- формування загальної культури вихованців, їхня адаптація до життя;

- формування потреб у вихованців до саморозвитку й самовизначення;

- створення умов для усвідомленого вибору й наступного освоєння професійних освітніх програм.

У державній системі піклування дитяти-сиріт існує особливий тип установи - притулок. Специфіка роботи притулку полягає в тому, що ця установа тимчасового перебування дітей, що залишилися у важкій життєвій ситуації, на тимчасове проживання з метою наступного пристрою в інші соціальні інститути - повернення в родину, усиновлення, установлення опікунства та ін.

Зміна соціально-економічної ситуації в країні вимагає принципово нових підходів до рішення багатьох проблем таких установ: проблем виховання й утворення дітей, їхнього професійного самовизначення, адаптивних-реабілітаційних проблем.

Основні цілі діяльності для державних установ, у яких виховуються діти, що залишилися без піклування батьків: здійснення соціального захисту дітей, що перебувають у цих установах; здійснення заходів реабілітаційного, медичного й соціального характеру; організація одержання дітьми загальної освіти. 

Розглянемо соціально-педагогічну діяльність у дитячому будинку як найбільш типовій установі державного піклування дітей, що залишилися без батьків. Потреба й необхідність у соціально-педагогічній діяльності в дитячому будинку постійна в силу наявності у вихованців широко спектра соціальних, медичних, психологічних, педагогічних проблем і відсутності в дітей належного соціального досвіду.

Розглядаючи соціально-педагогічну діяльність знову визначимо ціль такої діяльності, суб'єкти й об'єкти цієї діяльності. Ціль діяльності - соціалізація дитини. Як суб'єктів цієї діяльності виступає колектив вихователів: соціальний педагог, соціальний працівник, логопед, вихователь, психолог, музичний працівник, інструктори по праці й фізичній культурі, адміністрація дитячого будинку. Об'єктами, на які спрямована соціально-педагогічна діяльність, виступають вихованці дитячого будинку: кожний індивідуально й весь колектив вихованців у цілому

Проблеми дітей, що перебувають у дитячих будинках, досить докладно досліджені вченими М.І.Лісіною, В.С.Мухіною, А.М.Парафіян, Є.О. Смирновоя і ін.

Для дітей дошкільного віку, як відзначається в дослідженнях учених, що домінує й часом незадоволеної виступає потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослих. Прагнення до співробітництва й до спільної діяльності з дорослими в них недостатньо розвити Мотиви, що спонукують дітей до спілкування, викликані тим, що дитину залучає сама доросла людина, діти охоче приймають пропозиції дорослих.

Особливо помітні відмінності в розвитку спілкування у вихованців дитячого будинку й дітей, що живуть у родині, проявляються в особистісному спілкуванні, в основі якого лежить потреба у взаєморозумінні й співпереживанні.

Для дитячого будинку характерне наявність, що переміняються дорослих з різними типами поводження, тоді як у родині дитині з боку дорослих задається та сама програма поводження. Нарешті, у дитячому будинку значно бідніше емоційна насиченість спілкування дорослого з дитиною. Слід також зазначити й більше регламентований характер діяльності дитини в порівнянні з родиною. Для вихованців молодшого шкільного віку характери яскраво виражені мотиви, безпосередньо пов'язані з їхньою повсякденною діяльністю в дитячому будинку: виконанням режиму проживання в дитячому будинку, правил поведінки в дитячому будинку й у школі, тоді як у сімейних дітей цієї вікової групи мотиви їхньої діяльності й спілкування значно багатіше й різноманітніше. Така обмеженість і бідність мотиваційної сфери пов'язані з умовами проживання дітей у дитячому будинку і їх недостатньо повним спілкуванням з дорослими. Учені виявили специфіку розвитку інтелектуальної, споживчої і поведінкової сфер особистості вихованців дитячого будинку. 

В підлітковому віці ці причини викличуть певні труднощі у твердженні підлітка в середовищі однолітків, у розвитку його власного «Я».

До інтелектуальних, поведінкових, мотиваційних характеристик вихованців дитячого будинку додаються проблеми, зв'язані зі здоров'ям дитини. Фактично здорових дітей у дитячих будинках майже ні, діти мають хронічні захворювання, часто зустрічаються серед них інваліди. Крім того, у багатьох дітей спостерігається інтелектуальна недостатність - затримка психічного розвитку дитини. Для вихованців дитячого будинку характерні такі явища, як токсикоманія, наркоманія, розгальмування сексуальних потягів і ін.

Поряд із цими медико-психолого-педагогічними проблемами в дитячому будинку у вихованця виникає безліч соціальних проблем: особисті - одержання особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження, свідчення про смерті батьків і ін.); матеріальні (одержання пенсій, посібників, аліментів), одержання житлоплощі (більша частина дітей не має свого житла й прописки), працевлаштування випускників, і їх подальше професійне утворення.

Керуючись засадами державної політики в галузі освіти, які викладені в Законі України про утворення, а зокрема, принципом загальнодоступності утворення, адаптивності системи утворення до рівнів і особливостей розвитку й підготовки що навчаються, вихованців, сьогодні йде якісна перебудова системи утворення.

У цей час 1,6 мільйона дітей України мають потребу в спеціальному (корекційному) утворенні. 45% із цієї кількості інтегровані в загальноосвітнє середовище. Таке положення ставить перед системою утворення завдання, що вимагають нових засобів їхнього рішення.

