Н.Д. Левітів вважає самостійної таку діяльність, яка виконується без точного інструктажу вчителя [21,188]. Прихильники цього напряму намагаються показати наростання ступеня активності та самостійності учнів у навчанні і тим самим намітити шляхи розробки методики організації самостійних робіт учнів.

Б.П. Йосипов доповнює дане визначення, вважаючи, що формування у школярів умінь і навичок включає в себе і такі завдання, які вимагають «самостійного виконання робіт з поступовим наростанням їх складності» [11, 17]. «Творча діяльність учнів, - пише Б.П.Йосипов, - не обмежується лише придбанням нового, вона включає створення нового »[11, 63]. І.Т. Огородніков вбачає елементи творчості учнів при самостійній діяльності насамперед у розкритті ними нових сторін явищ, які вивчаються, у висловленні своїх суджень, у використанні більш досконалих методів вирішення поставлених питань.

П.І. Підкасістий самостійну діяльність представляє як систему, що включає в себе наступні основні компоненти: змістовний бік (знання, виражені в поняттях або образах сприйнять і уявлень); оперативну (різноманітні дії, оперування уміннями, прийомами як у зовнішньому, так і у внутрішньому плані дії); результативну сторону. Він зазначає, «що головна ознака самостійної діяльності як дидактичного освіти, виявляється в тому, що мета діяльності учня несе в собі одночасно і функцію управління цією діяльністю. Тому предметний зміст кожної дії, як одиниці самостійної діяльності, актуально усвідомлюється школярем, стає безпосередньою метою цієї дії. Що ж стосується мети в цій структурі діяльності, то вона виконує по відношенню до предметного змісту регулятивну функцію і сприяє подальшому самостійного просування школяра в процесі пізнання, в засвоєнні ним нових знань, досвіду діяльності та їх подальших перетворень »[30, 56].

Ми привели висловлювання лише небагатьох авторів, але і це показує, що в даний час існує безліч різних підходів до розгляду поняття «самостійна діяльність». Один з них - об'єктивний підхід (логіко-соціологічний), що описує діяльність учня без його психічної сфери (Б. П. Йосипов, А. В. Усова). Другий - суб'єктивний (психологічний) підхід, де головна увага звертається на відтворення та опис психічних процесів на шкоду пізнавальним (Р. Б. СРОД).

Нарешті, можна виділити і третій підхід, в якому по суті справи відсутня будь-яка чітко виражена теоретичну концепцію. Тут дидактичний аналіз самостійної діяльності підміняється описом окремих прикладів виконання учнями самостійних робіт.

Проаналізувавши вищесказане, ми приходимо до висновку: самостійна діяльність знаходить своє відображення у самостійній роботі. У зв'язку з цим виникає необхідність розгляду самостійної роботи як засіб розвитку самостійності.

1.3 Поняття "самостійна робота" і її функції

У психолого-педагогічної літератури переконливо доводиться, що правильно організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання (П. Я. Голант, М. О. Данілов, Н. Г. Дайрі, Б. П. Йосипов, Р.Г. Лемберг, І. І. Малкін, Р. М. Мікельсон, І. Т. Огородніков, Т. С. Панфілов, М. Н. Скаткін, Р. Б. Зроду, А. В. Усова та ін.)

Уточнення ознак самостійної роботи учнів вимагає розгляду деяких підходів до визначення поняття «самостійна робота» та класифікації її видів.

Самостійна робота - це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації.

Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється 3 напрямки діяльності, за якими може розвиватися самостійність навчання - пізнавальна, практична та організаційно-технічна. Б.П. Йосипов (60-s рр.) обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само у зв'язку із зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само у зв'язку з комп'ютеризацією навчання.

Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Змістом його є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність вчителя без достатньо глибокого дослідження і аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напряму аналізуються області застосування самостійних робіт, вивчаються їх види, неухильно вдосконалюється методика їх використання в різних ланках навчального процесу. Стає і значною мірою вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра у навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів на уроці та вдома. [10, 59].

Третій напрям характеризується тим, що самостійна діяльність обирається в якості предмету дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д.Ушинського. Дослідження, які розвивалися в руслі психолого-педагогічного спрямування, були направлені на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів - завдань і мети діяльності. Однак при всіх наявних досягнень у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяра її процес і структура ще не досить повно розкрита.

Проблема самостійної роботи завжди приковувала до себе увагу наших вчених і вчителів-практиків. І це закономірно: одна з умов ефективності навчання - прищеплення учням навичок самостійної роботи над навчальним матеріалом, що пояснюється тими цілями і завданнями, які стоять нині перед нашою школою: підготувати молоде покоління до життя, до активної участі у праці.

Ці навички необхідні їм у період навчання та після закінчення школи. Отже, проблема активізації самостійності учнів у процесі навчальної роботи - одна із актуальних проблем і педагогічної науки і практики.

