Творчі розповіді на словесні основі - це придумування кінця до початку розповіді чи казки вихователя, розповідь на тему запропоновану вихователем, самостійне складання дітьми казок.
Найлегшим видом занять є розповіді про іграшки. Для занять такого виду можна використовувати образні та дидактичні іграшки: башточки, матрьошки, прапорці та інші. Іграшка як добре знайомий предмет викликає інтенсивну роботу думки, підвищує інтерес до розповідання. В старшій групі починити цю роботу можна із завдання придумати окремі ігрові дії з даною іграшкою. Після опису іграшки треба розповісти, як можна з нею гратися ( наприклад, провести дидактичну гру «Магазин іграшок», «Подарунок»).
Складнішим видом роботи є розповідання за сюжетною ігровою обстановкою ці заняття наближаються до розгорнутого творчого розповідання з опорою на наочний матеріал. Діти повинні скласти невелику сюжетну розповідь про групу іграшок. Це потребує складної аналітико-синтетичної діяльності. Кожну іграшку дитині треба наділити певними якостями, визначити її місце в розповіді, сюжеті. Спочатку варто створювати найпростішу ігрову обстановку з невеликою кількістю іграшок. Наприклад, дітям пропонується тема «В гостях у ляльки Каті». Вихователь влаштовує лялькові кімнату в якій за столом сидять 3-4 ляльки і розглядають книгу. Діти розповідають, хто прийшов до Каті в гості, що нового розповіла чи показала їм Катя. Або ситуація «Лялька захворіла». В ліжку лежить «хвора» лялька. Біля неї сидять на стільчиках ще дві ляльки. Діти повинні придумати і розповісти, чому лялька захворіла, хто прийшов її провідати, про що їй розповідають подруги.
На таких заняття ігрові дії і ситуації створюються самим вихователем. Діти вчаться складати на цій основі зв'язну розповідь. За допомогою наочності можна змінити сюжет, доповнити обстановку новими предметами чи частково замінити їх. Можна скласти цілу серію невеличких розповідей ( «День народження ляльки», «Подарунки на день народження», «Лялька пригощає гостей», «Гості веселяться» та інші). На перших етапах навчання вихователь дає дітям зразок розповіді, надалі обмежується лише темою чи планом.
Якщо в розповідях за сюжетною ігровою обстановкою дитині дається фактично готовий матеріал і вона повинна його лише «оживити», то значно складнішої уяви вимагають творчі розповіді про одну іграшку. Дитина повинна самостійно придумати образні ситуації, дії з даною іграшкою. Тому це завдання ставиться лише в підготовчій групі. Спочатку дітям можна запропонувати різні іграшки. Про одну з них розповідає вихователь, про інші повинні розповісти діти. Доцільно дозволити під час розповіді взяти іграшку в руку, показати деякі дії з нею. Складнішим завданням є складання дітьми розповідей про одну іграшку, але з різними сюжетами. Якщо дітям важко його виконати, вихователька може запропонувати кілька варіантів розвитку сюжету.
Коли діти оволодіють умінням складати реалістичні розповіді, можна запропонувати їм скласти казку про іграшки. Доцільно включити казкові персонажі - Буратіно, Кота у чоботях, Дюймовочку, Червону Шапочку та інші; а також іграшки -тварини, які часто діють у казках, - зайця, ведмедя, лисицю. Наприклад, про ляльку діти можуть придумувати казку про те, куди пішла лялька, з ким вона зустрілася, які пригоди з нею трапилися.
Різновидністю таких занять є розповіді-інсценівки, які придумають самі діти. Специфіка цих розповідей, казок полягає у тому, що дитина одночасно виконує три завдання: придумує сюжет, рухає іграшки по столу, розповідає слухачам про дії іграшки. С початку роль розповідача у дітей труднощі, тому що вимагає швидкої реакції, розподіл уваги ніж показом і словом. На заняттях-інсценівках дітям треба давати більше часу для обдумування завдання, програвання сюжету в уяві. На першому занятті вихователь дає пояснення, як саме розповідати: «Требо розповідати про іграшку і відразу пересувати її на столі. Одного разу маленький зайчик прибіг до своєї мами ( пересуває іграшку) і говорить: «Мамо, а я в лісі бачив якогось звіря. Він був рудий з великим пухнастим хвостом. Можна з ним погратися?» Під час діалогу вихователь трохи рухає ту іграшку яка нібито говорить, і теж показує дії до кінця. Вихователь повторює зразок ще раз, потім викликає дитину повторити. А далі діти розповідають самостійно придумані дії і інсценують сюжети. На наступних заняттях з демонстраційним, а потім і з роздавальним матеріалом можна використати вже дві іграшки, а також елементи декорації (будиночки, тварини, дерева, стіл, посуд тощо).
На заняттях-інсценівках треба трохи уповільнити темп, щоб дати дітям змогу обдумати розповідь, про себе її проговорити. Свої уміння розповідати про іграшки діти переносіть у повсякденне життя, скажімо, при доказі театру іграшок.
За таким самим принципом проводять заняття на складання дітьми творчих розповідей за картинами. Творче розповідання за картиною можливе лише тоді, коли діти навчаться добре бачити і розуміти картину та відтворювати зміст зображеного в зв'язній мові. Творча розповідь за картиною включає в себе: події, які передують зображеним, момент, зафіксований на картині, і наступні події (або тільки два з трьох названих елементів).
У підготовчій групі на одному занятті можна пропонувати одночасно декілька картин (відомих і нових). Діти обирають за бажанням одну з них для складання творчої розповіді. Це розвиває самостійність дітей, підвищує інтерес до заняття, урізноманітнює його хід.
