Педагогічна робота передбачає не лише корекційну роботу з дітьми, але й різноаспектну діяльність під час педагогічного супроводу особливої дитини, вона має певні етапи, через які мають пройти дитина та її оточення. Сфера галузей потенційної соціальної реабілітації відображує реабілітаційний потенціал дитини, ставлення до вади, становище у сім'ї, навички самообслуговування, рухову, пізнавальну та соціальну активність.
Отже, можна стверджувати, що ефективність реабілітаційного процесу багато в чому визначається повною реабілітацією потенціалу, який враховує: стан дитини, рівень вікового розвитку, оцінку соціально-психологічного статусу в сім'ї і її оточенні, структуру потреб дитини, коло інтересів, задатків, здібностей; рівень домагань, загальну оцінку реабілітаційного потенціалу, реабілітаційний прогноз, показання щодо необхідності реабілітаційних заходів, реабілітаційно-експертний висновок.[63, c. 145]
Висновки до І розділу
Метою концепції соціальної реабілітації є надання дітям-інвалідам можливості брати участь у соціальному та економічному житті незалежно від характеру і причини їхньої інвалідності через оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвиток особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції у суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
Відповідно до визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітація дитини з комплексними порушеннями. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім'ї спеціальною допомогою відразу ж після появи перших ознак відхилення у розвитку дитини. Реабілітація в усих її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції.
Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, розглядається у тісному взаємозв'язку з підсистемами, що забезпечють цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес одночасно. Так вважають та розглядають дану проблему В.І. Бондар, Л.С.Вавіна, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, Т.В. Сак, В.М.Синьов, Є.Ф.Соботович, В.В. Тарасун, Л.І.Фомічова, М.К. Шеремет, М.Д. Ярмаченко та інші діячі.
Основним завданням педагогічної роботи в умовах реабілітаційних закладів є -- відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням психофізичних можливостей. У кінцевому результаті повинна бути досягнута повна або часткова компенсація наявного порушення.
РОЗДІЛ ІІ. ПОДОЛАННЯ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЗАКЛАДУ
2.1 Сучасний стан логопедичної допомоги дітям з порушеннями у розвитку в Україні
В даний час відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі психологічного аналізу отримані данні про механізми найбільш складних форм мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення, дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при олігофренії, у дітей порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В логопедичну практику вводяться сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні методи досліджень. Розширюється взаємозв'язок логопедії з клінічною медициною, дитячою невропатологією та психіатрією[5, c. 3-5].
Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості домовного розвитку дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи, визначаються критерії ранньої діагностики та прогнозу мовних порушень, розробляються прийоми та методи превентивної логопедії. Всі ці напрями досліджень значно підвищили ефективність логопедичної роботи.[23, c. 39-44]
У зв'язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих передпосилів подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу соціальної адаптації, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається в основному рівнем розвитку логопедії як науки.
Концептуальні засади реформування спеціальних ланок освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001) окреслюють ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідомого ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов'язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок. Все це надає особливої актуальності вивченню проблеми формування мовленнєвої компетентності дітей з психофізичними порушеннями й зумовлює необхідність дослідження розвитку мовлення таких дітей та процесу їх реабілітації.
Перші кроки у реалізації соціальних та психолого-педагогічних завдань цього етапу стосовно осіб з порушеннями мовлення припадають в нашій країні на 90 роки ХХ століття, коли йдучи до інтеграції у європейське і світове співтовариство, припадає бурхливе зростання мережі реабілітаційних центрів, у яких особливим дітям та їх батькам, родинам надається відповідна комплексна, в тому числі і педагогічна допомога. Реальність таких кроків української логопедії на шляху до найкращих світових стандартів соціалізації осіб з порушеннями мовлення підтверджується іншими фактами [34, c. 287].
В Україні створюються і активно працюють громадські недержавні організації, які спрямовують зусилля на мобілізацію різних установ та відомств, координацію їх діяльності щодо розв'язання правових, соціальних, медичних, педагогічних проблем роботи з логопатичними дітьми[ 5, c. 76]. Ініціатива громадських організацій щодо інтеграції логопатичних дітей у суспільстві знаходить державну підтримку. Так, у 2004 році розпорядженням Кабінету Міністрів України була затверджена концепція соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, у якій вперше офіційно оприлюднено державну політику соціального захисту зазначених категорій громадян.
