Перспективи та недоліки сучасної системи контролю навчальних досягнень учнів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Перспективи та недоліки сучасної системи контролю навчальних досягнень учнів

p align="left">Вищезазначені питання вивчалися на засіданнях предметних кафедр, проводились методичні дні, на яких завідуючі кафедрами ділились досвідом роботи з проблеми, що вивчається, були проаналізовані відкриті уроки вчителями кожної кафедри і як результат наприкінці І семестру 2002/2003 навчального року відбулася педрада на тему: «Шляхи удосконалення педагогічної діяльності з проблеми цінування і оцінювання навчальних досягнень учнів».

Педагогічна рада відзначила досвід учителів кафедри природничих наук, які добре оволоділи прийомами цінування і оцінювання навчальних досягнень учнів. Так, у кабінеті біології на кожному столі є папка «Учнівська самоосвіта», в якій викладені критерії оцінювання учнів з біології, а також пам'ятка «Самоаналіз і аналіз відповіді учня». Учитель залучає учнів до контролю за навчальною діяльністю, використовує парні і групові форми взаємоконтролю. Учні на уроках біології беруть активну участь у виправленні допущених помилок, вчаться здійснювати самоаналіз та взаємоаналіз відповідей. Вчитель узагальнює судження учнів, доповнює їх, використовує механізм цінування участі в роботі і оцінювання результатів роботи учнів.

Цінування - це щире вираження своєї радості стосовно досягнень, учня. Ми цінимо: компетентність (здатність застосувати знання, уміння та навички для досягнення мети), особистісні якості (цілеспрямованість, оригінальність, акуратність, самостійність).

При цьому вчитель використовує вербальні (вираження свого позитивного ставлення словами) і невербальні (міміка, жести) прийоми.

Особливе значення використання прийомів цінування має для вчителів початкових класів, зокрема перших, де застосовується безоціночний метод навчання учнів. Тут дуже важливо:

- заохочувати дітей на виду у всього класу. Вміти знайти у відповідях кожного учня щось особливе;

- створювати обстановку успіху, вчити радіти перемогам інших і підбадьорювати тих, хто програв;

- закінчуючи урок, не пропустити випадку, щоб перед класом підбадьорити тих, хто ще не впевнений у собі, малоактивний;

- треба бути дуже тактовним щодо відстаючих дітей; ніколи їх не сварити в присутності класу, краще похвалити при всіх, навіть за найнезначніші досягнення;

- необхідно показати дитині, що вона може навчатися не гірше від інших. .

Учитель повинен знати і вільно володіти критеріями оцінювання з предметів і донести ці критерії до відома учнів. Але на практиці ми ще зустрілися з проблемою, коли вчитель, який прекрасно знає предмет, добре володіє методикою його викладання, а оціночна база його низька: оцінки повідомляються наприкінці уроку, як правило, оголошуються вони за дзвоником і звичайно без коментарів. В аргументації оцінок мають потребу всі учні, особливо дуже ранимі, сором'язливі, чуйні - їх травмує будь-яка несправедливість і конфліктні діти, що ведуть себе демонстративно, навіть агресивно. Багато вчителів нашої школи перед подачею робіт на перевірку пропонують учням поставити оцінки самим собі. Це допомагає зрозуміти учительські критерії і критично поглянути на власну діяльність. Використовується взаємоперевірка робіт, практикуються рецензування та оцінка самими учнями усних відповідей. Уміння перевіряти себе і товариша, зрозуміти причини, з яких виставлена та чи інша оцінка, важливо, і його треба розвивати кожного разу, коли є можливість [13].

При перевірці знань учитель повинен повідомляти учням:

- форми контрольно-оціночної діяльності на уроці (усна, письмова, комбінована, за картинками та ін.);

- зміст контрольно-оціночної діяльності: (за якою темою проводиться контроль);

- критерії і показники оцінювання.

В учня повинна також бути можливість вибору змісту і форм контролю, він має брати участь у контрольно-оціночній діяльності (самооцінка, взаємооцінка). Опорою для формування в школярів самооцінки є оціночна діяльність педагога і колективні оцінки. Час від часу той чи інший школяр може виступити в класі з аналізом своїх знань, умінь і навичок у тій чи іншій галузі.

