Реалізація розвивального принципу навчання на уроках у початковій школ - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Реалізація розвивального принципу навчання на уроках у початковій школ

сь тому вчитель, який прагне керувати розвитком учнів, має замислитися над „надзавданням” уроку - як реалізувати навчальну мету з найбільшою користю для розвитку кожної дитини. Над цим б'ється сучасна методична думка, цього прагнуть найкращі вчителі. „Для мене, - пише педагог, - пошук і вибір способу ведення уроку пов'язаний з роботою формування в учнів умінь спостерігати, аналізувати, узагальнювати, конкретизувати, будувати гіпотези, робити висновки, ставити запитання, заперечувати, відстоювати свій погляд, оперувати не тільки маленькими порціями матеріалу, а й знаннями, здобутими під час вивчення теми загалом” [61].

Таким чином, знання по-різному засвоюються і по-різному впливають на розвиток дітей залежно від способів керівництва навчальною діяльністю. Звідси висновок: розвивальний вплив навчання найбільше визначається його процесуальною стороною, тобто тим, як саме воно організоване. Тому в перебудові організаційних форм, важливо, щоб високий навчальний результат досягався не будь-якою ціною, а поєднувався з розвитком пізнавальних можливостей і потреб дитини, щоб виконавська діяльність підпорядковувалася творчій.

1.2 Основні технології розвивального навчання

Термін „технологія” зустрічається в працях педагогів, починаючи з 10-х - 20-х років ХХ сторіччя. Приблизно до середини 50-х років ХХ століття під технологією навчання розуміли використання в процесі навчання різних технічних засобів, тобто йшлося по суті про „технізацію” навчання.

У 70-і роки ХХ століття під впливом системного підходу поступово стало складатися нове розуміння поняття „технологія навчання”, яке в свою чергу ґрунтується на понятті „дидактична система”.

Будь-яка дидактична система має дві взаємозв'язані сторони: теоретичну і практичну. Теоретична сторона - це педагогічна концепція, що лежить в основі системи. А практична сторона системи - це і є власне технологічна сторона. Іншими словами, технологія навчання є реалізацію на практиці певної дидактичної системи, яка складається з сукупності взаємозв'язаних компонентів.

В психолого-педагогічній літературі вживається в двох аспектах: у широкому значенні слова і у вузькому, конкретнішому. В широкому значенні слова під технологією навчання розуміють сукупність дій, які здійснюються в певному порядку і які забезпечують функціонування дидактичної системи, побудованої на основі будь-якої концепції. В даному випадку мають на увазі технологію реалізації на практиці певної дидактичної системи в цілому.

У вужчому значенні поняття „технологія навчання” може вживатися на рівні структурних компонентів дидактичної системи, тобто вона може означати сукупність дій вчителя, здійснених в певному порядку і які забезпечують реалізацію того або іншого компонента системи. Наприклад, може йтися про технологію окремого методу навчання, про технологію реалізації окремої форми навчання [7].

Відомо, що в даний час вченими розроблені альтернативні системи розвивального навчання, в основі кожної з яких лежить певна концепція.

Аналіз реалізації різноманітних систем розвивального навчання на практиці дозволяє знайти спільність в їх технологіях. Переконатися в цьому допоможе змістовний опис всіх компонентів синтезованої системи розвивального навчання.

Цілі навчання можна розглядати на різних рівнях. Почнемо з характеристики елементу „мети навчання”. На рівні соціального замовлення метою у всіх системах розвивального навчання є загальний розвиток особистості школяра. Далі така мета шляхом педагогічного переосмислення перетвориться спочатку в мету вивчення предметів, а потім і в мету конкретного уроку як початкової організаційної ланки всього дидактичного процесу.

Мета уроку в системі розвивального навчання полягає не тільки в засвоєнні дітьми конкретних знань, а головне - в якісних змінах у психічних процесах, в соціальному розвитку особистості школяра.