Позитивні зміни сприяють поліпшенню інтеграції осіб з мовленнєвими порушеннями у суспільство до функціонуванні установ їх спеціальної освіти, розробка концепції спеціальної освіти осіб з фізичними та психологічними вадами в Україні (1996), збільшення термінів шкільного навчання, введення державного стандарту загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку і відповідна розробка нових навчальних програм, впровадження у діяльність шкіл для логопатичних дітей.
Зближення соціально-реабілітаційних та корекційних психолого-педагогічних функцій в роботі з дітьми, які мають інтелектуальні та мовні вади, вимагає забезпечення міждисциплінарної підготовки відповідних фахівців, посилення питомої ваги предметів медичного, соціально-психологічного та корекційно-педагогічного змісту у освітньо-професійних програмах навчання соціальних працівників, соціальних педагогів, практичних психологів, логопедів, реабілітологів тощо [10, c. 94]. Це дає можливість оптимізувати та індивідуалізувати корекційне втручання у процеси розвитку та соціалізації і на цій основі попереджати виникнення небажаних для успіху інтеграції факторів, запобігати можливому явищу соціального відчуження особи, посилювати адаптивні потенції осіб з порушеннями мовлення.
2.2 Логопедична робота -- провідний напрям допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу
Логопедична реабілітація являється важливою складовою частиною комплексної медико-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації дітей та підлітків з комплексними порушеннями та відхиленнями у розвитку. Вона направлена перш за все на корекцію та компенсацію порушення мовної сторони особистості [37, c. 56].
В сучасних умовах розвитку логопедичної роботи, реабілітаційна та логопедична робота вбачає розвиток сенсорних функцій, моторики, особливо артикуляційної моторики, розвиток пізнавальної діяльності, перш за все мислення, пам'яті, уваги, формування особистості дитини з одночасною регуляцією соціальних відносин, вплив на соціальне оточення. У ряді випадків, особливо у ранньому у дошкільному віці доречно говорити про логопедичну абілітацію та роботу з дітьми раннього віку, що мають комплексні порушення [6, c.45].
Логопедична реабілітація, як складова педагогічного супроводу дитини має певний зміст: логопедична допомога є результатом впливу на особистість, її окремі психічні та фізичні функції; З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення; логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім'ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей; це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з'являються нові якісні характеристики дитини.[2, c.332]
Саме зміни в суспільстві зумовлюють розширення соціокультурного середовища для надання логопедичної допомоги у системі комплексної реабілітації. Педагогічна робота здійснюється у процесі спеціального корекційного навчання і виховання, педагогічної допомоги дітям з обмеженими психофізичними можливостями, включення у педагогічний процес закладів, у яких створюються спеціальні умови.
У зв'язку із поширенням в Україні мережі реабілітаційних центрів як багатопрофільних навчально-виховних закладів для різних категорій дітей дошкільного віку з обмеженими фізичними і психічними можливостями виникло розширення соціокультурного середовища, що потребує логопедичного впливу. В умовах реабілітаційного закладу логопедична реабілітація є одним із напрямів психолого-педагогічної реабілітації.[43, c. 211]. Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв'язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.
Модернізація змісту освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національної програми „Освіта” („Україна XXI ст.”), Закону „Про загальну середню освіту”, концепції мовної освіти, спрямована на становлення мовної особистості дитини з дошкільного віку й сприяє зростанню соціальної й педагогічної ролі мови [17, c. 347].
Не всі діти здатні у процесі природного розвитку оволодіти мовленням, як засобом спілкування, навчання, соціальної адаптації й питання своєчасного опанування лексичних, граматичних, орфоепічних і фразеологічних норм мови, тому це можна розглядати як мовленнєво-комунікативну проблему.
Процес надання логопедичної допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку забезпечує розвиток й удосконалення вмінь і навичок усного і писемного мовлення, формує певне коло знань про мову й мовленнєві вміння, стає не тільки об'єктом пізнання і засобом оволодіння навчальними предметами, а й джерелом особистісного розвитку. Робота з дітьми з порушенням у психофізичному розвитку і мовлення передбачає ряд заходів усунення соціальної занедбаності, створення умов для адаптації у звичайних умовах у межах індивідуальних можливостей [27,c. 176].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
