Діти молодшого дошкільного віку тим активніше сприймають матеріал, чим різноманітніші заняття, прийоми роботи. В молодшій групі велике значення має застосування ігрових прийомів, які допомагають підтримувати увагу дітей і задовольняють їхню потребу в грі, рухах, діях з предметами. Ігрові прийоми повинні бути не лише забавними. А й навчальними. З елементами загадування і відгадування («Узнай, що в мішечку», «Що змінилось?»).
Діти четвертого року життя ще малоактивні, тому вихователька повинна більше розповідати, пояснювати, залучити дітей до відповіді шляхом допоміжних запитань. Діти повинні не тільки слухати, а й висловлюватись, відповідати на запитання коротко і повно, не відволікатися від теми розмови, говорити спокійно, привітно. Важливо привертати загальну увагу до висловлювання окремої дитини, вчити малят уважно товариша, розуміти його.
Навчання розвитку мови на четвертому році життя, як і на третьому, потребує повторності занять. Тому один і той самий програмовий зміст можна закріплювати в різних формах з деяким ускладненням матеріалів. Наприклад, ознайомлення дітей з посудом: тарілкою, блюдцем, ложкою, чашкою, склянкою; оглянути всі ці предмети, вихователь дав пояснення; через деякий час знання дітей закріплюються в процесі розглядання картинок із зображенням цих предметів, відповідей на запитання вихователя; потім проводять дидактичні ігри «Наш посуд», «Почастуємо нашу ляльку».
Дидактичні ігри з предметами, іграшками і картинками, спостереження, екскурсії-огляди, розглядання предметів і бесіди про них, читання оповідань, казок, вивчення віршів напам'ять, розглядання картин і бесіди за їх змістом, ігри-драматизації, показ діафільмів, настільних театрів - усе це види занять з розвитку мови для дітей 4-го року життя.
На п'ятому році життя розширюється коло уявлень дітей про навколишній світ, ускладнюються взаємовідносини з рідними, знайомими, дитина прагне розповісти про свої враження, поділитися думками. Дітей учать слухати і розуміти запитання вихователя, бути готовими до відповіді, відповідати за викликом.
Оскільки в цьому віці в дітей розвивається вміння помічати в предметах спільне і відмінне, узагальнювати предмети, класифікувати їх, у середній групі вводяться нові види занять з розвитку мови: розповідання за картиною, описування іграшок, предметів і картинок, бесіди, самостійні розповіді дітей на основі спостережень, переказування художніх творів.
При переказуванні літературних творів, описуванні предметів, картинок, розповіді з власного досвіду вихователь звертає увагу на якість відповіді, підказує те чи інше складне речення, потрібне слово. Ведучим прийомом розвитку мови дітей цього віку є зразок розповіді вихователя.
У старших дітей чітко визначається різниця між грою і заняттям . На шостому і сьомому роках життя вводяться більш складні за змістом заняття - прослуховування радіопередач, переглядання телепередач, написання листів, бесіди за репродукціями художніх тварин. Широко використовуються словесні методи роботи, творчі розповіді, бесіди на етичні теми, словесні дидактичні ігри-вправи.
Закріплення, уточнення й активізація словника здійснюється методом дидактичної гри, яка проводиться в усіх вікових групах як самостійне заняття, а в старшій та підготовчій до школи групі може бути частино. Іншого заняття з розвитку мови і тривати 5-10 хвилин.
Часто діти звертаються до вихователя з проханням розповісти їм казку чи якусь цікаву подію. Діти більше люблять розповідь, ніж читання. Є два види розповіді - пізнавальна та розповідь-зразок як дидактичний прийом навчання. Пізнавальна розповідь використовується з метою розширення дитячих уявлень про навколишнє життя; це розповідання казок, переповідання змісту художніх творів, кінофільмів, подій з життя. Розповідь-зразок - короткий жвавий опис будь-якого предмета, явища чи події, доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою.
Розповідь-зразок використовується переважно на заняттях з метою навчити дітей розповідати. Вихователь досягне дидактичної мети лише тоді, коли розповідь буде доступна і зрозуміла дітям. Розповідь повинна мати струнку композицію: зав'язку (початок), послідовне розгортання подій (середину) та розв'язку (кінець). Не можна зловживати артистичністю, не треба зайвих жестів, міміки. Розповідати слід спокійно, невимушено. Розповідь вихователя використовується як взірець для наслідування на таких заняттях: розповідання за картиною; описування предметів; дидактичні ігри; складання дітьми розповідей з власного досвіду; продовження розповіді вихователя; складання сюжетних розповідей за іграшкою, групою іграшок чи групою слів.
Навчаючи дітей розповіді, застосовують різні методи. Це описування предметів, іграшок, картинок; дидактичні ігри; переказування художніх оповідань та казок; розповідання за картинами, з власного досвіду, творче розповідання.
Прийоми можуть бути різноманітні, основними з них є: зразок та план вихователя, складання розповіді за частинами, колективний розбір плану, вказівка, оцінка.
Зразок розповіді - це опис предмета або події, доступний для наслідування дітьми як за містом, так і за формою. Розповідь-зразок, яка використовується для наслідування, має бути простішою, ніж розповідь для слухання, тому що слухати і розуміти легше, ніж самому розповідати.
