта застави чи дисконту в банках.

Банкнота -- (в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої “класичної” банкноти. Характерними ознаками “класичної” банкноти є: 1)випуск її емісійним банком замість комерційних векселів; 2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників; 3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в

портфелі банку). Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота ( суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк, що дає можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Це зняло ті обмеження, які стримувало розвиток обігу векселів. Вказані переваги надали банкноті особливої якості ( загальної оборотності, якої не має вексель.

ек -- документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явнику (чекодержателеві). Чек виник, як і банкнота із депозиту , коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціору певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек іменується трасантом, а банк -трасат. Чек виписується на пред'явника або згідно наказу на поіменованого бенефіціара. Чек може бути: іменним ( виписаний певній особі без права передачі; ордерним ( виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити; пред'явницьким ( в якому не зазначене найменування одержувача, а зазначена сума виплачується пред'явителю чека. У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також при одержанні готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек). Акцептований ( чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача. Основне призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, виступає засобом обігу і платежу. І як форма безготівкових розрахунків. Незважаючи на спільність походження, чек має багато істотних відмінностей від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець, дійсно, має вклад у банку і що банк обов'язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Депозитні гроші -- це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках (“абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб'єктів господарської діяльності.

Валютний курс -- це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Розрізняють фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси.

Валютний ринок -- це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Існує три групи суб'єктів валютного ринку: а) фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; б) комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; в) державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства (державні скарбниці) окремих країн

Як ми вже зазначали, міжнародна валютна система пройшла тривалу еволюцію. За останні сто років вона існувала в таких системах: золотого стандарту; золотодоларового (золотовалютного) стандарту; плаваючих курсів. (див. рис. 1.1.)

Розглянемо детальніше ці етапи функціонування світової валютної системи.

Система золотого стандарту сформувалась у XIX ст. і проіснувала до

20--30-х років XX ст. Юридично вона сформувалася на Міжнародній конференції, що відбулась у Парижі в 1867 р.

Основними рисами системи золотого стандарту були:

1) наявність фіксованих валютних курсів;

2) встановлення певного золотого вмісту національних валют;

3) підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

4) вільний експорт та імпорт золота.

За часів існування золотого стандарту обмін валют був украй простим, оскільки пропорції обміну залишалися незмінними, іншими словами, валютний курс був фіксованим. Уряди брали на себе зобов'язання гарантовано обмінювати за бажанням громадян паперові гроші на золоті монети. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту. Наприклад, якщо США прирівнювали вартість долара, припустимо, до 25 грамів золота, а Великобританія -- вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота, то це означало, що британський фунт коштував 2 долари (50 : 25).

Система золотого стандарту мала певні переваги. Стабільні валютні курси сприяли зниженню невизначеності та ризику в міждержавних відносинах. Це стимулювало міжнародну торгівлю. Крім того, ця система автоматично, без втручання держави, долала дефіцити платіжних балансів за рахунок міграції золота.

Водночас золотий стандарт мав і недоліки. Найбільший з них -- це те, що окремі країни були позбавлені можливості проведення незалежної державної політики. Який» якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то реакцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах можливість впливати на інфляцію та безробіття в окремій державі була дуже незначною. Ще одним недоліком є те, що золотий стандарт може існувати доти, доки один з учасників не вичерпає своїх золотих запасів.

Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Після війни були спроби відродити систему золотого стандарту. Але «велика депресія» 30-х років остаточно призвела до краху цієї системи. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали спроби девальвувати (офіційно знизити кількість золота) свою валюту для того, щоб зробити свій експорт привабливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.

Система золотовалютного (золотодоларового) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). Система золотовалютного стандарту є системою регульованих і пов'язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який ваяв на себе функцію управління Бреттон-Вудською системою, що з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.

Принципи функціонування Бреттон-Вудської системи такі:

1. Основними інструментами міжнародних розрахунків є золото й американський долар. Кожна країна -- член МВФ встановлювала золотий (доларовий) еквівалент своєї грошової одиниці. Отже, визначався валютний паритет між власною валютою і валютами інших держав.

2. Кожна країна зобов'язувалася зберігати курс валюти відносно будь-якої іншої. Курси національних валют твердо фіксувалися щодо долара, і їх ринкові відхилення не могли перевищувати 1%. Для підтримки цього обмеження центральні банки повинні бути продавати або викуповувати свою національну валюту за долар.

3. Якщо країна не утримувала свій валютний курс або мала дефіцит торговельного балансу, угодою дозволялося здійснювати девальвацію (зниження курсу валюти) або ревальвацію (підвищення курсу валюти), але не більше як на 10 %. Отже, в межах системи здійснювалося періодичне регулювання курсів валют під контролем МВФ, за допомогою якого можна було подолати збалансованість платіжних балансів.

4. Купівлю-продаж золота здійснювали тільки центральні банки за фіксованою ціною (35 доларів за унцію). Долар прирівнювався до золота також фіксовано: 1 долар дорівнював 0,888 грамів золота.

Проте на шляху виконання доларом функцій світових грошей за правилами золотадоларового стандарту з часом виникли перепони. Серед них -- зменшення золотих резервів США, нагромадження значних доларових запасів у інших країнах світу, виникнення дефіциту платіжного балансу США. В 1971 р. адміністрація Президента США Р.Ніксона заборонила обмін долара на золото. Це означало, що система золотодоларового стандарту припинила своє існування.

На зміну Бреттон-Вудській системі прийшла досить складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система. На нараді представників країн -- членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).

Основні положення Ямайської валютної системи такі:

Страницы: 1, 2, 3, 4