Перспективи та недоліки сучасної системи контролю навчальних досягнень учнів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Перспективи та недоліки сучасної системи контролю навчальних досягнень учнів

розкриття змісту теорії (характеристика основних положень, доведень, висновків);

- характеристика дій, здійснених на основі теорії (уявлення про її практичні застосування, прогностичні можливості та ін.).

Володіння закономірностями і правилами:

- впізнавання правила, закономірності (співставлення з контекстом вивченого матеріалу);

- формулювання закономірності, правила;

- розкриття змісту правила, закономірності (характеристика умов та меж вияву, застосування);

- використання правила, закономірності [8].

Володіння методами і процедурами:

- впізнавання методу, процедури в контексті вивченого матеріалу;

- розкриття змісту методу, процедури (характеристика дій та операцій, які становлять сутність методу, процедури логічної послідовності їх застосування);

- характеристика умов використання методу, процедури.

2. Показники сформованих умінь

Діагностичні показники володіння уміннями є конкретні дії і їх комплекси, які виконуються стосовно конкретно визначених завдань у контексті навчання. Разом з тим, у структурі будь-якої дії можна виділити спільні елементи, реалізація яких необхідна при відтворенні кожного конкретного уміння. Об'єктивними показниками сформованості умінь є:

- побудова алгоритму (послідовності) операцій виконання конкретних дій в структурі уміння;

- моделювання (планування) практичного виконання дій, які обумовлює дане вміння;

- виконання комплексу дій, які утворюють дане вміння;

- самоаналіз результатів виконання дій, що утворюють уміння в співставленні з метою діяльності.

3. Показники сформованості навичок

Узагальнені показники сформованості павичок співпадають з показниками сформованості умінь. Ллє оскільки навичка передбачає автоматизацію дій, то оцінюється ще й час її виконання, наприклад, вимірювання швидкості читання, усного рахунку та ін.

Наведена система показників навчання школярів може бути безпосередньо використана в роботі вчителя будь-якого предмету.

Треба відзначити також, що з показниками навчання необхідно знайомити і школярів в доступній для них формі [8].

Отже, оцінка знань це процес визначення рівня засвоєння і є однією з фундаментальних і важко розв'язуваних проблем дидактики проблемою педагогічних вимірювань. Визначення та оцінка успіхів у навчанні вимагає аналізу питання про те, що підлягає оцінці (про це було сказано вище), а також питання про критерії, показники, шкали і одиниці вимірювання і, нарешті, питання про інструменти, прилади вимірювання. Всі ці поняття поки що слабо розроблені в дидактиці, особливо у вітчизняній, оскільки традиційно до початку XX століття, і в більшості країн до цього часу, оцінка шкільних досягнень здійснювалась і здійснюється вчителем. Кожний екзаменатор вирішує, наскільки рівень знань учня відповідає вимогам програми, користуючись при цьому критеріями, хоч і рекомендованими методикою з предмету, але надто скоректованими суб'єктивними уявленнями екзаменатора про необхідну якість знань.

Найважливіший недолік експертної оцінки суб'єктивізм. Дослідження показують велику розбіжність в оцінках, поставлених різними вчителями за одну й ту ж відповідь. Таким чином, експертна оцінка є неточною. Та й сама шкала вимірювань, умовно числовий бал теж дає загальне уявлення про рівень знань. Бал-відмітка має в собі дуже мало відомостей про якість навчального процесу і не дає інформації також для його удосконалення. Але у зв'язку із зручністю використання, така процедура оцінки та виставлення відмітки має широке розповсюдження.