«Педагогічна розповідь, - писав К.Д.Ушинський, - має бути не тільки цікавою, як і всяка інша, але мати в собі ще суто педагогічні якості: вона має бути такою, щоб могла легко відбитися в голові дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитина пам'ятала її середину і початок; щоб подробиці не затемняли головного та щоб головне, будучи позбавлене подробиць, не було сухим».
Зразок повинен мати цінний виховний зміст, в ньому требо описувати добрі вчинки, дружні почуття тощо. Щоб наблизити зміст розповіді до досвіду дітей, вихователька може використати форму спогадів із свого дитинства: «Коли я була маленькою…» Для розповіді требо дібрати конкретний факт чи подію, розповідати послідовно, не відхиляючись від сюжетної лінії, мова має бути живою, образною, речення короткі.
Зразок розповіді є легким навчальним прийомом, він показує дітям готовий результат, до якого вони повинні прагнути, допомагає він відібрати аналогічний зміст для власної розповіді. Він застосовується на початкових етапах навчання розповіді, коли перед дітьми ставиться нове завдання. Як дидактичний прийом зразок використовується на початку заняття, а також у процесі його, якщо діти відчувають труднощі в складанні розповіді. Застосований у кінці заняття, зразок втрачає свою дидактичну цінність. Тут краще прочитати дітям літературний твір.
Щоб добитися від дітей самостійної творчої роботи, вихователька повинна пояснити свою розповідь, так би мовити, показати, як її скласти. Тому попервах зразок розповіді краще поєднувати з планом розповіді.
План розповіді - це 2-3 основні запитання, які визначають зміст і послідовність викладу. Після 2-3 занять із зразком розповіді план стає самостійним, провідним прийомом навчання; він підносить мовні вміння дітей на вищий щабель. У процесі заняття треба поповнювати план новими запитаннями, які активізують увагу дітей, індивідуалізують завдання.
Перед складанням розповідей на початковому етапі рекомендується колективний розбір плану. Картина або тема озонується спільна для всіх дітей, тому зразок може обмежити їхню творчість. Ще до складання розповідей вихователька обговорює з дітьми окремі запитання плану, показуючи можливість урізноманітнення змісту розповіді. На один і той же пункт плану вона пропонує по-різному відповісти кільком дітям. Це допоможе активізувати словник, розвинути ініціативу, що так потрібно для складання розповіді. Для колективного розбору добираються найважливіші з виховного боку питання.
На деяких заняттях можна застосувати прийом складання розповіді за частинами картини або колективне складання. Його використовують при складанні розповіді за картиною, яку можна поділити на певні частини (наприклад, картини «На річці», «Перше травня», «Кішка з кошенятами», «Кури»), а також при складанні розповіді описового характеру з колективного досвіду.
Запитання виховательки - досить поширений прийом навчання, але в процесі розповіді, як правило, він не використовується, і лише після закінчення розповіді його вживають для уточнення або доповнення її. Треба уникати «пустих» запитань ( «Що ще скажеш?», «Більше не про що не розкажеш?»). Вони часто викликають випадкові відповідь.
Коли дитина відповідає, їй можна допомогти, підказавши потрібне слово або речення, виправивши помилку.
Оцінка - також навчаючий прийом. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, що схвалив вихователь, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються в кінці розповіді не мають дидактичного значення. І вихователька, і діти не пам'ятають, які були розповіді, діти не зможуть сприйняти зауважень виховательки. Доцільніше давати коротку оцінку в ході слухання розповідей. Вихователька повинна у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдале розкриття сюжету, виразність мови, повноту передачі тощо. В підготовчих групах до оцінювання розповідей треба залучати і дітей.
Під час описування предметів, іграшок, картинок діти вчаться виділяти характерні ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, знаходити відмінне і однакове в процесі порівняння предметів. Заняття-вправи на описування предметів та зображення їх готують дітей до проведення дидактичних ігор на описування. Такі заняття запропонувала у свій час Є.І.Тихєєва, вона надавала їм великого значення в розвитку точності і логічності словника, зв'язної мови, мислення, у збагаченні кругозору дітей.
Заняття на описування предметів проводяться в усіх групах дитячого садка. В молодшій і середній дітей участь описувати предмети, дивлячись на них, з допомогою виховательки, а в старшій та підготовчій групах завдання ускладнюють: діти описують предмети не лише маючи їх перед очима, а й по пам'яті, самостійно. Діти повинні навчитися складати «загадки» про предмет або його зображення - описувати найбільш характерні ознаки, не називаючи предмет, впізнати його за описом.
Протягом року проводяться 2-3 заняття на описування, щоб підготувати дітей до наступних дидактичних ігор, до придумування сюжетних розповідей. Надалі завдання на описування входять до складу інших занять з розвитку мови.
На перших заняттях вихователька використовує загальний наочний матеріал ( 6-8 досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздавальним матеріалом. Для цього треба добирати іграшки не великі, різного типу (але приблизно однакової складності).
Для занять на описування можна рекомендувати такі набори іграшок, предметів або зображень їх на картинках: прапорці різного кольору, дробленні з різного матеріалу (паперові, з матерії); човники - з пластмаси і металевий, човник і пароплав; ляльки в різному вбранні; мат решки різної величини; іграшки - машини різного виду ( вантажна, легкова, пожежна та інші); іграшки, що зображують тварин, - кішка і собака, конячка і корова, качка і гуска, вівця і коза; шматок цукру і шматок крейди; олівець і ручка; стілець і крісло, крісло і диван; гілочки ялинки і сосни, дуба і клена тощо.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