Використовуючи різні форми контрольно-оціночної діяльності, вчитель зобов'язаний враховувати психологічні та індивідуальні особливості учнів. Незадовільна психологічна обстановка опитування може призвести до повного провалу навіть добре підготовленого учня, частковий же провал у цих випадках стає, на жаль, звичайним явищем. Будь-який учень, коли відповідає, хвилюється: один більше, інший - менше. Абсолютно байдужих не буває. І ось нерідко досить дрібниці для того, щоб учень бадьоро, зі знанням справи почав викладати матеріал чи запнувся, заплутався і... безнадійно замовкнув. Учень чомусь не почув запитання чи не зрозумів його. Є діти з дефектами мови. Таким особливо важко. Вони соромляться свого недоліку, і досить найменшої посмішки друзів, щоб віднести її на свій рахунок і замовкнути. Є діти, котрі здатні відповідати миттєво, але дуже багато і таких, котрим передусім треба зібратися з думками (повільно мислячі). І якщо вчитель почне підганяти, то повний чи частковий провал учня забезпечений [13].

Отже, учитель зобов'язаний створювати таку психологічну обстановку опитування, при якій учень, що відповідає, буде почувати себе абсолютно спокійно. Тільки в обстановці доброзичливості, поваги, довір'я, співпереживання учень охоче і легко приймає навчально-пізнавальну задачу. Учитель повинен уміти співпрацювати і радитися з товаришами. Співробітництво педагога і учня - це об'єднання їхніх інтересів і зусиль у вирішенні навчально-пізнавальних задач. Важливо систематично доводити школярам, що вони здібні. Впевненість педагога в можливостях учнів сприяє тому, що діти зосереджують всі свої зусилля на досягненні успіху. Учитель повинен учити учнів способам самоконтролю, самооцінки, саморегуляції навчально-пізнавальної діяльності.

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНІ ПРОПОЗИЦІЇ ЗОВНІШНЬОГО ОЦІНЮВАННЯ
Якщо звернутися до досвіду освітніх систем більшості розвинутих і постсоціалістичних країн щодо системи випускних - вступних екзаменів, можна стверджувати: інструментом об'єктивного оцінювання є саме зовнішнє тестування.

За даними міжнародного дослідження природничо-математичної освіти ТІМ35-К, більшість країн проводять державні екзамени шляхом зовнішнього тестування. Подвійну функцію - випускних за курс середньої школи й одночасно вступних, результат яких враховує вищий навчальний заклад, - іспити виконують у 16 країнах, зокрема в Австралії, Англії, Болгарії, Італії, Словенії, Угорщині, Фінляндії. До них можна додати Німеччину і Францію, в яких результати випускних екзаменів також є підставою для вступу до університету [21].

Не менш важливою сферою застосування зовнішнього тестування є моніторинг якості освіти. Освітній моніторинг - це система організації, збору, збереження, оброблення та поширення інформації про діяльність освітньої системи, яка забезпечує неперервне спостереження за її станом і дає змогу прогнозувати її розвиток. Достовірну порівняльну інформацію про рівень навчальних досягнень можна одержати, застосувавши зовнішнє оцінювання навчальних досягнень, яке має шанс бути об'єктивним і неупередженим, оскільки здійснюється зовнішніми стосовно навчального закладу інституціями із застосуванням стандартизованих тестових завдань, відповідних процедур проведення тестування і технологій безособової перевірки.

Слід розрізняти два різновиди зовнішнього оцінювання: екзамени (оцінювання на завершенні певних етапів навчання) і зовнішні вимірювання навчальних досягнень (у процесі навчання). Вони мають низку особливих характеристик, які зумовлюють доцільність застосування їхніх результатів з неоднаковою метою.

