Науковцями остаточно було визначено, що поняття “метод навчання” органічно включає в себе навчальну роботу педагога (викладання), навчально-пізнавальну діяльність учнів (учіння) та специфіку їхньої діяльності щодо досягнення цілей навчання.
Також одним з проблематичних питань, яке науковці намагаються вирішити вже понад два століття є проблема класифікації методів навчання. В сучасній педагогіці існує понад двадцяти класифікацій методів. Така розбіжність у поглядах виникає через те, що різні науковці в основу власної класифікації кладуть різні ознаки навчальної діяльності.
У 40-х роках минулого століття в підручниках всі методи навчання поділялися лише на три групи: словесну, наочну та практичну.
У 50-60-х роках класифікація методів навчання стала розгалужуватися. С. Петровський, Е. Голант, Д. Лордкіпанідзе за основу брали джерело передавання та сприйняття інформації і розподіляли методи навчання на словесні, наочні та практичні. Цієї ж думки притримувався і польський учений Ч.Купісевич [18].
За логікою передавання та сприймання навчальної діяльності С. Шаповаленко поділяє методи навчання на індуктивні та дедуктивні.
За характером пізнавальної діяльності учнів М. Скаткін і І. Лернер визначають такі методи: інформаційно-рецептивні, репродуктивні, творчі, проблемні, частково-пошукові та дослідницькі.
За ступенем керування навчальною роботою П. Підкасистий і В. Паламарчук розподіляють методи навчання на дві групи: навчальна робота під керівництвом учителя і самостійна робота учнів.
Останнім часом найбільше користуються класифікацією методів, визначеною Ю. Бабанським, який виділяє: методи організації і проведення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні); методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання); методи контролю і самоконтролю в навчанні (опитування, письмові роботи. контрольні практичні роботи, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль).
А. Алексюк пропонує дотримуватися бінарних методів навчання, тобто подвійних, коли метод і форма навчання зливаються в єдине ціле [1].
Деякі автори, наприклад, Ю. Бабанський, виокремлюють активні методи навчання і відносять їх до окремої групи [2]. Це через їхню новизну та нестандартність чи оригінальність виправдовує себе. Однак, як вважає В. Ягупов, штучний відрив їх від традиційних методів навчання тільки завдає шкоди теорії та практиці навчальної діяльності, бо таке ставлення до цієї проблеми лякає деяких педагогів [33]. Тільки комплексний розгляд і застосування традиційних і нетрадиційних методів навчання, їх перенесення на загальну методику навчальної діяльності допоможе успішно вирішити цю педагогічну проблему. Саме тому, на думку В. Ягупова, доцільно їх вводити у відповідні групи традиційних методів навчання, котрі вони збагачуватимуть і вдосконалюватимуть за рахунок нової методики [33].
Сучасна школа висуває свої вимоги до методів навчання. Це стосується і розбудови української школи взагалі, й удосконалення методики навчання зокрема. Не випадково в Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) одним з шляхів реформування загальної середньої школи названо науково-дослідну та експериментальну роботу щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизації загальної середньої освіти [11].
Ефективність навчання у сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.
Отже, підводячи підсумок наведеному вище, ми можемо визначити, що поняття “метод навчання” трактується різними науковцями по-різному, але всі вони погоджуються у тому , що це є взаємопов'язана діяльність вчителів та учнів, що спрямована на здобуття нових знань, набуття вмінь та навичок, їх виховання та загальний розвиток.
Конкретною складовою методу вважається прийом, тобто певна педагогічна дія в конкретній педагогічній ситуації.
Існує декілька класифікацій методів навчання. Відсутність уніфікованого підходу обумовлюється тим, що в основу власних класифікацій вчені ставлять різні дидактичні цілі та визначають різні шляхи досягнення цих цілей.
Практичні методи навчання, як окрема група методів, присутні у більшості класифікацій, що підтверджує важливість практичного напрямку педагогічної діяльності, і є одними з найстаріших методів навчання.
2 Теоретичні положення сучасного стану застосування практичних методів навчання
Як ми зазначали у визначенні поняття “метод навчання”, останні виконують такі основні функції: навчальну (освітню), розвиткові, виховну, мотиваційну і контрольно-коригувальну.
Деякі науковці, наприклад, А. Мойсеюк, І. Підласий, виокремлюють дві складові методу: об'єктивну і суб'єктивну. Перша - зумовлена постійними положеннями, обов'язково присутніми в будь-якому методі, незалежно від того, який педагог їх використовує, а друга - особистістю педагога, його творчістю, педагогічною майстерністю [20, 27].