Важливу роль самостійної роботи відводили М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов.«Якщо наші діти, - писав М. Г. Чернишевський, - хочуть бути людьми, справді, освіченими, вони повинні здобувати освіту самостійними заняттями». [8, 16].

Велике значення надавав самостійній роботі К. Д. Ушинський. Він вважав, що вчитель повинен не лише давати учням знання, а й направляти їх розумову діяльність. Учні повинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель - керувати цим самостійним працею і давати для нього матеріал».

Необхідність самостійної роботи в школі відстоювала і Н. К. Крупської.

Деякі питання самостійної роботи знайшли відображення в сучасних дослідженнях і посібниках по дидактиці.

Питання самостійної роботи розглядаються у статті І. Т. Огороднікова «Дидактичні основи підвищення самостійності та активності учнів в досвіді шкіл Татарії». Автор вказує на важливість координації викладу матеріалу вчителем і самостійної роботи учнів. Поєднання між цими елементами навчання досягається поступовим ускладненням у самостійній роботі учнів. Автор рекомендує таку систему цієї роботи:

1) спочатку учні викладають вже вивчений матеріал;

2) потім учням пропонується відповісти на питання;

3) після цього учні вчаться узагальнювати вивчене. [6, 109].

Проблема активізації розумової діяльності учнів у процесі самостійної роботи учнів висвітлюється у статті М. О. Данилова «Виховання у школярів самостійності і творчої активності у процесі навчання».

Автор підкреслює, що мета самостійної роботи - розвиток розумових здібностей учнів. Важливу роль у цьому відіграє навчання учнів навичкам такої роботи.

Питання самостійної навчальної роботи розглядалися в статті Т. С. Панфілова «Самостійна робота учнів у процесі оволодіння знаннями». Автор підкреслює, що самостійна робота необхідна на всіх етапах навчання та виховання. Навчити дітей учитися, здобувати знання, формулювати потрібні висновки - ось головне завдання самостійної роботи в школі.

Аналогічні положення містить стаття О. Ф. Зіновьевой «Самостійна робота учнів з підручником на уроці». [7, 59].

У статті даються зразки таких завдань для самостійної роботи з підручником, як читання підручника (параграфа), відповіді на запитання, складання плану параграфу, формулювання виведення з параграфа і ін.

Аналіз монографічних робіт, присвячених проблемі організації самостійної роботи школярів, П.І. Підкасістого, І. А. Зимової, показав, що поняття самостійної роботи трактується неоднозначно:

Самостійна робота - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, у спеціально надане для цього час, при цьому учні, свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових або фізичних (або тих і інших разом) дій. Самостійна робота, на наш погляд, найбільш повно визначається О.І. Зимової. За її визначенням самостійна робота представляється як цілеспрямована, внутрішньо мотивована структурована самим об'єктом в сукупності виконуваних дій і коректування їх по процесу та результату діяльності. Її виконання потребує досить високого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особистої відповідальності, доставляє учневі задоволення як процес самовдосконалення та самопізнання. [12, 217].

Самостійна робота пов'язана з роботою школяра в класі і є наслідком правильної організації навчально-пізнавальної діяльності на уроці.

А.І. Зимова підкреслює, що самостійна робота школяра є наслідком правильно організованої його навчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження у вільний час. Для вчителя це означає не тільки чітке усвідомлення свого плану навчальних дій, але й усвідомлене його формування у школярів як деякої схеми освоєння навчального предмета в ході вирішення нових навчальних завдань. Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість школяра за обраної ним з готових програм або їм самим виробленої програмі засвоєння будь-якого матеріалу.

Самостійна робота розглядається як вищий тип навчальної діяльності, що вимагає від учня достатньо високого рівня самосвідомості, рефлексивності, самодисципліни, відповідальності, і доставляє учневі задоволення, як процес самовдосконалення і самосвідомості.

Ефективність навчального процесу пізнання визначається якістю викладання та самостійної пізнавальної діяльністю учнів. Ці два поняття дуже тісно пов'язані, але слід виділити самостійну роботу як провідну й активізують форму навчання у зв'язку з низкою обставин.

По-перше, знання, навички, вміння, звички, переконання, духовність не можна передавати від викладача до учня так, як передаються матеріальні предмети. Кожен учень опановує ними шляхом самостійного пізнавального праці: прослуховування, усвідомлення усної інформації, читання, розбір і осмислення текстів, і критичний аналіз.

По-друге, процес пізнання, спрямований на виявлення сутності та змісту, що вивчається підпорядковується строгим законам, що визначають послідовність пізнання: знайомство, сприйняття, переробка, усвідомлення, прийняття. Порушення послідовності приводить до поверхневих, неточним, неглибоким, неміцним знань, які практично не можуть реалізуватися.

Страницы: 1, 2, 3, 4