У цьому зв'язку особливо важливе місце належить молодшому шкільному віку - початковому етапу формування навчальної діяльності й навичок читання, листа, рахунку.

Категорію дітей "групи ризику" становлять школярі із сохранним інтелектом, що не мають протипоказань для навчання по загальноосвітніх програмах. Для дітей даної категорії створюються класи навчання, що компенсує (ККО) або класи корекційно-розвиваючого навчання (КРО). У цих класах діти вчаться рік у рік зі своїми однолітками зі звичайних класів, що дозволяє, якщо буде потреба, переводити дитини із класу навчання, що компенсує, у звичайний і навпаки.

Корекційно-розвиваюча робота з дітьми "групи ризику" проводиться вчителями, психологами, соціальними педагогами, логопедами й іншими фахівцями індивідуально або в невеликих групах за рахунок шкільного компонента базисного навчального плану й консультативних годин груп продовженого дня, організації різноманітної розвиваючої діяльності в різних кружках естетичної, прикладної й професійної спрямованості.

Склад дітей "групи ризику" далеко неоднорідний, і причини труднощів неоднакові. Труднощі школярів обумовлюється трьома основними факторами:

1) педагогічною занедбаністю

2) соціальною занедбаністю

3) відхиленнями в стані здоров'я

В одних випадках педагогічні труднощі є наслідком переваги одного із цих факторів, в інші - їхнього сполучення, комплексу.

Спільні зусилля фахівців, що працюють із дітьми "групи ризику", спрямовані на організацію таких умов навчання й виховання дітей, які сприяли б більше ефективній адаптації їх до шкільного життя, інтелектуальному розвитку, розвитку психічних процесів і т.д.

Метою роботи соціального педагога в класах КРО є подолання труднощів навчання дитини в реальній соціальній ситуації й повернення його до нормального процесу розвитку. Робота соціального педагога з дітьми даної категорії безпосередньо спрямована на створення умов для ефективної адаптації школяра до нових умов життя, допомога в рішенні проблем соціальної взаємодії, поліпшення клімату міжособистісних відносин у родині, із учителями, однолітками.

Говорячи про практику соціальної роботи з родиною, не можна залишити без уваги психолого-педагогічні особливості діяльності фахівця в роботі з родиною. На жаль, у сформованій ситуації соціальний педагог працює із проблемними, соціально-незахищеними родинами, а для цього йому необхідно володіти психологічними навичками. Сьогодні фахівець, що працює з родиною, може виконувати величезну кількість ролей і працювати в системах різної величини. Він може бути посадовою особою військового відомства, відомства соціального захисту й підтримки населення, місцевих органів влади, автором програм, і у всіх цих видах діяльності йому будуть потрібні знання психології, психоконсультування, психодіагностики й психокорекції сімейних відносин. Про психологічні особливості діяльності соціального педагога в роботі з родиною й піде мова в даному параграфі.

Соціальна робота - це змістовна діяльність, здатна дати задоволення людині своєю значимістю, можливістю виявити себе й внести вклад у рішення проблем родини, постійним спілкуванням з різними людьми. Вона породжує піднесені, позитивні почуття, що є важливим джерелом її мотивації. Разом з тим можуть бути фактори, що викликають негативні емоційні реакції й стани. Сильні переживання викликають:

- Концентрація уваги на проблемах однієї родини;

- Не сформовані взаємини із клієнтом через неможливість у цей момент вирішити його проблему;

- Нові завдання, що різко міняються плани;

- Відсутність очевидних результатів передбачуваних мір, і т.п.

Проблеми клієнтів соціальної роботи, як правило, настільки взаємозалежні, що при рішенні однієї з них необхідно приймати в увагу ряд інших, щоб не нанести йому збитку. Це створює високий рівень відповідальності й напруженості всієї діяльності соціального працівника, породжує специфічні труднощі. Мають місце небажані емоційні реакції, викликані некомпетентністю клієнтів, їхньою безтактністю, спробами вивести соціального працівника з рівноваги й т.д. У цих умовах спалаху обурення, прояву нестриманості, розгубленості й інших емоцій звичайно ще більше ускладнюють обстановку, накладають на ділову проблему нову - проблему взаємин. Все це підвищує значимість високого самовладання, здатності стримати безпосередню емоційну реакцію й прийняти рішення, що диктується обставинами самої справи.

Особливості пізнавальних і емоційних труднощів дають подання про вольову напругу, характерному для фахівця соціальної роботи. Вольові зусилля необхідні тим, де робота тривалий час не дає очікуваного результату, де проявляється недооцінка праці соціального педагога, внаслідок чого слабшають внутрішні стимулюючі фактори. Вони особливо необхідні молодому фахівцеві, що випробовує «синдром вигоряння», обумовленого необхідністю кожнодобово вирішувати одноманітні й повсякденні проблеми певної категорії родин. У цих умовах твердість, послідовність, пошук нових форм роботи є важливою умовою доведення справи до кінця.

Сьогодні ж фахівець, що працює з родиною, може виконувати величезну кількість ролей і працювати із системами різної величини. Він може бути посадовою особою військового відомства, відомства соціального захисту й підтримки населення, місцевих органів влади, автором програм, соціальним аналітиком, керуючим або працівником агентства. Однак, головним чином, він буде зосереджувати на безпосередніх послугах окремій людині, родині або групам родин.

Робота з родиною може також вестися в різних сферах соціальної роботи, включаючи охорону здоров'я, психічне здоров'я, добробут дітей, геронтологію, правову систему, трудову діяльність і, звичайно, сімейні агентства, служби.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13