Однак, у XIX столітті дидактика намагається чітко управляти навчальним процесом на всіх його етапах, від розробки мети і завдань та змісту до перевірки результатів. Тому в науці здійснюється інтенсивний пошук об'єктивних методів контролю. Деякі вчені вважають, що "сучасна, науково обґрунтована дидактика приречена на поразку, якщо вона не спирається на багатий інструментарій максимально об'єктивних методів педагогічної діагностики". Мова йде про об'єктивний контроль, тобто про такі методи перевірки знань і, ширше, педагогічної діагностики, коли вчителі» або дослідник використовує засіб, який дає точні й повні відомості про рівень знань, якість навчального процесу. Таким засобом наука вважає дидактичні тести, які охарактеризовані вище. Уточнимо, що в дидактиці відомі два типи тестів за тим, що вони визначають: тести досягнень, що визначають рівень знань, і особистісні тести, які виявляють соціально-психологічні якості особистості. Власне, це психологічні тести, адаптовані до потреб дидактики. Тести досягнень, як було сказано вище, мають ту перевагу перед експертною оцінкою, що вони об'єктивні. Але точність і об'єктивність оцінки залежить від якості тесту, зокрема, від того, які критерії покладені в його основу, які виділені показники для виявлення та оцінки знань і яка система оцінок [11].

Оскільки існуючі системи оцінок не задовольняють вчених і практиків, то здійснюється пошук інших систем оцінювання. Так, Ш. Амонашвілі вивчав питання про словесну оцінку знань учнів і запропонував методичні рекомендації по словесній характеристиці знань у початковій школі. У країнах Європи та Америки є численні спроби відійти від цифрової, символьної системи. У Німеччині проводився експеримент щодо введення діагностичних листів, у яких давалися словесні оцінки знань учнів, мотивів навчання, розвитку мислення, показник при вивченні шкільного предмету та окремих його тем. Вони фіксувалися в спеціальних таблицях. В Англії існують так звані "профілі" - тест і результати, зведені в таблицю-матрицю. При цьому описання результатів навчання розраховано не тільки на спеціалістів, але й на розуміння батьків та учнів. У Німеччині була також спроба застосувати для характеристики шкільних успіхів табель-повідомлення, у якому виділені наступні параметри:

- поведінка учня по відношенню до вчителя, однокласників;

- поведінка учня під час праці;

- особливі інтереси, здібності, навички;

- рівень успішності і дійсні можливості учня з різних предметів.

Як бачимо, педагогіка здійснює активні спроби вирішити проблему об'єктивного контролю та оцінки знань, але при цьому наштовхується на ряд труднощів, у тому числі організаційних та психологічних. Справа в тому, що вчителі без задоволення сприймають нововведення контролю результатів навчання, оскільки від них вимагається зусилля зрозуміти нові системи та витрати часу на їх освоєння і застосування.

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ПРОБЛЕМИ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ
12-бальна система побудована за принципами обліку особистих досягнень учнів початкового, середнього, достатнього і високого рівнів можливостей, коли аналізу підлягають:

- характеристики відповіді учня: елементарна, неповна, повна, доведена, обґрунтована, творча; якість знань, правильність, осмислення, повнота;

- ступінь сформованості загально-навчальних і предметних умінь і навичок;

- рівень оволодіння розумовими операціями: уміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати, робити висновки;

- ступінь самостійності учнів у навчальній діяльності;

- досвід творчої діяльності (уміння виявляти, розв'язувати проблему);

- самостійність оціночних суджень.

Сутність особистісно орієнтованого уроку полягає в активній позиції учнів на кожному етапі уроку: орієнтацій-но-цільовому (мотиваційному), проектування майбутньої діяльності, організації, реалізації і контрольно-оціночному етапах. Ця позиція дає змогу учневі проявити свої особистісні якості, знання та вміння, а вчителеві - висловити своє позитивне ставлення до успіху школяра (механізми цінування), виставити оцінку, поурочний бал (критерії оцінювання) не тільки результату, а й процесу освітньої діяльності учня [13].

Основними проблемами, з якими зіткнувся колектив учителів школи в реалізації особистісно-зорієнтованого навчання були: мотивація, спільна постановка цілей і планування майбутньої діяльності, цінування і оцінювання навчальних досягнень учнів.

