Про кого розповідається у тексті? Який заголовок придумаємо до цього оповідання?

За допомогою яких слів автор змальовує вдачу прудких білочок? До якої частини мови належать ці слова? Поставте до них питання.

Учитель пояснював, як пов'язані речення у тексті. Перше речення називає тему розповіді (клопочуться прудкі білочки). Це речення-зачин. А наступне речення розгортає цю думку у зриму картину: через дії білочок змальовується їх вдача. Останнє речення (заключне) інтонаційно завершує попередню розповідь і намічає дальший розвиток думки.

Засоби унаочнення, як джерело знань, використовувалися головним чином на початку уроку, перед поясненням нового матеріалу, самостійним вивченням тексту підручника з метою попереднього збагачення знань учнів фактами, необхідними для узагальнень. Ми вдавалися до унаочнення і в процесі опрацювання матеріалу. При цьому учні або вперше ознайомлю-ються з картиною, малюнком, таблицею та ін., або працюють із звичайними для них засобами -- картою, таблицею, пам'яткою. Якщо наочний посібник використовується вперше, то його можна разом із відповідними завданнями і запитаннями перед уроком вивісити в класі.

Під час використання наочності як засобу ілюстрування нових фактів, подій, явищ вчитель пояснював навчальний матеріал, використовуючи для підтвердження своїх слів різні види наочності. Наочність при цьому використовувалася головним чином на початковому етапі засвоєння знань, під час пояснення складного матеріалу, який самостійно сприйняти і осмислити учні не можуть. Наприклад, розглядаючи проблему, яке значення має цибулина у ранньоквітучих рослин, вчитель пояснював сам, оскільки у дітей недостатньо опорних знань і умінь для самостійного пошуку відповіді.

-- Які умови необхідні для життя рослин? (Світло, тепло, повітря, вода, поживні речовини).

-- Весною сонце світить, але не дуже гріє, тому тепла ще мало. Грунт холодний. А з холодного ґрунту рослини не можуть брати воду і поживні речовини. Без них рослина не змогла б рости. Де вона їх бере за цих умов? Поживні речовини містяться у цибулині. (При цьому вчитель демонстрував таблицю із розрізаною цибулиною і показував сховище поживних речовин.)

-- Отже, у ранньоквітучих рослин є цибулина, в якій містяться поживні речовини. За допомогою поживних речовин рослини зацвітають ранньої весни.

Далі разом з учителем учні формулювали висновок стосовно основної проблеми. У цих випадках учитель пояснював зміст не тільки нового матеріалу, а й ілюстрацій. Для посилення пізнавальної активності учнів також використовувалися запитання, спрямовані на розкриття змісту ілюстрації.

Для ілюстрування в умовах класу виявилося найкраще поєднувати натуральні предмети та реальні зображення (малюнки, картини) із демонстраційними експериментами. Наприклад, під час вивчення теми «Рослини» розглядається питання, які органи мають ранньоквітучі рослини. Діти під керівництвом учителя розглядають будову кожної ранньоквітучої рослини і називають її органи. Після цього порівнюють будову розглянутих рослин, читають підписи під ілюстраціями в підручнику, розглядають таблицю й роблять висновок, що всі ранньоквітучі рослини, крім кореня, стебла, листків, квіток, з яких утворяться плоди з насінням, мають цибулину або кореневище. (Будову також вчитель зобразив схематично на дошці у процесі роботи).

Використання наочності як опори пізнавальної діяльності учнів було спрямоване на розкриття внутрішніх зв'язків і залежностей предмета та явища, засіб створення проблемних ситуацій, постановки і розв'язання навчальних проблем. Для цього поєднуються різні види наочності. Учні мають чітко усвідомити, що об'єкти, які вивчаються в школі, характери-зуються ознаками (істотними і неістотними), властивостями (фізичними, хімічними), зв'язками. Зв'язки між предметами, явищами, процесами бувають причинно-наслідковими, функціональними умовними, просторовими, часовими тощо. Більшість таких зв'язків розкриває матеріал підручника але учні не завжди їх помічають.

Наприклад, розкрити фізичні властивості торфу допоміг дослід. Щоб відповісти на запитання, торф легший чи важчий за воду, проводиться дослід. Шматочок торфу занурюють у склянку з водою і на основі проведеного досліду учні роблять висновок, що торф легший за воду, бо він у ній не тоне. Також класовод проводить дослід визначення горючості торфу.

Жерстяну банку ставить вверх дном на штатив або триніжок (щоб учням було видно), кладе на неї шматочок торфу і запалює. Учні спостерігають, що торф зайнявся.

Для порівняння учитель може запалити шматочок кам'яного вугілля, потім налити на баночку трохи нафти й теж запалити. Діти спостерігають, що найкраще горить кіптявим полум'ям нафта, найслабше -- торф. Далі вчитель наводить факти про те, що нафта під час згоряння дає в 1,5 рази більше тепла, ніж кам'яне вугілля, і в 3 рази більше, ніж торф.

Учні роблять висновок, що торф горить. Цю властивість торфу теж заносять у таблицю.

Причинно-наслідкові й умовні зв'язки розкриваються на основі аналізу і синтезу, порівняння й узагальнення, абстрагування й конкретизації та інших мислительних операцій. Так, на уроках української мови під час аналізу структури тексту, спостереженням за влучним вживанням слова автором здійснювався розвиток умінь встановлювати взаємозалежність, взаємодію, взаємозв'язок речень у тексті.

