Початкове навчання на комп'ютерах у школ - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Початкове навчання на комп'ютерах у школ

пеціальні дослідження безпосереднього й опосередкованого запам'ятовування в дитячому віці провів А.Н. Леонтьев [50, c.112-140]. Він експериментально показав, як один мнемічний процес - безпосереднє запам'ятовування - з віком поступово заміщається іншим опосередкованим. Роль мнемотехнічних коштів в удосконалюванні пам'яті, на думку А.Н. Леонтьева, полягає в тому, що “звертаючись до вживання допоміжних коштів, ми тим самим змінюємо принципову структуру кожного акту запам'ятовування; колись пряме, безпосереднє наше запам'ятовування стає опосередкованим”.

У формуванні внутрішніх коштів запам'ятовування центральна роль належать мови. Мова є основними коштами людського спілкування. Важливо відрізняти мова від мови. Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передаються сполучення звуків, що мають для людей певні значення й зміст. Мова ж це сукупність вимовних або сприйманих звуків, що мають той же зміст і те ж значення, що й відповідна їм система письмових знаків.

Вона є не тільки коштами спілкування, але й коштами мислення, носієм свідомості, пам'яті, інформації, коштами керування поводженням інших людей і регуляції власного поводження людини. Властиво безлічі її функцій мова є поліморфною діяльністю, тобто у своїх різних функціональних призначеннях представлена в різних формах: зовнішнього, внутрішньої, монологу, діалогу, письмової, усної й т.д.

Засвоєння мови дитиною починається з виділення мовних сигналів із всієї сукупності звукових подразників. Потім у його сприйнятті ці сигнали поєднуються в морфеми, слова, пропозиції, фрази. На базі їх формується зв'язна, осмислена зовнішня мова, що обслуговує спілкування й мислення. Процес перекладу думки в слово йде у зворотному напрямку.

А.Н. Соколов [65, c.47] показав, що в процесі мислення внутрішня мова являє собою активний артикуляційний, неусвідомлюваний процес, безперешкодний плин якого дуже важливо для реалізації тих психологічних функцій, у яких внутрішня мова бере участь.

Враження, які людина одержує про навколишній світ, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а при необхідності й можливості - відтворюються. Ці процеси називаються пам'яттю. “Без пам'яті, - писав С.Л. Рубінштейн, - ми були б суть миті. Наше минуле було б мертво для майбутнього. Сьогодення, у міру його протікання, безповоротно зникало б у минулому". У людини є три види пам'яті: довільна, логічна й опосередкована. Перша пов'язана із широким вольовим контролем запам'ятовування, друга - із уживанням логіки, третя з використанням різноманітних коштів запам'ятовування, здебільшого представлених у вигляді предметів матеріальної й духовної культури.

Основні види пам'яті:

Миттєва, або іконічна; пам'ять пов'язана з утриманням точної й повної картини тільки що сприйнятого органами почуттів, без якої б те не було переробки отриманої інформації.

Уява може бути чотирьох основних видів: активне, пасивне, продуктивне й репродуктивне. Активна уява характеризується тим, що, користуючись їм, людина за власним бажанням, зусиллям волі викликає в себе відповідні образи. Продуктивна уява відрізняється тим, що в ньому дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється або відтвориться. Але при цьому в образі вона все-таки творчо перетвориться. У репродуктивній уяві стає завдання відтворити реальність у тім виді, яка вона є.

У житті людини уява виконує ряд специфічних функцій. Перша з них полягає в тому, щоб представити дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи завдання. Друга складається в регулюванні емоційних станів. Третя пов'язана з його участю в довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини. Четверта функція складається у формуванні внутрішнього плану дій - здатності виконувати їх у розумі, маніпулюючи образами. П'ята функція - це планування й програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їхньої правильності, процесу реалізації.

“Аналіз показує, - писав Л.С. Виготський [16, c.6-164], що мислення дитини багато в чому визначається його пам'яттю... Мислити для дитини раннього віку - значить згадувати... ніколи мислення не виявляє такої кореляції з пам'яттю, як у такому ранньому віці. Мислення тут розвивається в безпосередній залежності від пам'яті".

