Левін створив серію цікавих психологічних методик. Першу з них підказало спостереження в одному з берлінських ресторанів за поведінкою офіціанта, який добре пам'ятав суму, що надходила від відвідувачів, але відразу ж забував її після того, як рахунок був оплачений. Думаючи, що в даному випадку цифри утримуються в пам'яті завдяки «системі напруги» і зникають з її розрядкою, Левін запропонував своїй учениці Б.В.Зейгарник експериментально досліджувати розходження в запам'ятовуванні незавершених (коли «си стема напруги» зберігається) і завершених дій. Експерименти під твердили прогноз Левіна. Перші запам'ятовувалися приблизно в два рази краще. Був вивчений також ряд інших феноменів. Усі вони пояснювалися, виходячи з загального постулату про динаміку на пруги в психологічному полі.
У США Левін займався і проблемами групової диференціації, типологією стилів спілкування. Йому належить опис найбільш роз повсюджених стилів спілкування (демократичний, авторитарний, потуральний), а також дослідження умов, що сприяють виділенню в групах лідерів, зірок і знедолених. Ці дослідження Левіна стали основою цілого напрямку в соціальній психології.
5. Генетична психологія Піаже
Швейцарський психолог Ж.Піаже (1896-1980) - один з найвідоміших учених, роботи якого склали важливий етап у розвитку генетичної психологи. Наукові інтереси Піаже ще з юності були зосереджені на біології і математиці. Після закінчення університету Піаже їде в Цюріх, де знайомиться з дослідженнями К.Юнга і з технікою психоаналізу. Цей досвід був йому необхідний, тому що він прагнув поєднати суто експериментальний, лабораторний метод, властивий біологічним дослідженням, з більш інформатив ним і вільним методом бесіди, прийнятим у психоаналізі. Розробці такого нового методу, що він збирався застосувати для вивчення мислення дітей, Піаже присвятив кілька років. Цей метод одержав назву методу клінічної бесіди.
Велике значення для Шаже мало його перебування протягом двох років у Парижі, куди він був запрошений у 1919 р. для робо ти над шкалами виміру інтелекту. У цей час він приділяє велику увагу вивченню тих типових помилок, що роблять діти при вирішенні досить простих, на перший погляд, завдань тесту Біне. У 1921 р. Піаже повертається в Женеву, де Клапаред запрошує його на по саду директора Інституту Ж.-Ж. Руссо. Одночасно Піаже починає читати лекції в Женевському університеті і працювати в Же невському будинку малюка. Матеріали, отримані ним у цей період, лягли в основу його перших книг “Мислення і мова дитини”, “Судження і міркування дитини”, де він викладає основи своєї кон цепції когнітивного розвитку дітей, що розглядається як поступо вий процес, який проходить у своєму розвитку кілька стадій. Записи у щоденнику, засновані на спостереженні за розвитком власних дітей, дали Піаже додатковий матеріал для цієї концепції. У наступні роки Піаже сполучає викладацьку роботу (як професор Женевського університету) з різними адміністративними посадами, публікує книги, у яких переглядає і доповнює свої теоретичні по гляди на природу і розвиток мислення в дітей. У 1949-1951 pp. Піа же розробляє свою основну працю “Введення в генетичну епістемо логію”, а в 1955 р. очолює створений з його ініціативи Міжнародний центр з генетичної епістемології в складі Женевського університету. На посаді директора цього центру Піаже перебував до кінця життя.
Свою теорію дитячого мислення Піаже будував на основі логіки і біології. Він виходив з ідеї про те, що основою психічного розвит ку є розвиток інтелекту. У серії експериментів він доводив свою точку зору, показуючи, як рівень розуміння, інтелект впливає на мову дітей, на їхнє сприйняття і пам'ять. Діти в його дослідах не бачили і не пам'ятали, на якому рівні була вода в сполучених по судинах, якщо не знали про зв'язок між рівнем води і пробкою, якою закрита одна із посудин. Якщо ж їм розповідали про цю вла стивість сполучених посудин, характер їхніх малюнків змінювався, вони починали ретельно вимальовувати рівень води (однаковий чи різний), а також пробку.
Таким чином, Піаже дійде висновку, що етапи психічного роз витку _ це етапи розвитку інтелекту, через які поступово прохо дить дитина у формуванні усе більш адекватної схеми ситуації. Ос новою цієї схеми саме і є логічне мислення.
Найбільш значимими були експерименти Піаже по досліджен ню егоцентризму. Він задавав дітям прості питання, у яких треба було подивитися на ситуацію з погляду іншої людини. Наприклад, дитину запитували, скільки в неї братів, а почувши відповідь: «У мене два брата», ставили наступне запитання: «А скільки братів у твого старшого брата?». Як правило, діти розгублювались і не мог ли правильно відповісти, говорячи, що в брата тільки один брат, і забували при цьому себе. Більш складним був експеримент про три гори. Дітям пропонувався макет із трьома горами різної висоти, на вершинах яких були розташовані різні предмети - млин, будинок, дерево. Дітям показували фотографії і просили вибрати ту з них, на якій усі три гори видні в тім положенні, у якому їх бачить ди тина в цю хвилину. З цим завданням справлялися три-чотирирічні діти. Після цього з іншого боку макета ставили ляльку й експери ментатор просив дитину вибрати ту фотографію, що відповідає точці зору ляльки. З цим завданням діти вже не могли впоратися. Як правило, навіть шести-семирічні знову вибирали ту фотографію, що відбивала їхню позицію перед макетом, але не позицію ляльки чи іншої людини. Це і привело Піаже до висновку про труднощі для дитини встати на чужу точку зору, про егоцентризм дітей.