Розізлилась бабуся-зима. Повіяла холодом. Позривала листя з лісів і дібров. Порозкидала його по дорогах. Завалила кучугурами ліси. Одягла дерева у крижану кору. І посилає мороз за морозом (За К. Д. Ушинським).

-- Прочитайте виразно оповідання. Якою вам уявляється зима? (Лихою, лютою, наче Баба Яга.) Учитель при цьому демонструє ілюстрацію.

-- Що сказано про зиму у першому реченні? (Розізлилася.)

-- Які слова і словосполучення в наступних реченнях розкривають зміст слова розізлилася? Підкресліть слова. Поставте до них питання.

-- Прочитайте перше речення. Чи можна його назвати зачином? Чому? (Найтісніше пов'язане із заголовком, називає тему розповіді.)

-- Прочитайте текст без першого речення. Чи зрозумілий зміст наступних речень без першого? (Ні, оскільки порушився смисловий зв'язок, незрозуміле, про що розповідається.)

У процесі виконання вправ діти спостерігали, як взаємодіють, впливають речення у тексті. Це допомагало їм осмислити закономірність втілення смислової єдності висловлювання у мовній формі. У них вироблялися внутрішні орієнтири, як саме домагатися послідовності, логічності у передачі власних вражень. Вони усвідомлювали, що перше речення-зачин будується з урахуванням дальшого розвитку думки у висловлюванні, а ритмічне, послідовне розгортання думки від одного речення до другого забезпечується смисловою і лексичною наступністю.

Використання наочності як засобу перевірки, оцінки й корекції знань, навичок і вмінь учнів здійснювалося передусім з навчальною метою. Оцінюючи навчальну діяльність учня, вчитель визначає його успіхи і недоліки, дає конкретні рекомендації, як ці недоліки подолати. Наочність при цьому використовується як чуттєва опора для розв'язування контрольних пізнавальних завдань.

У формуванні уявлень про відмінювання іменників діти можуть скористатися алгоритмами. Алгоритм міркувань молодші школярі можуть записати собі в зошити чи на окремі картки і користуватися ними стільки, скільки потрібно. Додатково пропонується учням виготовити сигнальні картки з умовними позначеннями:

а) д. о. -- діюча особа,

б) д. п. -- діючий предмет,

в) Н. в. -- називний відмінок,

г) ______ -- підмет,

д) ==== -- присудок.

Кожна картка виготовляється на певному кольоровому тлі, яке і служить сигналом правильності чи неправильності виконання завдання.

Так створюється початкова, матеріалізована основа самостійних дій учнів. Молодші школярі навчаються міркувати за смисловими орієнтирами алгоритму. Наведемо зразки міркувань учнів:

1. У реченні У небі вітер гонить хмару діючий предмет позначається іменником вітер. Цей іменник стоїть у формі називного відмінка, відповідає на питання що? Іменник вітер у реченні виконує роль головного члена -- підмета. Підмет вітер у реченні пов'язаний з присудком гонить (складає з ним граматичну основу): вітер (що робить?) гонить.

2. У реченні На уроці учні слухали цікаву розповідь учителя діюча особа позначається іменником учні. Цей іменник стоїть у формі називного відмінка, відповідає на питання хто? Іменник учні в реченні виконує роль головного члена -- підмета. Підмет учні пов'язаний у реченні з присудком (складає з ним граматичну основу): учні (що робили?) слухали.

Доцільно також показати і зворотний зв'язок між головними членами речення -- між присудком і підметом: гонить (що?) вітер, слухали (хто?) учні.

Мовленнєва діяльність учнів уголос підкріплюється роботою з сигнальними картками, за допомогою яких забезпечується зворотний зв'язок між класом і вчителем. Такий вид роботи допоможе вчителеві оперативно контролювати процес розвитку в учнів умінь орієнтуватися в ході пояснення.

Використання наочності проводилося і з метою узагальнення й систематизації знань учнів. З цією метою застосовувалася схематична і зображувальна наочність. Порівнюючи зовнішні ознаки, учні встановлюють загальні та істотні ознаки предметів і роблять узагальнення. Таким чином забезпечується насамперед класифікація предметів і явищ за зовнішніми ознаками.

При цьому на уроках української мови великий розвивальний ефект мали такі вправи:

а) відновлення, поширення, редагування, переконструювання тексту з опорою на картину чи кадри, діафільму;

б) побудова речень на основі графічних форм, вільний диктант, переказ з попереднім аналізом структури і мови вихідного тексту та використанням ілюстративної опори;

в) побудова самостійних висловлювань різних видів у їх взаємозв'язку за даним початком, опорними словосполученнями із використанням текстово-ілюстративної або текстово-ігрової опори.

Сутність етапу узагальнення знань при використанні наочності проілюструємо фрагментом уроку.

Тема: Словосполучення.

Мета: Сформувати уміння розрізняти словосполучення і основу речення (головні члени); добирати найбільш точні слова для вираження своєї думки.

Учитель пропонує школярам прочитати на дошці словосполучення і речення: пролунав дзвінок, зайшли в клас, слухають пояснення.

Ставиться завдання -- виділити речення і словосполучення. Діти усно виконують вправу, обґрунтовуючи свою відповідь. Далі за цими слово-сполученнями і реченнями будують зв'язну розповідь, записують її. Перевіряючи роботу, діти аналізують, кому з них вдалося зв'язно викласти думку, які слова невдало дібрані, як їх треба заміняти, чи пов'язані речення у зв'язний текст.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13