Теоретичне понятійне мислення - це таке мислення, користуючись яким людина в процесі рішення завдання звертається до понять, виконує дії в розумі, безпосередньо не маючи справу з досвідом, одержуваним за допомогою органів почуттів.

Теоретичне образне мислення - матеріал, що людина використає для рішення завдань, є образним. Вони або безпосередньо витягають із пам'яті, або творчо відтворяться уявою.

Наочно-образне мислення полягає в тому, що розумовий процес у ньому безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною навколишньої дійсності, і без нього відбуватися не може. Дана форма найбільше повно й розгорнута представлена в дітей дошкільного й молодшого шкільного віку.

Наочно-дійсне мислення - процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, здійснювану людиною з реальними предметами.

У нашій країні найбільш широке практичне застосування одержала теорія формування й розвитку інтелектуальних операцій, розроблена П.Я. Гальперіним [19, c.63-74]. В основу даної теорії було покладене подання про генетичну залежність внутрішніми інтелектуальними операціями й зовнішніми практичними діями. Раніше це положення одержало розробку у французькій психологічній школі (А. Валлон) і в працях Ж. Піаже. На ньому засновували свої теоретичні й експериментальні роботи Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев, В.В. Давидов, А.В. Запорожець і багато хто інші.

П.Я. Гальперін [19, c.63-74] розробив теорію формування мислення получившая назву концепції планомірного формування розумових дій. Гальперин виділив етапи інтериоризації зовнішніх дій, визначив умови, що забезпечують їх найбільш повний і ефективний переклад у внутрішні дії із заданими властивостями.

Особливе місце в дослідженнях, присвячених розвитку мислення, належать вивченню процесу формування понять.

Утворення понять - результат тривалої, складної й активної розумової, комунікативної й практичної діяльності людей, процесу їхнього мислення. Утворення понять в індивіда своїми коріннями йде в глибоке дитинство.Л.С. Виготський і Л.С. Цукрів [16, c.6-164] були одними з перших вчених-психологів у нашій країні, хто детально досліджував цей процес. За допомогою цієї методики було встановлено, що формування понять у дітей проходить через 3 основні щаблі:

Утворення неоформленої, неупорядкованої безлічі окремих предметів, їхнього синкретичного зчеплення, позначуваного одним словом.

Утворення понять-комплексів на основі деяких об'єктивних ознак.

Утворення дійсних понять.

Синкретичне мислення й мислення в поняттях-комплексах характерні для дітей раннього, дошкільного й молодшого шкільного віку.

Участь мислення в процесах пізнання.

Повноцінне людське пізнання навколишнього світу без мислення й мови було б практично неможливо. На відміну від інших живих істот людин зберігає й передає людям свої думки й почуття, а для цього йому необхідна мова. Без її неможлива була б зовнішня форма людського інтелекту словесно-логічне мислення. Практично всі наукові знання, які нагромадило людство з незапам'ятних часів, представлені в словесній формі. Всі предмети матеріальної й духовної культури, якими люди користуються для задоволення своїх інтересів і потреб, мають назви, всі вони створені при участі мислення.

Втратившись мислення, людина перестав би взагалі бути людиною, вона відразу ж перетворився б у безсловесна тварина. Думка людини в процесі пізнання практично бере участь у всіх його видах, без її не можуть існувати ні відчуття, ні сприйняття, ні уява, ні пам'ять, тому що у всіх процесах людині постійно доводиться вирішувати різноманітні завдання.

Роль уваги, свідомого й несвідомого в пізнанні.

Під увагою розуміється вибірковість у роботі всіх органів почуттів.

Увага серед всіх пізнавальних процесів виконує особливу роль. Вона полягає в тому, щоб, по-перше, розділити всю сприйману й інформацію, що не переробляє людиною, на частині по ступені їхньої важливості; по-друге, сприяти виділенню й найкращій психологічній переробці саме тієї частини інформації, що у цей момент найбільш істотна. Перший вид уваги називається почуттєвим, а другий - інтелектуальним.