З метою розв'язання вищезазначених проблем були проведені семінари-практикуми за темами: «Нові технології в організації навчально-виховного процесу в школі», «Відбір змісту навчального матеріалу», «Удосконалення педагогічної майстерності в реалізації особистісно орієнтованих технологій». Питання розглядається на психолого-педагогічному семінарі, вивчається з учителями на предметних кафедрах, проводяться відкриті уроки з вивченої теми. Адміністрація школи здійснює внутрішкільний контроль і результати узагальнює на педраді.

Проводячи заняття з учителями з теми: «Відбір змісту навчального матеріалу», керівник кафедри точних наук зазначила, що зародження уроку - це поява замислу. Він складається з кількох елементів. Найголовніший із них - матеріал, визначений державною програмою. При доборі змісту матеріалу учитель повинен керуватися принципами відповідності змісту уроку меті особистісного розвитку учня і принципам осмислення процесу навчання.

Учені виділяють такі два етапи у доборі змісту матеріалу: формування цілісної системи взаємопов'язаних понять і визначення необхідних для засвоєння понять фактологічних даних і способів навчальної діяльності. При цьому фактологічні дані повинні бути зведені до необхідного мінімуму.

Добираючи навчальний матеріал, дуже важливо учителеві обрати методичні прийоми у вивченні програмного матеріалу. При цьому варто керуватись порадою. «Викладання є мистецтво, а не ремесло - в цьому корінь учительської справи». Перепробувати десять методів і обрати свій, переглянути десять підручників і не триматися ні одного неухильно - ось єдино можливий шлях живого викладання. Вічно винаходити, вимагати, удосконалюватись, аби розвинути в учнів інтерес до свого предмета [13].

Так, на кафедрі природничих наук розроблена пам'ятка для вчителя:

1. Учень активно залучається в процес самостійного пошуку і «відкриття» нових знань, вирішує питання проблемного характеру.

2. Навчальний труд, як і будь-який інший, цікавий тоді, коли він різноманітний.

3. Одноманітна інформація і одноманітні способи дій дуже швидко викликають нудьгу.

4. Учень повинен розуміти важливість, потребу вивчення предмета в цілому і окремих його розділів.

5. Чим більше новий матеріал пов'язаний із засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіший.

6. Чим частіше перевіряється й оцінюється робота учня на уроці, тим цікавіше йому працювати.

У школі багато талановитих учителів, вони пропонують учням для розв'язання проблемні ситуації, вважають недоцільним примушувати школярів механічно запам'ятовувати формули, численні дати й імена, сотні правил, які перевантажують пам'ять і навряд чи знадобляться в реальному житті, вчать дітей знаходити і використовувати необхідну їм інформацію.

Так, на уроці в першому класі вчителька, розповідаючи про різні дерева і кущі, могла дати дітям готові відомості (у дерева є один головний стовбур, від якого відходять гілки, а в куща головного стовбура немає, із землі одразу росте багато гілок), але вона ставить перед ними пізнавальну задачу: порівняти дерева і кущі, що показані на картині, і визначити, чим дерево відрізняється від куща. В першому випадку діти запам'ятовують матеріал, а в другому - шукають відповідь.

Дуже важливо розвивати в учнів інтерес до навчального матеріалу; учень повинен розуміти важливість і потрібність матеріалу уроку чи теми йому особисто. З цією метою необхідна з боку вчителя мотивація майбутньої навчальної діяльності.

У результаті цілеспрямованості методичної роботи з педколективом упродовж п'яти років учителі школи оволоділи прийомами мотивації навчальної діяльності, колективного планування навчальної роботи. Разом з тим аналіз результатів внутрішкільного контролю, відвідування уроків, співбесід з вчителями-предметниками, анкетування учнів 9-11 -х класів показали, що цінування і оцінювання навчальних досягнень учнів залишається проблемою для більшості вчителів школи [15].

Для розв'язання даної проблеми були сплановані і проведені психолого-педагогічні семінари: «Прийоми організації навчальної роботи, що сприяють розвитку особистості учня», «Про механізм оцінювання і цінування у педагогічній діяльності», «Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей?».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6