Кожен метод навчання складається з множини дидактичних прийомів, органічно поєднаних між собою в певну систему. У психологічній та педагогічній літературі виокремлено загальні умови, які визначають вибір конкретного методу навчання: закономірності й принципи навчання та умови, що витікають із них; зміст і методи певної науки взагалі і предмета і теми зокрема; цілі та завдання навчання; навчальні можливості учнів; можливості вчителів. Добір методів залежить від: парадигми системи освіти; загальних цілей освіти; методологічних положень сучасної дидактики; особливостей, змісту, методів і форм роботи конкретних освітньо-виховних систем; особливостей змісту і методики викладання конкретної навчальної дисципліни; мети, завдання, змісту матеріалу та дидактичного задуму конкретного заняття, педагогічної майстерності вчителів, рівня розумової та фізичної підготовленості учнів тощо.
Практичні методи навчання ґрунтуються на практичній діяльності учнів, формують практичні вміння і навички. Їх використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань. Вони передбачають різні види діяльності учнів і вчителів, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. Глибоке засвоєння учнями теоретичного матеріалу суттєво залежить від практичного його закріплення, тому що практика є критерієм і показником ефективності всього навчального процесу. Ці методи загартовують психіку учнів, розвивають її.
До практичних методів навчання належать різноманітні практичні заняття (вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, дослідні роботи, інструктажі).
Вправи - багаторазове, цілеспрямоване повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь. Використовують такі види вправ: підготовчі (призначені для підготовки учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці); вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій); пробні (перше застосування щойно засвоєних знань); тренувальні (сприяють набуттю навичок учнями в стандартних умовах); творчі (сприяють формуванню навичок застосування отриманих знань у реальних життєвих ситуаціях); контрольні (переважно навчальні) [30].
Методика виконання вправ з різних навчальних дисциплін відрізняється. Але можна визначити загальні умови, що сприяють успішному їх застосуванню. Це - якісна підготовленість педагога, врахування індивідуальних і психічних особливостей учнів; розуміння учнями мети вправи, змісту і послідовності її виконання; підтримання в учнів постійного інтересу до вправи, усвідомленого ставлення до багаторазових повторень одноманітних дій; дотримання доступного ритму, методично правильного чергування дій, що вимагають від учнів посиленого розумового і фізичного напруження; послідовність і систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності учнів під час їх відпрацювання; поступове ускладнення і зміна умов виконання вправ; систематичний контроль за ходом вправ і відповідна постійна допомога учням у подоланні труднощів і помилок; формування в учнів навичок самоконтролю і самооцінки виконаних дій [33]. Методично правильно застосовані вправи несуть не тільки дидактичні функції, а й виховні. Вони загартовують волю учнів, розвивають у них наполегливість, спостережливість, ініціативність, самостійність, сприяють більш глибокому опануванню теоретичного матеріалу.
Лабораторні роботи - вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання. Їхній позитивний аспект полягає у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, забезпечують набуття учнями навичок і вмінь користуватися лабораторним обладнанням, формують у них первинні навички та вміння дослідницьких дій. Лабораторні роботи проходять у формі фронтальних занять або індивідуально. Це є один з видів самостійної роботи учнів. До лабораторних робіт вчителі вдаються перед поясненням нового матеріалу, в процесі або після його вивчення.
До початку лабораторної роботи вчитель інструктує учнів: формулює її мету, знайомить їх з обладнанням, пояснює, в якій послідовності і як виконувати роботу, вести записи і оформляти результати. Можливий варіант складання карток-інструкцій, з якими учні можуть ознайомитися індивідуально. Вчитель стежить за виконанням роботи кожним учнем й у разі потреби дає консультацію. Особливу увагу вчителю необхідно приділяти правилам техніки безпеки. Завершується робота письмовим або усним звітом кожного учня [30].
Практичні роботи - застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих. За характером вони близькі до лабораторних робіт і передбачені навчальними програмами. Їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. Вони передбачають безпосереднє використання знань учнів у суспільно корисній праці (заміряння, зіставляння, визначення ознаки та властивостей предметів, формулювання висновків). Практичні роботи сприяють розвитку пізнавальних сил, самостійності учнів, формуванню вмінь та навичок, необхідних для майбутнього життя й самоосвіти, розвитку спостережливості й аналізу явища. Використання практичних робіт перед поясненням нового матеріалу дозволяє активізувати опорні знання та вміння, у процесі розповіді - для ілюстрування теоретичних положень, після вивчення матеріалу - з метою систематизації та узагальнення комплексного застосування знань. Виділяють такі етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення матеріалу); показ (інструктаж); проба (2-3 учні виконують роботу, решта спостерігає); виконання роботи (кожен учень самостійно виконує роботу); контроль (приймання та оцінювання роботи) [8].
Страницы: 1, 2, 3, 4