Найскладнішим для дітей є описові розповіді про природу. Тому ця робота проводиться в підготовчій групі. Особливості і методику навчання дітей творчого розповідання про природу дослідила Н.Ф.Виноградова. Спочатку діти розповідають про конкретну пору року. Потім розповіді будуються на порівнянні природних явищ (зима і літо, річка восени і весною).
Перед розповіданням про конкретну пору року треба запропонувати дітям розповісти спочатку про погоду потім про рослини і тварин, про те, як в цю пору року трудяться дорослі і діти, тощо. Можна запропонувати, наприклад, такий план: Яка погода буває весною? Що відбувається весною з деревами і кущами? Як живуть весною птахи і звірі? Що люди роблять на городах і в садах?.
Особливий інтерес являють творчі розповіді на порівняння природних явищ. Такі теми створюють широкі можливості не тільки для того щоб урізноманітнювати зміст, а й для використання різних граматичних і синтаксичних структур, зокрема поширених і складних речень. На таких заняттях можна використати словесні вправи. Наприклад: «Як можна сказати про сніг? Про березу? Про осінь?..»; «Підбери слова, близькі до слова холодний», «Підбери слова, протилежні словам холодний, похмурий, ясний» тощо.
Завдання розвитку мови рішаються і у внеучебноє час. Мова педагога являється тим джерелом, з якого дитина черпає правильність вимови, граматичну оформленість, точність і виразність, зв'язність і змістовність. Педагог повинен уникнути спрощених слів, а у разі використання їх дітьми давати правильну вимову, назви, не порушуючи процесу спілкування.
Під час одівання, умивання, прийому їди та інші , вихователь постійно звертається до дітей, супроводжуючи і свої і їх дії поясненнями. При цьому малюки не тільки учаться одягатися, умиватися, убирати іграшки і т. п., але і засвоюють нові слова - назва предметів, одежі, меблів, посуду, дізнаються з яких деталей полягають знайомі їм предмети (у туфельки є каблук, шкарпетка, застібка, а у черевика - шнурки). Разом з освоєнням назв предметів діти вчаться розуміти і позначати словом різні дії: одні і теж дії з різними предметами - налити (суп, компот, молоко), є (суп, котлету, хліб), пити (чай, компот, молоко), надіти (пальто, шапку, черевики), повісити (пальто, кофтину на вішалку), покласти (ложку на стіл, шапку на поличку); різні дії з одним предметом - надіти, зашнурувати, зняти, поставити (черевики). Дитина опановує умінням розрізняти і називати якості предметів - м'яка, тепла (шапка), теплий, смачний (суп, хліб), круглий, червоний ( м'яч).
Про розуміння малюком мови вихователь може судити по результату виконання дитиною різноманітних доручень. Дитина повинна зрозуміти мову дорослого, утримати доручення в пам'яті і виконати його: посадити мишку на паличку, віднести великий м'яч в ящик, принести ляльку в червоному платті, допомогти однолітку зав'язати шарф і т. д. Якщо малюку важко у виконанні доручення, вихователь прибігає до наочності, показуючи і одночасно розповідає, що і як потрібно зробити.
У повсякденному житті педагог вирішує ще одну важливу задачу - вивчає воспітанників слухати і розуміти мову дорослого, звернену до всієї групи. Якщо виникає необхідність, то за висловом, адресованим всім дітям, слідує індивідуальне звернення, наприклад: " Діти, зараз ми акуратно поставимо всі іграшки, складемо кубики, уберемо книги, а потім будемо одіватися на прогулянку. Все будуть прибирати іграшки. Ігорьок, ти поставиш машину в гараж. Оленька вкладе велику ляльку в ліжко, а Наташа покладе маленьку ляльку в коляску. Ось іграшки і відпочинуть, поки ми будемо на вулиці". Після виконання дітьми дорученнями треба похвалити їх, відзначити правильність виконання тих або інших дій. Корисно розповісти дитині про те що він вже зробив: "Молодці, хлоп'ята, всі дружно прибирали іграшки . Ігорьок поставив машину в гараж, маленька лялька вже спить, книжки лежать на поличці".
Для активації мови дітей вихователь спонукає їх звертатися один до одного: "Лена, покажи шкарпетку, запитай, чия це шкарпетка. Вадик, подивися, Саша сидить сумний. Запитай його: яку іграшку ти хочеш?" Навіть такі короткі фрази дуже важливі для активації мовних контактів дитини з однолітками, оскільки надалі на цій основі сформується звичка звертатися один до одного з різних приводів. А поки діти в різних ситуаціях вчаться промовляти фрази услід за вихователем.
Годинник прийому дітей в групу і прогулянку можна використати для розмови з дітьми та такі дидактичні ігри, як: ігри-доручення, ігри-путішествія, ігри-пропозиції ("Що було б..?"), ігри-загадки, ігри-бесіди (ігри-діалоги).
Ігри-путішествія мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Ігра-путішествія наслідує реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте - через загадкове, важке - через переборне, необхідне - через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близькім дитині, радує його. Мета ігри-путішествія - підсилити враження, зрадити пізнавальному змісту, трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-путішествія загострюють уваги, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшує подолання труднощів і досягнення успіхів.
У дидактичній грі міститься комплекс різноманітності діяльності дітей: думки, відчуття. переживання, сопереживання, пошуки активних способів рішень ігрової задачі, подченені їх умовам і обставинам гри відношення дітей в грі.
Роль педагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно.
Ігри-доручення мають таку ж структурні елементи що і ігри-путішествія, але за змістом вони простіше і за тривалістю до. У основі їх лежать дії з предметами іграшками, словесні навчання. Ігрове завдання і ігрові дії в них засновані на предположення щось зробити: "Збери в лукошко всі предмети червоного колір ", "Розклади колечка по величенні", "Дістань з мішечка предмети круглої форми".
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