Мета уроку конкретизується в пізнавальних завданнях. Пізнавальне завдання - це часткова мета навчання, в якому конкретно виражається те, чому повинні навчитися діти, що повинні засвоїти, виконуючи вказівки вчителя. В системі розвивального навчання учнів цілеспрямовано вчать постановці пізнавальних завдань.

Далі слід розглянути такий компонент системи, як „зміст навчання”.

В системі розвивального навчання зміст, що підлягає засвоєнню, піддається переробці, при цьому, так як і в традиційній системі, враховується, що він повинен відповідати двом вимогам:

· по-перше, бути посильним для засвоєння за наявний час із заданими якостями;

· по-друге, бути корисним у майбутній діяльності школяра.

Повною мірою ці потреби в системі розвивального навчання ще не реалізовано [29].

Достатньо обґрунтованим у даний момент є лише те, що в системі розвивального навчання підвищений науковий рівень змісту навчання, збільшений об'єм теоретичних знань - термінів, визначень, залежностей, законів, які повинні засвоїти молодші школярі.

Важливо підкреслити також, що при визначенні об'єму і характеру змісту освіти в системі розвивального навчання вивчається те, що воно повинне забезпечувати в першу чергу розвиток всіх здібностей учнів (розвитку мови, мислення, пам'яті тощо). А ось на базі цих загальних здібностей надалі, на думку вчених, можливий розвиток спеціальних здібностей школярів (математичних, художніх, сценічних, музичних тощо).

Наступний компонент системи - „методи навчання”.

Оскільки розвивальне навчання - це перш за все проблемне навчання, є цілком очевидне те, що при такому навчанні головну роль виконують проблемно-пошукові методи навчання: проблемний виклад матеріалу, евристичні бесіди, дослідницькі роботи, навчальні дискусії.

Репродуктивні методи навчання теж застосовуються в системі розвивального навчання. Наприклад, при повідомленні фактичного матеріалу, при відтворенні раніше вивчених знань може бути використаний пояснювально-ілюстративний метод, при формуванні умінь і навичок - репродуктивний. Проте вивчення нового матеріалу завжди здійснюється при реалізації проблемно-пошукових методів навчання, змістовною основою для яких є проблемні задачі.

Звернемося до розгляду наступного компонента системи - „засоби навчання”, під якими розуміють всі об'єкти (матеріальні), які слугують джерелами навчальної інформації і інструментами для засвоєння навчального матеріалу.

Сукупність об'єктів, необхідних і достатніх для реалізації процесу навчання в дидактичному циклі, утворюють систему засобів навчання. Система засобів навчання на шкільному рівні складається з чотирьох елементів: слова вчителя (у різних формах), шкільної книжки (підручник з навчальним книжковим комплексом), засобів наочності і технічних засобів навчання.

В системі розвивального навчання особлива увага надається роботі такого засобу, як підручник. Його особливістю є те, що він призначений для організації навчально-дослідницької діяльності учнів. В підручниках міститься велика кількість розвивальних і творчих завдань, які сприяють розвитку творчого мислення учнів.

В системі розвивального навчання, так само як і в традиційній, зростає роль технічних засобів навчання.

Щодо форм навчальної діяльності підкреслимо, що на уроках в рамках розвивальної системи навчання дуже широко використовується групова робота учнів, яка спонукає дітей до співпраці.

Психологами встановлено, що саме в групі дітей, які спільно працюють, створюються сприятливі умови для розвитку самостійності мислення, пізнавальної ініціативи дитини. З цією метою, наприклад, в системі Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова, вже на підготовчому до школи етапі, дітей розбивають на групи по 4-5 чоловік і вчать працювати, співпрацюючи один з одним.

В.К. Дьяченко вважає, що особливою формою роботи в навчальному процесі повинна стати робота учнів в парах змінного складу, при якій кожен учень по черзі вступає в змістовне спілкування зі всіма своїми однокласниками, будучи то їх учнем, то їх вчителем. В такій формі, на думку В.К. Дьяченка, колектив навчає кожного і кожен навчає всіх. Тому робота учнів в парах змінного складу є колективною формою.