Екзамени охоплюють або всіх випускників (що істотно збільшує вартість їхнього проведення), або ж, якщо вони проводяться у формі зовнішнього оцінювання тільки за бажанням учня, - лише специфічну нерепрезентативну вибірку. Екзамени, як правило, проводять за визначеним переліком навчальних предметів, що майже не змінюється з року в рік. На екзамені має значення індивідуальний результат кожного учня. Цей результат на випускних екзаменах є кінцевим «діагнозом» і не передбачає внесення коректив у подальший процес навчання. Велику роль відіграє надійність та об'єктивність результату, який буде використано для сертифікації, а можливо, і для відбору на наступний етап навчання.

Отже, екзамени у формі зовнішнього оцінювання забезпечують об'єктивну порівняльну оцінку навчальних досягнень випускників, їхню належну сертифікацію, а в разі запровадження єдиного екзамену забезпечують прозорість доступу до вищої освіти.

Зовнішні вимірювання навчальних досягнень учнів (зокрема національні) передбачають охоплення репрезентативної вибірки учнів, у якій можна здійснювати порівняльний аналіз за статтю, національністю, соціальним статусом, місцем навчання і т. ін. Щороку зовнішні вимірювання можуть проводиться з іншою метою, стосуватися різних навчальних предметів і вікових категорій учнів. У зовнішніх вимірюваннях навчальних досягнень беруть до уваги безособові результати. За допомогою додаткових анкет, які супроводжують зошит із завданнями, можна виявляти не лише проблеми змісту освіти (окремих навчальних предметів та інтегрованих курсів), а й проблеми однакових умов для доступу до освіти, проблеми впливу різноманітних соціально-економічних чинників на рівень навчальних досягнень у країні. Результати таких вимірювань також можуть бути підставою до коригування навчального процесу, оновлення змісту освіти, методик викладання [15].

Отже, національні вимірювання навчальних досягнень учнів дають багатопланову інформацію для аналітичних досліджень у сфері формування освітньої політики.

Впровадження зовнішнього оцінювання навчальних досягнень учнів слід здійснювати у двох стратегічних напрямах:

1. Удосконалення системи державних екзаменів.

2. Проведення національних вимірювань навчальних досягнень учнів.

Удосконалення системи державних екзаменів

Короткотермінова стратегія

Необхідно розвивати напрацювання експерименту із зовнішнього тестування навчальних досягнень, розробляючи в Центрі тестових технологій базу стандартизованих тестів із різних навчальних предметів, розширюючи мережу регіональних центрів тестування, збільшуючи обсяг тестувань та кількість навчальних закладів, які визнають результати сертифікаційного зовнішнього тестування.

Впровадження зовнішнього тестування як інструменту оцінювання на випускних-вступних екзаменах викликало широкий суспільний резонанс, що засвідчують публікації в засобах масової інформації, привернуло увагу педагогічної громадськості. Проте більшість вищих навчальних закладів з пересторогою ставляться до сертифікатів зовнішнього оцінювання. Освітяни також подекуди з недовірою та упередженням ставляться до такого інструменту підсумкового оцінювання. Передусім це спричинено новизною явища зовнішнього тестування в Україні. Вищі навчальні заклади ще не мали нагоди переконатися в об'єктивності такого оцінювання. Перший крок зроблено: це три сесії зовнішнього тестування 2003 року з двох предметів і вступ за їхніми результатами до університетів, які беруть участь у проекті. Але тільки за умови розвитку бази стандартизованих тестів з різних предметів, популяризації ідеї зовнішнього оцінювання, професійного проведення тестування можна очікувати його прийняття педагогічною громадськістю і збільшення у 2004 році кількості університетів, які визнаватимуть сертифікати зовнішнього тестування. Необхідно зміцнити позиції зовнішнього тестування для створення суспільного тиску щодо його впровадження. Важливо переконати суспільство, педагогічне середовище в об'єктивності й надійності зовнішнього оцінювання з метою сертифікації та відбору на наступний етап навчання, а також показати його переваги [15].

На цьому експериментальному етапі (2002-2004 pp.) вдосконалення екзаменаційної системи в Україні ефективною є політика, яка ґрунтується на принципі добровільної участі й засадах створення додаткових можливостей для його учасників.

У зовнішньому тестуванні випускники беруть участь за власним бажанням, вищі навчальні заклади також самостійно приймають рішення про визнання результатів зовнішнього тестування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6