Є кілька рівнів психологічного поділу інформації зі ступеня її значення: свідомий, напівсвідомий і несвідомий. Свідомий - це рівень, пов'язаний з нецентрованою увагою. Він містить у собі ту частину одержуваних людиною відомостей про світ, що сприймається найбільше чітко.

Напівсвідомість містить у собі те, що сприймається з неуважною увагою, не завжди усвідомлюється й у цей момент не дуже важливо для людини. Проте, це може бути усвідомлено й описане словами, тому що представляється в реальних відчуттях і образах.

Несвідоме - це та частина сприйманої інформації й інформації, що переробляє людиною,, що він взагалі не усвідомлює й тепер не може описати словами або представити у відчуттях і образах. Це те, що не перебуває й взагалі не може бути в сфері уваги в будь-який момент часу. Наприклад, людина може розглядати уважно якусь деталь художньої картини. У цей момент вона буде представлена в сфері його свідомості. У той же самий час своєю периферичною свідомістю людина може напівсвідомо сприймати обстановку в приміщенні, де перебуває картина, шляхи необхідності описати її. Але ні в цей момент, ні в який-небудь іншій він не може виразно й переконливо пояснити, а значить - усвідомити й описати словами те, чому його увагу залучила саме ця, а не яка-небудь інша деталь картини.

Кожний з названих ознак: свідомість, напівсвідомість і несвідоме - виконує в житті людини й у пізнанні їм навколишнього світу свою, специфічну функцію. Свідомість за допомогою уваги виділяє в навколишньому найбільш важливу для людини в цей момент частина інформації; напівсвідомість містить у собі те, що може в будь-який момент знадобитися для розумної організації поводження, але зараз ще не дуже необхідно; несвідоме містить те, що важливо для керування поводженням і роботою організму людини на рівні рефлексів.

Існують різні психологічні теорії уваги. Одна з найбільш відомих - моторна теорія уваги Т. Рибо. Він, уважав, що увага, незалежно від того, є воно ослабленим або посиленим, завжди пов'язано з емоціями й викликається ними.

Є ще одна теорія, теорія установки, запропонована Я.Н. Узнадзе. Установка, на думку Я.Н. Узнадзе [68,c.266], прямо пов'язана з увагою. “На основі актуальної в кожному даному випадку установки у свідомості суб'єкта виростає ряд психічних утримувань, пережитих їм з достатнім ступенем ясності й виразності для того, щоб... могти орієнтуватися в умовах ситуації".

Цікаву теоретичну концепцію запропонував П.Я. Гальперин.

Види уваги:

Природна увага дана людині із самого його народження у вигляді вродженої здатності вибірково реагувати на ті або інші зовнішні або внутрішні стимули, що несуть у собі елемент інформаційної новизни.

Соціально-обумовлена увага складається в ході життя в результаті навчання й виховання пов'язане з вольовою регуляцією поводження, з виборчим реагуванням на об'єкти.

Безпосередня увага не управляється ніким, крім того об'єкта, на який воно спрямовано й котрий відповідає актуальним інтересам і потребам людини. Опосередкована увага регулюється за допомогою спеціальних коштів (тестів, слів і ін.).

Історію розвитку уваги, намагався простежити Л.С. Виготський [16, c.6-164] у розділі своєї культурно-історичної концепції їхнього формування. Культурний розвиток уваги укладається в тім, що за допомогою дорослого дитина засвоює ряд штучних стимулів - коштів, за допомогою яких він далі направляє своє власне поводження й увагу.

Загальна послідовність культурного розвитку уваги по Л.С. Виготському [16, c.6-164] полягає в наступному: “Спочатку люди діють стосовно дитини, потім він сам вступає у взаємодію з навколишніми, нарешті, він починає діяти на інших і тільки наприкінці починає діяти на себе... Спочатку дорослий направляє його увага словами на навколишні його речі й виробляє, таким чином, зі слів могутні стимули - вказівки, потім дитина починає брати активну участь у цій вказівці й сам починає користуватися словом і звуком як коштами вказівки, тобто звертати увагу дорослих на його предмет, що цікавить,".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6