Окрім загальних форм навчальної роботи існують і конкретніші форми навчання. Характеризуючи конкретні форми організації навчання, відзначимо, що вони залишаються найслабкішою ланкою системи. Для розвивального навчання характерні такі ж організаційні форми навчання, як і для традиційного. Проте в системі розвивального навчання ці форми дещо відходять від класно-урочного стереотипу, тобто вони стають гнучкішими, як за тривалістю занять, так і за структурою. Наприклад, трохи змінюється структура уроку в системі Л.В. Занкова. Відсутнє чітке розмежування між такими етапами уроку, як вивчення нового і повторення пройденого матеріалів. Ці етапи зливаються в один.

В системі розвивального навчання використовуються такі форми, які, зазвичай, можна зустріти в старших класах, наприклад, семінарські заняття, диспути, колоквіуми, круглі столи тощо.

Необхідним компонентом системи та основою пізнавальної діяльності є мотиви.

Формуванню мотивів навчання у системі розвивального навчання приділяється особлива увага. В першу чергу цілеспрямовано формуються основні мотиви навчання - пізнавальні інтереси школярів.

Формуванню інтересу до процесу навчання у школярів сприяє створення проблемних ситуацій, які стимулюють учнів до самостійного осмислення нових знань та пошуку різних способів діяльності.

Важливим стимулом розвитку мотивації навчання є також особливий характер взаємостосунків між учителем і учнями - це особлива атмосфера довіри, співпраці один з одним, демократичний стиль спілкування.

Наступним компонентом системи є учіння (діяльність учня).

Перш за все необхідно відмітити, що учень в системі розвивального навчання існує не як об'єкт зусиль вчителя (як це часто трапляється у традиційній системі), а як активний суб'єкт процесу навчання, тобто самостійною та самодіяльною особистістю, яка співпрацює з учителем в процесі навчання. Така роль учня забезпечується спеціальними прийомами: по-перше, налаштування дітей на усвідомлення мети виконуваних дій, а пізніше і до самостійного формулювання пізнавального завдання; по-друге, залучення учнів до співавторства з учителем на уроці (наприклад, за завданням вчителя підібрати матеріал до уроку, „провести” урок замість вчителя) тощо.

Зараз спробуємо звернутися до внутрішньої сторони учіння - засвоєння. У системі розвивального навчання засвоєння учнями навчального матеріалу здійснюється в процесі самостійного пошуку, яким, зазвичай, керує вчитель. При традиційному навчанні учні засвоюють ті знання, які повідомляє вчитель.

З точки зору діяльнісного підходу необхідним компонентом дидактичної системи є діяльність вчителя. Тому постає питання: яким же повинен бути вчитель, якими якостями він повинен володіти, щоб уміти реалізовувати розвивальну систему на практиці?

Поза сумнівом, реалізація системи розвивального навчання вимагає від вчителя ґрунтовних знань з педагогіки, психології, предметних методик, а також з конкретних предметних галузей. Окрім широкої ерудиції вчитель повинен володіти рядом педагогічних умінь:

· уміти проблемно організовувати всю навчальну діяльність школярів;

· уміти застосовувати на уроці такі завдання, які сприяють формуванню творчої і високоморальної особистості;

· уміти володіти технікою партнерського, неавторитарного стилю педагогічного спілкування.

Така змістова характеристика узагальненої системи розвивального навчання, виконана на основі аналізу психолого-педагогічної літератури і практики навчання.

1.2.1 Технологія розвивального навчання Л.В. Занкова

В історії становлення системи розвивального навчання Л.В. Занкова можна виділити декілька етапів [27].

І етап - з 1957 року по 1960 рік. На першому етапі дослідження за експериментальною системою працював лише один клас у Московській школі № 172.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11