Піаже - один із самих шанованих і цитованих дослідників, ав торитет якого визнаний в усьому світі, і число його послідовників не зменшується. Головне полягає в тому, що він першим зрозумів, досліджував і виразив якісну своєрідність дитячого мислення, по казавши, що мислення дитини зовсім відрізняється від мислення дорослої людини. Розроблені ним методи дослідження рівня розвитку інтелекту давно стали діагностичними і відіграють велику роль у сучасній практичній психології. Ті закономірності процесу розумо вої діяльності, що були відкриті Піаже, залишилися непохитними, незважаючи на велику кількість нових фактів про дитяче мислення. Відкрита ним можливість зрозуміти і сформувати дитячий розум є найбільшою заслугою Піаже.
6. Неофрейдизм (Карен Хорні, Еріх Фролем)
Ряд психологічних шкіл і напрямків поширився завдяки про тиріччям у школі З.Фрейда, учні якого, а також опоненти на про тивагу фрейдизму організовують напрям, який отримав назву неофрейдизм. Серед вчених цього напрямку - Карен Хорні (1885-1952), яка одержала освіту на медичному факультеті Берлінського університету. У 1918 р. вона прийшла на роботу до Берлінського психоаналітичного інституту, де працювала до 1932 р. Потім вона переїжджає в США, куди перебираються й інші відомі німецькі вчені в зв'язку з приходом до влади Гітлера. Хорні займає посаду заступника директора Чиказького психоаналітичного інституту, потім переїжджає до Нью-Йорку, де викладає в Психоаналітично му інституті, займаючись паралельно терапевтичною практикою. Як і багато послідовників Фрейда, вона поступово розчаровується в ортодоксальному психоаналізі і засновує свою асоціацію, перетво рену пізніше в Американський інститут психоаналізу.
На відміну від Юнга й Адлера, які підкреслювали, що розійшли ся з Фрейдом з принципових питань, Хорні говорила, що вона лише прагне виправити певні недоліки його теорії. Однак її прагнення розсунути рамки ортодоксального фрейдизму насправді привели до перегляду окремих положень теорії Фрейда. Хорні дійде висновку про домінуючі впливи суспільства, соціального оточення на розви ток особистості людини. Вона доводила, що розвиток не визначений тільки вродженими інстинктами, що людина може змінюватися і розвиватися протягом життя. Ця можливість спростовує фатальну приреченість на невроз, про яку говорив Фрейд. На думку Хорні, є чітка грань між нормою і патологією, і тому є надія на повне виду жання навіть у невротизованих людей.
Хорні виходила з того, що домінуючим у структурі особистості є не інстинкти агресії чи лібідо, а несвідоме почуття занепокоєння, що Хорні називає почуттям корінної тривоги. Хорні писала, що во но пов'язане з «наявним у дитини відчуттям самітності і безпорад ності в потенційно ворожому йому світі». Таким чином, у її теорії зберігається не тільки ідея Фрейда про значення несвідомого, але і його думка про антагонізм між зовнішнім світом і людиною.
Хорні вважала, що причинами розвитку тривоги можуть бути і відчуження батьків, і надмірна їхня опіка, що придушує особис тість, ворожа атмосфера і дискримінація, чи навпаки, занадто ве лике милування дитиною. Яким же чином усі ці суперечливі фак тори можуть стати основою розвитку тривоги? Відповідаючи на це питання, Хорні виділяє насамперед два види тривоги: фізіологічну і психологічну. Фізіологічна тривога пов'язана з прагненням дити ни задовольнити свої нагальні потреби - у їжі, питві, комфорті. Ди тина боїться, що її вчасно не переповивають, не погодують, і тому виявляє таку тривогу постійно в перші тижні свого життя. Однак згодом, якщо мати і оточуючі піклуються про неї і задовольняють її потреби, це занепокоєння проходить. У тім же випадку, якщо її потреби не задовольняються, тривога наростає, будучи фоном для загальної невротизації людини Якщо рятування від фізіологічної тривоги досягається простим відходом і задоволенням основних по треб дітей, то подолання психологічної тривоги - більш складний процес, тому що він пов'язаний з розвитком адекватного «образу я». Введення поняття «образу я» -- одне з найважливіших відкриттів Хорні. Вона вважала, що цей образ складається з двох частин -знання про себе і відносини до себе. При цьому в нормі адекватність «образу я» пов'язана з його когнітивною частиною, тобто зі знанням людини про саму себе, яке повинно відбивати її реальні здібності і прагнення. У той же час відносини до себе повинні бути позитив ними. Хорні вважала, що існує декілька «образів я» -- «я реальне», «я ідеальне» і «я в очах інших людей». В ідеалі ці три «образи я» повинні збігатися між собою: тільки в цьому випадку можна гово рити про нормальний розвиток особистості і її стійкість до неврозів. У тому випадку, якщо «я ідеальне» відрізняється від реального, лю дина не може до себе добре відноситися, і це заважає нормальному розвитку особистості, викликає напруженість, тривогу, непевність у собі, тобто є основою невротизації. До неврозу веде і розбіжність «я реального» в очах інших людей. Причому в даному випадку не важ ливо, чи думають оточуючі про людину краще чи гірше, ніж вона думає про себе сама. Таким чином, і зневага, негативне ставлення до дитини, і надмірне милування нею ведуть до розвитку тривоги, тому що й у тому і в іншому випадку думка інших не збігається з її реальним «образом я.
Хорні виділяє три основних види захисту, в основі яких ле жить задоволення визначених невротичних потреб. Якщо в нормі всі ці потреби і, відповідно, усі ці види захисту гармонічно сполуча ються між собою, то при відхиленнях один з них починає домінува ти, призводячи до розвитку у людини того чи іншого невротичного комплексуй.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
